Види застави за законодавством україни.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержа-теля або за його наказом — у володіння третій особі.
Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються зако­ном.
1-3. Основні положення про окремі види застави встановлюються нормативними акта­ми, а саме: законами України «Про заставу», «Про іпотеку» та іншими нормативними ак­тами. Коментована стаття ЦК визначає тільки два види застави — іпотека та заклад, Закон «Про заставу» також не визначає види застави, але закон має розділи, які встановлюють окремі різновиди застави (застава товарів в обороті або у переробці, заклад, застава майно­вих прав, застава цінних паперів). Іпотека — це застава нерухомого майна, що залишається у володінні і користуванні за­ставодавця або третьої особи. За Законом України «Про іпотеку» іпотека — це вид забез­печення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і корис­туванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання борж­ником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, вста­новленому Законом України «Про іпотеку». Згідно зі ст. 164 ЦК та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» до нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку їх призначенню є неможливим. Згідно з правовим режимом до нерухомих речей можуть бути віднесені й інші речі, зокрема, пові­тряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти — як такі, що під­лягають державній реєстрації. Таким чином, предметом іпотеки можуть бути земля, неру­хоме майно, а також сукупність землі і майна: будівлі (житловий будинок, садиба, кварти­ра), споруди, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законом до нерухомого. Крім того, предметом іпотеки можуть бути земельні ділянки, що належать громадянам на праві приватної власності, і багаторічні насадження. Згідно з Законом України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або де­кілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:
нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господар­ського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;
нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем, і на нього відповідно до чинно­го законодавства може бути звернене стягнення;
нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виді­лений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше неру­хоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умо­ви, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпо­текою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виді­лення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено Законом «Про іпотеку». Іпотека поширюється на частину об'єкта не­рухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідо­ваним іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотека встановлюється на права на не­рухомість та користування нею, а також на майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено. За ст. 10 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» предметом іпотеки за іпотеч­ним договором є майнові права на нерухомість, яка є об'єктом будівництва. Іпотека земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється відповід­но до ст. 15 Закону «Про іпотеку». Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлені Зе­мельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці. Не допускається передача в іпотеку частини земельної ділянки, яка за розміром не може бути використана як окрема земельна ділянка за цільовим призначенням земель відповід­ної категорії відповідно до законодавства України. Не допускається передача в іпотеку земельних ділянок, які відповідно до закону не можуть передаватися у власність фізичних та юридичних осіб. У разі передачі в іпотеку будівлі (споруди) іпотека також поширюється на належну іпо-текодавцю на праві власності земельну ділянку або її частину, на якій розташована відпо­відна будівля (споруда) і яка необхідна для використання цієї будівлі (споруди) за цільовим призначенням. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі і була передана іпотекодав-цю в оренду (користування), після звернення стягнення на предмет іпотеки його новий власник набуває права і обов'язки іпотекодавця за правочином, яким встановлено умови оренди (користування) (ст. 6 Закону України «Про іпотеку»). У разі передачі в іпотеку земельної ділянки іпотека також поширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об'єкти незавершеного будівництва, які належать іпотекодавцю на праві власності. Заставодержателем земельної ділянки можуть бути лише банки, що відповідають ви­могам, встановленим Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Також видом іпотеки рухомого майна може виступати застава товарів в обороті або пе­реробці. Застава товарів в обороті або переробці розглядається як різновид застави із за­лишенням майна у заставодавця. Предметом застави товарів в обороті або переробці мо­жуть бути сировина, напівфабрикати, що комплектують вироби, готова продукція тощо. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає ВЯ підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на під­ставі договору, якщо інше не встановлено законом. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. У разі недотримання цій умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету від­носно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно. Заставна належить до тих видів цінних паперів, які лише нещодавно були визначені Щ законодавчому рівні та внесені до переліку цінних паперів.

Заставна оформляється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Останні укладається між одним або кількома іпотекодавцями й іпотекодержателем з метою забез­печення певного основного зобов'язання. За іпотечним договором іпотекодавець передає і іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель, а іпотекодержателем завжди виступає кредитор за основним зобов'язанням. Легальне визначення поняття «заставна» міститься у ст. 20 Закону України від 05.06.2003 р. «Про іпотеку», яка встановлює заставну як борговий цінний папір, що засвід­чує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі, а в разі невико­нання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосамен­ту (передатний напис, який свідчить про перехід прав на цінний папір іншим особам). На­ступний власник заставної має ті ж самі права, що мав іпотекодержатель згідно з догово­ром, яким обумовлене основне зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого було оформлено заставну. Правовим наслідком видачі заставної є припинення грошових зобов'язань боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, та виникнення грошових зобов'язань боржника щодо платежу за заставною. При цьому після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки можуть бути здійснені лише на підставі вимоги власника заставної (ст. 20 Закону України «Про іпотеку»). Закладом є застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, пере­дається заставодавцем у володіння заставодержателю. Передача заставного майна заставо-держателю не обов'язково означає фізичний перехід майна. Заклад може бути у формі простого закладу і твердого закладу. За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет закладу може бути залишений у заставодавця під замком і печаткою заставодержателя для зберігання (твердий заклад) (згідно зі ст. 44 Закону України «Про заставу»). У цьому випадку фізичної передачі речі не відбувається. Якщо предметом застави є індивідуально визначена річ, то застава може про­водитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактич­но залишається у заставодавця, але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає контроль над нею. Також до закладу можна віднести заставу цінних паперів\га майнових прав. Застава майнових прав. Заставодавець може укласти договір застави як на право вимо­ги, що належить йому на момент укладення угоди за зобов'язаннями, в яких він є кредито­ром, так і на ті, що можуть з'явитися в майбутньому. При цьому слід мати на увазі поло­ження ст. 4 Закону «Про заставу» про те, що предметом застави не можуть бути вимоги особистого характеру, а також вимоги, застава яких забороняється законом.
Вимога, право на яке є предметом застави, має бути дійсною, строк вимоги повинен вже настати, тобто право вимоги, яке належить заставодавцю — кредитору, може бути пред­метом застави тільки до закінчення дії договору застави. В заставу може передаватися будь-яке право вимоги, яке має грошову оцінку. У договорі має бути вказана особа, що є боржником по відношенню до заставодавця (видавництво, патентонабувач, ін.). Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржни­ка про заставу прав, яка відбулася. При заставі майнових прав заставодавець додатково несе специфічні обов'язки. У відповідності зі ст. 50 Закону «Про заставу» заставодавець повинен здійснювати дії, які необхідні для забезпечення дійсності заставного права:
виконувати дії, необхідні для збереження дійсності заставного права;
не здійснювати уступки заставного права;
не виконувати дії, що тягнуть припинення заставного права чи зменшення його вар­тості;
надавати заставодавцю відомості про зміни, що сталися в заставному праві, про його порушення з боку третіх осіб та про вимоги третіх осіб на це право. Цей перелік носить диспозитивний характер: сторони можуть у договорі про заставу майнових прав передбачити інший перелік обов'язків заставодавця або передбачити від­сутність частини їх. Майнові права, що носять строковий характер, наприклад, майнові права, які виника­ють з патенту на промисловий зразок і існують 10 років, можуть бути предметом застави тільки до закінчення строку їх дії (поняття застави цінних паперів — див. коментар до статті 576 ЦК).