Поняття, значення та характеристика договорів про надання послуг



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття, значення та характеристика договорів про надання послуг



У нлаві 63 ЦК України уперше сформовані загальні норми про послугу. У певному серсі це відображення Генеральної угоди про торгівлю послугами, яка стосується заходів країн-Членів, що впливають на торгівлю послугамиі охоплює"послуги" включають будь-який вид послуг у будь-якому секторі за винятком послуг, що постачаються при виконанні функцій державної влади.

Договори про надання послуг – тип договірних зобов'язань, що регулюють широке коло відносин із перевезення, транспортного експедирування, доручення, страхування, комісії, туристичного обслуговування, зберігання, надання інформації чи доступу до неї тощо. Сюди примикає особливий вид послуг у сфері грошового обігу: позика, кредит, банківський рахунок, банківський вклад, управління майном, оплатне надання інших послуг, тощо. Складність полягає у тому, що сама послуга неоднорідна, а сфера застосування послуг спричиняє особливості цих договорів. Відповідно тут можна виділити за галузевою приналежність підтипи таких договорів.

При тому послуги розглядаються у широкому та вузькому аспекті, що проведено в роботах А.В. Кабалкіна. Глава 63 ЦК встановила абстрактну загальну модель договору з надання послуг і на відміну від структури договорів на передачу права власності, на передачу права користування та на виконання робіт де перші параграфи є загальними для всіх інших має самостійний характер, договори, що розташовану за нею – наділені відносною автономією.

Йдеться про те наскільки легальне визначення договору про надання послуг може слугувати критерієм для того, щоб елементи його конструкції були характерні для інших (спеціальних) договорів про надання послуг. Не спасає спеціальна вказівка ч. 2 ст. 901 ЦК, що положення Глави 63 ЦК України застосовуються до всіх договорів з надання послуг і ось чому:

1) самі послуги, як об’єкт цивільних прав є різноманітними за проявами товарних властивостей і не піддаються уніфікації;

2) ці відносини врегульовані значною кількістю актів поточного законодавства, особливо підзаконними внаслідок чого норми ЦК мають лише загальноспрямуюче значення. Це стосується транспортних зобов’язань, страхування, комісії. Здебільше їхнє регулювання здійснюється розробленими та прийнятими правилами;

3) виконавець як послугонадавач має можливості впливати на формування умов договору, особливо на цінову політику, умови надання послуг, їх рівень тощо внаслідок чого споживач послуг знаходиться у гіршому правовому становищі. Зокрема, якщо на поїзд нема білетів то при поверненні придбаного попередньо білета і реалізації місця проїзду іншому пасажиру (перевізник не зазнав збитку), все рівно сплачена сума не повертається;

4) виконавець не завжди може гарантувати якість споживання послуг оскільки це нерозривне з їх споживанням клієнтом. Зокрема за договором на підготовку спеціаліста (з надання освітянських послуг) ВНЗ як виконавець не може гарантувати, що студент засвоїть, передбачену програмою навчання всю суму знань та вмінь. Тут та у договорах з медичного обслуговування кінцевий результат залежить від рівня та характеру співробітництва обох сторін договору. Тому якщо споживач послуги не має відповідних якостей, ігнорує правила споживання послуги чи навіть протидіє виконавцю, то результат може бути не досягнутий;

5) відцентрові тенденції в договорах про надання послуг набагато сильніші чим доцентрові, або інакше між окремими договірними інститутами більш розбіжностей ніж спільного.

Відповідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором.

Така конструкція має невисокий рівень законодавчої техніки і стосується не тільки послуг, які споживаються у процесі надання, але й інших. Ця позиція законодавцем проводиться й у інших нормативних актах де вказуються „послуги з питного водопостачання” (ЗУ „Про загальнодержавну програму „Питна вода України” на 2005-2020 роки де йдеться про продаж питної води. У Галузевому класифікаторі „Класифікатор послуг і продукції і сфері побутового обслуговування” до послуг віднесено виготовлення ювелірних виробів, виконання робіт з ремонту виробів, які відносяться до підряду. Загальним для всіх договірних зобов’язань з надання послуг є те, що об'єктом їх є послуги нематеріального характеру. Це основна відмінність їх від договорів підряду, де об'єктом є результат діяльності виконавця – матеріальний об'єкт.

В доктрині права послуги як предмет договору розглядаються неоднозначно. У римському праві надання послуг поділялося на дві великі групи — надання фізичної праці за гроші та надання духовної діяльності[253]. Г. Ф. Шершеневича при класифікації договорі за критерієм мети договору виділив групу з надання користування чужими послугами[254]. Наразі поняття предмету договору про надання послуг є найбільш проблемним і його розуміння впливає на обсяг врегульованих цим договором відносин, на його характеристику та внутрішню типологію.

ЦК УРСР 1922 р., так і ЦК УРСР 1964 р. не містили норм про договір послуг як такий окремо. Зважаючи на тодішню систему побутового обслуговування деякі автори вважали, що робота підрядника може полягати і в наданні послуг[255], інші — навпаки, розширювали поняття послуг до включення у них підрядних робіт[256]. Особливу позицію займав А. Ю. Кабалкін, який. всі договори поділив на дванадцять груп і договори, що належать до договорів послуг, назвав договорами про здійснення юридичних чи фактичних послуг[257]. Поширення набула позиція щодо відокремлення договорів послуг від договорів підряду, якої дотримувались О.С. Іоффе, Ю.X. Калмиков, В.Ф. Яковлєв та О.А. Пушкін[258]. Вона врешті решт стала загальноприйнятою та підтримана законодавцем.

За юридичною характеристикою договір про надання послуг, є двохстороннім, консенсуальним та, як правило, платним. Уже в самому визначенні встановлено, що замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено договором. Це проведено й у ст. 14.1.151 ПК України за яким платні послуги – діяльність, яка пов'язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки.

Проте при фідуціарних послугах не виключено безоплатне надання послуг, зокрема з сусідського чи товариського зберігання речі. Двосторонність в договорах про надання послуг започаткована на довірі, зокрема при наданні медичних послуг, товариського чи сусідського зберігання, на надання юридичних послуг тощо.

Відповідно до ст. 902 ЦК України виконавець має надати послугу особисто, що передбачає фідуціарність відносин між виконавцем та замовником. Про фідуціарність свідчить ч. 2 вказаної статті відповідно до якої у випадках, встановлених договором виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. на іншу особу. Вибір безпосереднього виконавця (надавача) послуги, відповідальність за його добросовісність, рівень кваліфікації та наслідки покладаються на виконавця. Виконавець може передати іншій особі всі послуги чи їх окремі складові чи допоміжні дії ( перевізник може доручити охорону вантажу іншій особі, але відповідальним за збереження вантажу залишається за перевізником).

Договори про надання послуг є консенсуальними. Але для його виконання потрібна особиста участь споживача (перевезення без пасажира – нонсенс). Тут слід розрізняти момент укладення договору та наявність певних прав на послугу та момент виконання договору. За такої конструкції значна частина договірних інститутів про надання послуг є умовними правочинами і договір вступає в силу з настанням певного строку чи іншої події, наприклад страхового випадку). Тут можна виділити стадії договору.

Договори з надання послуг є оплатними. Це зв’язано з тим. що здебільше їх виконавець – суб’єкт підприємництва, а в деяких випадках – професіонал, що має відповідну підтверджену кваліфікацію, дозволи тощо. Проте при сусідському чи товариському наданні послуг виконавець може не вимагати плати. Проте з моменту споживання послуг він навіть за умови безоплатності несе повну відповідальність за якість наданої послуги і в разі завдання збитку пасажиру відповідатиме таким же чином як і при платному перевезенні.

Якщо виконавцем послуг є суб’єкти підприємницької діяльності, то він є підприємницьким і змішаним та підпадає під регулювання нормам різних галузей права: загальна модель у цивільному законодавстві, умови та деталізація – нормами господарського законодавства, розрахунки – нормами банківського законодавства. Деякі з договорів про надання послуг (перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування) відповідно до ч.1 ст. 633 ЦК України відносяться до публічних договорів.

Частина договорів про надання послуг є договорами про приєднання (договори перевезення, транспортної експедиції, зберігання).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.143.40 (0.005 с.)