Стаття 608. Припинення зобов'язання смертю фізичної особи

1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

Стаття, що коментується, виходить з необхідності застосування однакового принципу у випадку смерті як кредитора, так і боржника. В основі зазначеної статті лежить принцип неможливості передачі особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ (див. ст. 201, 269 ЦК і коментар до них) через те, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Дія загального

правила, закріпленого в статті, у ряді випадків обмежується спеціальними нормами. Наприклад, стосовно до смерті фізичної особи — наймача закон передбачає, що договір найму припиняється, якщо інше не встановлено договором (див. ст. 781 ЦК та коментар до неї).

Стаття 609. Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи

1. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з частиною першою ст. 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. На відміну від попередньої ситуації, передбаченою ст. 608 ЦК, де можливо правонаступництво по певних видах зобов'язань, таке припинення є загальним правилом. Ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора) за загальним правилом служить підставою припинення зобов'язання. Виняток складають випадки, прямо передбачені законом (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, в порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації або до організації, вказаної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).

Глава 51

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Стаття 610. Порушення зобов'язання

1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання або неналежного виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Так, наприклад, постачальник вважається таким, що порушив зобов'язання як тоді, коли він взагалі не поставив передбачений договором товар, так і тоді, коли він хоча і поставив товар, але нижчої, ніж обумовлено договором, якості, або з простроченням, або не в обумовлене договором місце тощо.

Оскільки учасники зобов'язання є завжди чітко визначеними (див. ст. 510 ЦК і коментар до неї), його порушником у більшості випадків є одна з його сторін. Третя особа (тобто особа, що не є учасником зобов'язання) може бути його порушником лише у випадку, коли на неї покладено виконання зобов'язання в цілому або в частині (див. ст. 618 ЦК і коментар до неї).

Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання

1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

Відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття, що коментується, визначає можливі наслідки порушення зобов'язання, метою яких є захист інтересів постраждалої сторони. До них, зокрема, належать: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього (див. ст. 615 ЦК і коментар до неї) або розірвання договору (див. ст. 651 ЦК і коментар до неї), зміна умов зобов'язання (див. ст. 651 ЦК і коментар до неї), сплата неустойки (див. ст. 624 ЦК і коментар до неї), відшкодування збитків та моральної шкоди (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї).

Передбачені цією статтею правові наслідки порушення зобов'язань не є однорідними за своєю правовою природою. Сплата неустойки, відшкодуванні збитків і моральної шкоди є заходами відповідальності і застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини порушника (див. ст. 614 ЦК і коментар до неї). Припинення зобов'язання і зміна його умов не є заходами відповідальності і, отже, застосовуються незалежно від вини порушника зобов'язання.

Конкретні правові наслідки порушення того чи іншого зобов'язання визначаються цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Стаття 612. Прострочення боржника

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частини 1 статті, що коментується, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або хоча і приступив, але не виконав його у встановлений договором чи законом строк. При цьому треба враховувати, що у зобов'язаннях, у яких кожна із сторін має і права і обов'язки, відповідно, кожна із сторін є водночас і кредитором і боржником: кредитором відносно того, що вона має вимагати від іншої сторони, і боржником — відносно того, що вона має вчинити на користь другої сторони. Отже, для того, щоб правильно визначити правові наслідки прострочення, необхідно чітко встановити, в якості боржника чи кредитора діє сторона, яка прострочила.

На боржника, який прострочив, покладається, по-перше, обов'язок відшкодувати кредитору завдані простроченням збитки (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї) і, по-друге, ризик випадкової (тобто такої, що настала без вини боржника) неможливості виконання зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання, відповідає за неможливість виконання, що настала після прострочення, незалежно від своєї вини. Отже, частина 2 статті, що коментується, встановлює виняток з загального правила, відповідно до якого особа, яка порушила зобов'язання, відповідає лише за наявності вини і звільняється від відповідальності, якщо порушення зобов'язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили (див. ст.ст. 614, 617 ЦК і коментар до них).

Якщо строк виконання зобов'язання має вирішальне значення для його сторін (сторони), прострочення виконання зобов'язання боржником може мати наслідком втрату кредитором інтересу у його подальшому виконанні. Так, наприклад, очевидно, що весільне плаття має бути пошите до дня весілля, і якщо боржник (ательє) прострочить його пошив, подальше виконання втрачає інтерес для замовника. У цьому випадку кредитор має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування завданих збитків (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї).

Затримка у виконанні зобов'язання, зумовлена простроченням кредитора (див. ст. 613 ЦК і коментар до неї), не вважається простроченням боржника.

Стаття 613. Прострочення кредитора

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.