Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.



Оскільки договір є видом правочинів, то загальні правила про форму правочинів (див. ст.ст. 205-209 ЦК і коментар до них) застосовуються і при укладанні договорів.

Відповідно до частини 1 статті, що коментується, сторони вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну або письмову, письмову просту або нотаріальну), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом. Утім, оскільки недодержання встановленої законодавством форми договору має наслідком його недійсність лише у випадках, передбачених законом (наприклад, недотримання обов'язкової нотаріальної форми (ст. 220 ЦК)), у всіх інших випадках договори укладені з порушенням форми слід вважати укладеними і дійсними.

Частина 2 статті, що коментується, встановлює загальне правило, згідно якого якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним лише з моменту надання йому обумовленої форми, навіть у випадках, коли законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зазначене загальне правило конкретизується у наступних частинах цієї статті.

Якщо сторони домовилися укласти договір у письмовій формі, він вважається укладеним з моменту підписання тексту договору всіма сторонами. Утім, слід враховувати, що відповідно до ст. 207 ЦК правочин (в тому числі договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У статті 207 ЦК не міститься вичерпного переліку таких документів, тому поряд з листами і телеграмами можуть використовуватися і інші засоби зв'язку, наприклад, факсимільний чи електронний, визначальним фактором при цьому слід визнати можливість достовірно встановити той факт, що даний документ надійшов саме від сторони за договором.

Обов'язковою умовою є наявність на документі (документах) підписів сторін. Підпис на телеграмі засвідчується у встановленому порядку підприємством зв'язку, про що в телеграмі робиться застереження. Копія телеграми, що залишається у відправника, також має бути засвідчена підприємством зв'язку. Електронні документи засвідчуються за допомогою електронного цифрового підпису.

Момент укладання договору, що укладається шляхом обміну документами, визначається відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про нотаріат», нотаріальному посвідченню підлягають правочини, щодо яких законодавством встановлена обов'язкова нотаріальна форма, а за бажанням сторін — будь-які інші правочини (в тому числі, будь-які договори). Отже, сторони вправі посвідчити нотаріально будь-який договір, навіть якщо законодавством не вимагається нотаріальна форма для таких договорів. При цьому нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваного ними договору вимогам закону і дійсним намірам сторін. Такий договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Стаття 640. Момент укладення договору

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Стаття, що коментується, встановлює загальні правила щодо визначення моменту, з якого договір вважається укладеним. Чітке визначення в кожному конкретному випадку цього моменту є необхідним, оскільки саме з цього моменту виникають права і обов'язки сторін.

Частина перша коментованої статті визначає момент укладення так званих консенсуальних договорів (згода), до числа яких належить більшість цивільно-правових договорів. Якщо зроблена однією стороною пропозиція укласти договір містить всі істотні умови (див. коментар до ст. 638 ЦК) майбутнього договору і виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (тобто, є офертою), а відповідь іншої особи про прийняття оферти є повною і безумовною (отже, є акцептом), договір вважається укладеним з моменту отримання особою, яка зробила пропозицію (оферентом), відповіді від іншої особи (акцептанта).

Крім консенсуальних існують і так звані реальні договори ( річ), для укладення яких однієї лише згоди сторін недостатньо. Для укладення реальних договорів крім згоди сторін необхідно вчинення певної дії, як правило, — передачі майна. Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, реальний договір вважається укладеним саме з моменту передання майна або вчинення іншої певної дії. До числа реальних договорів належать, зокрема, договори довічного утримання, позики та деякі інші. Так, наприклад, відповідно ст. 1046 ЦК договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір може бути консенсуальним або реальним, але якщо відповідно до законодавства або домовленості сторін він має бути нотаріально посвідчений (див. коментар до ст. 639 ЦК), він вважається укладеним лише з моменту його нотаріального посвідчення.

Якщо відповідно до законодавства договір підлягає обов'язковій державній реєстрації, він вважається укладеним з моменту такої реєстрації.

Якщо відповідно до законодавства договір підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншого нерухомого майна тощо), він вважається укладеним лише з моменту державної реєстрації.

Стаття 641. Пропозиція укласти договір

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до принципу свободи договору, ініціатива щодо його укладення може виходити від будь-якої сторони: продавця чи покупця, наймодавця чи наймача, замовника чи підрядника тощо. Отже, будь-якою зі сторін може бути зроблена пропозиція щодо укладення майбутнього договору (оферта). Особа, яка робить оферту, називається оферентом.

Офертою, тобто пропозицією щодо укладення договору, яка тягне певні правові наслідки, може вважатися не будь-яка пропозиція взагалі, а лише така, що містить всі необхідні істотні умови договору (див. коментар до ст. 638 ЦК) і виражає намір оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття. Так, наприклад, не може вважатися офертою лист, який хоча і містить всі істотні умови договору, але зі змісту якого слідує лише намір особи вступити у попередні переговори щодо укладення договору.

Важливою ознакою оферти є визначеність особи чи певного кола осіб, яким вона адресується. Саме тому реклама та інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб (наприклад, оголошення) не визнаються офертою і, отже, не пов'язують особу, що їх зробила, якщо інше прямо не витікає з їх змісту. Винятком з цього правила є так звана публічна оферта — пропозиція, звернена до невизначеного кола осіб, що містить всі істотні умови майбутнього договору і чітко виражає готовність оферента укласти договір з будь-якою особою, яка до нього звернеться. Публічна оферта має велике значення для цивільного обороту, оскільки саме таким чином укладається більшість договорів у сфері роздрібної торгівлі, побутового обслуговування населення тощо. Публічною офертою, наприклад, слід вважати розміщення на прилавку товарів з цінниками.

За своєю юридичною природою пропозиція щодо укладення договору (оферта) є одностороннім правочином, що тягне виникнення певних правових наслідків для особи, що її зробила. Ці правові наслідки виявляються в тому, що одержана адресатом оферта зобов'язує оферента і не може бути ним відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Слід зазначити, що правові наслідки оферти пов'язуються не з самим фактом її здійснення оферентом, а з фактом її отримання іншою особою. Саме тому оферент вправі відкликати оферту до моменту або в момент її одержання адресатом. Так, наприклад, оферта, надіслана поштою, до моменту її отримання може бути відкликана телеграмою, факсом або електронною поштою. В цьому випадку оферент не стає зобов'язаним внаслідок зробленої ним оферти.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.80.6.131 (0.008 с.)