Поняття, предмет та метод конституційного права України як галузі права?

Поняття, предмет та метод конституційного права України як галузі права?

Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина. Предмет галузі конституційного права чітко визначити неможливо. Втім, у загальному вигляді предмет галузі конституційного права можна окреслити досить чітко - це особливе коло суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства з організацією та здійсненням публічної влади. Предмет галузі конституційного права становлять такі сфери відносин: а) суспільні відносини, що визначають устрій конституційної держави, належну організацію державної влади та основи місцевого самоврядування; б) суспільні відносини, що виникають між: людиною, колективами людей (інститутами громадянського суспільства) та державою. Методи:Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукальному щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки". Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України закріплює: "Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї Інтелектуальної, творчої діяльності". Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

 

2.Конституційно-правові інститути: поняття і види?

Конституційно-правові інститути – це відповідна система норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу. До конституційно-правових належать такі інститути, як основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборча система, народне представництво, конституційний контроль, інститут президентства, громадянства. Інститут права - це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові інститути. Так, галузевими конституційними інститутами є: інститут прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Прикладом міжгалузевого інституту може бути ін-ститут власності. Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), які, в свою чергу, можуть мати більш дрібні структурні підрозділи. Такими надіститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

 

1. Конституційно-правові норми: поняття, ознаки і види?

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Загальні видові ознаки (кваліфікації) норми права, так і спеціальні родові ознаки. До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як:

Загальнообов’язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов’язковою для всіх суб’єктів конституційного права без винятку.

Н орми конституційного права є багатофункціональними нормами, остільки ці норми встановлюють чи санкціонують і охороняють, гарантують правило поведінки, що регулює суспільні відносини.

Норма конституційного права має формально-визначений характер, тобто норма конституційного права, прийнята державою чи суб’єктами місцевого самоврядування конкретним приписом, має письмову, документальну форму.

Норма конституційного права має загальний характер і регулює відносини не в окремому випадку суспільних відносин, а щодо того чи іншого виду дій, відносин чи осіб, тобто норма конституційного права поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасниками правовідносин, передбачених цією нормою.

Норми конституційного права на відміну від інших соціальних норм охороняються державою від порушень, а в разі правопорушення держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

До спеціальних ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації: Публічний характер норм конституційного права. Пріоритетне значення норм конституційного права в національній системі права в силу того, що ці норми регулюють найважливіші суспільні відносини — політичні та інші, тобто відносини у сфері політичної влади, влади народу, влади держави, влади місцевого самоврядування. Пріоритетний імперативний характер конституційно-правових норм, який пояснюється впливом імперативного методу правового регулювання, що властивий конституційному праву як галузі національного права, з огляду на характер приписів, що містяться в нормах конституційного права. Інтегративний характер норм конституційного права, Різноманітність норм конституційного права.

Методологія науки конституційного права

Метод науки — це сукупність правил, прийомів, принципів пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних, достовірних знань. Методологія — це вчення про методи пізнання, теоретичне обґрунтування

використовуваних у науці методів і способів пізнання; теорія методів, сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження явищ; система певних теорій, гносеологічних (Гносеологія походить з Греції і означає пізнання і вчення) та онтологічних (Онтологія-походить з Греції і означає суще і вчення про першопочаток буття) принципів, законів і категорій, які опосередковують загальні властивості й зв'язки буття і наукового пізнання. Методологія науки конституційного права спрямована на практику. Вона дає наукове обґрунтування діяльності державних органів, народних депутатів, інститутів самоврядування. Методологічна підготовка спеціалістів з конституційного права має своїм завданням озброєння їх необхідними знаннями, які принесуть практичну віддачу.

Правова охорона КУ.

Правова охорона КУ – неодмінна умова забезпечення її верховенства і стабільності, високо ефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави. Належний рівень правової охорони Конституції – необхідний атрибут (ознака) правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.

Форми здійснення правової охорони Конституції України. Правова охорона здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд. Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовуючи чи призупиняючи незаконні акти. Основне призначення органів конституційного нагляду – повідомити про неконституційність прийнятого правового акту.

Розрізняють різні види й форми конституційного контролю: попередній – тобто, коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив у законну силу; наступний контроль – коли така перевірка здійснюється після прийняття акта. За правовими наслідками контроль може бути: обов’язковим; факультативним. За формою виділяють: Абстрактний контроль, Конкретний контроль.

Форма держави Україна

Форма держави — це спосіб або порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму. За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне: — Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);— він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);— В Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом). За державним устроєм Україна є унітарною державою. За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Державні символи України

В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2) мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет. Державний Герб — це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. Державний Гімн — це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Прапор — це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громад. органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики. В Україні державна мова закріплена Конституцією України, а саме ч. 1 ст. 10 Конституції, яка визначає, що«Державною мовою в Україні є українська мова.

23. Громадянське суспільство – це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і стосунків, які покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, приватних інтересів і потреб. Громадянське суспільство має складну структуру і включає економічні, духовні, релігійні, етнічні, родинні і інші стосунки і інститути, не опосередковані державою. Воно охоплює виробниче і приватне життя людей, їх традиції, звичаї, сфери освіти, науки, культури, що знаходяться поза безпосередньою діяльністю держави. Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства: На сьогодні для науки і практики державотворення актуальною є проблематика громадянського суспільства. Формування громадянського суспільства відбувається паралельно із становленням правової державності. Конституція є ґрунтовною основою становлення дієздатного громадянського суспільства і правової державності. У цьому аспекті суттєве значення мають закріплені в ній принципи конституційного ладу: народовладдя, державний суверенітет, поділу влади, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, верховенство права, Конституції і законів. Зусилля держави і суспільства мають бути зосереджені на забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Це головне, на що має бути спрямована їхня діяльність. Конституція України 1996 р. досить детально і з урахуванням міжнародно-правових стандартів встановила конституційно-правовий статус особи. Третя частина конституційних статей присвячена правам людини і громадянина. Створення умов для забезпечення людиною своїх прав і свобод — основоположне завдання держави і структур громадянського суспільства. Розглядаючи процес становлення в Україні громадянського суспільства і правової державності в аспекті забезпечення конституційних прав людини і громадянина, повною мірою слід враховувати історичний досвід взаємовідносин влади і суспільства. А він свідчить про те, що держава, яка нехтує правами і свободами людини і громадянина, неминуче зазнає катастрофи. Тому сьогодні головним завданням держави і українського суспільства є реалізація прав і свобод особи. Громадянське суспільство формується людьми як відповідна система економічних, політичних, правових і культурних відносин, автономна стосовно держави. Рівень розвитку таких відносин залежить передусім від міри свободи, відповідальності і активності громадян, від ефективності правових інститутів держави і ринкової економіки. Відповідно за цими напрямами має вестися конструктивна співпраця державних інституцій в Україні і структур громадянського суспільства, які формуються.

24. Окрему групу прав людини становлять права національних меншин. Правовий статус національної меншини — це сукупність юридичних чинників, які сприяють збереженню її національної самобутності, зумовлюють її існування, безпосередньо і суттєво впливають на подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично. Це певний набір факторів, що зумовлюють місце, роль і становище такої соціальної спільноти, як національна меншина стосовно титульної та інших націй, інших національних меншин і етнічних груп, а також держав та їх об'єднань. Не можна забезпечити права окремої людини, якщо національна меншина, до якої вона належить, зазнає дискримінації, приниження, утисків і поневірянь, є пригноблюваною. На сучасному етапі особливого значення набуває забезпечення прав національних меншин як обов'язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демократичного розвитку українського суспільства. Міжнародне співтовариство визнає за національними меншинами право на існування, на батьківщину, визначати свою національну належність (належати чи не належати до національної меншини), на самовизначення, на захист від дискримінації, на мир і безпеку, на економічний, соціальний та культурний розвиток, вільно розпоряджатися природними ресурсами тощо.

Головні принципи правового статусу національних меншин: 1) визнання та поваги прав окремої особи, прав національних меншин та прав будь-яких інших національно-етнічних спільнот; 2) рівноправності (рівних прав осіб, що належать до національних меншин, та рівних прав національних меншин як спільнот); 3) неприпустимості дискримінації національних меншин, проявів расизму, ксенофобії, антисемітизму; 4) взаємопов'язаності та взаємозалежності прав і обов'язків національних меншин; 5) універсальності та неподільності прав національних меншин; 6) невід'ємності прав національних меншин; 7) подолання міжнаціональної напруженості шляхом взаємних консультацій, діалогу та пошуку компромісів; 8) визнання та поваги територіальної цілісності держав і непорушності існуючих кордонів тощо.

25. Регулювання правового статусу політичних партій, громадських об’єднань має два рівні – конституційний і поточний. До першого відноситься Конституція України, до другого - Закони України про політичні партії в Україні, про вибори народних депутатів України, про вибори Президента України, про Центральну виборчу комісію ”, про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських селищних, міських голів ”, про банки і банківську діяльність ”, про державну контрольно-ревізійну службу в Україні тощо. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільства, що має виключити політичний, національний, релігійний та ін. сепаратизм; по-друге, забезпечують втілення в життя такого важливого принципу конституційного ладу як верховенство державної влади; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства у них, а також підтримки на виборах; по-четверте, сприяють розвитку політичної культури громадян України, формуванню у них почуття відповідальності за зроблений вибір, а також – вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади і місцевого самоврядування.

26. Правовий статус релігійних організацій визначається законом «Про свободу совісті та релігійні організації». Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань. Релігійні організації в Україні створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (міси), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представлені своїми центрами (управліннями). Релігійна громада е місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів. Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту. Релігійні організації мають право здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські фонди.

ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСТВА

Громадянство України - постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках. Громадянство в Україні регулюється Конституцією, Законом України "Про громадянство Україні" від 16 квітня 1997р. і прийнятими відповідно до них законодавчими актами України. Громадянство - це особливий правовий зв'язок між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов'язки. Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Українська держава забезпечує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян. Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод у різноманітних сферах життя. Так, згідно із чинним законодавством України, громадяни України мають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих референдумах. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ:

Принцип єдиного громадянства означає, що не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України.

Принцип запобігання виникненню випадків без громадянства. Цей принцип означає неприпустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізії національного законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати.

Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2 Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної декларації прав людини.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства. закріплений в Законі (пункт 4 статті 2), в Конституції (частина 1 статті 25) і Загальній декларації прав людини (стаття 15). Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства без набуття громадянства іншої держави, що призвело б до без громадянства.

Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбачених законодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чи прийняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати видання відповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства, тощо) ними громадянства України.

принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина.

Принцип захисту і протегування громадян України, які знаходяться за межами України – принцип незакріплений в Законі, але відображений у Конституції (стаття 25).

Принцип не вигнання та невидачі громадян України також закріплений у статті 25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розуміється передача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його до відповідальності або для виконання винесеного вироку. Це питання виникає у випадках, коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся до України.

Отже, основні принципи громадянства України, закріплені в Конституції України і нормативно-правових актах, сприяють виконанню основних прав і свобод людини, забезпечують гарантії щодо громадянства і є важливою умовою існування самого інституту громадянства. Документи, якi пiдтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; свiдоцтво про належнiсть до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвiдчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвiдчення особи моряка; посвiдчення члена екiпажу; посвiдчення особи на повернення в Україну.

33. Громадянство України набувається: за народженням; за територiальним походженням; внаслiдок прийняття до громадянства; внаслiдок поновлення у громадянствi; внаслiдок усиновлення; внаслiдок встановлення над дитиною опiки чи пiклування; внаслiдок встановлення над особою, визнаною судом недiєздатною, опiки;

у зв'язку з перебуванням у громадянствi України одного чи обох батькiв дитини;

внаслiдок встановлення батькiвства; за iншими пiдставами, передбаченими мiжнародними договорами України.

Набуття громадянства України за народженням: Особа, батьки або один з батькiв якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Набуття громадянства України внаслiдок усиновлення: Дитина, яка є iноземцем або особою без громадянства i яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинностi рiшенням про усиновлення, незалежно вiд того, проживає вона постiйно в Українi чи за кордоном.

34. Прийняття до громадянства України. Iноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийнятi до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є: визнання i дотримання Конституцiї України та законiв України; зобов'язання припинити iноземне громадянство або неперебування в iноземному громадянствi (для осiб, якi були громадянами держав, мiжнароднi договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами iншої договiрної сторони). Для осiб, яким надано статус бiженця в Українi чи притулок в Українi, термiн безперервного проживання на законних пiдставах на територiї України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу бiженця в Українi чи притулку в Українi, а для осiб, якi в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Українi; Прийняття до громадянства України дiтей, якi проживають в Українi i один з батькiв яких або опiкун чи пiклувальник має дозвiл на постiйне проживання в Українi, здiйснюється без урахування умов, передбачених пунктами 1, 3-6 частини другої статтi 9 Закону України Про громадянство України.

До громадянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здiйснювала геноцид; засуджена в Українi до позбавлення волi за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимостi); вчинила на територiї iншої держави дiяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

35, 36. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців в Україні. Конституція України встановила, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами, чи міжнародними договорами України. Їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Іноземцем визнається особа, яка перебуває у громадянстві іншої держави і не є громадянином держави перебування.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України, і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни до свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Іноземці та особи без громадянства в Україні є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин, вони зобов’язані поважати та дотримуватись Конституції та законів України, шанувати традиції та звичаї народу України. Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. Іноземці мають право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, на участь в об’єднаннях громадян, на пересування по території України і вибір місця проживання. Іноземці мають рівні з громадянами України права і обов’язки у шлюбних і сімейних відносинах. Їм гарантується правом на свободу совісті нарівні з громадянами України.

Іноземцям гарантується недоторканість особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України. Вони мають право на звернення до суду та інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Разом з тим іноземці не можуть бути членами політичних партій України, не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний військовий обов’язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. Іноземці сплачують податки і збори відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на: пересування, вільне залишення території України, за винятком обмежень, встановлених законом, на працю, підприємницьку діяльність, на охорону здоров’я, медичні допомогу та медичне страхування, відпочинок, освіту, свободу світогляду і віросповідання, на звернення за захистом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на правову допомогу тощо. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має відповідні обов’язки.

Політичні права і свободи

Громадян України

Території України

Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації Розвинута система громадських об'єднань — невід'ємний елемент

громадянського суспільства. З Їх допомогою люди можуть спільно вирішувати

загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси.

Економічні права громадян

Економічні права та свободи – це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ. Саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. Право на підприємницьку діяльність Одним із важливих конституційних прав громадян є право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). а) наданні правових гарантій вільного підприємництва, включаючи гарантії права на майно, вироблену продукцію, вільний вибір партнерів за прямими зв’язками, здійснення експортно-імпортних операцій, самостійне використання прибутку (доходу); б) створенні рівних можливостей для розвитку всіх видів підприємницької діяльності, основаних на різних формах власності. Право на працю: Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, кожна людина має право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно зі ст 43 Конституції України змістом права на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується. Крім того, ст. 43 Основного закону: Гарантує кожному а) рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; б) право на належні, безпечні і здорові умови праці; в) право на заробітну плату; г) право на своєчасне одержання винагороди за працю; д) захист від незаконного звільнення. Право на страйк та його реалізація.

Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням у ній положень ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Згідно із ст. 17 Закону страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Право на відпочинок Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено ст. 24 Загальної декларації прав людини та випливає з вимог ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. В Конституції України право на відпочинок закріплено в ст. 45. де зазначено, що кожен хто працює має право на відпочинок. Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

— перерви протягом робочого дня (зміни);

— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

— вихідні дні (щотижневий відпочинок);

— святкові і неробочі дні;

— відпустки.

Соціальні права громадян

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА і СВОБОДИ – це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. До системи соціальних прав Конституція України відносить право на соціальний захист(ст.46); право на житло(ст.47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (сть.48); право на охорону здоров’я (