Стаття 635. Попередній договір

1. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтоване ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Для розвинутого цивільного обороту достатньо характерною є ситуація, коли укладенню договору передують тривалі переговори сторін. Оскільки такі переговори можуть бути пов'язані з витратами для однієї чи обох сторін, сторони можуть бути зацікавлені у встановленні певних гарантій щодо укладення договору в результаті цих переговорів. Функцію такої гарантії може виконувати попередній договір. Укладення попереднього договору може бути доцільним і в тих випадках, коли, наприклад, річ, яка буде предметом основного договору, ще не існує, або хоча і існує, але ще не належить на праві власності продавцю, або належить продавцю, але обтяжена правами на неї третіх осіб тощо.

Попередній договір містить умови, по-перше ті, що належать до його змісту і, по-друге, ті, що належать до змісту основного договору.

Як слідує з визначення попереднього договору, наданого у частині 1 статті, що коментується, обов'язковою (істотною) умовою попереднього договору є строк чи термін укладення основного договору (щодо визначення строку і терміну див. ст. 252 ЦК і коментар до неї). Якщо такий строк (термін) відсутній, угоду сторін слід вважати не попереднім договором, а договором (протоколом) про наміри (ч. 4 статті, що коментується).

Якщо попередній договір не містить, або містить не всі істотні умови основного договору, він має чітко визначати порядок їх наступного узгодження сторонами (якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства).

Для попереднього договору у всіх випадках обов'язковою є письмова форма. А у випадках, коли для основного договору встановлена нотаріальна форма, попередній договір також потребує нотаріального посвідчення.

Аналіз частини 2 статті, що коментується, дозволяє зробити висновок, що у випадку, коли одна із сторін попереднього договору необґрунтовано (без поважних причин) ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право звернутися з вимогою, по-перше, про спонукання до укладення договору і, по-друге, про відшкодування збитків, завданих простроченням укладення основного договору, якщо інше не встановлене самим попереднім договором або актами цивільного законодавства. У випадку, якщо внаслідок ухилення (прострочення) однієї із сторін друга сторона втратила інтерес щодо укладення основного договору, вона відповідно до ст. 612 цього Кодексу (див. вказану статтю і коментар до неї) може відмовитися від укладення основного договору і вимагати відшкодування збитків (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї).

У випадку, якщо протягом встановленого попереднім договором строку (у термін) основний договір не укладений, і спір не переданий для вирішення його судом, або жодна із сторін не направила іншій стороні пропозицію щодо його укладення, зобов'язання, встановлені попереднім договором, припиняються.

Попередній договір слід відрізняти від договору (протоколу) про наміри, який є лише формою фіксації намірів сторін щодо наступного співробітництва і не тягне виникнення зобов'язання щодо укладення у майбутньому договору.

Стаття 636. Договір на користь третьої особи

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 511 ЦК, зобов'язання не створює обов'язків для третьої особи, але у випадках, встановлених договором, воно може породжувати для третьої особи права щодо боржника та(або) кредитора.

Договір, який встановлює обов'язок боржника виконати певну дію (або ряд певних дій) на користь третьої особи називається договором на користь третьої особи. Третьою особою може бути як особа, яка чітко названа у договорі, так і не названа договором особа.

Особа, яка укладає договір на користь третьої особи діє в інтересах останньої, але не за її дорученням. Саме тому особою, на користь якої укладається договір може бути і недієздатна особа. Цим договір на користь третьої особи відрізняється від договору, що укладається представником від імені іншої особи, яка в силу представництва і стає стороною цього договору.

Договір на користь третьої особи відрізняється також від відступлення права вимоги -цесії (ст. 512 ЦК). За угодою про відступлення права вимоги первісний кредитор переносить на іншу особу (нового кредитора) зобов'язальне правовідношення, що раніше виникло для нього з тієї чи іншої підстави відносно певного боржника. В силу договору на користь третьої особи право цієї третьої особи виникає безпосередньо з договору, укладеного між двома іншими особами.

Виконання договору на користь третьої може вимагати як сама особа, яка його уклала, так і особа, яка не приймала участі у його укладанні, на користь якої обумовлено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. Так, наприклад, на користь третьої особи може бути укладений договір страхування (див. ст. 985 ЦК і коментар до неї). В цьому випадку вимагати виконання договору за певних умов може як сам страхувальник, так і зазначена в договорі третя особа.

Виникнення права вимоги для особи, яка не приймає участі в договорі, — це та риса, що відрізняє договір на користь третьої особи від договору про виконання третій особі. За цим останнім договором третя особа отримує виконання і, отже, вигоду від виконання договору, але вимагати виконання у разі ухилення від нього боржника така третя особа не має права.

Боржник за договором на користь третьої особи може висувати проти вимоги цієї особи будь-які заперечення, що витікають з договору, які він міг би висунути, якби ця вимога була пред'явлена не третьою особою, а кредитором, який уклав договір.

За загальним правилом, договір може бути змінений або припинений за згодою його сторін (див. ст. 651 ЦК і коментар до неї). Частина 3 статті, що коментується, встановлює виняток з загального правила, відповідно до якого сторони договору на користь третьої особи не можуть розірвати або змінити договір без згоди цієї особи з моменту вираження нею наміру скористатися своїм правом, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо інше не випливає із суті договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи може не лише вимагати його виконання, але й сама скористатися заснованим на ньому правом, за умови, якщо третя особа від цього права відмовилася.