Особисті немайнові і майнові права й обов’язки подружжя

Особисті немайнові правовідносини подружжя – врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.

Види:

Ø Право на материнство (ст.49 СК);

Ø Право на батьківство (ст.50 СК);

Ø Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності (ст.51 СК);

Ø Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток (ст.52 СК);

Ø Право чоловіка та дружини на зміну прізвища (ст.53 СК);

Ø Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї (ст.54 СК);

Ø Право дружини та чоловіка на особисту свободу (ст.56 СК);

Ø Право на вибір місця проживання;

Ø Право на припинення шлюбних відносин;

Ø Право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст.117 СК);

Ø Права, пов’язані з визначенням походження дитини при штучному заплідненні та імплантації зародка (ст.123,124 СК) та усиновлення.

Обов’язки немайнового характеру полягають у тому, що кожен з подружжя зобов’язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати права на материнство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо.

Згідно зі ст.55 СК дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Кожен із подружжя зобов’язаний утверджувати у сім’ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами за свою поведінку в ній, зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

Майнові відносини подружжя – це складний комплекс взаємопов’язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження майном.

Види:

1. Речові правовідносини (відносини подружжя щодо права власності на майно та права користування речами, які належать кожному з них);
2. Зобов’язальні правовідносини (відносини подружжя щодо взаємного утримання (аліментування) та договірні відносини подружжя).

Майно, яке визнається спільною власністю подружжя:

Ø Майно, набуте за час шлюбу, крім речей індивідуального користування (ч.2 ст.60 СК);

Ø Заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження такого типу (ч.2 ст.60 СК), якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету, б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної установи);

Ø Гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором укладеним одним із подружжя в інтересах сім’ї (ч.3 ст.61 СК);

Ø Речі професійних занять кожного з подружжя (ч.24 ст.61 СК);

Відповідно до ст.63 СК дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними не залежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства., догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Роздільна власність подружжя. Сімейний кодекс визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя:

Ø Майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу (п.1 ч.1 ст.57 СК);

Ø Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п.2 ч.1 ст.57 СК);

Ø Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто (п.3 ч.1 ст.57 СК);

Ø Речі індивідуального користування кожного з подружжя (одяг, аксесуари, косметичні засоби та інші речі (ч.2 ст.57 СК);

Ø Премії та нагороди, які були отримані за особисті заслуги людини і визначають її внесок в розвиток науки, культури, мистецтва, спорту (ч.3 ст.57 СК);

Ø Майно, яке одержано одним із подружжя як відшкодування шкоди, завданої належному йому майну;

Ø Кошти, які одержані у зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди (ч.4 ст.57 СК);

Ø Страхові суми, одержані кожним з подружжя за обов’язковим або добровільним страхуванням (ч.5 ст.57 СК);

Ø Майно, набуте сторонами за період, коли чоловік і жінка проживають окремо у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, якщо шлюб не розірвано (ч.6 ст.57 СК);

Ø “змішане майно” (ч.7 ст.57 СК);

Ø Плоди, приплід або доходи (дивіденди), які дає річ, що належить на праві власності одному з подружжя (ст.58 СК).

Укладення подружжям договорів щодо спільного і роздільного майна. Ст.65 СК встановлює кілька правил щодо розпорядження спільним майном подружжя залежно від особливостей об’єктів права власності:

1) відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинам, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріальне посвідчення.

2) відповідно до ч.3 ст.65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово;

3) згода одного із подружжя на укладення правочинів щодо майна, яке не є цінним може висловлюватися в усній формі;

4) подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини без згоди іншого з подружжя.

Ст.64 СК містить загальне правило проте, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо як спільного, так і роздільного майна.

До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режиму майна подружжя можна віднести:

Ø договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч.2 ст.64 СК);

Ø договір про порядок користування майном (ст.66 СК);

Ø договір про поділ майна подружжя (ст.69-70 СК);

Ø договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч.2 ст.69 СК);

Ø договір про надання утримання (ст.78 СК);

Ø договір про припинення права на утримання замін набуття права власності на майно (ст.89 СК);

Ø шлюбний договір (ст.92-103 СК).

Способи та порядок поділу майна подружжя. Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання. Відповідно до ч.1 ст.69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або в судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовилося про визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок змінюється на судовий. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч.1 ст.70 СК). Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя (ч.2, ч.3 ст.70 СК).

Способи поділу майна подружжя:

1) поділ майна в натурі (ст.71 СК);

2) присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (ч.2.4,5 ст.71 СК).

Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі. Ч.1 ст.74 СК передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, на це майно поширюється положення глави 8 СК, що передбачає право спільної сумісної власності подружжя.

Права й обов’язки подружжя по утриманню. Сімейний кодекс містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання:

І – норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст.75-83 СК);

ІІ – норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (ст.84-88 СК);

ІІІ – норми, що визначають прав на утримання того з подружжя, із яким проживає дитина-інвалід (ст.88 СК).

Право подружжя на укладення шлюбного договору. На підставі ч.1 ст.92 СК шлюбний договір може бути укладений особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Шлюбний договір – згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Згідно зі ст.94 СК шлюбний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сімейне законодавство визначає положення, які не можуть включатися до шлюбного договору:

1) шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям, а також особисті відносини між батьками і дітьми (ч.3 ст.93 СК);

2) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч.4 ст.93 СК);

3) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч.4 ст.93 СК);

4) за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст.93 СК).

Сторони у шлюбному договорі можуть визначити:

а) правовий режим майна (ст.97 СК);

б) порядок користування житлом (ст.98 СК);

в) право на утримання (ст.99 СК).

Зміна умов, розірвання шлюбного договору, визнання його недійсним. Згідно з ч.1 ст.100 СК одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Це можливо тільки в тому разі, якщо на таку зміну дають згоду обидві сторони. Усі внесені в нього зміни мають бути нотаріально посвідчені. СК передбачає також можливість зміни умов договору за рішенням суду (ч.3 ст.100 СК).

Відмова від шлюбного договору здійснюється за бажанням сторін (ст.101 СК), в той час, як для його розірвання необхідно відповідне рішення суду (ст.102 СК).

Підстави й визнання шлюбного договору недійсним:

1) порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми не емансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;

2) неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);

3) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;

4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

5) укладення договору під впливом обману, насильства, помилки;

6) порушення шлюбним договором норм закону.

 

? Питання для самоперевірки

1. Назвіть особисті немайнові права й обов’язки подружжя.

2. Дайте поняття майнових прав і обов’язків подружжя.

3. Яке майно визнається спільною власністю подружжя?

4. Що належить до роздільної власності подружжя?

5. Охарактеризуйте укладення подружжям договорів щодо спільного і роздільного майна.

6. Які способи та порядок поділу майна подружжя?

7. Що таке шлюбний договір?

8. Який порядок укладення шлюбного договору?

9. Розкрийте зміст шлюбного договору.

10. Охарактеризуйте зміну умов, розірвання шлюбного договору, визнання його недійсним.