Його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Право власності виникає у покупця з моменту передачі товару, за винятком випадків, зазначених у законі або передбачених договором. Якщо момент переходу права власності не співпадає з моментом передачі товару в силу закону або умов договору купівлі-продажу, що передбачають обов'язок продавців зберігати продану річ певний час, продавець несе відповідальність за незбереження проданого товару. При цьому витрати продавця, пов'язані із зберіганням проданого товару (охорона приміщення, заходи щодо запобігання псуванню товарів тощо), відшкодовуються покупцем, якщо вони є необхідними і передбачені договором.

Основним обов'язком покупця є прийняти товар та оплатити за нього певну ціну у відповідності до умов договору купівлі-продажу. Але існують випадки, коли покупець не виконує свої обов'язки повністю або частково (наприклад, коли він відмовився прийняти від продавця товар). Покупець має право відмовитися від прийняття товару як при наявності поважних причин, що обумовлені невиконанням або не належним виконанням продавцем умов договору купівлі-продажу щодо предмета договору (наприклад, порушені умови щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та упаковки тощо), так і без наявності поважних причин.

У зв'язку з цим стаття, що коментується, передбачає ряд положень, що регулюють питання щодо зберігання товару, який не прийнятий покупцем. Так, якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити його схоронність, негайно повідомивши про це продавця. Тобто у даному випадку передбачається, що обов'язок щодо зберігання товару, що є предметом договору купівлі-продажу, може бути покладений і на покупця товару. На нього покладається відповідно до даної статті ще один обов'язок — у разі відмови від прийняття товару негайно повідомити про це продавця. Подальше регулювання відносин між сторонами договору купівлі-продажу проводиться у відповідності з ЦК.

Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк. У даному випадку слід розуміти ситуацію, коли між сторонами договору купівлі-продажу не виникає спору з цього приводу. Але існують випадки, коли продавець не буде згоден з рішенням покупця відмовитися від товару, який вже готовий до передачі його (товару) покупцю. Покупець може відмовитися прийняти товар як з поважних причин, так і без їх наявності. При цьому, якщо продавець порушив умови договору купівлі-продажу відносно предмета договору (щодо кількості, якості, асортименту, тари та упаковки товару тощо), то у такому разі продавець повинен безспірно забрати (вивезти) товар або розпорядитися ним у розумний строк. Іншими словами, продавець за таких обставин повинен забрати товар або розпорядитися ним (тобто визначити його долю) у розумний строк. Термін «розумний строк» строк законодавцем конкретно не визначений, він визначається у кожному випадку окремо у залежності від умов договору купівлі-продажу, тобто строк, необхідний для того, щоб забрати (вивезти) товар. Якщо одна із сторін договору купівлі-продажу не погоджується виконати дії, передбачені у даній статті, або не дійдуть згоди з цих питань, спір повинно бути вирішено у судовому порядку відповідно до діючого законодавства та положень договору купівлі-продажу.

Стаття, що коментується, передбачає положення, згідно з яким покупець має право виконувати певні дії щодо предмета договору купівлі-продажу -- реалізувати товар або повернути його продавцеві, якщо продавець не розпорядиться товаром у розумний строк.

У випадку, коли покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він повинен негайно повідомити про це продавця, при цьому він зобов'язаний забезпечити його схоронність. Витрати покупця, пов'язані із зберіганням товару (охорона приміщення, заходи щодо запобігання псуванню товарів тощо), його реалізацією або поверненням продавцеві (наприклад, витрати, пов'язані з доставкою товару), підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві з урахуванням сум, що належать покупцю.

У випадку, коли покупець без поважних причин зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар, як це було передбачено договором купівлі-продажу, або має право відмовитися від договору. Іншими словами, продавець має право ставити такі вимоги до покупця, коли товар вже переданий покупцю (але він відмовляється його прийняти), і коли товар ще не переданий (тобто коли покупець зволікає з прийняттям товару). Якщо сторони договору купівлі-продажу не дійдуть згоди щодо прийняття товару та оплати за нього, спір вирішується в судовому порядку відповідно до діючого законодавства та умов договору купівлі-продажу.

Стаття 691. Ціна товару

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

2. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, — на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Ціна у договорі купівлі-продажу — це певна грошова сума, що сплачується покупцем продавцеві за придбане майно. Ціна є істотною умовою, яка визначається договором купівлі-продажу, тобто вона має бути обов'язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної згоди.

Згідно з договором купівлі-продажу покупець повинен прийняти майно (товар)і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття, що коментується, передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, що встановлена договором купівлі-продажу, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Крім того зазначається, що покупець зобов'язаний також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з Законом України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. в народному господарстві застосовуються ціни і тарифи, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. У залежності від організаційно-правової форми торгівлі ціни на товари можуть бути оптовими і роздрібними. Застосовуються також закупівельні ціни у випадку придбання продукції на підставі державного замовлення.

Деякі спеціальні вимоги щодо ціни можуть пред'являтися до окремих різновидів договору купівлі-продажу.

Відповідно до чинного законодавства сторони в договорі купівлі-продажу, які займаються підприємницькою діяльністю, мають право вільно визначати ціну предмета угоди, а в передбачених законом випадках повинні керуватися державними фіксованими або регульованими цінами. Абсолютно вільно визначають ціну громадяни, які укладають разові угоди купівлі-продажу, зокрема на речових ринках.

Особливий порядок визначення цін передбачений для зовнішньоекономічних угод. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності при здійсненні експертно-імпортних операцій (у тому числі купівлі-продажу) повинні враховувати так звані індикативні ціни, які встановлюються з метою збільшити надходження валютних коштів, зменшити валютні витрати на закупівлю товарів за імпортом, запобігти демпінгу.

Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідно до якого індикативні ціни визначені як ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з врахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених відповідно до законодавства України.

Коментована стаття містить положення, відповідно до якого ціна товару визначається за вагою нетто, якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, але при умові, що інше не встановлено законом або договором купівлі-продажу.

Існують випадки, коли договором встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), і при цьому не визначено способу її перегляду. У такому випадку ціна визначається, виходячи із співвідношення цих показників на момент укладання договору і на момент передання товару.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю товар у певний строк, що обумовлений договором. Але існують випадки, коли продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару покупцю. У такому випадку ціна визначається, виходячи із співвідношення цих показників на момент укладання договору і на день передання товару, що встановлений у договорі. Якщо такий строк не встановлений у договорі, то у такому разі слід застосовувати положення ст. 530 ЦК України.

Стаття 692. Оплата товару

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.