Загальна характеристика договору постачання енергетичними і іншими ресурсами через приєднану мережу.

1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
2. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

1. З визначення поняття договору енергопостачання, даного в ч. 1 статті, що коментується, випливає, що енергопостачальна організація передасть (подає) споживачу електроенергію, а споживач приймає й оплачує її, тобто відбувається відплатне передання енергії від продавця до покупця, що характерно для договору купівлі-продажу. Тому цей договір визнаний видом договору купівлі-продажу.
Разом з тим, як і у визначеннях інших видів договору купівлі-продажу, у визначення договору енергопостачання включено ознаки, що дозволяють виділити його в самостійний вид договору купівлі-продажу і тим самим відмежувати від договору поставки й інших видів договору купівлі-продажу.
До таких ознак насамперед належить спосіб виконання договору — передання енергії енергопостачальною організацією покупцю через приєднану мережу, а також наявність прав і обов'язків сторін не тільки при переданні енергії, але й її споживанні.
Ці ознаки договору обумовлені властивостями енергії як товару, що зводяться до наступного: 1) електроенергію неможливо накопичувати в значних кількостях і зберігати; 2) процес виробництва електроенергії, як правило, безупинний і нерозривно зв'язаний як з її транспортуванням, так і зі споживанням; 3) електроенергія при переданні споживається і не може бути повернута; 4) електроенергію можливо передавати тільки через приєднану мережу; 5) для прийому енергії в покупця повинні бути технічні пристрої для підключення до енергомереж енергопостачальної організації.
На відміну від договору купівлі-продажу, що передбачає обов'язок покупця "прийняти товар", за договором енергопостачання абонент "зобов'язується оплачувати прийняту енергію". Це означає, що на нього в принципі не покладається обов'язок прийняти товар, тобто одержати визначену кількість енергії.
Крім того, для договору енергопостачання характерні такі обов'язки абонента, що не властиві купівлі-продажу: дотримання певного режиму споживання енергії, забезпечення безпеки енергетичних мереж і справність використовуваних ним приладів і устаткування, пов'язаних зі споживанням енергії. Нарешті, для цього договору не характерні такі атрибути багатьох договорів купівлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, комплектність товару, тара й упакування й ін.
Для юридичної характеристики договору енергопостачання необхідно вказати на те, що це договір консенсуальний, оскільки права та обов'язки сторін виникають із моменту укладення договору і постачальна організація зобов'язується подавати абоненту енергію протягом дії договору; крім того, це договір сплатний і взаємний та належить до числа публічних договорів.
2. Сторонами цього договору виступають енергопостачальна організація й абонент. Енергопостачальними визнаються комерційні організації, що здійснюють продаж споживачам виробленої чи купленої електричної або теплової енергії.
Абонентом за договором енергопостачання (покупцем енергії) може виступати юридична чи фізична особа. Юридична особа може одержувати енергію для безпосереднього споживання або для перепродажу. Громадяни, як правило, укладають договір електропостачання з метою одержання енергії для побутового споживання. Однак договором може бути передбачено використання енергії і для забезпечення підприємницької діяльності.
Особливості енергії (електричної і теплової) визначають ряд прав і обов'язків сторін договору, не характерних для інших видів договору купівлі-продажу. Крім оплати енергії на покупця покладаються додаткові обов'язки, пов'язані з необхідністю: а) дотримуватися передбаченого договором режиму її споживання; б) забезпечувати правила експлуатації енергетичних мереж, а також справність приладів і устаткування, використовуваних у процесі споживання енергії.
Енергопостачальна організація наділена правом контролю за станом технічних засобів і безпекою їх експлуатації покупцем, тобто вона має право контролювати виконання покупцем обов'язків, передбачених договором.
Право контролю виникає в енергопостачальної організації з договору і не служить проявом владних повноваженнь. Адміністративний контроль за станом приєднаних мереж здійснюється органами енергонагляду.
Необхідною умовою договору енергопостачання є наявність технічних передумов, тобто наявність у покупця енергетичних мереж, що можуть бути підключені до мереж енергопостачальної організації, а також приладів обліку й іншого устаткування, що використовується у процесі споживання енергії.
3. Ознаки постачання електроенергією характерні також для подання споживачам теплової енергії, газу, нафти і нафтопродуктів, води через приєднану мережу.
Відповідно до ст. 714 ЦК, правила про договір енергопостачання застосовуються до постачання тепловою енергією, газом, нафтою і нафтопродуктами, водою через приєднану мережу, якщо інше не встановлено законом, іншими правовими актами. З цієї норми випливає, що договори на подання газу, нафти, води й інших товарів через приєднану мережу укладаються за моделлю договору на енергопостачання.
Разом із тим норми ЦК про договір енергопостачання незастосовні до передання газу в балонах, а також до продажу нафти і нафтопродуктів при доставці їх споживачу не по магістральних нафтопроводах, а залізничним, водним, морським чи іншим транспортом, тобто до відносин, не пов'язаних із постачанням ресурсів через приєднану мережу. У таких відносинах використовується договір постачання або роздрібної купівлі-продажу.

 

 

Договір міни (бартеру).

1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.
2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
4. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

1. За договором міни кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший.
Із цього випливає, що даний договір є консенсуальньїм, сплатним і двостороннім.
Історично договір міни з'явився раніше договору купівлі-продажу, хоча законодавче визнання він, навпаки, одержав набагато пізніше. Міна переважала в умовах натурального господарства, але з появою грошей і розвитком товарно-грошового обміну була витиснута купівлею-продажем. Економічно купівлю-продаж також можна розглядати як міну — обмін речей на гроші.
В силу договору міни його учасники взаємно зобов'язуються передати один одному у власність певні речі (товари), причому одна сторона, здобуваючи річ у власність, замість сплати покупної ціни (у грошах) передає іншій стороні іншу річ. Отже, кожна зі сторін даного договору одночасно є продавцем у відношенні товару, що вона зобов'язується передати контрагенту, і покупцем у відношенні товару, що вона зобов'язується прийняти в обмін. Тому до договору міни відповідно застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо тільки це не суперечить суті відносин міни.
2. Об'єкт договору міни можуть складати як рухомі речі, у тому числі цінні папери і валютні цінності, так і нерухоме майно, наприклад земельні ділянки, квартири і т. ін. Разом із тим об'єктом міни може бути лише те майно, яке перебуває у відчужувателя на праві власності (чи праві господарського ведення), або буде придбано ним на цьому праві в третьої особи, оскільки інакше відчужуватель не зможе передати це майно у власність своєму контрагенту. Не може бути тому визнаний договором міни договір обміну житлових приміщень між їх наймачами, а не власниками.
Оскільки об'єктом купівлі-продажу можуть бути деякі майнові права, варто визнати за ними й аналогічну можливість служити об'єктом відносин міни. У цій якості можуть виступати насамперед корпоративні майнові права, зокрема у випадках обміну акцій або часткою участі в господарчих товариствах, а також безготівкові гроші (що є правами вимоги), наприклад при обміні їх як товару (а не "загального еквівалента") на іноземну валюту (інший товар). Не випадково як законодавець, так і правозастосовульна практика нерідко ототожнюють дані права з речами (цінними паперами і готівкою). У формі договору міни можлива і поступка корпоративного права в обмін на річ, наприклад відчуження акціонером приналежних йому акцій в обмін на нерухомість. Однак у цілому взаємна поступка майнових прав за договором міни хоча і не виключена зовсім, але й не може розглядатися як звичайний різновид міни, правила про яку в першу чергу все-таки розраховані на обмін речей.
3. Поширення на відносини міни загальних правил про купівлю-продаж виключає необхідність докладного розгляду положень про суб'єктний склад і форму даного договору. Разом із тим існує ряд спеціальних розпоряджень, що відображають відомі особливості змісту і виконання договору міни в порівнянні з аналогічними правилами про договір купівлі-продажу.
Насамперед, необхідно враховувати еквівалентний характер звичайного товарообміну. Тому, якщо в договорі міни відсутні вказівки на ціну чи хоча б порівняльну вартість обмінюваних товарів, вони передбачаються рівноцінними. У цьому випадку витрати по виконанню договору, у тому числі по переданню і прийняттю обмінюваних товарів, покладаються на ту сторону, що у конкретній ситуації несе відповідні обов'язки, зокрема обов'язки продавця по переданню товару й обов'язки покупця по його прийняттю. Договором міни може бути передбачено інший розподіл таких обов'язків, наприклад їх покладання на одного з учасників.
Обмін товарами за даним договором зовсім не обов'язково повинен бути одномоментним і здійснюватися "з рук до рук". За умовами конкретного договору одна зі сторін може бути зобов'язана передати товар раніше, ніж інша надасть обмінюваний товар. У такому випадку до виконання обов'язку по переданню товару стороною, для якої договором установлено більш пізній термін передання товару, застосовуються правила про зустрічне виконання зобов'язань. Для неї це означає насамперед можливість призупинити передання товару або зовсім відмовитися від виконання договору, якщо контрагент попередньо не передав їй товар.
4. Перехід права власності на обмінювані товари за загальним правилом відбувається після того, як обов'язки по переданню товарів виконані обома сторонами, тобто передбачається одночасним для кожної зі сторін договору (якщо тільки інше прямо не передбачено законом чи договором). Таке положення покликане запобігти ситуації, у якій сторона, яка перша отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку по переданню контрагенту іншого товару.
5. Різновидом договору міни є бартерний договір. Правове регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності має деякі особливості, передбачені Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.1998 р. Його видано з метою державного регулювання бартеру, протидії бартеризації економіки.
Визначення понять "бартер (товарний обмін)" і "товарообмінна (бартерна) операція" міститься як у названому законі, так і в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".
У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" бартер (товарний обмін) визначено як господарську операцію, що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) в будь-якій формі, відмінній від грошової, включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 1 Закону України від 23.12.1998 р., товарообмінна (бартерна) операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.
У Законі України від 23.12.1998 р. встановлено часові межі дії виконання бартерних операцій: граничний і строк між експортом товарів за бартерним договором і зустрічним імпортом — 90 календарних днів. Початок перебігу строку — дата митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, фактично експортованих за бартерним договором, а у разі експорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення експортної вантажної митної декларації.
У законі передбачено санкцію за порушення граничних строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором,— пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотки вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором.