Загальна характеристика договору страхування. Види та форми страхування за цивільним законодавством україни.

Стаття 979. Договір страхування
1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову ви­плату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
1. Однією із специфічних особливостей цивільних відносин є наявність вели­кі кількості різноманітних ризиків, які супроводжують реалізацію та здійснення цивільних прав його суб'єктами. Серед них можна назвати, наприклад, ризик випадкової загибелі чи пошкодження речі (ст. 323 ЦК), ризик втрати того чи іншого блага, підприємницькі ризики тощо. Дня усунення несприятливих майнових наслідків реалізації цих ризиків може застосовуватися страхування.
В чинному законодавстві надаються легальні (нормативні) визначення по­няття страхування. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» під ним розуміється вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юри­дичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. ГК України дає визначення страху­вання як господарської діяльності, пов'язаної із наданням господарських послуг (ч. 4 ст. 333, ст. 352).
Відносини страхування регулюються великою кількістю нормативно-правових актів. Основним актом щодо регулювання страхових відносин є ЦК. Норми про страхування містяться у ГК (статті 333,352—355), КТМ України (статті 239— 276), Законі України «Про страхування» та ряді інших актів цивільного законодавства.
2. Коментована стаття дає визначення поняття договору страхування, яке дещо відрізняється від поняття, яке дається у ГК та Законі України «Про страхування». Договором страхування згідно із ст. 354 ГК є договір, за яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову ви­плату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у виз­начені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» під договором страхування розуміється письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу,виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові пла­тежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Взагалі відносини вважаються страховими тільки за наявності таких еле­ментів: майнового інтересу, який підлягає захисту; події, на випадок настання якої проводиться захист; грошових коштів, за допомогою яких здійснюється захист; плата за захист. Зважаючи на це, при визначенні договору використовується ряд понять, які притаманні тільки відносинам страхування: страховик (ст.984 ЦК), страхувальник (ст. 984 ЦК), страховий випадок (ст. 982 ЦК), страхова виплата (ст. 990 ЦК), страховий платіж (ст. 982 ЦК).
За юридичними ознаками договір страхування слід визнати реальним, взаємним, оплатним. Реальність його полягає у тому, що він вважається укладеним, тобто таким, що породив правові наслідки як юридичний факт, з моменту." вчинення певної дії, а саме: внесення першого страхового платежу (ст. 983 ЦК). Взаємність договору страхування визначає наявність прав та обов'язків в усіх сторін договору, як у страховика, так і у страхувальника (статті 988, 989 ЦК). Оплатність договору страхування полягає у здійсненні плати за послугу, яка виступає метою договірних зобов'язань із страхування. Здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку не вказує на відплатність договору, а є виразом основної суті договірних відносин страхування.
3. Договірне зобов'язання із страхування може виступати самостійним цивільним правовідношенням, а інколи доповнювати інше. Так, ЦК у ряді статей визнає наявність відносин із страхування як додаткового, допоміжного зобов'язання. Це стосується страхування предмета застави (ст. 581 ЦК, ст. 10 Закону України «Про заставу», ст. 8 Закону України «Про іпотеку»), страхування товару за договором купівлі-продажу (ст. 696 ЦК), страхування ризику невиконання платником ренти своїх обов'язків за договором ренти (ч. З ст. 735 ЦК), страхування предмета договору найму (оренди) (ст. 771 ЦК), страхування транспортного засобу у випадку укладення договору найму останнього та цивільно-правової відповідальності, зумовленої його використанням (ст. 802 ЦК), страхування вантажів, пасажирів і багажу (ст. 927 ЦК), страхування об'єкта будівництва (ст. 881 ЦК), страхування речі, прийнятої на зберігання у ломбард (ч. З ст. 967 ЦК), страхування майна комітента за договором комісії (ч. З ст. 1021 ЦК). Ряд положень щодо страхування міститься у ГК. Так, наприклад, вантажовідправник за договором перевезення вантажу має право застрахувати вантаж (ч. З ст. 308 ГК), а страхування ризиків є однією з істотних умов договору будівельного підряду (ч. 5 ст. 318 ГК) та ін. Положення про страхування визнається істотною умовою договору оренди державного та комунального майна (ст. 10 Закону України «Про оренду дер­жавного та комунального майна»), концесійного договору (ст. 10 Закону України «Про концесії»), угоди про розподіл продукції (ст. 9 Закону України «Про угоди про розподіл продукції») тощо.
Інколи цивільно-правові норми прямо чи опосередковано визначають інститут страхування як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, хоча у загальних положеннях про зобов'язання не називають його таким (наприклад, ч. З ст.735 ЦК, ст. 309 КТМ). Це зумовлено тим, що страхування, як правило, не ви­користовується як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, а як можливість уповноваженої особи отримати задоволення свого права вимоги, навіть у тому випадку, коли зобов'язана особа не може виконати свого обов'язку.
4. Оскільки неможливо передбачити, наскільки може становити розмір страхової виплати, який належатиме до здійснення виплати страховиком, страхування носить ризиковий (алеаторний) характер. Причому ризикують як страхувальник, так і страховик. Перший — бо сплачує страхові платежі, навіть якщо страховий випадок не настане, другий - оскільки при настанні страхового ви­падку буде вимушений здійснити страхову виплату, навіть якщо вона істотно перевищує кошти, отримані ним від страхувальника.
Договір страхування слід відрізняти від умовного правочину. В останньому права та обов'язки сторін виникають при настанні певної події (ст. 212 ЦК), хоча правочин і вчинений. У договорі страхування права та обов'язки виникають при безпосередньому вчиненні правочину, але предмет певного обов'язку, тобто дія, яка вимагається до вчинення зобов'язаною особою, залежить від настання певної обставини (події). При настанні страхового випадку у страховика не виникає нового обов'язку, адже вже при укладенні договору страхування у нього вже виникає обов'язок здійснити страхову виплату. При настанні страхового випадку страховик лише виконує той обов'язок, який первісно був закладений у зміст договору при його укладенні.

 

Стаття 981. Форма договору страхування
1. Договір страхування укладається в письмовій формі.
Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страху­вальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
2. У разі недодержання письмово)' форми договору страхування такий до­говір є нікчемним.
1. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про страхування» однією з визна­чальних умов договору страхування є оформлення його у письмовій формі. На­званий договір може укладатися за загальними правилами укладення правочину в письмовій формі (ст. 207 ЦК). Також вважається, що письмова форма цього договору не порушена, якщо укладання договору підтверджене спеціальним документом — страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом).
Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) не є цінним папером, однак залежно від предмета страхування та інших умов цей документ може видаватися із за­значенням певної особи (іменний) або ж без зазначення особи, майнові інтереси якої є предметом договору страхування (на пред'явника).
Договір страхування як документ, в якому фіксується домовленість страховика та страхувальника, також має відповідати певним вимогам, визначеним у законодавстві. Так, відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування повинен містити такі реквізити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за іншим договором страхування, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Названий перелік не вказує на інший порівняно зі змістом норм ЦК перелік істотних умов договору (ст. 982 ЦК), а визначає ті необхідні реквізити, які повинні міститися у договорі, укладеному шляхом складання єдиного документа (ст. 207 ЦК).
2. На відміну від загального правила про наслідки недотримання простої письмової форми правочину (ст. 218 ЦК), недотримання вимоги щодо форми договору страхування тягне за собою його нікчемність, тобто недійсність договору з моменту його укладення незалежно від з'ясування причин та умов визнання його недійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК).
3. Окремою формою договору страхування є генеральний поліс, за яким страхуються певні ризики, що можуть виникнути у страхувальника протягом певного часу і, як правило, пов'язані із здійсненням певної господарської діяльності. Прикладом може бути страхування вантажів, які страхувальник отримує або відправляє при морських перевезеннях (статті 253—254 КТМ).

Стаття 982. Істотні умови договору страхування
1. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
1. Договір страхування як юридичний факт — це правочин, внаслідок вчинення якого виникають цивільно-правові наслідки; необхідним є взаємна згода сторін(страхувальника та страховика) щодо ряду положень, які визнаються істотними умовами. Відповідно до загальних положень про цивільно-правовий договір та коментованої статті істотні умови договору поділяються на дві групи: по-перше, це умови, які чітко визначені законом та правилами страхування, а також інші умови, щодо яких сторони обов'язково повинні досягнути згоди за вимогою однієї із них (ст. 638 ЦК).
2. Предмет договору страхування обумовлюється визначенням тих майнових інтересів, з приводу яких він укладається. Визначення такого майнового інтересу зумовлюється наявністю страхового ризику (ст. 980 ЦК).
На відміну від страхового ризику, що є подією уявною та яка припускається, страховий випадок - це подія, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ст. 8 Закону України «Про страхування»). Тобто, страховий випадок — це той юридичний факт, внаслідок якого страхове правовідношення набуває певних змін, що полягають у необхідності виконання страховиком взятого на себе договірного обов'язку.
3. Легальне (нормативне) визначення поняття «страхова сума» міститься у ст. 9 Закону України «Про страхування». Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час його укладання чи зміни. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідое довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри останніх, а страхова сума у цих випадках не встановлюється.
Величина страхової суми залежить від багатьох факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних. До об'єктивних факторів належать: вартість майна, що страхується, фінансові можливості страхувальника щодо здійснення страхових платежів, розмір власних засобів страховика, можливості перестрахування та ін. До суб'єктивних факторів слід віднести волю сторін, тим паче, що навіть в межах об'єктивних чинників існує можливість вибору поведінки. За загальним правилом розмір страхової суми підлягає узгодженню між сторонами. Однак при обов'язковому страхуванні він може бути визначений актом цивільного законодавства, який встановлює підстави, порядок конкретного виду такого страхування.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування. У цьому разі страхова сума не може перевищувати страхової вартості майна. Оцінка майна може проводитися у порядку, встановленому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Страхова сума може бути встановлена в окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договорі страхування у цілому. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету (ст. 9 Закону України «Про страхування»).
Договором страхування життя обов'язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси),які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру цього доходу, які застосовується для розрахунку страхового тарифу за даним договором страхування, та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.
Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси),які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика) (ст. 9 Закону України «Про страхування»).
4. Платою за послугу, яка є суттю договору страхування, виступає страховий платіж. Останній може здійснюватися у формі страхового внеску або страхової премії.
Строк сплати як істотна умова договору страхування визначається у тих випадках, у яких сплата страхових платежів носить, як правило, періодичний характер.
Страхова премія може розраховуватися довільно, будучи предметом взаємного погодження. Однак такий спосіб її розрахунку суперечить природі підприємницьких відносин із страхування, яке передбачає математично точний розрахунок ймовірності настання страхового випадку. В умовах масових страхових операцій, коли масові страхові премії за одними договорами становлять вагомі за обсягом страхові виплати за іншими, страхова премія повинна бути жорстко прив'язана до певних характеристик страхувальника, вигодонабувача, за­страхованої особи, об'єкта страхування, виду ризику тощо. Тарифи враховують усі вказані характеристики і дозволяють визначити страхову премію більш-менш наближено до оптимальної, що, безперечно, не виключає можливості взаємно узгодженого відходу від загальних правил.
Страховий внесок — це частина страхової премії, яка підлягає сплаті у строк, встановлений договором страхування і, як правило, періодично. Якщо страховий платіж підлягає внесенню одноразово (наприклад, у випадку страхування пасажирів на транспорті), має місце страхова премія.
Ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування встановлюється страховим тарифом. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком математично (актуарно) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя — також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового та­рифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими уповноваженим на те органом, яка підтверджується свідоцтвом.
Правилами страхування можуть встановлюватися умови надання послуг із страхування із застосуванням положень про публічний договір (статті 633, 641 ЦК) та договір приєднання (ст. 634 ЦК). Яскравим прикладом є особисте страхування фізичних осіб, зокрема, страхування життя.
5. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю відповідно до закону, має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування, зокрема при страхуванні життя та майна громадян. Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються згідно з такими умовами страхування, з урахуванням вимог, передбачених законодавством про страхування (ст. 354 ГК, ст. 10 Закону України «Про страхування»).