Поняття страхування, його завдання та функції

Протягом свого існування людство завжди намагалося зменшити небезпеку з метою захисту свого життя і майна від нещасних випадків, впливу явищ природи (стихійних лих, повені, землетрусів тощо), старалося уникнути різних негараздів, згубного впливу небажаних подій.

Виникнення страхового права і страхового законодавства в світі характеризується певними закономірностями і визначається конкретними історичними передумовами розвитку того чи іншого суспільства і самого інституту страхування.

У сучасних умовах постає нагальна потреба детального вивчення проблем правового регулювання страхової діяльності та тієї ролі, яку відіграють страхові компанії в теперішньому житті України. Разом з тим, слід зазначити, що проблеми правового регулювання діяльності страхових компаній, їх взаємовідносини з клієнтурою, суспільними та державними інститутами належить до найскладніших і найменш розроблених проблем українського правознавства.

Відносини, які регулюються страховим правом це найбільш важливі відносини в державі, які вимагають особливої уваги до їх вивчення, потребують чіткого правового і наукового забезпечення, оскільки вони торкаються доленосних аспектів людини: життя, здоров'я, майна, відповідальності (цивільної, професійної тощо). Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 3-те, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2006. - 599 с. //http://enbv.narod.ru/

Предметом страхового права є відносини, які виникають у процесі страхової діяльності, зокрема згідно ст. 1 Закону України «Про страхування».

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Правові норми, що регулюють відносини в галузі страхової діяльності містяться насамперед як у загальних, так і в спеціальних, присвячених регулюванню тільки страхових відносин, нормативних актах. До них належать: Конституція України (1996 p.). Закон України «Про страхування» (1996 p.), постанови Кабінету Міністрів України.

Норми страхового права встановлюють правові основи страхової діяльності, страхової справи, страхового ринку, визначають правове становище страховика і страхувальника, а також урегульовують відносини, які пов'язані з майновими інтересами: а) із життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); б) із володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); в) відшкодуванням страхувальником заподіяної ними шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Страхове право України -- це галузь національного правознавства, яка вивчає закономірності виникнення, існування та припинення правових відносин у галузі страхової діяльності, а також сукупність правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності страхових організацій України, взаємовідносини між страховиком і страхувальником, що складаються у процесі передачі юридичними і фізичними особами за певну плату ризику матеріальних і фінансових втрат спеціалізованій організації, яка в разі настання обумовленої в договорі (полісі) події здійснює відповідні грошові виплати потерпілим.

Страхове право України в основі своєї діяльності (освітньої, наукової та практичної) базується на загальних і специфічних принципах, які притаманні національному праву та національному законодавству, але в ньому є свої специфічні (особливі) принципи для даної галузі українського права.

До основних принципів страхового права належить: законність, нормативність, самостійність, індивідуальність, неповторність, нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність, практичність, конкретність.

Страхування ґрунтується на таких спеціальних (особливих) принципах, серед яких:

§ принцип вільного вибору страховика і виду страхування, який повною мірою стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обрати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водночас, страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування, якщо ризик для нього є небажаним;

§ принцип страхового інтересу випливає з права власності чи володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний чи асоційований власник будинку, автомашини, виробничо-технологічного комплексу зацікавлений у тому, щоб вкладені в об'єкт кошти не були втрачені через непередбачений випадок, стихійне лихо, або за інших обставин. Не менший інтерес мають фізичні, а нерідко й юридичні особи в організації захисту на випадок втрати свого або своїх працівників здоров'я чи життя;

§ страховий ризик - це ймовірна подія чи сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають конкретний об'єкт страхування чи вид відповідальності. Нерідко, страховий ризик тлумачиться як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних (матеріальних) наслідків у разі настання страхового випадку. Загальновизнаним є положення про те, що не може бути предмета для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій;

§ принцип найвищої довіри: надійне страхування можливе лише за умов високої довіри між сторонами. «Принцип найвищої довіри» означає, що страхувальник зобов'язаний повідомити страховику всі відомі йому обставини, що можуть впливати на ризик; він повинен повідомити про них навіть у тому випадку, коли страховик про це безпосередньо не питає. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці цей принцип полягає в зобов'язанні повідомити страхувальника про всі властивості, зокрема дефекти майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування. В залежності від того чи будуть відомості правдивими чи ні, залежить рішення страховика про прийняття на себе ризику по договору страхування. Здебільшого страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри заяви на страхування, в якому потрібно відповісти на питання, що стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Це дуже делікатна справа і вона не повинна суперечити законодавству. Обов'язок повідомити необхідну інформацію діє до моменту укладення договору. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні договору страхування, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей;

§ принцип суброгації - це передання страхувальником страхових прав на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. На практиці це право використовується ще й до настання реальної виплати відшкодування. Наприклад, якщо через дорожньо-транспортну пригоду третя особа серйозно пошкодила автомобіль страхувальника і проти цієї особи порушено кримінальну справу, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подати позов до суду на предмет стягнення з винного завданої шкоди в тій частині, яку страховик має сплатити страхувальникові. Це робиться для того, щоб суд мав змогу врахувати претензії страховика при винесенні рішення за справою. У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги при розрахунках страхового відшкодування і оформленні регрессу;

§ контрибуція -- це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед самим конкретним страхувальником із пропозицією розділити витрати за відшкодування збитків.

§ співстрахування -- це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститися умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім у розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією;

§ перестрахування - це система відносин, коли страховик приймає страхування ризику, тобто первинно його розміщує, а частину страхової відповідальності по ньому передає (цедує) на узгоджених умовах страхового правовідношення іншому страховику (другорядне розміщує ризик) з метою формування збалансованого страхового портфелю, забезпечення фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій;

§ франшиза - це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Юридичні особи різної форми власності, щоб забезпечити самострахування дрібних, а іноді й середніх ризиків, створюють власні фонди ризику - резервні фонди. З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовують франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 3-те, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2006. - 599 с. //http://enbv.narod.ru/особами.

1.2 Сутність, зміст та функції страхування

Страхування - одна із стародавніх категорій, що відображає особливу сферу економічних відносин суспільства. Головний спонукальний мотив страхування це ризикований характер виробництва і життя людини. На кожній стадії суспільно-економічного розвитку існує вірогідність ризику руйнівного впливу стихійних сил природи нераціональної діяльності самої людини на процес відтворення. Такі явища як посуха, повінь, а також помилки в результаті необережного поводження з джерелами (підвищеної небезпеки) можуть призвести до пожежі, вибуду, транспортних аварій і принести великі збитки, порушити виробничий процес.

Існує група визначень, які на перший план висувають статистичні закони. На думку одного з теоретиків науки страхування К. Г. Воблого, немає сенсу вважати наукову організацію основною ознакою страхування, тому що існують такі види страхування, як наприклад, страхування від крадіжки, страхування скла та інше, які не спираються на статистичні закони. Сучасна наука, страхова теорія відмовляється від встановлення статистичних законів, а ставить перед собою завдання встановлення статистичної справедливості.

Нікольський визначає страхування як спосіб відшкодування цінностей, що гинуть від випадкових подій, шляхом попереднього відкладання коштів у розмірах, визначених вірогідним знищенням речі для даного періоду. Гебауер називає страхуванням «всі акти і установи, які мають засоби проти небажаних наслідків господарсько-шкідливих і непередбачених майбутніх подій». Це визначення страхування охоплює всі види превентивної і репресивної діяльності людини.

Юристи розуміють страхування як договір. Шершеневич під торговим страхуванням розумів договір, в силу якого одна сторона (страховик) за певну винагороду зобов'язується відшкодувати шкоду, яка може бути завдана майну іншої особи (страхувальника) внаслідок заздалегідь передбаченого нещасного випадку.

Сучасні юристи визначають соціально-економічну суть страхування тим, що за рахунок внесків, здійснюваних юридичними особами та громадянами створюються страхові фонди, що використовуються для компенсації особам, які постраждали в наслідок стихійних лих, нещасних випадків або інших передбачених у законі подій. Внукова Н. М., Кузьминчук Н. В. Соціальне страхування: Кредитно-модульний курс. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 412 с

Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових і інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат. Страховий портфель. Книга підприємця, страховика, страхового менеджера.-- М.: 1994.- 628 с.

У всьому світі страховий бізнес опирається на відповідне національне законодавство. В Україні юридичною основою організації й регулювання страхової діяльності є Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування", який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян, причому дія Закону не поширюється на державне соціальне страхування. Згідно з офіційним тлумаченням терміна страхування, наведеного в ст. 1 Закону України, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором, або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових платежів (внесків, премій). Закон України. «Про страхування» від 7.03.96 http://www.kmu.gov.ua/

Це визначення дає змогу зробити наступні висновки щодо головних елементів страхування.

По-перше страхування - це певна система відносин, в яких бере участь як мінімум дві сторони, два суб'єкти. Звичайно, можлива участь і більшого кола осіб (страхових агентів, страхових брокерів, третіх осіб), якщо це обумовлено відповідно страховим договором.

Одна сторона - страховик, представлений у якості організації, утвореної у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Страховик виробляє умови страхування і пропонує їх своїм клієнтам - фізичним і юридичним особам. Якщо останніх задовольняють ці умови, вони укладають договір страхування встановленої форми й одноразово чи регулярно на протязі певного строку сплачують страховику страхові премії (платежі, внески) згідно з договором.

Друга сторона страхових відносин - юридичні та фізичні особи - страхувальники. Інколи їх називають клієнтами. Страхувальники страхують свій власний інтерес чи інтерес третьої сторони, сплачують страхові премії і мають право, згідно з чинним законодавством чи укладеним договором страхування, отримати страхове відшкодування (компенсацію) в разі настання страхової події (випадок). Третя сторона (особа) або вигодонабувач - особа, назначена страхувальником по договору страхування чи визначена обов'язковим страхуванням для отримання певної суми згідно із договором (зобов'язанням) страхування. Третьою особою визначається також і застрахована особа, з працездатністю якої страхувальник пов'язує свій майновий інтерес, що забезпечується страхуванням. Без суб'єктів - страхові відносини об'єктивно існувати не можуть, так само, як не можуть вони здійснюватися і за відсутності об'єктів, з приводу яких виникають відносини між суб'єктами. Об'єктом страхування є майновий інтерес, з яким пов'язана й мета страхування. Адже, страхування це спосіб захисту майнових інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, банків, бірж, інших господарюючих суб'єктів, у вигляді повного чи часткового відшкодування збитків чи втрат внаслідок стихійних лих, промислових чи інших випадків у різних сферах людської діяльності. Причому захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких фіксується в законодавстві чи страховому полісі. При настанні страхового випадку, внаслідок якого страхувальник несе збитки, страховик відповідно до умов страхової угоди компенсує, відшкодовує втрати.

По-друге, страхові правовідносини, що виникають між страховиком і страхувальником регулюються або чинним законодавством, або спеціальним договором, який служить юридичним оформленням страхових правовідносин.

Договір страхування являє собою угоду двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав і обов'язків). Він служить юридичним фактом, згідно з яким норми права пов'язують виникнення, зміну й припинення договірних зобов'язань і правових відносин, а також служить засобом формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

По-третє, саме страхування направлене на створення умов для відшкодування надзвичайних втрат, що виникають у результаті настання руйнівних страхових випадків. Для цього страховики формують страхові фонди - це певна сума грошових коштів, яка формується шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (внесків, премій). В умовах монополії страхової справи лише Держстрах одноособово відав створенням і використанням коштів страхового (грошового) фонду, який був одним із центральних грошових резервів держави. В умовах альтернативного страхування, формуванням і використанням страхового резервного фонду займається безпосередньо сама страхова компанія. З моменту, коли починається процес відокремлення страхового фонду, бере початок справжня страхова справа. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К.: «Знання». -2008.- 216 с.

Ринковий механізм господарювання, що починає створюватись в Україні, ефективно діє лише на основі розгалуженої інфраструктури, до якої входять товарні й фондові біржі, комерційні банки, аудиторські й косалтинкові біржі тощо. Важливим елементом сучасного ринку є банківська система й страхування. Якщо комерційні банки забезпечують суб'єктів господарювання кредитними засобами й здійснюють розрахунки за поставлену продукцію та надані послуги, то страхові організації в обмін на гарантії страхового захисту юридичних і фізичних осіб акумулюють засоби у формі таких страхових платежів. Враховуючи, що при цьому відбувається рух грошових сум, страхування включається у фінансову систему держави. Саме правовідносини, що виникають з приводу організації страхової справи, діяльності страховиків, їх взаємодії з банківськими установами, державним бюджетом, органами державного регулювання складають предмет правового регулювання фінансового, господарського та адміністративного права.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Вони в сукупності мають конкретизувати зміст цієї категорії в сучасних умовах її застосування.

Ризикова функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором із страхувальником. Чим вища ймовірність ризику, тим і плата за його утримання, обчислена за допомогою актуальних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу на відшкодування збитків (виплату страхових сум).

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система страхових резервів. Нагромадження і використання таких резервів є характерним для страхової діяльності.

Функція заощадження коштів. На першому місці в більшості країн світу за обсягами страхових премій є особисте страхування. При цьому виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решту являють собою заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики і страхувальники, зацікавлені у зменшенні наслідків страхових подій. З цією метою застосовують правову і фінансову превенції.

До правової превенції належать застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування і такі, що стосуються позбавлення страхувальника (повністю або частково) страхових відшкодувань. Вони розраховані на випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, завданих потерпілим, що перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 3-те, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2006. - 599 с. //http://enbv.narod.ru/

Превентивна функція має й інший аспект свого виявлення. Частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала себе практика 70 - 80-х років, що передбачала забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мають своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам т.ін.