Договір банківського вкладу. Види банківських вкладів.

A Інформація

 

За договором банків­ського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від дру­гої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надій­шла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсот­ки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу є реальним договором, відплатним, публічним.

Особливістю договору банківського вкладу (депозиту) є те, що прийняття банком вкладу, за винятком оформлення вкладу надан­ням вкладнику ощадного (депозитного) сертифікату, супроводжу­ється відкриттям вкладнику іменного вкладного (депозитного) ра­хунка. Закон визначає як рахунок, який відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передають­ся клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визна­чений відсоток (дохід) відповідно до умов договору (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). По­рядок відкриття та режим функціонування вказаного рахунка імпе-ративно визначається Інструкцією про порядок відкриття та вико­ристання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердже­ною постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 5272.

У зв'язку з зазначеним до відносин банку та вкладника за рахун­ком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено законом або не ви­пливає із суті договору банківського вкладу (ст. 1058 ЦК України).

Кількість вкладних (депозитних) рахунків, які можуть відкрива­ти вкладники у банках, законодавством України не обмежується.

Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Як залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення прийняття банківських вкладів є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансо­вих послуг»). Приймати банківські вклади у національній та іно­земній валюті має право банк (універсальний або спеціалізований) та банківська корпорація, інші фінансові установи, які повинні мати ліцензію.

Вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) мо­жуть бути резиденти України (юридичні та фізичні особи) і нерези­денти України (юридичні особи — інвестори, юридичні особи, що мають в Україні представництво, та фізичні особи).

Предметом договору банківського вкладу можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахун­ках банків), валюта України або іноземна валюта.

Вклад вноситься юридичними особами перерахуванням коштів з їхніх поточних ра­хунків і після закінчення строку зберігання повертається на їхні по­точні рахунки. Проведення розрахункових операцій та видача кош­тів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка юридичної особи за­бороняється.

Фізичні особи можуть вносити вклад готівкою або перерахуван­ням з власного вкладного (депозитного) рахунка в іншому банку чи з власного поточного рахунка.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі (ст. 1059 ЦК України), що передбачає від сторін фіксації його змісту в одному або кількох до­кументах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допо­могою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України).

За домовленістю сторін договір банківського вкладу може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Вклади поділяються на два види: вклад, що нада­ється банку на умовах його видачі на першу вимогу (вклад на вимо­гу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого дого­вором строку (строковий вклад).

Відповідно до вимог чин­ного законодавства та враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» договір банківського вкладу має містити: назву договору, на­зву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-вкладника, адресу або найменування, місцезнаходження юри­дичної особи-вкладника; найменування фінансової операції — надан­ня вкладу (депозиту); суму вкладу, вид вкладу; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сто­рін; підписи сторін, а в разі відкриття вкладного рахунка фізичній особі (резиденту) — ідентифікаційний номер фізичної особи — плат­ника податку. Ідентифікаційний код може бути відсутній у договорі, якщо депозитний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Оскільки договір банківського вкладу є реальним, його зміст складає обов'язок банку повернути вкладнику вклад та сплатити відсотки за ним або доход в іншій формі. Порядок нарахування відсотків на вклад та його повернення регламентовано законом, згідно з яким відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ст. 1061 ЦК України).

Істотною умовою договору банківського вкладу є визначення іме­ні фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (ст. 1063 ЦК України). Остання набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає із прав вкладника, або вираження нею бажання іншим способом скористатися такими правами (наприклад, вимога щодо отримання вкладу, поповнення вкладу, оформлення довіреності на розпорядження вкладним рахунком, застава майнових прав за ним). До набуття особою, на користь якої зроблено банківський вклад, прав вкладника ці права вкладника належать особі, яка зро­била вклад.

Укладення догово­ру банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошей на її рахунок за вкладом підтверджується ощадною книжкою.

Договір банківського вкладу також може бути оформлений ощадним (депозитним) сертифікатом (надалі — «сертифікат»). На відміну від ощадної книжки, сертифікат застосовується для оформ­лення вкладів як громадян, так і юридичних осіб.

Згідно із законом ощадний сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та від­сотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст. 1065 ЦК України).

Як форма договору банківського вкладу, сертифікат є цінним па­пером (ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

 

Договір банківського рахунку. Розірвання договору банківського рахунку. Банківська таємниця.

A Інформація

 

За договором банківського рахунка банк зобов'язується прийма­ти і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві ра­хунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпо­рядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

На підставі цього договору банк має право використовувати гро­шові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Водночас з метою захисту прав клієнта закон забороняє банку визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обме­ження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Під рахунком слід розуміти поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійс­нення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Сторонами договору банківського рахунка є банк та клієнт. Банк може укладати договори банківського рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за наявності у нього банківської ліцензії Національного банку України (ст. 47 За­кону України «Про банки і банківську діяльність») та письмового дозволу (п. 5.3 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275) на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснен­ня валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів Украї­ни «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Відповідно до імперативних вимог нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють відкриття банківсь­ких рахунків в Україні, клієнтом за договором банківського рахун­ка можуть бути: юридичні особи — резиденти; юридичні особи — нерезиденти, які мають в Україні постійні представництва; юридичні особи — не­резиденти інвестори; спеціалізовані установи Організації Об'єдна­них Націй та інших міжнародних фінансових установ; фізичні осо­би — резиденти — громадяни України; фізичні особи — резиден­ти — іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; фізичні особи — нерезиденти — громадяни України, які постійно проживають за межами України; нерезиден­ти — іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебува­ють на території України строком до одного року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебу­вання на території України згідно з чинним законодавством; фізич­ні особи — нерезиденти — інвестори.

Клієнтом банку також можуть бути юридичні особи публічного права (зокрема міністерства, комітети, агентства, служби, адмініст­рації, інші органи державної влади). У свою чергу, клієнтом за до­говором банківського рахунка може бути інший банк (резидент або нерезидент).

Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти: національна валюта України або іноземна валюта, що є на рахунку клієнта.

Як і договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України), договір банківського рахунка укладається сторонами у про­стій письмовій формі.

Відповідно до вимог чинного законодавства та банківських пра­вил договір банківського рахунка може бути укладений сторонами підписанням одного документа або укладенням подання заявником заяви на відкриття рахунка (оферта) та зазначення на заяві згоди керівника банку на його відкриття (акцепт).

Договір банківського рахунка може бути укладений сторонами завдяки фіксації його змісту в кількох документах, зокрема в лис­тах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайп­них, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України). Останнє в цілому не є притаманним банківській практи­ці. У разі, якщо сторони домовились про таке, договір банківського рахунка може бути укладений сторонами у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Враховуючи вимоги чинного законодавства, у то­му числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринків фінансових послуг», до змісту договору банківсько­го рахунка, останній має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи клієнта, адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи — клієнта; найменування фінансової операції; строк дії договору; поря­док зміни і припинення дії договору; умови відкриття та функціону­вання рахунка; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, пе­редбачені законодавством та згодою сторін; підписи сторін, а у разі відкриття поточного рахунка фізичній особі (резиденту) — іденти­фікаційний номер фізичної особи — платника податків.

За договором банківського рахунка банк зобов'язаний відкрити клієнту або визначеній ним особі рахунок та вчиняти за ним опера­ції, передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Закон передбачає, що умови відкриття рахунка та особливості його функціонування ма­ють бути визначені сторонами у договорі банківського рахунка (ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Однак треба мати на увазі, що відкриття рахунка клієнту може відбутися лише за умови здійснення банком ідентифікації клієнта, у тому числі отримання від нього документів, потрібних для відкриття рахунка, перелік яких імперативне визначений нор­мативно-правовими актами Національного банку України.

Обслуговуючи клієнта за договором банківського рахунка, банк зобов'язаний зберігати банківську таємницю. Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує клієнту таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Під останньою слід розуміти інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслу­говування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріаль­ної чи моральної шкоди клієнту. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зо­крема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан корес­пондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, що були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерцій­ної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та ін­ша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Зазначена інформація може бути надана лише самому клієнту або його представникам. Іншим особам, у тому числі органам дер­жавної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть надаватися виключно у випадку і порядку, встановлених ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України — на їх пись­мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — на його письмову вимогу щодо здійс­нення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторин­гу згідно із законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юри­дичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформа­ції, що містить банківську таємницю, має:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання ін­формації;

4) містити посилання на норми закону, згідно з якими держав­ний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки про рахунки у разі смерті їх власників надаються бан­ком особам, зазначеним власником рахунка у заповідальному роз­порядженні банку, державним нотаріальним конторам або приват­ним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Порядок розірвання договору банківського рахунка визначений ст. 1075 ЦК України. Згідно із нормами зазначеної статті договір банківського рахунка розрива­ється за заявою клієнта у будь-який час. У свою чергу, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у таких випадках:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаче­ного банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, установлених договором або законом (на­приклад, у разі, коли розірвання договору пов'язується з недотри­манням клієнтом грошових оборотів за рахунком, розмір яких ви­значений сторонами у договорі).

Розірвання договору банківського рахунка є підставою для за­криття рахунка клієнту. Рахунок клієнта може бути закритий і в інших випадках, визначених законом, зокрема за наявності рішен­ня уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи — підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи без­вісно відсутньою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг»).

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та за­крити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошо­вих коштів на цьому рахунку.

Як наслідок розірвання договору банківського рахунка у банку виникає обов'язок видати клієнту залишок грошових коштів або за його вказівкою перерахувати їх на інший рахунок у строки і в по­рядку, встановлені банківськими правилами.