Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Одним з нових видів договорів у цивільному законодавстві України є публічний договір. Положення щодо публічного договору є винятком з загального принципу свободи договору, встановленого з метою захисту інтересів споживачів товарів (робіт, послуг) у певній сфері відносин. Договір, що укладається, може бути віднесений до числа публічних, якщо він відповідає сукупності встановлених частиною першою статті, що коментується, умов.

По-перше, сторона, яка реалізує товари (виконує роботу, надає послуги) має діяти як суб'єкт підприємницької діяльності. Це може бути юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність, або фізична особа, яка зареєстрована як підприємець у встановленому порядку.

По-друге, діяльність по реалізації товарів (виконанню робіт, наданню послуг) має носити публічний характер. Це означає, що вона пов'язана з обов'язком суб'єкта підприємницької діяльності продати товар (виконати роботу, надати послугу) кожному, хто до нього звернеться.

У статті, що коментується, наданий відкритий перелік сфер діяльності, що належать до публічних: роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо. Наведений перелік не є вичерпним. Деякі договори прямо названі публічними у підрозділі першому розділу 3 Книги 5 ЦК, зокрема, договір роздрібної купівлі-продажу (ст. 698), договір прокату (ст. 787), договір побутового підряду (ст. 865), договір зберігання на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ст. 936) тощо. Публічний характер інших договорів може випливати з їх суті.

Особливістю публічного договору і гарантією інтересів споживачів товарів (робіт, послуг) є рівність умов такого договору відносно всіх споживачів, за винятком тих, яким за законом надані відповідні пільги. Це означає, що суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює публічну діяльність, не має права свавільно змінювати ті чи інші умови договору щодо різних споживачів і ставити їх таким чином у нерівне становище.

Всі споживачі є рівними у своїх правах щодо укладення публічних договорів, і підприємець, що займається публічним видом діяльності, не має права надавати перевагу щодо укладення договору одному споживачеві перед іншим, за винятком випадків, передбачених законом. Так, наприклад, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій та особи, прирівняні до них, мають право на першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту. Отже, цим особам має надаватися перевага в укладенні відповідних публічних договорів.

Відмова суб'єкта підприємницької діяльності від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) є незаконною і надає споживачеві право звернутися до суду з вимогою щодо спонукання підприємця до укладення договору (див. ст. 649 ЦК і коментар до неї) і відшкодування завданих необгрунтованою відмовою збитків (див. ст. 22 ЦК і коментар до неї). При цьому, саме на підприємця має покладатися обов'язок доказування відсутності у нього можливості надати споживачеві товари, роботи або послуги. Так, наприклад, підприємство телефонного зв'язку у випадку його відмови від укладення із конкретним споживачем договору про надання послуг телефонного зв'язку може бути звільнено від відповідальності за умови, якщо воно доведе, що немає технічної можливості надати цьому споживачу зазначені послуги.

Умови публічного договору, що ставлять споживачів у нерівне становище (надають незаконні переваги одним споживачам перед іншими) або не відповідають встановленими актами цивільного законодавства обов'язковим умовам таких договорів, — є недійсними (нікчемними) (див. ст. 215 ЦК і коментар до неї). Утім, слід враховувати, що недійсність окремих умов договору не означає недійсності договору в цілому (див. ст. 217 ЦК і коментар до неї).

Стаття 634. Договір приєднання

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

2. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Договір приєднання є новим договором для цивільного законодавства України. Визначальна особливість договору приєднання полягає в тому, що у розробці його умов приймає участь лише одна із сторін, а інша — позбавлена такої можливості.

Спосіб укладення договору шляхом попереднього формулювання його умов у певній стандартизованій формі, звичайно, значно спрощує і полегшує процедуру укладення будь-якого договору, а у сфері певних відносин є навіть єдиним можливим способом. Такий спосіб укладення договорів є характерним, наприклад, для сфери масового побутового обслуговування населення, для відносин клієнтів з банками, страховими і транспортними організаціями, що традиційно використовують типові бланки (форми) договорів. Друга сторона у таких відносинах може лише приєднатися до попередньо встановлених стандартизованих умов, підписавши бланк відповідного договору.

Слід особливо підкреслити, що необхідною ознакою договору приєднання є не самий факт, що одна сторона не приймала участі у визначенні умов договору (так, наприклад, проект будь-якого договору може бути розроблений однією стороною, а інша вправі з ним погодитися), а відсутність можливості для цієї сторони приймати таку участь.

Визначення умов договору лише однією із сторін може мати наслідком його «однобічність», спрямованість на задоволення інтересів однієї сторони за рахунок інтересів другої (сторони, що приєдналася). У зв'язку з цим, частиною другою статті, що коментується, передбачені особливі підстави для розірвання договорів приєднання, які не можуть бути підставами для розірвання інших (звичайних) договорів. Ці підстави не є наслідком незаконності умов договору приєднання. Вони є засобом відновленні порушеного при укладанні договору балансу інтересів сторін, не дозволяючи одній стороні зловживати своїм правом щодо визначення умов, і компенсуючи другій стороні порушення принципу свободи договору щодо визначення умов договору.

Сторона, яка приєдналася, наділяється правом вимагати зміни або розірвання договору приєднання, навіть, при формальній законності його змісту, у випадку: 1) якщо внаслідок укладення договору вона позбавляється прав, які звичайно мала; 2) якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання; 3) якщо в договорі містяться інші умови, що є явно обтяжливими для сторони, яка приєдналася.

Зазначені вимоги можуть бути задоволені у випадку, якщо сторона, яка приєдналася, доведе, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б таких обтяжливих для себе умов, якби могла приймати участь у визначенні умов договору.

Право на розірвання договорів приєднання суттєво обмежене частиною 3 статті, що коментується, відносно тих осіб, які приєдналися до договору приєднання у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності. По-перше, підприємницька діяльність в силу своєї суті - це діяльність на власний ризик, і, отже, підприємець завжди несе певний ризик невигідності власних дій. По-друге, вже на стадії укладення договору підприємець як правило усвідомлює (чи має усвідомлювати), на яких умовах він його укладає, маючи можливість скористатися кваліфікованим захистом своїх інтересів. Виходячи з цього, підприємець, який приєднався до договору, може розірвати такий договір з підстав, передбачених ч. 2 статті, що коментується, лише за умови, якщо він не знав і не міг знати, на яких умовах він до нього приєднується.