Договір позики. Загальна характеристика. Права та обов’язки сторін за договором позики.

Стаття 1046. Договір позики
1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознака­ми, а позичальник зобов ' язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
1. Коментована стаття містить поняття договору позики, якому присвячений перший параграф глави 71 ЦК.
Позика — це типова договірно-правова форма кредиту для усіх форм креди­тування. Водночас позика є самостійним договором, що опосередковує кредитне відносини та зумовлює місце позики у системі цивільно-правових інститутів.
Договір позики є підставою і правовою формою регулювання позикових відносин, які передбачають передачу однією стороною у власність іншій стороні грошей або речей, визначених родовими ознаками, під зустрічне зобов'язання повернути в майбутньому таку саму кількість грошових коштів або речей того ж роду та такої ж якості.
Позикові відносини зумовлені характером обов'язку боржника у грошовому зобов'язанні, що існує між позикодавцем і позичальником. Позика — це зобов'язання, у якому гроші є засобом передання і накопичення заборгованості. У цьо­му випадку гроші не виконують функцію платежу на її погашення.
Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Подібні позиковим відносини виникають і в деяких інших випадках (при видачі чека і векселя, оформленні державної позики і облігації, вчиненні банківських розрахункових операцій). Однак вексельні зобов'язання, емісія об­лігацій і державних (комунальних) позик, інші подібні боргові зобов'язання є позиковими лише у певній мірі. На них поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин.
На позикові відносини слід поширювати положення законодавства про захист прав споживачів у разі визнання сторін договору позики споживачами та надавачами цього виду послуг. У цьому випадку застосуванню підлягають передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 р.
№ 3161-ІУ) способи захисту прав позичальника-споживача (зок­рема, визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживачів).
Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивіль­ного законодавства. Передбачені ЦК правила про позику субсидіарно застосо­вуються до положень про кредитний договір і комерційний кредит, якщо інше не передбачено правилами про кредитний договір та комерційний кредит і не випливає або не суперечить суті таких зобов'язань.
ЦК не містить норми про субсидіарне застосування правил про позику до по­ложень про банківський вклад. Однак включення банківського вкладу до складу глави 71 ЦК свідчить про визнання зазначеного договору формою надання креди­ту і дає підстави застосовувати за аналогією правила про позику до положень про банківський вклад, що не суперечать нормам ЦК і суті зазначеного зобов'язання.
2. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитив­но безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначе­них родовими ознаками (абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК).
Обов'язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - пози­чальника. Отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визна­чені родовими ознаками, позичальник зазвичай стає зобов'язаним повернути по­зикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Стаття 1047. Форма договору позики
1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична осо­ба, — незалежно від суми.
2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує пе­редання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
1. Стаття 1047 ЦК встановлює вимоги щодо форми договору позики. Договір позики укладається як в усній, так і у письмовій формі. Нотаріальне посвідчен­ня для зазначених договорів не є обов'язковим. Така форма може бути надана договору за бажанням сторін.
Коментована стаття передбачає два випадки обов'язкової письмової форми договору позики: 1) якщо сума позики за договором, що укладається, переви­щує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподатковувано­го мінімуму доходів громадян; 2) якщо позикодавцем виступає юридична особа. Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами або постановами Верховної Ради України, Указами Президента Ук­раїни та актами Кабінету Міністрів України.
У письмовій формі необхідно укладати будь-які договори позики за участю юридичної особи, незалежно від того, в якості якої сторони вона виступає — пози­кодавця чи позичальника, оскільки договір позики не може бути повністю вико­наний сторонами у момент його вчинення, що випливає із змісту статей 206 і 208 ЦК. У всіх інших випадках договір позики може бути укладений і в усній формі.
Договір позики у письмовій формі може бути укладений як шляхом скла­дання одного документа, так і обміну листами, телеграмами, за допомогою теле­тайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).
2. Частина 2 коментованої статті містить норму щодо документів, які можуть підтверджувати укладення договору позики. До них ЦК відносить розписку або інший подібний борговий документ.
Розписка або інший документ (акт передання та прийняття, рахунок-фактура на товари тощо), якщо вони знаходяться у позикодавця, засвідчують лише факт отримання грошей або речей позичальником. Вони не замінюють договору позики. У зв'язку з цим укладення такого договору, що підтверджується лише розпискою, вважається недодержанням вимог закону.
Боргові документи мають підтверджувати дві обставини: по-перше, факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість, рід та якість; по-друге, точ­но визначений строк повернення грошей або речей, а у разі його відсутності — момент пред'явлення вимоги.
Обов'язковими реквізитами боргового документа є власноручний підпис боржника (позичальника), його уповноваженого представника, а факультатив­ними — дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.
Недодержання сторонами обов'язкової письмової форми договору позики не має своїм наслідком визнання такого правочину недійсним, однак ускладнює його підтвердження.
Якщо договір позики мав бути укладений у письмовій формі і її не було додержано, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (ст. 1051 ЦК). У цьому випадку факт укладання договору позики слід доводити письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

 

68. Поняття та ознаки кредитного договору. Співвідношення кредитного договору та договору позики. Форма кредитного договору. Права та обов'язки сторін за кредитним договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ЦК). Правове регулювання договору кредиту здійснюється гл.71 ЦК, ЗУ "Про банки і банківську діяльність", "Про іпотеку" тощо. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Сторонами договору є кредитодавець та позичальник. Кредитодавцем за договором кредиту, насамперед, може бути банк. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, що є у суспільстві. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. Кредит - це грошові кошти, що надано за кредитним договором банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Закон визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Якщо позичальником є суб'єкти господарської діяльності, то вони можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Якщо позичальником є фіз. особа, то кредит може бути надано лише у формі споживчого кредиту та тільки у національній грошовій одиниці. Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами НБУ випадках. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

У разі неможливості позичальником сплатити борг його стягують із гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку. Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яку встановлюють сторони під час укладання угоди про надання кредиту. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), якщо немає домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. Окрім банків кредитодавцем може виступати й інша фінансова установа, яка відповідно до законодавства України може надавати кредити (зокрема, кредитна спілка - неприбуткова організація, заснована фіз. особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки). Форма договору: письмова. Зміст договору кредиту становлять права та обов'язки сторін. Основним обов'язком кредитодавця є надання грошових коштів (кредиту) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором. Позичальник, своєю чергою, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

3.1 Загальні риси кредитного договору та договору позики
У юридичній літературі при розгляді проблеми визначення правової природи кредитного договору та його кваліфікації прийнято порівнювати кредитний договір з договором позики. Деякі автори знаходять подібність зазначених договорів та підкреслюють їх загальні риси, інші, навпаки, акцентують увагу на наявних розбіжностях між цими договорами. На основі такого аналізу робляться висновки або про самостійне характері кредитного договору в системі цивільно-правових договорів, або про те, що кредитний договір є різновидом договору позики.
Щоправда, в окремих випадках відповідний аналіз співвідношення кредитного договору та договору позики призводить авторів і до більш оригінальних висновків. Наприклад, на думку Р.І. Карімулліна [26], "в російському цивільному праві договір позики та кредитний договір мають щонайменше три загальних ознаки. Справді, і перехід права власності на предмет договору, і угода про повернення отриманого позичальником капіталу, і триває характер правовідносин сторін - все це безумовні атрибути не лише кредитного договору, але і договору позики. Разом з тим останній має більш широкий суб'єктним (у ролі позикодавця виступають не тільки кредитні організації) і предметним (предметом позики служать не тільки гроші) розчинами, а також вільний від неодмінного включення до зміст умови про сплату винагороди... З урахуванням викладеного, - укладає Р. І. Карімуллин, - характерні ознаки кредитного договору дозволяють зробити тільки один висновок про його співвідношенні з договором позики. Російське цивільне право розглядає кредитний договір як особливий різновид договору позики ". До такого ж висновку (про те, що кредитний договір є різновидом договору позики) приходять і деякі інші автори. Не менше число прихильників має і позиція визнання кредитного договору самостійним цивільно-правовим договором.
Так, Е.А. Павлодский [27] пише: "Цивільному законодавству відомі два самостійних договору - позики та кредиту (гл. 42 ЦК). Ці договори мають багато спільного... Проте дані договори мають і суттєві відмінності, що спонукало законодавця до роздільного регулювання відносин, що випливають з договору позики та кредиту ".
Е.А. Суханов [28], відзначаючи, що "кредитний договір і за суб'єктним складом, і за предметом має більш вузьку сферу застосування, ніж договір позики", робить висновок про те, що кредитний договір "є особливою, самостійною різновидом договору позики".
Л.Г. Єфімова [29], виявивши шість відмінностей правового режиму кредитного договору та договору позики, тим не менш прийшла до висновку, "що практично всі особливості правового режиму кредитного договору можна так чи інакше підвести під приватний випадок договору позики, за винятком одного. Договір позики є традиційно реальним договором, а кредитний договір сконструйований чинним ГК РФ як консенсуальної ". Розглядаючи способи вирішення цієї проблеми, сама Л.Г. Єфімова дотримується того погляду, що "можна сконструювати консенсуальним різновид договору позики. Цим шляхом пішов чинний ЦК РФ, передбачивши кілька таких договорів: кредитний договір, договір комерційного кредиту і договір товарного кредиту". Загальний же висновок Л.Г. Ефімової щодо правової природи кредитного договору полягає в тому, "що кредитний договір є консенсуальним комерціалізованої різновид договору позики".
На наш погляд, порівняльний аналіз договору позики і кредитного договору з метою виявлення подібності і відмінностей між ними страждає певним методологічним вадою: кредитний договір належить до договору позики як вид до роду, а наявність родовідових зв'язків передбачає, що поняття, що відносяться до виду, маючи в своєму розпорядженні усіма основними характерними рисами роду, одночасно має деякі специфічні ознаки, які й дозволяють виділити його в окремий вид родового поняття.
Дійсно, кредитний договір (вид) володіє всіма основними рисами договору позики (рід): з нього виникає зобов'язання позичальника повернути кредитору грошову суму, рівну отриманої.
3.2 Відмінні риси договору позики і кредитного договору
Кредитні відносини є спеціальною різновидом позикових відносин, і як наслідок, правове регулювання кредитного договору та договору позики дуже схоже. Однак, незважаючи на схожість, є і ряд суттєвих відмінностей.
По-перше, договір позики реальний, тоді як кредитний договір консенсуальний.
По-друге, предметом позики виступає виключно валюта Російської Федерації або інші речі, які визначаються родовими ознаками, тоді як у кредитних відносинах предметом кредиту може бути валюта РФ або іноземна валюта. Предметом договору позики не може виступати іноземна валюта в силу того, що операції з іноземною валютою можуть здійснювати лише уповноважені банки, і з іншого боку на відміну від кредиту, предметом позики можуть виступати інші речі, відмінні від грошей, які визначаються родовими ознаками. Предметом договору позики не може бути індивідуально визначена річ в силу того, що не можна передати у власність річ, визначену індивідуальними ознаками з умовами повернення точно такий же речі в майбутньому. Дана конструкція передбачена у Цивільному кодексі України. РФ як договір безоплатного користування (позички)
По-третє, умова про процентну ставку за договором позики є не суттєвим. На відміну від кредитного договору, договір позики може бути безпроцентним.
Договір позики може бути оплатним, але без вказівки розміру процентної ставки в тексті договору. У цьому випадку, відповідно [30] процентна ставка визначається ставкою рефінансування в місці проживання чи перебування Кредитора на день сплати позичальником суми боргу або його відповідної частини.
По-четверте, як вказує Вищий Арбітражний суд діяльність з надання процентних позик не повинна носити систематичний характер та мати характер виключної діяльності. В іншому випадку даний вид діяльності слід кваліфікувати як банківську діяльність, а, отже, за відсутності ліцензії на банківську діяльність - діяльність, здійснювану без наявності спеціального дозволу (ліцензії).
По-п'яте, На відміну від кредитного договору за договором позики займодавцем може виступати будь-який суб'єкт цивільного права.
По-шосте, договір позики на відміну від кредитного договору односторонньо зобов'язуючий.
По-сьоме, Якщо кредитним договором передбачена прямо його форма - проста письмова, то договір позики може бути укладений в іншій формі, відмінній від письмової. Недотримання простої письмової форми договору позики не тягне його недійсність, а за загальним правилом, в силу [31] РФ, позбавляє права сторін посилатися на показання свідків на підтвердження угоди та її умов.
З іншого боку, для договору позики передбачена кваліфікована форма його укладення у ст.ст. 815,816 ЦК. РФ: шляхом видачі векселя або емітування облігацій.
З урахуванням викладеного характерні ознаки кредитного договору дозволяють зробити тільки один висновок про його співвідношенні з договором позики. Російське цивільне право розглядає кредитний договір як особливий різновид договору позики. Але все ж, роздільне регулювання відносин, що випливають з договорів позики, і кредиту пояснюються істотним розходженням: кредитний договір передбачає наявність особливого кредитора і він завжди відшкодувальний.