Тема 2. Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина

Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина являють собою основоположні засади та ідеї, відповідно до яких здійснюється правове регулювання відносин між особою та державою. Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції України конституційними принципами правового статусу людини і громадянина є наступні: 1. усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; 2. права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; 3. конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. 4. кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості; 5. громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 6. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Ст.52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

31. Стаття 64.Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Межі (обмеження) прав людини — це сукупність усіх явищ, які визначають зміст та обсяг прав людини. До складу таких явищ можуть входити, зокрема, й юридичні норми, встановлені міжнародним чи національним правом.

Боротьба за права людини нині знаходить вияв у боротьбі саме за межі таких прав, насамперед за юридичне закріплення та юридичну інтерпретацію цих меж. Можна виділити такі різновиди меж прав людини:

— залежно від онтологічної сутності явища, яке обмежує права людини, — природні (біологічні, фізіологічні, екологічні) та соціальні (економічні, політичні, духовно-ідеологічні, спеціально-соціальні, наприклад, права і свободи інших людей);

— за наявністю чи відсутністю залежності від волі суб'єкта — абсолютно об'єктивні (скажімо, певні явища природи), відносно об'єктивні (наприклад, законодавчі обмеження), суб'єктивно-об'єктивні (фізичні потреби людини), суб'єктивні (свідомі само­обмеження суб'єкта);

- залежно від ступеня соціальної обґрунтованості — цілком обґрунтовані, в основному обґрунтовані і недостатньо обґрунтовані;

- залежно від політико-юридичного статусу правообмежуючого суб'єкта — державні (міжнародні — всесвітні, регіональні, міждержавні і внутрішньодержавні) й недержавні, тобто громадські (з аналогічними «підвидами»);

- за обсягом прав людини, стосовно яких установлено певні межі, — загальні (що стосуються усіх прав), спеціальні (поширюються на певну групу прав) і виключні (розраховані тільки на одне право);

- залежно від «стосунків» із законодавством або іншими юридичними джерелами — легальні (законні), позалегальні (юридич­но-нейтральні, «іррелевантні»), антилегальні (протизаконні);

- за видовою належністю державного органу, яким здійснено правообмеження, — законодавчі, президентські, управлінські (адміністративні), судові;

- залежно від регулятивної природи юридичного акта, котрим встановлено і межі, що розглядаються: нормативні й казуальні;

- залежно від юридичної сили нормативного акта, в якому визначено межі прав, — законні (зокрема, конституційні) і підзаконні (з їх подальшим відповідним поділом);

- за тривалістю (чинністю) у часі — постійні та тимчасові (зокрема надзвичайні);

- за колом осіб, чиї права обмежено, — спільні, особливі, індивідуальні;

- залежно від стадії юридичного регулювання, на якій відбулося правообмеження, — правотворчі, правотлумачні, правозастосувальні, правореалізаційні;

- за ступенем змістовної визначеності — повністю визначені (формальні), відносно визначені (зокрема оцінні);

- залежно від характеру логіко-гносеологічної операції, якою опосередковувалося визначення меж, — тлумачні, конкретизаційні, деталізаційні.

ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСТВА

Громадянство України - постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках. Громадянство в Україні регулюється Конституцією, Законом України "Про громадянство Україні" від 16 квітня 1997р. і прийнятими відповідно до них законодавчими актами України. Громадянство - це особливий правовий зв'язок між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов'язки. Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Українська держава забезпечує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян. Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод у різноманітних сферах життя. Так, згідно із чинним законодавством України, громадяни України мають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих референдумах. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ:

Принцип єдиного громадянства означає, що не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України.

Принцип запобігання виникненню випадків без громадянства. Цей принцип означає неприпустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізії національного законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати.

Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2 Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної декларації прав людини.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства. закріплений в Законі (пункт 4 статті 2), в Конституції (частина 1 статті 25) і Загальній декларації прав людини (стаття 15). Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства без набуття громадянства іншої держави, що призвело б до без громадянства.

Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбачених законодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чи прийняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати видання відповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства, тощо) ними громадянства України.

принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина.

Принцип захисту і протегування громадян України, які знаходяться за межами України – принцип незакріплений в Законі, але відображений у Конституції (стаття 25).

Принцип не вигнання та невидачі громадян України також закріплений у статті 25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розуміється передача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його до відповідальності або для виконання винесеного вироку. Це питання виникає у випадках, коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся до України.

Отже, основні принципи громадянства України, закріплені в Конституції України і нормативно-правових актах, сприяють виконанню основних прав і свобод людини, забезпечують гарантії щодо громадянства і є важливою умовою існування самого інституту громадянства. Документи, якi пiдтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; свiдоцтво про належнiсть до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвiдчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвiдчення особи моряка; посвiдчення члена екiпажу; посвiдчення особи на повернення в Україну.

33. Громадянство України набувається: за народженням; за територiальним походженням; внаслiдок прийняття до громадянства; внаслiдок поновлення у громадянствi; внаслiдок усиновлення; внаслiдок встановлення над дитиною опiки чи пiклування; внаслiдок встановлення над особою, визнаною судом недiєздатною, опiки;

у зв'язку з перебуванням у громадянствi України одного чи обох батькiв дитини;

внаслiдок встановлення батькiвства; за iншими пiдставами, передбаченими мiжнародними договорами України.

Набуття громадянства України за народженням: Особа, батьки або один з батькiв якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Набуття громадянства України внаслiдок усиновлення: Дитина, яка є iноземцем або особою без громадянства i яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинностi рiшенням про усиновлення, незалежно вiд того, проживає вона постiйно в Українi чи за кордоном.

34. Прийняття до громадянства України. Iноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийнятi до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є: визнання i дотримання Конституцiї України та законiв України; зобов'язання припинити iноземне громадянство або неперебування в iноземному громадянствi (для осiб, якi були громадянами держав, мiжнароднi договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами iншої договiрної сторони). Для осiб, яким надано статус бiженця в Українi чи притулок в Українi, термiн безперервного проживання на законних пiдставах на територiї України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу бiженця в Українi чи притулку в Українi, а для осiб, якi в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Українi; Прийняття до громадянства України дiтей, якi проживають в Українi i один з батькiв яких або опiкун чи пiклувальник має дозвiл на постiйне проживання в Українi, здiйснюється без урахування умов, передбачених пунктами 1, 3-6 частини другої статтi 9 Закону України Про громадянство України.

До громадянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здiйснювала геноцид; засуджена в Українi до позбавлення волi за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимостi); вчинила на територiї iншої держави дiяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

35, 36. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців в Україні. Конституція України встановила, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами, чи міжнародними договорами України. Їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Іноземцем визнається особа, яка перебуває у громадянстві іншої держави і не є громадянином держави перебування.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України, і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни до свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Іноземці та особи без громадянства в Україні є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин, вони зобов’язані поважати та дотримуватись Конституції та законів України, шанувати традиції та звичаї народу України. Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. Іноземці мають право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, на участь в об’єднаннях громадян, на пересування по території України і вибір місця проживання. Іноземці мають рівні з громадянами України права і обов’язки у шлюбних і сімейних відносинах. Їм гарантується правом на свободу совісті нарівні з громадянами України.

Іноземцям гарантується недоторканість особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України. Вони мають право на звернення до суду та інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Разом з тим іноземці не можуть бути членами політичних партій України, не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний військовий обов’язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. Іноземці сплачують податки і збори відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на: пересування, вільне залишення території України, за винятком обмежень, встановлених законом, на працю, підприємницьку діяльність, на охорону здоров’я, медичні допомогу та медичне страхування, відпочинок, освіту, свободу світогляду і віросповідання, на звернення за захистом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на правову допомогу тощо. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має відповідні обов’язки.