Договір перевезення пасажира і багажу

A Інформація

 

За договором пере­везення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здаванні багажу — також за його провезення (ст. 910 ЦК України).

Хоча ці два види договорів об'єднані однією статтею кодексу, це не дає права говорити про їх правову єдність. Деякі ознаки цих до­говорів дещо відрізняються. Так, договір перевезення пасажира — консенсуальний, а багажу — реальний.

Письмове оформлення цих двох видів договорів також різне. Укладення договору перевезення пасажира посвідчується проїзни­ми документами — квитками, а здача пасажирами багажу, відправ­никами вантажобагажу — багажними або вантажобагажними кви­танціями відповідно.

Стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний обсяг прав паса­жира, що має бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести ро­ків, якщо вона не займає окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки зі сплатою в пільговому порядку;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням стро­ку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частини вартості квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з пра­вилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце від­правлення транспортного засобу за вказаним у квитку маршрутом;

8) інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).

У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору переве­зення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та ко­дексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного за­собу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізни­ка за затримку відправлення пасажира та порушення строку доста-влення пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник від­повідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, ба­гажу, пошти (ст. 924).

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошко­дження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у роз­мірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК України).

Відповідальність перевізника та іншої сторони договору переве­зення, як правило, врегульована транспортним законодавством. Крім того, законодавство встановлює скорочені строки позовної дав­ності для притягнення до відповідальності за порушення зобов'я­зання щодо перевезення.

Організацію транспортних перевезень не завжди бере на себе без­посередній перевізник. У деяких випадках, особливо коли здійсню­ється комплексне перевезення, його організацію виконує професій­на особа на ринку перевезень — експедитор.

 

Порядок пред’явлення претензій і позовів, що випливають

Із договорів перевезення. Позови щодо перевезення у закордонному сполученні.

A Інформація

 

Ч.1 ст.925 ЦК У передбачає обов’язкове пред’явлення претензії перевізнику до пред’явлення позову, що випливає з перевезення вантажу. Пред’явлення претензій стосовно багажу і перевезення пасажира регулюється положеннями транспортних статутів і кодексів.

Термін розгляду претензії становить 30 днів.

На підставі ч.2 ст.925 ЦК У в разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержані від перевізника відповіді у місячний строк відправником вантажу може бути пред’явлений до перевізника позов. Термін позовної давності за вимогами з перевезення вантажу складає 1 рік.

Ст. 926 ЦК У передбачає, що позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

 

Договір чартеру (фрахтування)

A Інформація

 

Договір чартеру, або фрахтування, широко використовується у сфе­рі торговельного мореплавства, а також повітряних перевезень.

У ст. 912 передбачено визначення договору чартеру, як договору за яким одна сторона (фрахтівник)зобов'язується надати іншій стороні фрахтувальни­ку за плату всю або частину місткості одного чи кількох транспортних засобів на один або кілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, ван­тажу та пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить законам та іншим правовим актам.

При цьому цей кодекс встановлює, що порядок і форма укладення договору фрахтування встановлюються транспортними статутами і кодексами.

Морські чартерні договори в основному стосуються перевезень вантажу, в той час як повітряні чартери здебільшого використовуються для перевезення па­сажирів та їх багажу. Різними також є джерела регулювання договорів повітря­ного і морського чартеру.

Договір чартеру (фрахтування) є консенсуальним. Документом, який свідчить проукладення договору та про прийняття вантажу до морського перевезення є коносамент. Він видається перевізником відправникові, й є товаророзпорядчим документом.

 

Договір транспортного експедирування

A Інформація

 

За договором транспортного експедирування одна сторона (екс­педитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієн­та) виконати або організувати виконання визначених договором по­слуг, пов'язаних із доставкою вантажу (ст. 929 ЦК України).

Цей договір є сплатним — взаємним (реальним, якщо виконують­ся послуги, і консенсуальним, якщо організовується виконання по­слуг).

Сторонами договору є клієнт та експедитор. Клієнтами є будь-які особи, зацікавлені в отриманні експедиційних послуг, експедито­ром може виступати лише особа, яка має ліцензію на здійснення транспортно-експедиційних послуг.

Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.

Форма договору — проста письмова.

Клієнт зобов'язаний надати експедитору доручення для підтвер­дження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспорт-но-експедиційна угода є різновидом угод про представництво ін­тересів.

Для виконання договору експедитор може залучати третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед клієнтом за належне та своєчасне виконання транспортно-експедиційного договору.

Для виконання договору клієнт зобов'язаний надати експедито­ру інформацію про вантаж, його властивості та умови здійснення перевезення. Це необхідно для того, щоб експедитор належним чи­ном організував перевезення — отримав передбачені законодавст­вом дозвільні документи, вибрав оптимальний маршрут та виконав усі інші взяті на себе зобов'язання (ст. 933 ЦК України).

Невиконання цього обов'язку клієнтом надає експедиторові пра­во відкласти термін виконання перевезення, запросити додаткову інформацію, вимагати від клієнта надання інформації при її нена-данні, а також відшкодувати збитки, завдані експедиторові таким неналежним виконанням.

Клієнт або експедитор мають право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'я­зана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з ро­зірванням договору (ст. 935 ЦК України).

 

Договір буксирування

A Інформація

 

На морському та внутрішньоводному видах транспорту переміщення су­ден, плотів або інших плавучих об'єктів може здійснюватися шляхом букси­рування їх, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також методом штовхання. Частіше об'єктами буксирування є баржі з різними вантажами та плоти з лісопродукцією. Володільці плотів — це організації, що сплавляють ліс, а суден і барж — організації чи громадяни, яким вони належать на праві влас­ності або повного господарського відання. Буксирувальниками виступають паро­плавства (при здійсненні буксирних операцій у портах) та порти, які мають пра­ва юридичної особи.

Буксирування здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не укладається тільки тоді, коли буксир і судно (об'єкт), яке буксирується, мають один порт приписки.

За договором буксирування власник одного судна зобов'язується за винаго­роду буксирувати інше судно чи інший плавучий об'єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру (ст. 222 Кодексу

торговельного мореплавства, ст. 126 Статуту внутрішнього водного транспорту). Отже, договір буксирування взаємний та сплатний. На морському транспорті договір буксирування може укладатися як в усній, так і в письмовій формах. Так, договір портового буксирування укладається в усній формі (ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства). Проте угоди про покладення обов'язків з управлін­ня буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмо­вими доказами.

Договори про річкове буксирування завжди укладають у письмовій формі (ст. 128 Статуту внутрішнього водного транспорту). При пред'явленні плоту або судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється за коноса­ментом.

За договором про буксирування кожна сторона повинна завчасно привести своє судно (об'єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування. Володі­лець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належного піклування (приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна чи плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в технічному акті (ст. 132 Статуту внутрішнього водного транспорту). Буксирувальник зобов'язаний буксирува­ти судно або інший плавучий об'єкт на певну відстань чи протягом відповід­ного часу для виконання якогось маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду.

Питання відповідальності за шкоду, заподіяну суднам і майну, що на них пе­ребуває під час буксирування, вирішується залежно від того, капітан якого суд­на керує буксируванням. Отже, за відсутності іншої угоди сторін відповідає во­лоділець того судна, капітан якого керував буксируванням, якщо він не доведе відсутності своєї вини (статті 225 і 226 Кодексу торговельного мореплавства).

 

. Виконайте

Практичне завдання 1

? Питання для самоперевірки

 

1. Назвіть види перевезень.

2. Які нормативні акти регулюють перевезення?

3. Дайте поняття договору перевезення вантажу.

4. Що складає зміст договору перевезення вантажу?

5. Охарактеризуйте укладення та оформлення договорів перевезення вантажу.

6. Розкрийте виконання договорів перевезення вантажу.

7. Дайте характеристику договору перевезення пасажира і багажу.

8. Який порядок пред’явлення претензій та позовів, що випливають із договорів перевезення?

9. Дайте поняття договору чартеру (фрахтування).

10. Розкрийте суть договору транспортного експедирування.

11. Охарактеризуйте договір буксирування.

 

СТРАХУВАННЯ

 

& Прочитайте

Л –