Відповідальність сторін за договором зберігання

 

Порушення умов договору зберігання щодо предмету, строку виконання чи вимоги щодо оплати наданих послуг може призвести до застосування правомочною стороною передбачених законом способів захисту. Застосування того чи іншого способу захисту породжує для порушника негативні наслідки, які можуть проявитися: у застосуванні мір цивільно-правової відповідальності (сплата неустойки, відшкодування збитків, моральної шкоди); у примусовому виконанні договірного обов’язку (виконанні в натурі); у застосуванні правомочною особою засобів оперативного впливу на порушника.

Найбільш поширеним способом захисту при порушенні договору зберігання є застосування мір цивільно-правової відповідальності.

З огляду на те, що основним обов’язком зберігача є здійснення необхідних дій для забезпечення схоронності речі, невиконання (неналежне виконання) цього обов’язку слід розцінювати як порушення договірного зобов’язання, що є підставою для покладення цивільно-правової відповідальності на зберігача. Обсяг відповідальності зберігача залежить від виду зберігання (звичайне чи професійне).

При звичайному зберіганні за втрату (нестачу) або пошкодження речі зберігач відповідає на загальних підставах, тобто за наявності збитків (шкоди), протиправності його поведінки, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками (шкодою) та вини (ч. 1 ст. 950 ЦК). Зберігач може бути звільнений від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо він доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч. 2 ст. 950 ЦК). Зазначена норма є спеціальною по відношенню до ч. 1 ст. 906 ЦК, яка рамки відповідальності послугодавця-підприємця обмежує тільки наявністю непереборної сили. Таким чином, на професійного зберігача покладаються більш суворі вимоги у порівнянні з непрофесійним зберіганням. Для звільнення його від відповідальності недостатньо доказів того, що він здійснив всі необхідні заходи для забезпечення схоронності майна, яких вимагає ст. 942 ЦК України.

Непереборна сила традиційно розглядається як надзвичайна і невідворотна за конкретних умов обставина (подія). Надзвичайність обставини визначається як зовнішня до діяльності сторін неординарна, нерядова подія, виняткове і об’єктивно непереборне явище; невідворотність – неможливість її відвернення наявними у сторони засобами у конкретних умовах її діяльності, а також відсутність технічних і інших засобів, за допомогою яких можна запобігти самій обставині й пов’язаним з нею наслідкам. Для звільнення професійного зберігача від відповідальності у зв’язку з наявністю непереборної сили необхідним є встановлення причинного зв’язку безпосередньо між непереборної силою і викликаних нею наслідками. Тому, якщо професійний зберігач міг передбачити можливість настання якоїсь події і негативних наслідків від неї, але не вжив необхідних заходів для її попередження, говорити про звільнення його від відповідальності у цьому разі не має підстав.

Наступна обставина звільнення професійного зберігача від відповідальності – це такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, у зв’язку з чим сталася втрата чи пошкодження такої речі. За даних обставин ризик несення відповідальності частково переноситься на поклажодавця, який повинен повідомляти про особливі чи небезпечні властивості об’єкту зберігання при укладенні договору. Якщо внаслідок зберігання речей з особливими властивостями, про які не знав і не міг знати зберігач, останньому заподіяні збитки, він має право вимагати їх відшкодування від поклажодавця.

Підставою звільнення професійного зберігача від відповідальності за втрату (нестачу) чи пошкодження речі може бути умисел чи груба необережність самого поклажодавця. Умисел кредитора полягає у таких навмисних діях чи бездіяльності, коли він усвідомлює противоправний характер своєї поведінки, передбачає можливість настання негативних наслідків і свідомо їх не запобігає. Вина кредитора у формі необережності проявляється тоді, коли він не виявляє необхідну міру дбайливості і обачливості шляхом ігнорування тих вимог, які вимагаються умовами договору для його належного виконання. В якості критерію виділення такої форми вини як груба необережність можна визнати не виявлення того мінімального ступеню дбайливості і обачливості, який можна було б очікувати від усякого учасника даних відносин, а також неприйняття очевидних (елементарних) дій для попередження заподіяння шкоди.

В залежності від того чи іншого порушення вимог, що покладаються на поклажодавця, можна говорити або про звільнення зберігача від відповідальності, або про зменшення її розміру. Наприклад, якщо припустити ситуацію, коли поклажодавець забув закрити автомобіль, який зберігався на автостоянці, у зв’язку з чим і сталася крадіжка майна, що знаходилося у салоні автомобіля, можна говорити про можливість зменшення розміру відповідальності зберігача. За іншої ситуації, скажімо, коли загорівся автомобіль унаслідок несправності його електричної системи, яка знаходилася в «робочому» стані на момент перебування автомобіля на зберіганні, слід говорити про скасування відповідальності зберігача. Але і в першому, і в другому випадках наявність грубої необережності з боку поклажодавця повинен доводити зберігач.

Як уже зазначалося, відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання настає лише за наявності його умислу або грубої необережності (ч. 3 ст. 950 ЦК).

Обсяг відповідальності зберігача за втрату (нестачу) чи пошкодження речі обмежується розміром реальних збитків. Тобто у разі втрати (нестачі) речі збитки відшкодовуються у розмірі її вартості; у випадку пошкодженням речі – у розмірі суми, на яку знизилась її вартість (ч. 1 ст. 951 ЦК). Оскільки зазначена норма є спеціальною по відношенню до ст. 623 ЦК (відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання) та ст. 906 ЦК (відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг), можна зробити висновок, що законодавець суттєво звужує розмір відповідальності зберігача, обмежуючи його рамками тільки реальних збитків. Однак не виключається, що втрата чи пошкодження речі може спричинити для поклажодавця збитки у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди). Тому уявляється, що зазначені збитки повинні відшкодовуватися на загальних підставах.

Певні обов’язки за договором зберігання покладаються і на поклажодавця. Тому порушення поклажодавцем зазначених обов’язків також може призвести до застосування щодо нього мір цивільно-правової відповідальності або ж до інших негативних позбавлень. Зокрема, за несвоєчасне передання речі на зберігання за консенсуальним договором зберігання поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані у зв’язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання (ч. 2 ст. 939 ЦК). Поклажодавець зобов’язаний також відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості (ст. 952 ЦК).

У разі невиконання поклажодавцем обов’язку з оплати вартості наданих послуг чи відшкодування понесених зберігачем витрат, останній може вимагати відшкодування завданих збитків, а також неустойки, якщо така передбачалась договором. Якщо прострочення виконання поклажодавцем обов’язку з оплати наданих послуг носить тривалий характер, зберігач може відмовитися від договору. Однак оскільки можливість відмови зберігача від договору не в повній мірі може задовольнити його майновий інтерес, для забезпечення виконання поклажодавцем обов’язку з оплати ціни зберігання чи понесених зберігачем витрат останній може застосувати такий оперативний засіб впливу на порушника як притримання речі. Не зважаючи на те, що законодавчо право притримання визначено як один із способів забезпечення виконання зобов’язань, можна погодитися з тими науковцями, які вважають його засобом оперативного впливу на порушника[285]. Оскільки притримання покликане лише попередити порушення зобов’язання, впливаючи на контрагента загрозою несприятливих для нього наслідків, то до моменту порушення воно дійсно є забезпечувальною мірою. Як тільки зобов’язання порушується, притримання набуває рис засобу оперативного впливу. І хоча свого часу можливість притримання об’єкта зберігання виключалась деякими вченими,[286]сьогодні більшістю науковців таке право не заперечується[287]. Спеціальної заборони з цього приводу не містить і глава 66 ЦК, тому протилежний висновок можна було б зробити тільки у разі, якщо така заборона прямо передбачається договором.

На поклажодавця покладається також обов’язок своєчасно забрати назад річ, що зберігалась. Невиконання даного обов’язку на припиняє самого зобов’язання і поклажодавець повинен буде сплатити ціну зберігання за весь час фактичного знаходження речі на зберіганні. Однак прострочення поклажодавця суттєво впливає на обсяг відповідальності професійного зберігача. За загальним правилом професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) чи пошкодження речі незалежно від вини, у разі ж настання вказаних наслідків у період прострочення поклажодавця, професійний зберігач буде відповідати тільки за умови, якщо буде встановлена його вина у формі умислу чи грубої необережності (ч.ч. 2, 3 ст. 950 ЦК).

 

Контрольні запитання:

1. Поняття і значення договору зберігання.

2. Види послуг із зберігання.

3. Юридична характеристика договору зберігання.

4. Форма договору зберігання.

5. Види договору зберігання.

6. Складське зберігання та його особливості.

7. Одинарне та подвійне складське свідоцтво.

8. Проблеми визначення змісту договору зберігання.

9. Сторони договору зберігання.

10. Правове становище сторін за договором зберігання.

11. Відповідальність сторін за договором зберігання.