Природна та штучна класифікації.

Логічну операцію поділ поняття треба відрізняти від процедур подібних до поділу понять. Це такі процедури як класифікація і поділ цілого на частини.

К л а с и ф і к а ц і є ю називається систематизація предметів на основі угоди чи певних практичних міркувань, і на основі ознак, що випливають із природи систематизованих предметів.

Класифікацію, яка передбачає систематизацію предметів на основі угоди чи практичних міркувань, називають д о п о м і ж н о ю. Наприклад, список групи студентів за алфавітом. Класифікацію, у основі якої при систематизації предметів лежать ознаки, що випливають із природи цих предметів, називають природною. Прикладом, може бути "періодична таблиця хімічних елементів Д.Менделєєва".

Розчленування цілого на частини.

Поділ цілого на частини полягає у мисленному розчленуванні цілого на частин.

Наприклад, "Рік складається з січня, лютого, березня тощо". Тут маємо не поділ поняття, а розчленування цілого на частини.

Справа у тому, що будь-який член поділу має ознаку діленого поняття. Частина ж не є носієм ознаки цілого. Оскільки між частиною і цілим відсутній родовидовий зв'язок. Наприклад, побудуємо судження: "Січень є рік" - отримали хибне судження, як свідчення того, що будь-якій частині року (в даному випадку місяцю) не притаманна ознака цілого.

Види визначення.

В и з н а ч е н н я м поняття називається логічна операція, яка розкриває зміст поняття. Здійснити визначення поняття означає перерахувати ті ознаки, що належать відображеним у понятті явищам. Адекватніше операцію визначення можна сформулювати ще й так: "Визначенням називається логічна процедура, за допомогою якої відшукується який-небудь предмет, що відрізняється від інших, а також формується значення вперше вживаного терміну чи уточнюються значення уже існуючого терміну". Назва операції визначення походить від латинського слова - definitio, дефініція. Тому часто замість назви "визначення" вживають слово "дефініція".

Види визначень:

- реальні

- номінальні

Структура операції визначення поняття.

За своєю структурою операція визначення складається із:

- визначуваного - поняття, зміст якого розкривається

- визначаючого - поняття, за допомогою якого ми визначаємо зміст визначуваного поняття

Операцію визначення поняття можна аналізувати в трьох площинах:

1) семантичній

2) синтаксичній

3) прагматичній

Види реальних дефініцій.

Два основних завдання операції визначення:

· пошук якого-небудь предмета, вирізнення його серед інших предметів;

· формування значення для терміну, який вводиться вперше у комунікативний процес або уточнює значення уже вживаного терміну.

Залежно від цих завдань усю множину дефініцій поділяють на дві підмножини:

а) реальні дефініції - визначення, яке розрізняє, виділяє предмет. Іншими словами, реальна дефініція визначає предмет.

б) номінальні дефініції - визначення, за допомогою якого уточнюється, вводиться значення термінів.

До реальних визначень належать:

1. Визначення через рід і найближчу видову відмінність - спочатку знаходять найближче родове поняття, а потім перераховують характерні видові відмінності.

2. Визначення через вказівку на протилежність - Якщо потрібно дати визначення універсальним поняттям, а саме категоріям філософії

3. Генетичне визначення - така реальна дефініція, у якій фіксуються способи походження і побудови визначуваного предмета. Генетичні дефініції широко застосовуються у математиці, фізиці, хімії тощо.

4. Операціональне визначення - такий вид реальної дефініції, який полягає у описові специфічних експериментальних операцій для знаходження тих чи інших об'єктів. Наприклад, "Луг - це хімічна речовина, яка зафарбовує лакмусовий папірець у синій колір". розповсюджена в експериментальних науках.

5. Індуктивне визначення - процедура, яка передбачає явну вказівку на вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається критерій, за яким можна виділити їх із певної множини);

Види номінальних дефініцій.

Номінальні дефініції - визначення, за допомогою якого уточнюється, вводиться значення термінів.

Номінальні дефініції поділяються на:

· синтаксичні - визначення у якому вказується як можна замінити знаки або їх сполучення іншими (як правило коротшими)

· семантичні - визначення, яке певному позначенню ставить у відповідність предмет, охарактеризований через його відмінні ознаки ("п'ятикутник" означає багатокутник з п'ятьма сторонами")

- аналітичні - вид семантичних дефініцій, який розкриває значення термінів, що уже існують у даній мові. Прикладами аналітичних визначень є визначення слів, що входять до тлумачних словників. Аналітичні визначення вживають особливо тоді, коли один і той самий термін у різних науках вживається у різному значенні.

- синтетичні - вид семантичних дефініцій, який розкриває значення терміну що вперше вводиться, або уточнює значення терміну, який уже наявний у даній мові. Прикладами синтетичних визначень будуть визначення вперше введених термінів: "правова держава", "ринкова економіка".

В залежності від того, який характер має визначуване поняття, дефініції поділяються на:

v явні - завжди за визначуваним поняттям стоїть реально існуючий предмет, явище або термін

v неявні - визначення, в якому визначуване стає зрозумілим із контексту. Видами неявних визначень є: контекстуальне, індуктивне, аксіоматичне.

Правила визначення.

Операція визначення поняття підпорядковується спеціальним правилам.

1. Визначення має бути співмірним. При порушенні цього правила виникають логічні помилки:

а) занадто широке визначення - в процесі визначення через найближчий рід та видову відмінність береться не специфічна видова ознака виду, що визначається, а ознака, яка властива й іншим видам даного роду. Внаслідок цієї помилки обсяг визначаючого поняття є більшим від обсягу визначуваного поняття ("Історія - наука про людське суспільство").

б) занадто вузьке визначення - в процесі визначення обирається не видова ознака, а ознака, яка належить підвидові або індивідові. Це приводить до того, що обсяг визначаючого поняття є вужчим від обсягу визначуваного поняття ("Історія - це наука про виникнення, існування, розвиток античного суспільства").

2. Визначення не повинно утримувати в собі кола. Дане правило вимагає, щоб поняття не визначалося саме через себе. При порушенні цього правила виникає логічна помилка "хибне коло". Ця помилка має два різновиди:

а) "коло у визначенні" - в процесі визначення на роль визначаючого поняття беруть поняття, яке визначається за допомогою першого ("Історія - це наука про історичні явища").

б) "тавтологія" - утворює коло у визначенні, але в більш вираженій формі. Це відбувається завдяки тому, що визначаюче поняття більш виражене, більш буквально повторює визначуване поняття ("Історія - це наука про історію").

3. Визначення за можливості не повинно бути заперечувальним. Це правило передбачає основне завдання дефініції - розкрити, які суттєві ознаки входять до змісту визначуваного поняття. Іншими словами, в ході визначення відбувається констатація суттєвих ознак, що складають зміст визначуваного поняття. В заперечувальному визначенні фіксується лише відсутність ознак у змісті визначуваного поняття і не вказується, які ознаки повинні складати зміст визначуваного поняття. ("Історія - це не географія").

4. В процесі визначення не можна використовувати метафори, порівняння, різноманітні літературні прийоми.

Чітке дотримання описаних правил гарантує відсутність помилок в здійсненні операції визначення поняття і забезпечує ясність, послідовність, несуперечливість наших міркувань в цілому.

Окрім логічної операції визначення поняття у практиці міркувань широко використовуються процедури, які подібні до визначення, але такими не є. Зокрема, це такі процедури як:

- опис - процедура, яка полягає у перерахуванні ознак, які більшою або меншою мірою розкривають певний предме

- характеристика - прийом, за допомогою якого вказують якісь помітні ознаки предмету, важливі у певному відношенні.

- порівняння, - розрізнення - процедура ознайомлення з предметом, коли визначення неможливе або не потрібне.

- остенсивне визначення - процедура, яка полягає в демонстрації предмета (у вказівці на предмет).