Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.



2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Стаття, що коментується, визначає наслідки прострочення стороною, яка діє як кредитор. Основним обов'язком кредитора у будь-якому зобов'язанні є своєчасне прийняття належного виконання. Крім того, досить часто в силу договору, закону або суті зобов'язання на кредитора покладається вчинення певних дій, без яких боржник не може виконати свої обов'язки. Так, наприклад, підрядник не може виконувати договір підряду на капітальне будівництво, поки замовник не надасть йому погоджену у встановленому порядку проектну документацію. Отже, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він або відмовився прийняти запропоноване боржником належне виконання, або не вчинив необхідних дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Ос кільки прийняття виконання має бути належним чином посвідчене кредитором (див. ст. 545 ЦК і коментар до неї), він також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути боржнику борговий документ або видати розписку у виконанні (ч. 4 ст. 545 ЦК).

Час прострочення кредитора відповідно продовжує строк виконання зобов'язання боржником у разі, якщо прострочення виявилося у не-вчиненні кредитором дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок. У практиці може виникнути ситуація, коли невелике прострочення кредитора може об'єктивно зумовлювати набагато більш тривале прострочення боржника. Так, наприклад, невиконання в силу прострочення замовника певних видів будівельних робіт до настання несприятливих погодних умов може зробити об'єктивно неможливим їх виконання підрядником протягом всього часу, поки тривають ці несприятливі умови. Отже, співвідношення часу прострочення кредитора і часу зумовленої ним затримки виконання зобов'язання боржником має вирішуватися у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Кредитор, який допустив прострочення, повинен відшкодувати боржнику завдані простроченням збитки. Кредитор звільняється від відшкодування збитків лише у разі, якщо він доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням було покладено прийняття виконання.

Відповідно до ст. 536 ЦК, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Утім, за час прострочення кредитора боржник за грошовим зобов'язанням проценти не сплачує. Так, наприклад, у випадку, коли затримка розрахунку з боку боржника зумовлена тим, що кредитор не повідомив боржнику про зміну своїх платіжних реквізитів, має місце прострочення кредитора, і, отже, боржник не повинен сплачувати проценти за час цієї затримки.

Стаття 614. Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов'язання: договором або законом може встановлюватися відповідальність боржника незалежно від його вини. Але, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність за порушення зобов'язання настає за наявності вини порушника.

Цивільний кодекс не містить визначення вини, а надає визначення невиновності: особа вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Таке визначення є недостатньо конкретним, оскільки не містить критерію достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів. Відповідно до ст. 509 ЦК, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Виходячи з цих засад має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості й обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання й умовами обороту.

Порушення зобов'язання визнається таким, що сталося внаслідок випадку, якщо особа доводить відсутність своєї вини. В цьому випадку, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність боржника не настає. Однак треба враховувати, що залежно від вини застосовуються лише ті наслідки порушення зобов'язання, які є мірами відповідальності, а застосування інших наслідків не залежить від вини (див. ст. 611 ЦК і коментар до неї).

На відміну від кримінального права, у цивільному праві діє презумпція вини: особа, яка порушила зобов'язання, вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини.

Відповідно до принципів розумності та справедливості, не допускаєтся повне усунення попередньою угодою відповідальності за порушення зобов'язання. Отже, правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. Однак слід враховувати, що на практиці буває досить складно, а у деяких випадках неможливо відрізнити умисне порушення зобов'язання від грубо-необережного його порушення.

Стаття 615. Одностороння відмова від зобов'язання

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Відповідно до ст. 611 ЦК, одностороння повна або часткова відмова від зобов'язання є одним з можливих наслідків порушення зобов'язання. За своєю правовою природою одностороння відмова від зобов'язання є засобом захисту постраждалої сторони, але не є мірою відповідальності. Отже, одностороння відмова від зо: бов'язання може застосовуватися незалежно від вини порушника, але лише у випадках, встановлених договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання відбувається внаслідок самого факту її здійснення і не потребує звернення до суду.

Порядок здійснення односторонньої відмови у тих чи інших зобов'язаннях може визначатися цим Кодексом і іншими актами цивільного законодавства. За загальним правилом, сторона, яка відмовляється від зобов'язання, повинна сповістити про це другу сторону.

Відмова (повна або часткова) постраждало! сторони від зобов'язання не звільняє порушника від відповідальності (відшкодування збитків, моральної шкоди, сплати неустойки), якщо сторона, яка порушила зобов'язання, є винною у його порушенні (див. ст. 614 ЦК і коментар до неї).

Стаття 616. Правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Формулювання частини 1 статті, що коментується, є не зовсім неточним: якщо порушення зобов'язання є наслідком винних дій лише кредитора, то між поведінкою боржника і порушенням зобов'язання не має причинного зв'язку, і, отже, боржник взагалі не несе відповідальності.

Зменшення розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника, є обов'язком суду і здійснюється ним тоді, коли порушення зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін зобов'язання: боржника і кредитора.

Відповідно до принципів розумності і справедливості на кредитора покладається обов'язок вживати необхідних заходів щодо зменшення розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, але, у всякому разі, не сприяти їх збільшенню. Невиконання кредитором цього обов'язку може бути підставою для зменшення судом розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника. На відміну від частини 1 статті, що коментується, зменшення розміру збитків або неустойки в цьому випадку є правом, а не обов'язком суду.

Стаття 617. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання 1. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Порушення зобов'язання за відсутності вини називається випадком (див. ст. 614 ЦК і коментар до неї). Для того, щоб довести наявність випадку, особа має довести відсутність своєї вини. Але, як зазначалося (див. коментар до ст. 614 ЦК), вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов'язань і, отже, договором або законом може бути встановлена відповідальність порушника і за відсутності його вини, тобто за випадок. У абзаці 2 статті, що коментується, окремо підкреслюється, що не вважаються випадком такі найбільш поширені в практиці справдовування боржника як, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання або відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Непереборною силою називається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (див. ст. 263 ЦК і коментар до неї). У комерційному обороті непереборна сила часто називається форс-мажором. У випадку, якщо порушення зобов'язання сталося внаслідок непереборної сили, відсутня не лише вина порушника, але й, як правило, причинний зв'язок між його поведінкою і порушенням зобов'язання. Отже, непереборна сила звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов'язання у всіх випадках, крім випадків, прямо передбачених законом.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.92.96.236 (0.017 с.)