Поняття, сторони, предмет, об’єкт, форма та строк договору зберігання.

A Інформація

 

Ч. 1 ст. 936 ЦК України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Даний договір покликаний регулювати відносини щодо зберіган­ня у побутовій сфері. Він характеризується односторонністю, без­оплатністю, реальністю та особистісністю договірних зв'язків.

В ч. 2 ст. 936 ЦК України йдеться про відносини зберігання у професійній сфері – у разі, якщо зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяль­ності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігана зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому.

Тут прослідковується двосторонність, оплатність та консенсуальність даного договору, а у разі, коли зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, при­міщеннях) загального користування, договір набуває ще й ознак публічного договору.

Сторонами (контрагентами) за даним договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на збе­рігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, уповноважена для передання речі на зберігання. Щодо спеціальних видів зберігання можуть ви­різнятися і певні вимоги до поклажодавця. Так, у разі зберігання речей пасажира Поклажодавцем може бути лише пасажир. Що сто­сується зберігача, то ним слід визнавати особу, яка зобов'язана прийняти річ на зберігання, утримувати її впродовж певного строку і повернути у цілісності та схоронності. Зберігачем також може бу­ти, як правило, право- та дієздатна фізична або юридична особа, од­нак в окремих випадках до особи — зберігача також можуть стави­тися певні умови. Наприклад, у разі встановлення обов'язку збе­рігати майно у майбутньому зберігач має бути професійним зберігачем, тобто повинен здійснювати свою діяльність на засадах підприємницької діяльності.

Предметом договору зберігання є послуга, що полягає в сукуп­ності корисних дій, спрямованих на прийняття, зберігання та по­дальше повернення зберігачем певного об'єкта.

Об'єктом зберігання, як правило, є рухома річ. При цьому вона може бути як індивідуально визначена, так і визначена родовими ознаками, наприклад, у разі зберігання речей, що є предметом спо­ру (секвестр).

Іншою істотною обставиною даного договору є строк (термін) даного договору, тобто період часу, впродовж якого (чи до досягнен­ня якого) зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. При цьому договір зберігання може бути строковим (тобто укладеним на певний визначений у договорі строк) і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке знаходиться на зберіганні).

Особливим аспектом договору зберігання є можливість встанов­лення його оплатності за згодою сторін, тому окрема роль при цьому відводиться ціні договору.

Форма договору зберігання залежить від різних обставин. Так, якщо сторонами договору є фізичні особи, то договір укладається, як правило, в усній формі. При цьому окремі різновиди договорів зберігання можуть укладатися вчиненням конклюдентних дій, на­приклад, під час зберігання речей у камерах схову.

Письмова форма вимагається у разі, коли договір укладається між двома юридичними особами, між фізичною та юридичною осо­бами або коли сума оплати перевищує у двадцять і більше разів роз­мір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 208 ЦК України).

Крім загальних підстав, письмова форма для договору зберігання є обов'язковою у разі, коли зберігач зобов'язується взяти річ, незале­жно від її вартості, на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК Украї­ни). До простої письмової форми договору зберігання прирівнюються документи (розписка, квитанція та ін.), підписані зберігачем.

Підтвердженням наявності між особами договірних відносин, а також того, що річ була передана на зберігання, крім письмового договору може бути наявність у поклажодавця легітимаціиного зна­ка (номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання), якщо це встановлено законом, іншими актами цивільно­го законодавства або є звичним для цього виду зберігання. При цьо­му утримувач даного легітимаціиного знака презюмується належним поклажодавцем, тому зберігач зобов'язується виконати свої зобов'я­зання зі зберігання перед пред'явником легітимаціиного знака.

Права та обов'язки сторін за договором зберігання. Відповідальність сторін.

A Інформація

 

Змістом договору зберігання є права та обов'язки сторін. Отже, слід диференціювати права та обов'язки поклажодавця і зберігача. До обов'язків поклажодавця відносять:

1) обов'язок попередити про властивості речі, переданої на збе­рігання, та особливості її зберігання (ст. 952 ЦК України);

2) обов'язок оплатити витрати, пов'язані зі зберіганням, коли це обумовлено договором чи законом (ч. 3 ст. 947 ЦК України);

3) обов'язок внести за зберігання плату при умові, що вона та строки її внесення встановлені договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України);

4) обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 947 ЦК України);

5) обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України).

Що стосується зберігача, то спектр його обов'язків є значно шир­шим і містить у собі:

1) обов'язок прийняти річ на зберігання (ст. 940 ЦК України);

2) обов'язок зберігати річ впродовж всього обумовленого догово­ром строку або до моменту витребування речі поклажодавцем (ч. 1 ст. 938 ЦК України);

3) обов'язок забезпечувати схоронність речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України);

4) обов'язок піклуватися про річ як про свою власну у разі, коли зберігання здійснюється безоплатно (ч. 2 ст. 942 ЦК України), — це означає, що речі поклажодавця мають зберігатись у тих самих умовах, що й аналогічні речі зберігача;

5) обов'язок надавати послуги щодо зберігання особисто (ч. 1 ст. 943 ЦК України);

6) обов'язок не користуватися річчю, переданою поклажодав­цем, а також не передавати її у користування іншій особі (ст. 944 ЦК України);

7) обов'язок негайно повідомляти поклажодавця про необхід­ність зміни умов зберігання речі й отримати на це його відповідь (ч. 1 ст. 945 ЦК України);

8) обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості у випадку іррегулярного зберігання (ч. 1 ст. 949 ЦК України).

Відповідальність сторін за договором зберігання

Поклажодавець відповідає перед контрагентом за договором:

1) за збитки, заподіяні зберігачеві внаслідок того, що зберігання не відбулося (ч. 2 ст. 939 ЦК України);

2) за несвоєчасність чи неповноту сплати винагороди за збе­рігання та за відшкодування витрат на зберігання (ч. 2 ст. 625 ЦК України);

3) за несвоєчасне отримання речі зі зберігання (ст. 948 ЦК Украї­ни) поклажодавець зобов'язаний не лише внести плату за весь фак­тичний час її зберігання (ч. З ст. 946 ЦК України), а й відшкодувати всі збитки, пов'язані з тим, що він не забрав річ після закінчення строку договору зберігання;

4) за збитки, заподіяні властивостями речі, переданої на збе­рігання (ст. 952 ЦК України).

Відповідальність зберігача:

1) за відмову від прийняття речей на зберігання (ст. 940 ЦК України);

3) за втрату (нестачу) або пошкодження речей, прийнятих на зберігання (ст. 950 ЦК України).

 

Зберігання на товарному складі

A Інформація

 

За договором складського зберігання товарний склад зобов'я­зується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у схоронності (ч. 1 ст. 957 ЦК України). Даний до­говір слід охарактеризувати як двосторонній, консенсуальний та сплатний.

Особливим суб'єктом даного договору є зберігач, яким виступає товарний склад. Товарним складом згідно з ч. 1 ст. 956 ЦК Украї­ни є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. При цьому за­конодавець розрізняє два види товарних складів: власне товарний склад і товарний склад загального користування. Суттєва відмін­ність між ними полягає у тому, що товарний склад загального кори­стування здійснює свою діяльність на підставі публічного договору (ч. 2 ст. 957 ЦК України), тобто на підставі закону, інших норма­тивно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний при­ймати на зберігання товари від будь-якої особи (ч. 2 ст. 956 ЦК України). Є також певна специфіка у визначенні поклажодавця за договором складського зберігання. За даним договором поклажодавець конкретизується, як правило, коли він передає товар для збе­рігання на склад.

Об'єктом договору складського зберігання є товар, який з точки зору економічної теорії розуміється як результат пра­ці, що призначений для подальшої реалізації, а не для споживання.

Договір складського зберігання має бути укладений у письмовій формі. Однак на практиці між контрагентами інколи укладаються письмові договори складського зберігання, в яких зазначається не лише факт передачі товару на склад, а мають місце і чітко зазначені права й обов'язки сторін та інші істотні умови. Тому законодавець вважає, що письмова форма даного договору дотримується у разі, коли товарний склад видав поклажодавцю складський документ. До складських документів належать: складська квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.