Стаття 581. Страхування предмета застави

1. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.

У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Кодекс передбачає диспозитивне право сторін заставних правовідносин застрахувати заставне майно, якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню. Крім того, Закон України «Про заставу» передбачає, що страхувати предмет застави заставодавець зобов'язаний за свій рахунок в повній вартості, якщо повна вартість предмета застави перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, то на суму не нижче цього розміру. При настанні страхового випадку заставоутримувач має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Норми статті, що коментується, і Закон України «Про заставу» передбачає, що страхувати предмет застави заставник зобов'язаний за свій рахунок у повній його вартості, а якщо повна вартість предмета застави перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, то на суму не нижче цього розміру. При настанні страхового випадку заставоутримувач має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Закладене майно знаходиться у володінні власника-заставоутримувача, і ризик випадкової загибелі несе власник. Ст. 35 Закону України «Про заставу» зобов'язує заставника у випадку загибелі предмета іпотеки достроково виконати основне зобов'язання, а саме його виконання і було додатково забезпечене заставою. Отже, обов'язок по страхуванню заставного чи майна заставника повинен випливати з закону і не повинен скасовуватися з волі сторін. У такому випадку із суми страхового відшкодування заставоутримувач одержить задоволення своїх вимог, забезпечених заставою нерухомості. Українське законодавство не називає страхові випадки при заставі. Можливо, мається на увазі страхування від ризиків втрати й ушкодження заставного майна.

Стаття 582. Оцінка предмета застави

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Оцінка майна, що передається у заставу у відношеннях з участю комерційних банків, здійснюється з урахуванням розроблених Національним банком України Методичних рекомендацій до застосування комерційними банками закону України «Про заставу». НБУ рекомендує оцінювати заставлене майно на підставі «Методики оцінки вартості об'єктів приватизації». У випадках, коли предметом застави є державне майно та майно утворених у процесі корпоратизації акціонерних товариств, статутний фонд яких містить державну частину, необхідно обов'язкове подання звіту про експертну оцінку або письмове обґрунтування ринкової вартості майна, що передається у заставу. Крім того, під час проведення оцінки таких об'єктів, що передаються в заставу, слід застосовувати такі методичні підходи, як у разі визначення примусової ліквідаційної вартості даного об'єкта. При цьому під час проведення розрахунків необхідно враховувати термін, на який надається кредит, процентну ставку за кредит і ступінь забезпечення кредиту.

Здійснення оцінки майнового комплексу підприємства, який є предметом іпотеки, у разі його переходу до заставодержателя є обов'язковим. Така оцінка здійснюється на момент переходу цього комплексу до заставодержателя за згодою сторін, а в разі недосягнення згоди - за рішенням господарського суду, який у такому випадку повинен виходити з балансової вартості предмета застави на момент вирішення спору.

У випадках виникнення застави на підставі договору, який було укладено з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1995 р. «Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань Уряду України, які надаються іноземними кредиторами щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами», оцінка вартості майна, що є предметом застави, здійснюється Фондом Державного майна в Україні, а вартості майнових прав та цінних паперів -- Міністерством фінансів України. Така оцінка не може бути здійснена чи змінена за згодою сторін або рішенням господарського суду.

Вартість заставлених векселів оцінюється банком на основі діючої у банку методики оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням специфіки векселя (солідарної відповідальності всіх зобов'язаних за векселем осіб). Як правило, оцінна вартість становить 60-90% від поточної вартості векселя.

Стаття 583. Сторони у договорі застави

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Сторонами заставних правовідносин є заставодавець — особа, що передає своє майно в заставу, і заставоутримувач — особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання. Сторонами можуть бути фізичні, юридичні особи і держава (ст. 11 Закону «Про заставу»).

Заставоутримувачем може бути тільки кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням.

Заставодавцем може виступати як боржник за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою, так і третя особа (майновий поручник). Основна вимога до заставодавця — бути власником майна, яке передається в заставу, оскільки застава майна передбачає принципову можливість його продажу. У разі застави речі, яка не належить заставодавцю, причому кредитор не знав і не повинен був знати, що річ йому не належить, право власника підлягає захисту лише за умови, що дана річ була загублена, або викрадена чи вибула з володіння іншим шляхом поза його волею, у решті випадків заставне право заставодержателя зберігається, а власник речі має право вимагати відшкодування шкоди від заставодавця.

Заставодавцем може бути не лише боржник за забезпеченим заставою зобов'язанням, а й третя особа — майновий поручитель. Оскільки така особа не є боржником за основним договором, її зобов'язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором. До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням.

За змістом статті 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем — як боржником, так і майновим поручителем — може бути підприємство чи організація, що є власником майна і має право відчужувати заставлене майно, або держава в особі уповноважених нею органів, а також підприємство чи організація, який власником передано це майно і право застави на нього. Таку передачу може бути здійснено, зокрема, шляхом закріплення майна за юридичною особою на праві повного господарського відання на підставі законів України, установчих документів, що регулюють її діяльність, чи відповідного рішення власника майна (уповноваженого ним органу).

Статтею 11 Закону України «Про заставу» передбачено спеціальні вимоги щодо погодження деякими суб'єктами підприємницької діяльності застави їх майна з відповідними державними органами. Зокрема, порядок погодження органами приватизації умов договорів застави майна деяких підприємств, у тому числі державних, щодо яких прийнято рішення про приватизацію майна, визначено наказом Фонду державного майна України від 6 лютого 2001 р. «Про погодження органами приватизації умов договорів застави майна».