ТОП 10:

Основні дефініції поняття логіка



Основні дефініції поняття логіка

Логіка як самостійна наука має багатовікову історію. Саме слово "логіка" походить від грецького слова "logos", що в перекладі означає: слово, смисл, думка. Існує декілька значень слова "логіка".

· По-перше, словом "логіка" позначають закономірності виникнення, існування, розвитку речей та явищ навколишнього світу (в цих випадках вживають такі звороти: "логіка речей", "логіка історичного процесу", "логіка подій" і т.п.). Тобто, коли хочуть підкреслити, що за певними явищами і речами стоять відповідні закономірності, об'єктивні причини.

· По-друге, словом "логіка" називають послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань. В цьому випадку найбільш вживаними є звороти: "у нього прекрасна логіка, "він володіє логікою"

· По-третє, словом "логіка" вказують на здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення. За цих умов доречно вживати такі звороти: "людині притаманна логіка", "людині властива логіка" і т.п. Дані звороти підкреслюють особливий характер відношення людини до світу. На відміну від усього живого, людина опосередковує своє відношення до світу мисленням, або ставить між собою і світом мислення. Це й пояснює ту ситуацію, що людина, на відміну від представників тваринного світу, оцінює предмети і явища навколишнього світу не як об'єкти, що існують навколо неї, а спочатку - як предмети, а потім - результати її власної перетворюючої діяльності.

· По-четверте, словом "логіка" називають навчальну дисципліну, яка протягом багатьох віків була обов'язковим елементом Європейської системи освіти.

· по-п'яте, словом "логіка" позначають особливу науку про мислення.

Окрім логіки, мислення вивчають ще й такі науки, як фізіологія вищої нервової діяльності, психологія, філософія. Кожна з цих наук досліджує свій , специфічний аспект мислення. Наприклад, фізіологія вищої нервової діяльності аналізує мислення з урахуванням тих матеріальних процесів, що становлять фізіологічну основу мислення. Психологія розглядає мислення (поряд з емоціями, волею) як один із компонентів внутрішнього (духовного) світу людини. Кібернетика вивчає процес мислення через моделювання його у вигляді спеціальних схем, за допомогою яких здійснюється сприйняття, запам'ятовування і переробка інформації з метою передавання її іншим об'єктам. логіку цікавить, як функціонує, "живе" істинне знання, як можна із раніше встановлених і перевірених істин , не звертаючись у кожному конкретному випадку до практики, а лише застосовуючи особливі правила та закони мислення, одержувати нові істини. Одним з головних завдань логіки, як науки про мислення, є те що логіка бере до уваги лише форму, спосіб отримання нового знання.

 

Поняття культури мислення

Культура мислення - не вроджена якість. Вона не дана фахівцям в готовому вигляді, а формується в результаті освоєння ними навколишньої дійсності за допомогою освіти.

У розпорядженні людини є цілий спектр способів підвищення культури мислення. Наприклад, збагачення власного розумового досвіду науковою літературою. Але таке читання, зазвичай, носить безсистемний характері і не сприяє усвідомленому засвоєнню законів, пізнавальної діяльності мислення, що й становлять зміст культури мислення.

Завдання логіки - навчити людину правильно мислити, не здійснювати логічних помилок, і розкривати їх в міркуваннях інших людей. Оволодіння законами і вимогами логіки є мінімумом, без якого взагалі неможлива культура мислення. Це дає можливість свідомого застосування логічних законів до вирішення конкретних практичних завдань і тому сприяє підвищенню рівня логічного культури.

Ефективність мислення людиною визначається здатністю вирішувати завдання, які встають перед нею. Ця спроможність залежить, з одного боку, від природної інтелектуальної обдарованості індивіда, а з іншого — від виховання індивіда, навчання, від його залучення до культури.

Логічна грамотність – необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення.

У кожній культурі мислення пристосовується до вирішення тих завдань, які постають перед нею. Тому якісно різні культурні світи характеризуються і якісно різними культурами мислення. Процес мислення ніколи не розпочинається «на пустому місці», «з нуля». Застосовуючи образ мислення дорослих, дитина починає використовувати його для визначення своїх завдань. Людина намічає питання для обдумування, висуває якісь передбачення, підбирає аргументи, визначає їх істинність тощо.

Вимоги до культури мислення:

Ø Рефлексивність. - роздуми над вирішуваним завданням та роздуми про те, як протікають роздуми над завданням. Це унікальна здатність людської свідомості у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму

Ø Аргументованість. Потрібно чітко розрізняти тезу і її аргументацію. Думки, які не обґрунтовані, повинні вважатися не більш ніж гіпотезами.

Ø Критичність. Самостійна оцінка правильності будь-якої іншої думки. Самокритичність полягає у вмінні об'єктивно оцінювати аргументацію своїх власних думок і висновків.

Ø Логічна культура. Вміння мислити без логічних помилок, відповідно до законів логіки, послідовно і без протиріч.

Ø Професіоналізм. Одночасно з загальними законами логічного мислення існує багато спеціальних методів, за допомогою яких вирішуються завдання у різних галузях знання.

 

Формальні правила міркування

Фундамент культури мислення складають правила і закони мислення. Недаремно дуже поширеним став термін "логічне мислення", тобто мислення, яке відповідає спеціальним правилам. Фактично наше мислення керується двома видами правил: формальними та змістовними.

Ф о р м а л ь н и м називається правило, застосування якого передбачає відомим тільки форму того, що перетворюється згідно з цим правилом, незалежно від знання змісту перетворюваного.

Формальні правила логіки застосовують до окремих думок, тобто, до формул, що виражають ці думки. Думка, в якій фіксується відображення предмета через сукупність його суттєвих ознак, називається поняттям, а думка, в якій фіксується зв'язок предмета та його ознаки – судженням.

Звідси, для перетворення понять і суджень за формальними правилами слід виділити їх форму від змісту (смисл і значення).

 

Порівняльна характеристика змістовних і формальних правил мислення.

З м і с т о в н і правила беруть до уваги саме зміст того, що згідно з ними перетворюється.

Розглянемо на прикладі відмінність формальних правил від змістовних. Звернемося до правил, що перетворюють форму складних суджень.

Візьмемо два судження:

1. Варшава - столиця Франції.

2. Якщо Варшава - столиця Франції, то 2x2=4.

очевидно, що перше судження хибне, а друге навряд чи хто прийме за таке, що має смисл у звичайному розумінні цього слова.

Характристика визначень «мислення», «свідомість», «абстрактне мислення»

Логіка - наука про закони і форми правильного мислення. Її предметом є абстрактне мислення. За межами спеціального вивчення поняття свідомість, мислення, абстрактне мислення розглядаються як синоніми. Але для логіки це не так.

М и с л е н н я - це активний процес діяльності людського мозку.

С в і д о м і с т ь - це процес ідеального відображення дійсності, що включає в себе мислення, знання, емоції, пам'ять, волю. Тому кожна людина має своє бачення світу, властиву лише їй свідомість.

А б с т р а к т н е мислення - це один із ступенів процесу пізнання, якому передує чуттєвий ступінь пізнання.

Поняття про форми мислення.

А б с т р а к т н е мислення - це ступінь процесу пізнання, який слідує за чуттєвим пізнанням.

Формами абстрактного мислення є поняття, судження, умовивід.

Кожна думка має форму і зміст. Змістом думки є те, про що ми мислимо. А формою думки є спосіб зв'язку структурних елементів або складових частин думки. Особливістю форми думки є те, що вона незалежна від змісту думки. Одна і та сама форма може містити різний зміст. У цій незалежності є водночас і перевага і недолік. Перевага в тому, що різноманітний зміст ми можемо стандартизувати, а значить подавати його у вигляді системи. Недоліком є те, що при цьому ми відсуваємо на задній план тонкощі змістовних відтінків одержаної інформації.

Л о г і ч н і ф о р м и - це види структур, які незалежні від конкретного змісту думки. Вони - своєрідний будівельний матеріал з якого будуються конкретні міркування.

Форма мислення, яка відображає предмети та явища через сукупність суттєвих ознак, називається п о н я т т я м.

форма мислення, яка відображає зв'язок між предметом та його ознакою, називається судженням.

форму мислення, завдяки якій із одного або кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження, називають у м о в и в о д о м.

Дефініція мови.

Логіка вивчає форми мислення та відношення між ними. Ф о р м и м и с л е н н я - це вихідні елементи, з яких будуються міркування і в яких функціонує знання, а в і д н о ш е н н я між формами мислення - це логічні закони, згідно з якими будується знання у вигляді теорій тощо. Завдання логіки полягає в тому, щоб подати свій предмет, форми і закони мислення у вигляді теорії. Своєрідністю предмета логіки є те, що він не є безпосередньо даним. Даною є мова. У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, в чому полягає здатність мови бути реалізатором мислення. У мовленні реалізується єдність мови і мислення. У процесі мислення ми оперуємо мисленневим змістом, який безпосередньо не збігається з дійсністю, від якої він абстрагований. Тільки в мові цей зміст як щось ідеальне реально існує. Тому мова є дійсність, з якою має справу логіка.

Мову можна визначити як систему знаків із заданою інтерпретацією, яка використовується для спілкування та пізнання.

Типологія мов.

Мову можна визначити як систему знаків із заданою інтерпретацією, яка використовується для спілкування та пізнання.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини:

· природні - виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи. Природні мови використовуються насамперед як ефективний засіб спілкування. Серед природних мов розрізнять мови із специфікованою семантикою (з елементами спеціальних термінів) і мови із не специфікованою семантикою (розмовна мова різних діалектів).

· Штучні - мови, які створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов відносять мови математики, логіки, шифри. Їх головна мета полягає у тому, щоб ефективно зафіксувати, утримати отриману інформацію і забезпечити її надійну передачу.

Види ознак предмета думки.

Поняття - одна із форм абстрактного мислення. Окремі предмети та їх властивості відображаються у формах чуттєвого пізнання - відчуття, сприйняття, уявлення. У понятті ж відображаються лише суттєві ознаки предмета.

Ознака предмета - те, чим предмети схожі одне з одним, або те, чим вони відрізняються.

Кожен предмет мас безліч різних ознак. Одні з них характеризують окремий предмет і є одиничними, інші належать до певної групи предметів і є загальними.

Крім одиничних та загальних ознак логіка виділяє суттєві та несуттєві ознаки. Ознаки, які з необхідністю належать предмету, виражають його внутрішню природу, його сутність, називаються суттєвими. Ознаки, які можуть належати, але можуть і не належати предметові, і які не пов'язані з його сутністю, називаються несуттєвими.

Таким чином, поняття — це форма мислення, яка відображає предмети в їх суттєвих ознаках.

Відображаючи суттєве, поняття не містить у собі всього розмаїття індивідуальних ознак предметів і в цьому відношенні воно "бідніше" від форм чуттєвого пізнання - сприйняття та уявлення. Але відволікаючись від несуттєвого, випадкового, воно спроможне глибше проникати у дійсність, відображати її з більшою повнотою.

Дефініція змісту поняття.

За своєю логічною структурою поняття складається із:

- змісту - сукупність ознак, на підставі яких узагальнюються і виділяються у понятті предмети певного класу. Ознаки бувають двох видів - це властивості і відношення.

- обсягу - множина предметів кожний з яких є носієм ознак, що складають зміст поняття.

Так, наприклад, змістом поняття «паралелограм»є геометрична фігура, плоска, замкнута, обмежена чотирма прямими, така, що має взаємно паралельні сторони

З’ясування змісту понять має важливе значення для пізнання і практики. До того часу, доки ми не установимо зміст поняття, його ознаки ми не можемо чітко відмежувати цей предмет від суміжних із ним, допускаємо плутанину в мисленні.

зміст поняття складають: "основні та похідні, родові та видові ознаки". Саме ознаки, що складають зміст поняття, відтворюють предмет як самодостатнє утворення, що відрізняється від схожих з ним предметів. Наприклад, зміст поняття "грабіж" складають такі ознаки: а) відкрите, б) заволодіння, в) чужим майном.

Родові та видові ознаки.

Р о д о в о ю називають ознаку, яка притаманна предметам певного класу, у межах якого знаходяться предмети, що відображені у даному понятті. Родова ознака для цих предметів є нерозрізнюваною.

В и д о в о ю, специфічною ознакою є розрізнювана ознака для предметів узагальнених в понятті. Треба зауважити, що родові ознаки визначаються у кожному конкретному випадку. Тобто, для одного і того ж самого поняття може бути декілька родових ознак. Наприклад, для поняття "суб'єкт злочину" родовими ознаками будуть наступні: "бути людиною", "бути особою", "бути фізично осудною особою". Тому вживаним є вираз "найближчий рід" або "найближче родове поняття".

У свою чергу і видових ознак також може бути багато. Це залежить від ступеня та рівня дослідження предмета, який відображений у даному понятті.

Дефініція обсягу поняття.

Об с я г о м поняття називається множина предметів, кожен з яких є носієм ознак, що складають зміст поняття. Наприклад, до обсягу поняття "столиця" входять предмети: "Київ", "Варшава", "Париж".

Всі предмети, які входять до обсягу поняття, утворюють логічний клас. Логічний клас складається із індивідів. Індивідом логічного класу називається носій власного імені. Наприклад, "Франція" є індивідом класу держав з республіканською формою правління.

Для того щоб встановити належність певного предмету до об'єму поняття, слід простежити, чи є він носієм всіх ознак, що складають зміст поняття без жодного виключення.

Обсягом будь-якого поняття є деяка множина. М н о ж и н о ю називається будь-яка сукупність визначених і розрізнюваних між собою об'єктів, мислимих як єдине ціле. Множина - це абстракція, в якій кожний предмет, що входить до неї розглядається лише з точки зору тієї ознаки, яка дозволила включити його до свого складу. Предмети, що належать до певної множини називаються елементами. Позначають їх малими буквами латинського алфавіту. Множина, яка містить кінцеве число елементів називається скінченною. А множина, яка має нескінченне число елементів називається нескінченою (множина чисел).

Існує два найуживаніших способи задання множин:

1) просте перерахування елементів, що складають дану множину. Отже, цей спосіб ефективний, коли мають справу із скінченними множинами. Коли ж розглядаються нескінченні множини, той цей спосіб не підходить.

2) задання множини через характеристичну властивість. Характеристичною називається властивість, яка належить будь-якому елементу даної множини, і не належить жодному предмету, що не входить до неї.

Спеціально необхідно виділити універсальну множину, тобто множину, яка складається із усіх елементів досліджуваної предметної області. Виділяють порожню множину, тобто множину, яка не містить жодного елемента.

Якщо властивості, якими задані деяка множина і її підмножини співпадають, то ці множини будуть рівні. У цьому випадку говорять, що множина є частиною самої себе. Будь-яку частину множини називають підмножиною. Повна і порожня частини називаються невласними підмножинами.

Відношення включення буває двох видів:

а) включення в широкому смислі

б) включення у вузькому смислі.

Типологія видів понять.

Всю множину понять можна розбити на декілька підмножин:

- за кількістю елементів обсягу - пусті і непусті. Непусті поділяються на одиничні і загальні. П о р о ж н і м називається поняття у обсязі якого немає жодного елементу. Наприклад, "кентавр", "вічний двигун". Порожнеча поняття може бути зумовлена двома обставинами:

а) фактичною хибністю змісту поняття - ознаки не можуть належати предметам, які узагальнюються у понятті (житель Місяця)

б) логічною хибністю змісту поняття - між ознаками, що складають зміст поняття, має місце відношення логічного протиріччя

О д и н и ч н и м називається поняття, у обсязі якого узагальнюється один предмет. З а г а л ь н и м називається поняття, у обсязі якого узагальнюється більше ніж один предмет.

- за характером елементів обсягу - збірні і незбірні. З б і р н и м називається поняття, у обсязі якого узагальнюються не окремі предмети, а деякі множини, що мисляться як окремі предмети (сузір'я). Збірні поняття можуть бути одиничними (наукова бібліотека Київського університету імені Т.Шевченка) і загальними (футбольна команда). Н е з б і р н и м називається поняття у обсязі якого узагальнюються окремі предмети (злочин).

- за типом елементів обсягу - конкретні і абстрактні поняття. К о н к р е т н и м називається поняття, у обсязі якого узагальнюються предмети або їх упорядковані сукупності. Абстрактним називається поняття, у обсязі якого узагальнюється властивості предметів.

- за характером ознак, що складають зміст поняття - позитивні та негативні, співвідносні та безвідносні. П о з и т и в н и м називається поняття, зміст якого складається із позитивних ознак, або у назві якого є вказівка на наявність певної ознаки у предмета (успішність). Н е г а т и в н и м називається поняття, у змісті якого є негативні ознаки, або в назві якого міститься вказівка на відсутність якоїсь ознаки у предмета (антиісторизм). С п і в в і д н о с н и м називається поняття, зміст якого немає автономного смислу, тобто зміст якого є осмисленим тоді і тільки тоді, коли воно похідне відносно будь-якого іншого поняття (кінець занять - початок занять). Б е з в і д н о с н и м и називаються поняття, зміст яких має самостійний автономний смисл.

Поділ понять за кількістю елементів обсягу і за характером елементів обсягу називають екстенсіональним. А поділ понять за типом елементів обсягу і за характером ознак, що складають зміст поняття називають інтенсіональним.

Дати логічну характеристику поняття означає визначити до яких видів належить певне поняття.

Види поділу понять.

а) поділ за видозмінюваною ознакою - розбивають ділене поняття на види, на підставі специфічного прояву ознаки у різних видах діленого поняття. Наприклад, "науки бувають гуманітарні, природничі, технічні". Тут кожному із членів поділу специфікується ознака "предмет науки". поділ поняття, внаслідок якого знаходять його види, завжди здійснюється на основі конкретної родової ознаки, саме змінюваність якої веде до утворення нових видових понять.

б) дихотомічний поділ - ділене поняття розбивають на два суперечливі поняття ("студенти бувають здібні і нездібні"). Підставою дихотомічного поділу поняття є наявність або відсутність видоутворюючої ознаки. В результаті дихотомічного поділу обсяг діленого поняття розбивається на дві взаємовиключаючі частини, які в сумі вичерпують обсяг діленого поняття. При аналізі дихотомічного поділу кидається у вічі та обставина, що дихотомічний поділ фактично інформує про суттєві ознаки лише того класу предметів, які представлені в обсязі позитивного поняття (а,в, с...), при цьому нічого невідомо про ту частину діленого поняття, яка позначена негативним поняттям.

Види визначення.

В и з н а ч е н н я м поняття називається логічна операція, яка розкриває зміст поняття. Здійснити визначення поняття означає перерахувати ті ознаки, що належать відображеним у понятті явищам. Адекватніше операцію визначення можна сформулювати ще й так: "Визначенням називається логічна процедура, за допомогою якої відшукується який-небудь предмет, що відрізняється від інших, а також формується значення вперше вживаного терміну чи уточнюються значення уже існуючого терміну". Назва операції визначення походить від латинського слова - definitio, дефініція. Тому часто замість назви "визначення" вживають слово "дефініція".

Види визначень:

- реальні

- номінальні

Види реальних дефініцій.

Два основних завдання операції визначення:

· пошук якого-небудь предмета, вирізнення його серед інших предметів;

· формування значення для терміну, який вводиться вперше у комунікативний процес або уточнює значення уже вживаного терміну.

Залежно від цих завдань усю множину дефініцій поділяють на дві підмножини:

а) реальні дефініції - визначення, яке розрізняє, виділяє предмет. Іншими словами, реальна дефініція визначає предмет.

б) номінальні дефініції - визначення, за допомогою якого уточнюється, вводиться значення термінів.

До реальних визначень належать:

1. Визначення через рід і найближчу видову відмінність - спочатку знаходять найближче родове поняття, а потім перераховують характерні видові відмінності.

2. Визначення через вказівку на протилежність - Якщо потрібно дати визначення універсальним поняттям, а саме категоріям філософії

3. Генетичне визначення - така реальна дефініція, у якій фіксуються способи походження і побудови визначуваного предмета. Генетичні дефініції широко застосовуються у математиці, фізиці, хімії тощо.

4. Операціональне визначення - такий вид реальної дефініції, який полягає у описові специфічних експериментальних операцій для знаходження тих чи інших об'єктів. Наприклад, "Луг - це хімічна речовина, яка зафарбовує лакмусовий папірець у синій колір". розповсюджена в експериментальних науках.

5. Індуктивне визначення - процедура, яка передбачає явну вказівку на вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається критерій, за яким можна виділити їх із певної множини);

Види номінальних дефініцій.

Номінальні дефініції - визначення, за допомогою якого уточнюється, вводиться значення термінів.

Номінальні дефініції поділяються на:

· синтаксичні - визначення у якому вказується як можна замінити знаки або їх сполучення іншими (як правило коротшими)

· семантичні - визначення, яке певному позначенню ставить у відповідність предмет, охарактеризований через його відмінні ознаки ("п'ятикутник" означає багатокутник з п'ятьма сторонами")

- аналітичні - вид семантичних дефініцій, який розкриває значення термінів, що уже існують у даній мові. Прикладами аналітичних визначень є визначення слів, що входять до тлумачних словників. Аналітичні визначення вживають особливо тоді, коли один і той самий термін у різних науках вживається у різному значенні.

- синтетичні - вид семантичних дефініцій, який розкриває значення терміну що вперше вводиться, або уточнює значення терміну, який уже наявний у даній мові. Прикладами синтетичних визначень будуть визначення вперше введених термінів: "правова держава", "ринкова економіка".

В залежності від того, який характер має визначуване поняття, дефініції поділяються на:

v явні - завжди за визначуваним поняттям стоїть реально існуючий предмет, явище або термін

v неявні - визначення, в якому визначуване стає зрозумілим із контексту. Видами неявних визначень є: контекстуальне, індуктивне, аксіоматичне.

Правила визначення.

Операція визначення поняття підпорядковується спеціальним правилам.

1. Визначення має бути співмірним. При порушенні цього правила виникають логічні помилки:

а) занадто широке визначення - в процесі визначення через найближчий рід та видову відмінність береться не специфічна видова ознака виду, що визначається, а ознака, яка властива й іншим видам даного роду. Внаслідок цієї помилки обсяг визначаючого поняття є більшим від обсягу визначуваного поняття ("Історія - наука про людське суспільство").

б) занадто вузьке визначення - в процесі визначення обирається не видова ознака, а ознака, яка належить підвидові або індивідові. Це приводить до того, що обсяг визначаючого поняття є вужчим від обсягу визначуваного поняття ("Історія - це наука про виникнення, існування, розвиток античного суспільства").

2. Визначення не повинно утримувати в собі кола. Дане правило вимагає, щоб поняття не визначалося саме через себе. При порушенні цього правила виникає логічна помилка "хибне коло". Ця помилка має два різновиди:

а) "коло у визначенні" - в процесі визначення на роль визначаючого поняття беруть поняття, яке визначається за допомогою першого ("Історія - це наука про історичні явища").

б) "тавтологія" - утворює коло у визначенні, але в більш вираженій формі. Це відбувається завдяки тому, що визначаюче поняття більш виражене, більш буквально повторює визначуване поняття ( "Історія - це наука про історію").

3. Визначення за можливості не повинно бути заперечувальним. Це правило передбачає основне завдання дефініції - розкрити, які суттєві ознаки входять до змісту визначуваного поняття. Іншими словами, в ході визначення відбувається констатація суттєвих ознак, що складають зміст визначуваного поняття. В заперечувальному визначенні фіксується лише відсутність ознак у змісті визначуваного поняття і не вказується, які ознаки повинні складати зміст визначуваного поняття. ( "Історія - це не географія").

4. В процесі визначення не можна використовувати метафори, порівняння, різноманітні літературні прийоми.

Чітке дотримання описаних правил гарантує відсутність помилок в здійсненні операції визначення поняття і забезпечує ясність, послідовність, несуперечливість наших міркувань в цілому.

Окрім логічної операції визначення поняття у практиці міркувань широко використовуються процедури, які подібні до визначення, але такими не є. Зокрема, це такі процедури як:

- опис - процедура, яка полягає у перерахуванні ознак, які більшою або меншою мірою розкривають певний предме

- характеристика - прийом, за допомогою якого вказують якісь помітні ознаки предмету, важливі у певному відношенні.

- порівняння, - розрізнення - процедура ознайомлення з предметом, коли визначення неможливе або не потрібне.

- остенсивне визначення - процедура, яка полягає в демонстрації предмета (у вказівці на предмет).

Логічна структура судження.

Те, про що говориться у судженні називається "предметом думки у судженні" або "логічним підметом судження", або "суб'єктом судження" і позначається буквою латинського алфавіту "S".

те, що говориться у судженні про предмет думки називається "ознакою предмета думки" або "логічним присудком судження", або "предикатом судження" і позначається буквою латинського алфавіту "Р".

Відношення між предметом думки і ознакою предмета думки фіксується логічною ознакою "є/не є", "суть /не суть".

"S" і "Р" називаються термінами судження.

Види відповідей.

Існує типологія відповідей на запитання. Серед істинних відповідей на запитання розрізняють:

а) правильні відповіді - повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність. У свою чергу, відповідь, яка повністю усуває пізнавальну невизначеність називають с и л ь н о ю, а яка не повністю - с л а б к о ю.

б) неправильні відповіді - не знижують пізнавальної невизначеності.

У таких відповідях частково або повністю повторюється інформація передумови запитання.

Спеціальні правила фігур

Перша фігура:

1. Більший засновок - судження загальне.

2. Менший засновок - судження стверджувальне.

Друга фігура:

1. Більший засновок повинен бути загальним судженням.

2. Один із засновків заперечувальне судження.

Третя фігура:

1. Менший засновок - стверджувальне судження.

2. Висновок - часткове судження.

Четверта фігура:

1. Якщо більший засновок стверджувальне судження, то менший повинен бути загальним судженням.

2. Якщо один із засновків заперечувальне судження, то більший засновок повинен бути загальним судженням.

Побудуємо доведення спеціальних правил (1 фігура). Припустимо, що правила першої фігури неправильні, а правильні їх заперечення:

1. Більший засновок повинен бути частковим судженням.

2. Менший - заперечувальним судженням.

Якщо у результаті доведення цього припущення прийдемо до суперечності, то наше припущення відпаде як хибне, а істинними визнається твердження, що складає правила першої фігури.

Доведення:

- якщо приймаємо наше припущення, то висновком у силогізмі за першою фігурою буде заперечувальне судження (4 - загальне правило силогізму: скорочено - ЗПС);

- окрім цього, висновок буде частково-заперечувальним судженням OSP (по 5 - ЗСП);

- у заперечувальному судженні Р - розподілений:

- отже, більший термін буде розподілений і у засновку (3 - ЗСП);

- оскільки більший і менший засновки заперечувальні, то висновок отримати неможливо (6 - ЗПС).

Види неповної індукції.

У тих випадках, коли мають справу із неосяжними множинами предметів користуються неповною індукцією. Н е п о в н о ю індукцією називається умовивід, у якому висновок про весь клас предметів базується на вивченні тільки деяких предметів, що належать до даного класу.

Неповну індукцію відрізняє від повної та математичної те, що висновок у ній, в кращому випадку, є істинним з більшою або меншою мірою ймовірності. Іншими словами, висновок неповної індукції не випливає логічно із засновків (тобто, істинність засновків не гарантує істинності висновку), а лише підтверджується ними більшою або меншою мірою.

Неповна індукція буває двох видів:

- популярна або індукція через простий перелік і

- наукова.

Види аналогії.

Існує два види аналогій:

- аналогія властивостей - такий умовивід, в якому переносною ознакою є властивість.

- аналогія відношень - умовивід в якому переносною ознакою є ознака відношення.

Поняття аргументації.

У практиці міркувань ми часто зустрічаємося із ситуацією, коли необхідно не тільки мати істинне положення, але й продемонструвати чому це положення істинне чи хибне, в чому полягає його доцільність або недоцільність. Цей спосіб інтелектуальної діяльності називають аргументацією.

Аргументацію можна визначити як спосіб міркування, який складається із доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності якогось положення як у самого автора так і у опонентів.

Основні дефініції поняття логіка

Логіка як самостійна наука має багатовікову історію. Саме слово "логіка" походить від грецького слова "logos", що в перекладі означає: слово, смисл, думка. Існує декілька значень слова "логіка".

· По-перше, словом "логіка" позначають закономірності виникнення, існування, розвитку речей та явищ навколишнього світу (в цих випадках вживають такі звороти: "логіка речей", "логіка історичного процесу", "логіка подій" і т.п.). Тобто, коли хочуть підкреслити, що за певними явищами і речами стоять відповідні закономірності, об'єктивні причини.

· По-друге, словом "логіка" називають послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань. В цьому випадку найбільш вживаними є звороти: "у нього прекрасна логіка, "він володіє логікою"

· По-третє, словом "логіка" вказують на здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення. За цих умов доречно вживати такі звороти: "людині притаманна логіка", "людині властива логіка" і т.п. Дані звороти підкреслюють особливий характер відношення людини до світу. На відміну від усього живого, людина опосередковує своє відношення до світу мисленням, або ставить між собою і світом мислення. Це й пояснює ту ситуацію, що людина, на відміну від представників тваринного світу, оцінює предмети і явища навколишнього світу не як об'єкти, що існують навколо неї, а спочатку - як предмети, а потім - результати її власної перетворюючої діяльності.

· По-четверте, словом "логіка" називають навчальну дисципліну, яка протягом багатьох віків була обов'язковим елементом Європейської системи освіти.

· по-п'яте, словом "логіка" позначають особливу науку про мислення.

Окрім логіки, мислення вивчають ще й такі науки, як фізіологія вищої нервової діяльності, психологія, філософія. Кожна з цих наук досліджує свій , специфічний аспект мислення. Наприклад, фізіологія вищої нервової діяльності аналізує мислення з урахуванням тих матеріальних процесів, що становлять фізіологічну основу мислення. Психологія розглядає мислення (поряд з емоціями, волею) як один із компонентів внутрішнього (духовного) світу людини. Кібернетика вивчає процес мислення через моделювання його у вигляді спеціальних схем, за допомогою яких здійснюється сприйняття, запам'ятовування і переробка інформації з метою передавання її іншим об'єктам. логіку цікавить, як функціонує, "живе" істинне знання, як можна із раніше встановлених і перевірених істин , не звертаючись у кожному конкретному випадку до практики, а лише застосовуючи особливі правила та закони мислення, одержувати нові істини. Одним з головних завдань логіки, як науки про мислення, є те що логіка бере до уваги лише форму, спосіб отримання нового знання.

 

Поняття культури мислення

Культура мислення - не вроджена якість. Вона не дана фахівцям в готовому вигляді, а формується в результаті освоєння ними навколишньої дійсності за допомогою освіти.

У розпорядженні людини є цілий спектр способів підвищення культури мислення. Наприклад, збагачення власного розумового досвіду науковою літературою. Але таке читання, зазвичай, носить безсистемний характері і не сприяє усвідомленому засвоєнню законів, пізнавальної діяльності мислення, що й становлять зміст культури мислення.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.129.211 (0.041 с.)