Стаття 528. Виконання обов'язку боржника іншою особою



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стаття 528. Виконання обов'язку боржника іншою особою



Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання

Не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512—519 цього Кодексу.

Покладення виконання зобов'язання на третю особу у науці цивільного права має назву «передоручення виконання». Раніше цей інститут регламентувався ст. 164 ЦК 1963 р. Оскільки правове регулювання відносин щодо виконання обов'язку боржника іншою особою зазнало неабияких змін, виділимо слідуючі характерні риси передоручення виконання у порівнянні із раніше діючими правилами:

якщо за ЦК 1963 р. покладення виконання зобов'язання на третю особу могло мати місце тільки, якщо зобов'язання мало договірний характер, то зараз передоручення виконання може бути у будь-якому зобов'язанні, навіть якщо воно не є договірним;

за нормами ЦК 1963 р. можливість передоручення виконання повинна була бути передбаченою відповідними правилами, відповідним договором між третьою особою та кредитором чи випливати з адміністративної підпорядкованості. Зараз воно може мати місце, якщо спеціально й не передбачено нормативно-правовими актами, договором чи звичаєм;

раніше передоручення виконання могло застосовуватися не залежно від того, чи носить зобов'язання особистий для боржника характер, чи ні. Якщо ж з закону, договору чи суті зобов'язання виникав обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор міг не приймати виконання, запропоноване за боржника третьою особою. Тепер обов'язок виконання зобов'язання може бути покладений на третю особу тільки тоді, якщо він не є для боржника особистим;

як і за ЦК 1963 р. кредитор зобов'язаний прийняти виконання від третьої особи, якщо з актів цивільного законодавства, договору чи суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати його особисто.

У ЦК з'явились новели щодо інституту передоручення виконання, які привертають до себе увагу.

По-перше, як ми вже відмічали, виконання обов'язку боржника іншою особою можливо,

якщо воно не є особистим для боржника. Оскільки ст. 527 ЦК зобов'язання за загальним правилом визнаються особистими (докладніше див. коментар до вказаної статті), то й покладення виконання зобов'язання на третю особу за загальним правилом є неможливим.

По-друге, у ЦК цілком виправдано знайшли відбиток норми, які випливають з принципу реального виконання зобов'язання, а саме, у разі порушення зобов'язання іншою особою, на яку покладено виконання боржником, обов'язок боржник повинен виконати сам.

Між тим, правила щодо відповідальності боржника перед кредитором за невиконання чи неналежне виконання обов'язку боржника особами, на яких було покладено виконання (якщо відповідальність виконавця не була прямо передбачена договором чи законом), закріплені не в главі 48 «Виконання зобов'язання», а в главі 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання», зокрема у ст. 618 ЦК.

По-третє, виконання обов'язку боржника третьою особою стало можливим і без згоди самого боржника у разі небезпеки втратити цією особою права на майно боржника (права оренди, права застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно (частина третя статті, що коментується).

За загальним правилом належне виконання зобов'язання за боржника іншою особою припиняє таке зобов'язання. Але правові зв'язки між третьою особою та самим боржником продовжують своє існування у вигляді окремого правочину (скоріш за все, договору). Це випливає з тлумачення частини першої статті, що коментується, де вказано, що виконання обов'язку іншою особою можливо, якщо воно покладено на цю особу боржником (тобто за його волевиявленням), та з положень ст. 202 ЦК, де закріплено, що односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, передбачених законом, або за домовленістю з цими особами. Договір між третьою особою та боржником, на підставі якого здійснено виконання зобов'язання замість боржника, може бути як сплатним, так і безоплатним.

Зобов'язання, яке виконується за боржника іншою особою, не припиняється навіть при його належному виконанні, якщо таке виконання мало місце у відповідності до частини третьої цієї статті. При цьому відбувається заміна кредитора у зобов'язанні і застосовуються, як це вказано, положення статей 512-519 ЦК.

Стаття 529. Виконання зобов'язання частинами

1. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Виконання зобов'язання належним чином — один з елементів належного виконання зобов'язання.

Як і за ЦК 1963 р., в ЦК закріплена презумпція того, що виконання зобов'язання частинами є неналежним, а тому кредитор вправі від нього відмовитись, якщо інше не передбачено актом цивільного законодавства, договором чи не випливає з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу. Повернення грошового боргу за загальним правилом повинно бути здійсненне відразу в повній сумі, якщо відстрочення не було заздалегідь обумовлено сторонами.

Слід враховувати, що кредитор вправі прийняти від боржника часткове виконання, якщо це відповідає його інтересам. Таким чином, можливість виконання зобов'язання по частинах залежить від розсуду кредитора, але при умові подільності самого предмета виконання. Неподільність предмета виконання тягне неприпустимість часткового виконання, навіть при наявності бажання кредитора.

Право кредитора на відмову від виконання частинами має значення при визначенні розміру відповідальності боржника за порушення зобов'язання. А саме: за прострочення виконання боржник відповідає і в тій частині, яка була запропонована ним, але відхилена кредитором як часткове виконання на підставі статті, що коментується.

Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов'язання

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виконання зобов'язання в належний строк (термін) — це поряд з іншими один з елементів належного виконання зобов'язання, що припиняє його існування.

Безумовним досягненням цивільного законодавства є введення дихотомії «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання». Відповідно до ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення, а термін — це певний момент у часі, із настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення (докладніше див. коментар до ст. 251 ЦК).

Таким чином, визначення у зобов'язанні періоду, на протязі якого воно підлягає виконанню, — це строк виконання. Належне виконання може здійснитися у будь-який момент в межах цього періоду. Згідно ст. 252 ЦК строк може бути визначеним роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У свою чергу вказівка на конкретну дату, із настанням якої пов'язано виконання зобов'язанні, — це термін виконання зобов'язання.

Частиною першою статті, що коментується, передбачено, що строк (термін) виконання зобов'язання може бути вказаний певною подією, яка неминуче має настати. Виходячи з положень ст.ст. 251, 252 ЦК, уявляється, що встановлення такої умови виконання зобов'язання стосується лише терміну виконання зобов'язання, а не його строку.

Новим для цивільного права України є положення, згідно якого виникнення прав та обов'язків сторін у зобов'язанні можуть бути пов'язані із настанням події, яка неминуче має настати. Пригадаємо, що в ст. 212 ЦК закріплені правила відносно правочинів, щодо яких правові наслідки пов'язуються із настанням певної обставини. Таке ж саме правило існувало і в ЦК 1963 р. (ст. 61). Але ж на відміну від ст. 530 ЦК, у статті 212 ЦК йде мова про обставини, щодо яких невідомо настануть вони, чи ні.

На жаль, цивільний кодекс не має чіткого визначення що ж таке «подія». У російському перекладі цей термін може мати два значення, що несуть юридичну вагу: «случай» та «событие». Аналіз статей ЦК, показує: у ньому використовуються обидва значення. У науці цивільного права і перше, і друге розуміння події зводяться до явищ реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі сторін, які учасники цивільних правовідносин не спроможні передбачити у зв'язку із раптовістю наставання (тобто подія за своїм значеннєвим навантаженням є поняттям близьким до випадку та непереборної сили, будучи між тим більш широким за об'ємом). У зв'язку з цим пов'язання терміну виконання зобов'язання із подією, яка неминуче (за оцінкою сторін) має настати, є не зрозумілим, адже єдина подія, яку можна охарактеризувати таким чином з певною мірою впевненості, це — смерть фізичної особи, яка, одначе, за загальним правилом припиняє зобов'язання як таке, тому не може тягнути його виконання (докладніше див. коментар до ст.ст. 527, 608 Кодексу).

Строк та терміни виконання зобов'язання згідно із частиною 3 ст. 251 ЦК можуть бути встановленими актами цивільного законодавства, правочинами чи рішенням суду. Раніше ст. 63 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р. передбачалось, що строк виконання зобов'язання («термін виконання» ще не вживався) визначався законодавством або договором, а при неможливості визначити його таким способом зобов'язання підлягало виконанню в розумний строк після його виникнення. При цьому розумний строк визначався сутністю зобов'язання та звичаями комерційного обігу. Невключення «розумного строку виконання» в текст нормативного акта, що коментується, та введення рішення суду до переліку джерел, що можуть встановлювати строки (терміни) виконання, є досить привабливим, оскільки виключає можливість виникнення непорозумінь щодо тлумачення розумності строків.

Частина третя ст. 530 ЦК передбачає можливість існування зобов'язань, в яких строк (термін) виконання не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 165 ЦК 1963 р.). Здається, що в обох цих видах зобов'язань у широкому розумінні все ж таки існує строк (а не термін) виконання зобов'язання, який починає спливати з моменту зажадання. Кредитор при цьому вправі вимагати виконання у будь-який час після виникнення зобов'язання.

Зобов'язання підлягає виконанню у такі строки (терміни):

якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) — у цей строк (термін);

якщо термін визначений вказівкою на подію, яка неминуче настане, — з настанням цієї події;

якщо строк не вказаний, чи визначений моментом пред'явлення вимоги — боржнику надається пільговий семиденний термін для виконання зобов'язання від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору чи актів цивільного законодавства. Звертаємо увагу, що негайне виконання при визначенні його строку за рішенням суду не передбачено, і якщо воно не стосується процесуальних питань виконання самого рішення, то діють правила щодо пільгового строку виконання зобов'язання.

Прострочення у виконанні зобов'язання може з'явитися як за провиною боржника (ст. 612 ЦК), так і за провиною кредитора (ст.ст. 545, 613 ЦК). Слід відмітити, що відповідальність за порушення зобов'язання у зв'язку з простроченням виконання настає для боржника за умови невиконання його в строк (а не «термін»), встановлений договором або законом (відсутні односторонні правочини, інші, крім закону, акти цивільного законодавства та

рішення суду) (докладніше див. коментар до глави 51 ЦК).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.009 с.)