Поняття і види державних та місцевих видатків

Позабюджетні кошти бюджетних установ

Бюджетні установи, що знаходяться на кошторисно-бюджетному фінансуванні, можуть поряд з бюджетними коштами мати і власні — позабюджетні. Позабюджетними коштами є кошти, отримані бюджетними організаціями, підприємствами, установами поза асигнування, що виділяються їм із відповідних бюджетів. Положення про позабюджетні кошти установ, що знаходяться на державному бюджеті, затверджено Радою Міністрів Української РСР, відносить до позабюджетних коштів:

а) спеціальні кошти;

б) суми за дорученням;

в) депозитні суми.

Депозитні суми — це кошти, що надходять в тимчасове розпорядження бюджетних організацій і за певних умов підлягають поверненню тим, хто їх вніс, або передачі за призначенням. В силу своєї юридичної природи ці кошти не можуть розглядатися як можливе постійне джерело фінансування витрат бюджетних закладів.

Сумами за дорученням є кошти, що отримуються бюджетними установами від інших підприємств, установ та організацій для виконання певних доручень. Ці грошові кошти повинні витрачатися суворо за цільовим призначенням, на яке є вказівка у дорученні. Суми за дорученням за своєю природою можуть стати додатковим джерелом фінансування витрат бюджетних установ як різновид цільових благодійних внесків (пожертвувань), коли поручитель не просто перераховує такий внесок, але прямо визначає, на яку саме діяльність установи він хоче направити пожертвувані кошти. Але найбільш вагому частину власних коштів бюджетних установ складають спеціальні кошти.

Спеціальні кошти — це доходи бюджетних закладів, які отримуються від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої діяльності. Для державних (бюджетних) організацій спеціальні кошти створюються тільки з дозволу Міністерства фінансів України або Кабінету Міністрів України. Наприклад, згідно з Положенням про державний вищий заклад освіти, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. №1074, встановлено такий перелік додаткових джерел фінансування:

1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

2) плата за надання додаткових освітніх послуг;

3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

5) дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

6) кредити і позички банків. Дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

7) валютні надходження;

8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, та інші кошти.

Право мати спеціальні кошти надається за умов, якщо відсутня можливість організувати на началах господарського розрахунку реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої діяльності, а також якщо видатки, пов’язані із здійсненням вказаної діяльності, повністю забезпечуються одержуваними доходами.

Міністерство фінансів України розробило перелік видів спеціальних коштів. Бюджетні установи мають право мати встановлені для них види спеціальних коштів, планувати їх отримання та використання, виконувати відповідні роботи чи надавати послуги за оплату без додаткового дозволу органів влади.

Велика кількість видів спеціальних коштів поділяється на спеціальні кошти галузевого та загальногосподарського характеру. Спеціальні кошти, які отримані бюджетною установою за виконання робіт та надання послуг, що збігаються з основним напрямом діяльності та використовуються на фінансування основного напряму діяльності, належать до групи Спеціальних коштів галузевого характеру. Наприклад, кошти, отримані від виконання науково-дослідних робіт у вузах за госпдоговорами; кошти від надання бюджетними медичними установами стоматологічної допомоги за плату тощо. Таке виконання робіт дає змогу повніше використати потенціал працівників вузу, підвищити продуктивність праці співробітників бюджетних установ і, звичайно ж, підвищити їхню матеріальну зацікавленість.

До спеціальних коштів загальногосподарського характеру належать: використання автотранспорту, що утримується на госпрозрахунку; утримання котелень для опалення як власних приміщень, так і приміщень сторонніх організацій за плату та ін.

Бюджетні установи, що мають спеціальні кошти, включають їх у дохідну частину щорічного єдиного кошторису. Витрачання спеціальних коштів до затвердження кошторисів забороняється.

За спеціальними коштами встановлена спеціальна звітність — про виконання плану по доходах і витратах спеціальних коштів. Дані по доходах і витратах спеціальних коштів включаються до всіх встановлених форм звітності у складі єдиного фонду фінансових коштів та його ви користування.

Бюджетні установи зобов’язані витрачати спеціальні кошти в межах затверджених кошторисів та фактичного надходження доходів по кожному виду спеціальних коштів. Переміщення кошторисних призначень з кошторису одного виду спеціальних коштів до кошторису іншого виду спеціальних коштів не допускається. Дія кошторисів спеціальних коштів припиняється 31 грудня. Залишки спеціальних коштів, що утворилися на кінець року на поточному рахунку, переносяться в дохідну частину кошторису відповідного виду спеціальних коштів наступного року.

Відповідальність

Усі суб'єкти господарювання повинні правильно, відповідно до діючих нормативних документів організовувати зберігання та витрачання коштів, своєчасно розраховуватися за своїми платіжними зобов'язаннями з постачальниками продукції, товарів, виконавцями робіт, надавачами послуг, ланками фінансово-кредитної системи, установами та організаціями, як правило, у безготівковому порядку через установи банків та під їх контролем, тобто дотримуватися розрахунково-платіжної дисципліни. За неправильне зберігання та витрачання грошових коштів, несвоєчасні розрахунки та платежі підприємства сплачують на користь відповідних суб'єктів у встановленому розмірі пеню, штрафи, недотримки.

Так, платники грошових коштів, які не дотримуються встановлених строків платежів (тобто порушують їх), за прострочення платежу відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 р. сплачують на користь одержувача коштів пеню в розмірі, встановленому в договорі сторін, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня. При цьому платники самостійно нараховують пеню та подають банку платіжні доручення на її перерахування, як правило, одночасно з оплатою основного боргу.

При несвоєчасній сплаті податків та платежів у бюджет платник сплачує пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення заборгованості.

За правильність нарахування пені несе відповідальність банк одержувача коштів.

За порушення розрахунково-платіжної дисципліни несуть відповідальність і установи банків. Так, за несвоєчасне зарахування коштів на рахунки клієнтів з вини банків вони сплачують одержувачу коштів пеню в розмірі, передбаченому договором про здійснення розрахунково-касового обслуговування, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. Разом з тим підприємства всіх форм власності повинні повертати в п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки грошові кошти. У разі невиконання цієї вимоги з керівника та головного бухгалтера підприємства стягується в бюджет штраф у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності норм з урегулювання обігу готівки в національній валюті до них відповідно до Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки" від 11.05.99 застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у таких розмірах:

• за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у подвійному розмірі суми, виявленої понад лімітну готівку за кожен день;

• за неоприбуткування в касах готівки — у п'ятикратному розмірі неоприбуткованих сум;

• за витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг та інших касових надходжень на виплату заробітної плати, матеріального заохочення, допомоги всіх видів, компенсацій, за наявності заборгованості з податків — у розмірі здійснених виплат;

• за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звіту за використання раніше виданих коштів — у розмірі 25 % сум, виданих під звіт;

• за здійснення розрахунків готівкою без надання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до касового ордера тощо), який би підтверджував сплату покупцем готівки, — у розмірі витраченої суми;

• за використання отриманої в установах банків готівки не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої суми;

• за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах підприємств з банків стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен випадок такого невстановлення.

Крім того, чинним законодавством та договорами можуть бути передбачені додаткові санкції за окремі порушення виконання грошових зобов'язань.

Поняття і види державних та місцевих видатків

Досвід свідчить, що головною функцію держави в сучасній економіці є здійснення комплексу узгоджених заходів економічної стратегії і тактики. Загальна мета застосування державного впливу на економіку полягає в тому, щоб розглядати людину як мету виробництва, примусити економіку функціонувати як фактор розвитку людства, а не людину - як фактор виробництва, надати ринковій економіці "ринкового обличчя".

У своєму посланні Верховній Раді України Президент України зазначив, що одним з ключових завдань уряду є забезпечення переорієнтації бюджетного механізму, перетворення його на ефективний інструмент соціально-економічної стратегії. Хронічна незбалансованість та низька ефективність державних фінансів, що зберігаються і під час економічного зростання, зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. Має відбутися соціальна переорієнтація економічної політики. Зокрема, у соціальній сфері головними завданнями мають стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

Видатки - одна з визначальних сторін фінансової діяльності держави. Вони є безперервним використанням державою в особі уповноважених органів коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені в актах про бюджет. Розмір видатків визначається державними завданнями, які закріплюють прогнози і цільові програми. Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів. Такі видатки є за своєю фінансовою природою децентралізованими. У свою чергу видатки бюджетних організацій є централізованими видатками, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого). Водночас бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи від власної діяльності. У зв'язку з цим існує два режими бюджетного фінансування: 1) кошторисно-бюджетний режим; 2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу.

Видатки бюджету - де прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування і відображають економічні відносини, що пов'язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті.

У Бюджетному кодексі конкретизовано поняття видатків бюджету, що визначаються як кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Слід зауважити, що поняття видатків державного і місцевих бюджетів значно ширше, ніж процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпуск їм коштів - бюджетного фінансування. Як вважають науковці, До інституту видатків державного і місцевих бюджетів слід віднести цільове, доцільне й ефективне використання (касові і фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних коштів.

Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає 1) пріоритети витрат; 2) загальний обсяг фінансування; 3) цільове використання коштів; 4) норми витрат.

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на підставі таких принципів: плановість, безоплатність і безповоротність, цільове спрямування коштів, ефективність їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів. Додатковими принципами кошторисно-бюджетного фінансування є: одержання максимуму ефективності при мінімумі витрат; урахування раніше використаних коштів.

Всю фінансову діяльність держави пронизує метод планування, оскільки усі витрати з централізованих фондів коштів повинні обов'язково відображатися у фінансових планах. Об'єктивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси.

Фінансове планування здійснюється шляхом укладання фінансових планів - індивідуальних і зведених. Індивідуальні фінансові плани включають баланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, територіальні та галузеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий баланс, державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани - це місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. Галузеві включають фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, об'єднань тощо. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безоплатний характер, оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і не вимагають повернення. Отже, принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без прямого їх повернення державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці полягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів реалізується у матеріальному прирості основних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, збільшенні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для суспільства тощо.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого додержання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. Тобто, якщо кошторисом бюджетної установи передбачено певну суму, що повинна спрямовуватися на фінансування поточних видатків протягом звітного періоду, така сума може відпускатися саме на фінансування поточних видатків (наприклад, виплату заробітної плати працівників або фінансування відряджень). Кошти мають відпускатися та використовуватися у межах затверджених фінансових планів на підставі чітко визначених нормативів. Чинне законодавство чітко обмежує можливість використовувати кошти не за цільовим призначенням, оскільки існує загроза недофінансування планових видатків. Для додержання принципів ефективності та збалансованості бюджетів відповідного рівня бюджетним установам заборонено здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених Законом про Державний бюджет України. Таким чином законодавець намагається уникнути можливості відповідати за рахунок бюджетних коштів У разі неможливості виконання бюджетною установою своїх зобов'язань за цивільно-правовими угодами, як і втрачати бюджетні ресурси у зв'язку з неповерненням запозичених коштів третіми особами.

На підтвердження реалізації цього принципу в Україні 14 вересня 2002 р. було затверджено Концепцію застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Метою його запровадження є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання. Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі спрямоване, зокрема, на забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм.

Ефективне використання коштів має на меті одержання суспільне необхідного або бажаного результату за мінімальних витрат трудових і матеріальних ресурсів. Реалізація цього принципу на практиці означає вдосконалення форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю держави, розробку додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва та використання науково-технічного прогресу; використання високих комп'ютерних технологій та ноу-хау.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а відповідно до фактичного виконання робіт, кількісних та якісних показників, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігові. Виконання цього принципу можна простежити при фінансуванні капіталовкладень і капітальних ремонтів, де в разі невиконання планів засвоєння коштів невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховується наявність та можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім - можливість отримання банківських кредитів і лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень. Зазначений принцип досить складно реалізується повною мірою на практиці, оскільки кредитно-фінансові установи неохоче йдуть на фінансування підприємств та установ, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, особливо враховуючи останні зміни бюджетного законодавства щодо заборони бюджетним установам здійснювати запозичення.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. Зокрема, чинне законодавство, що визначає правові засади кошторисно-бюджетного фінансування, встановлює, що обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ'. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Пошук та розвиток техніки і технології виробництва, пошук дешевих ресурсів можуть привести до економії та раціонального використання природних, матеріальних та грошових ресурсів держави.

Визначальне місце в реалізації видаткової політики держави належить всебічному фінансовому контролю, який забезпечує додержання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових відносин. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів щодо їх усунення. На підставі одержаних інформаційних даних розробляються показники для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.