Основні ідеї концепції прав людини

Основні ідеї концепції прав людини

Концепція прав людини формувалась упродовж століть з уявлень людей про суспільну рівність та справедливість, особисту гідність, незалежність та свободу людини. Практично усі відомі філософсько-етичні та релігійні вчення інтерпретували ці ідеї відповідно до вимог часу й умов суспільного порядку, проте усвідомлення неоднозначності, варіативності та контраверсійності цих інтерпретацій формувалося упродовж століть наполегливої полеміки мислителів у різних галузях людського знання.

Зародження концепції прав людини можна віднести до VI- V ст. до н. е. в стародавніх грецьких полісах, де вперше виникли ідеї демократії і принципи громадянства. Громадянин передусім наділявся політичними правами: свободою, правом на вирішення державних справ, на участь у відправленні правосуддя і т. ін.

Уявлення про права людини, громадянство і турботу кожного громадянина про добробут поліса спочатку формувалися в загальному руслі ідей, що проголошували високу цінність закону і законності (Сократ, Платон, Арістотель, Перикл, Демосфен та ін.) У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще у VІ–V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму. Аналогічні ідеї виникали і на Сході. Зокрема, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н. е.) відстоював думку про те, що всі люди рівні перед небом, а держава є результатом їх угоди. Ряд гуманістичних принципів дало світу християнство, яке інтегрувало уявлення щодо прав людини з релігійно-моральними цінностями. Спільними зусиллями багатьох поколінь накопичувався інтелектуальний матеріал, створювалося морально-філософське підґрунтя для утвердження в майбутньому всеперемагаючої ідеї прав людини.

Першим документом, у якому були закріплені права людини, можна назвати англійську Велику хартію вольностей, прийняту ще в 13 ст. в умовах політичного конфлікту між королівською владою і панівними верствами, що вимагали обмежити свавілля влади.

У працях видатних мислителів епохи - Т. Гоббса, Дж. Локка, Дж. Мільтона були висунуті ідеї свободи, природних прав людини, виникнення держави з вільної угоди людей, що спирається на природні закони. Ці концепції здійснили величезний вплив на розвиток законодавства про права людини в Англії, США та інших держав.

Видатний історичний документ, що розвиває ідеї свободи і невідчужуваних прав людини і народу, - Декларація незалежності (United States Declaration of Independence), написана T. Джефферсоном, була одноголосно прийнята 13 Штатами і затверджена Третім Континентальним конгресом 4 липня 1776 р. Вона втілила початки свободи особи, її автономії і встановила, що вони підлягають захисту від будь-яких посягань держави. Подальше утвердження концепції прав та свобод пов’язане з прийняттям Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини (1948 р.) (повний текст- http://kr-admin.gov.ua/mol/molod/2.pdf), коли світ шукав основоположні засади подальшої відбудови після Другої світової війни та розвитку в історичній перспективі. У цьому документі вперше на міжнародному рівні проголошено належно сформульовані основні права та свободи людини.

Різновиди концепцій прав людини:

1. Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини і обгрунтовує необхідність конституційного визначення таких умов, які б сприяли вільному розвитку особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини, та людини і її життя як найвищої соціальної цінності. Вперше дана концепція знайшла своє відображення в Декларації незалежності США 1776 року та в Декларації прав людини і громадянина 1789 року (Франція). Ліберальна концепція прав людини була розвинута у вченнях Г.Гроція, Дж. Локка, Ш.Монтескьє, Б.Спінози та ін. Однак при всій різноманітності підходів вона була об'єднана головним - ідеєю свободи особистості, її автономії, можливості користуватися невід'ємними правами - на життя, недоторканість особистої сфери, власність, самовизначення. Основні положення сучасної ліберальної концепції зводяться до наступного: а) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їх природні права, а охорона цих прав - головне призначення держави; б) свобода полягає у можливості людини робити все, що не шкодить іншій людині, тобто свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежується свободою інших людей. Основа свободи - рівність можливостей для всіх; в) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи: дозволено все, що не заборонено законом; г) частина дозволеного визначається через права людини, які закріплюються конституцією з метою допомогти людині усвідомити свої можливості та орієнтувати державу на їх першочерговий захист, але конституційний перелік прав людини не може вважатися вичерпним; д) обмеження прав людини можливе лише у виключних випадках і здійснюється державою з метою сприяти загальному добробуту і безпеці в демократичному суспільстві.

2. Колективістська концепція заснована на визнанні пріоритету колективу (суспільства, класу, об'єднання тощо) по відношенню до особи, а також на обмеженості прав людини суспільними інтересами. Втілення положень колективістської концепції в "соціалістичних конституціях" призводило на практиці до градації основних прав (головними з яких вважалися соціально-економічні), дискримінації окремих категорій громадян (за класовою ознакою, майновим станом тощо) та до закріплення широкого кола обов'язків громадян перед суспільством і державою.

3. Ісламська концепція прав людини пов'язана з традиційним мусульманським правом. Її зміст полягає у наступному: а) обгрунтовується позбавлення жінок деяких політичних і громадянських прав; б) за мусульманським правом вселенський суверенітет належить Аллаху, людина не вільна розпоряджатися собою і всі її дії наперед визначені Аллахом, а це, в свою чергу, дозволяє на підставі релігійних канонів виправдати обмеження прав людини.

4. Традиціоналістські концепції базуються на звичаєвому праві і їх суть зводиться до того, що людина може реалізувати свої більш-менш важливі права лише колективно і в колективі (в рамках племені чи роду)

Історія і феномен минулого: кореляції темпоральних пластів.

Ковалько Н.А.

Таганрогский государственный педагогический институт, Российская Федерация

Теорія конфлікту

Німецький соціолог упевнений, що людське суспільство, його існування і розвиток нерозривно пов'язані з конфліктами. Як соціальний процес конфлікт має системний характер, оскільки, по-перше, охоплює все суспільство, а по-друге, його наслідки мають пряме відношення до збереження соціального цілого. За Г. Зіммелем, конфлікт це не просто зіткнення інтересів, а й щось таке, що виникає на ґрунті інстинктів ворожості, які властиві окремим частинам соціального організму так само, як і інстинкти любові. Таким чином, одним із джерел конфлікту, вважає вчений, є внутрішня біологічна природа людей.

Г. Зіммель робить акцент на інтегративних функціях конфліктів. Хоча конфліктні процеси іманентні будь-якому суспільству, це не означає,, що вони обов'язково і в усіх випадках призводять до структурних змін і руйнування соціального цілого. Навпаки, конфлікти, за Г. Зіммелем, є одним з головних соціальних процесів, що сприяють згуртованості і збереженню соціального цілого.

Свою увагу німецький соціолог зосереджує на малоінтенсивних і негострих конфліктах, які, на його думку, в диференційовано розвиненому суспільстві сприяють інтеграції останнього тим, що заважають виникненню гострих руйнівних конфліктів. Саме часті, нетривалі, неглибокі конфлікти допомагають індивідам позбутися почуття ворожості та роздратування, запобігти будь-якій можливості накопичувати такі почуття. Крім того, такі конфлікти легше піддаються інституціоналізації, нормативному регулюванню, що також сприяє інтеграції соціального цілого.

Наслідки конфліктів Г. Зіммель розглядає не лише в контексті соціального цілого, а й стосовно сторін, які беруть у них участь (індивідів, партій, груп). Він, наприклад, вважає, що чим сильніша емоційна залученість учасників боротьби, тим конфлікт гостріший, тим вірогідніше застосування в ньому насильства. Далі, за Г. Зіммелем, імовірність того, що конфлікт викличе застосування насильства, буде тим вищою, чим гармонійнішими були раніше стосунки груп — учасників конфлікту, чим менше ці групи були ізольовані й відособлені, чим більшою мірою кожна з них вважає конфлікт самоціллю, чим більше члени конфліктуючих груп впевнені, що конфлікт виходить за межі їхніх індивідуальних інтересів.

У зв'язку з цим німецький соціолог цікавиться передусім питанням про те, за яких умов може змінитися гострота конфлікту. Він доходить висновку, що чим ясніші цілі, які ставлять учасники конфлікту, тим більш імовірно, що конфлікти можна вважати просто засобами для досягнення цілей. При цьому конфліктуючі групи, намагаючись уникнути гострих і насильницьких зіткнень, будуть змушені шукати компромісу. Він вважає, що чітке усвідомлення учасниками конфлікту своїх інтересів і цілей якраз створює передумову для осмисленого пошуку компромісу між ними.

У цілому теорія конфлікту Г. Зіммеля орієнтована на пояснення конфліктних процесів у контексті їх інтегративних наслідків для соціального цілого і його складових. З огляду на прийняті організмічні припущення ця зіммелівська теорія спрямована на пошук насамперед позитивних функцій конфлікту, які так чи інакше сприяють збереженню й інтеграції соціального цілого. Значно меншою мірою ця теорія виявляє стурбованість тими функціями конфлікту, які призводять до зміни соціального цілого. Трактування конфлікту як способу досягнення певної функціональної єдності поклало початок одному з напрямів сучасної соціологічної теорії — конфліктному функціоналізму, що продовжує використовувати численні конфліктологічні ідеї Г. Зіммеля.

Спонтанний порядок

Провідною ідеєю економічної філософії Ф. Гайєка є концепція «спонтанного порядку», яка об'єднує такі положення:[1]

ринкова економіка виникає та еволюціонує як результат взаємодії людей, але це не означає можливості цілеспрямованого впливу людей на ці процеси;

розвиток ринкової системи відбувається за власною внутрішньою логікою, зумовленою тим, що у її формуванні люди керуються своїми практичними знаннями. Ці знання є неусвідомленими, і тому не можуть бути формалізованими, узагальненими в теоріях і взятими за основу економічної політики;

практичні знання господарюючих суб'єктів являють собою розсіяну і неякісну інформацію про умови та параметри поточної діяльності у сфері економіки;

ринковий порядок цілком виключає можливість будь-якого зовнішнього втручання у цей процес без загрози часткової або повної руйнації;

ринковий порядок принципово відрізняється від природних і технологічних об'єктів і систем, знання про які легко можна формалізувати за допомогою математичних графіків і формул і використовувати для управління ними.

Ідею спонтанності розвитку ринкового порядку Ф. Гайєк розповсюджує і на гроші, які, на його думку, не можуть виступати інструментом грошової політики держави, бо це призводить до інфляції та економічних спадів. Стабільність грошової системи може бути досягнута лише на основі її лібералізації, тобто відміною державної монополії на емісію грошей і конкуренцією приватних емітентів.

Основні ідеї концепції прав людини

Концепція прав людини формувалась упродовж століть з уявлень людей про суспільну рівність та справедливість, особисту гідність, незалежність та свободу людини. Практично усі відомі філософсько-етичні та релігійні вчення інтерпретували ці ідеї відповідно до вимог часу й умов суспільного порядку, проте усвідомлення неоднозначності, варіативності та контраверсійності цих інтерпретацій формувалося упродовж століть наполегливої полеміки мислителів у різних галузях людського знання.

Зародження концепції прав людини можна віднести до VI- V ст. до н. е. в стародавніх грецьких полісах, де вперше виникли ідеї демократії і принципи громадянства. Громадянин передусім наділявся політичними правами: свободою, правом на вирішення державних справ, на участь у відправленні правосуддя і т. ін.

Уявлення про права людини, громадянство і турботу кожного громадянина про добробут поліса спочатку формувалися в загальному руслі ідей, що проголошували високу цінність закону і законності (Сократ, Платон, Арістотель, Перикл, Демосфен та ін.) У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще у VІ–V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму. Аналогічні ідеї виникали і на Сході. Зокрема, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н. е.) відстоював думку про те, що всі люди рівні перед небом, а держава є результатом їх угоди. Ряд гуманістичних принципів дало світу християнство, яке інтегрувало уявлення щодо прав людини з релігійно-моральними цінностями. Спільними зусиллями багатьох поколінь накопичувався інтелектуальний матеріал, створювалося морально-філософське підґрунтя для утвердження в майбутньому всеперемагаючої ідеї прав людини.

Першим документом, у якому були закріплені права людини, можна назвати англійську Велику хартію вольностей, прийняту ще в 13 ст. в умовах політичного конфлікту між королівською владою і панівними верствами, що вимагали обмежити свавілля влади.

У працях видатних мислителів епохи - Т. Гоббса, Дж. Локка, Дж. Мільтона були висунуті ідеї свободи, природних прав людини, виникнення держави з вільної угоди людей, що спирається на природні закони. Ці концепції здійснили величезний вплив на розвиток законодавства про права людини в Англії, США та інших держав.

Видатний історичний документ, що розвиває ідеї свободи і невідчужуваних прав людини і народу, - Декларація незалежності (United States Declaration of Independence), написана T. Джефферсоном, була одноголосно прийнята 13 Штатами і затверджена Третім Континентальним конгресом 4 липня 1776 р. Вона втілила початки свободи особи, її автономії і встановила, що вони підлягають захисту від будь-яких посягань держави. Подальше утвердження концепції прав та свобод пов’язане з прийняттям Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини (1948 р.) (повний текст- http://kr-admin.gov.ua/mol/molod/2.pdf), коли світ шукав основоположні засади подальшої відбудови після Другої світової війни та розвитку в історичній перспективі. У цьому документі вперше на міжнародному рівні проголошено належно сформульовані основні права та свободи людини.

Різновиди концепцій прав людини:

1. Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини і обгрунтовує необхідність конституційного визначення таких умов, які б сприяли вільному розвитку особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини, та людини і її життя як найвищої соціальної цінності. Вперше дана концепція знайшла своє відображення в Декларації незалежності США 1776 року та в Декларації прав людини і громадянина 1789 року (Франція). Ліберальна концепція прав людини була розвинута у вченнях Г.Гроція, Дж. Локка, Ш.Монтескьє, Б.Спінози та ін. Однак при всій різноманітності підходів вона була об'єднана головним - ідеєю свободи особистості, її автономії, можливості користуватися невід'ємними правами - на життя, недоторканість особистої сфери, власність, самовизначення. Основні положення сучасної ліберальної концепції зводяться до наступного: а) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їх природні права, а охорона цих прав - головне призначення держави; б) свобода полягає у можливості людини робити все, що не шкодить іншій людині, тобто свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежується свободою інших людей. Основа свободи - рівність можливостей для всіх; в) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи: дозволено все, що не заборонено законом; г) частина дозволеного визначається через права людини, які закріплюються конституцією з метою допомогти людині усвідомити свої можливості та орієнтувати державу на їх першочерговий захист, але конституційний перелік прав людини не може вважатися вичерпним; д) обмеження прав людини можливе лише у виключних випадках і здійснюється державою з метою сприяти загальному добробуту і безпеці в демократичному суспільстві.

2. Колективістська концепція заснована на визнанні пріоритету колективу (суспільства, класу, об'єднання тощо) по відношенню до особи, а також на обмеженості прав людини суспільними інтересами. Втілення положень колективістської концепції в "соціалістичних конституціях" призводило на практиці до градації основних прав (головними з яких вважалися соціально-економічні), дискримінації окремих категорій громадян (за класовою ознакою, майновим станом тощо) та до закріплення широкого кола обов'язків громадян перед суспільством і державою.

3. Ісламська концепція прав людини пов'язана з традиційним мусульманським правом. Її зміст полягає у наступному: а) обгрунтовується позбавлення жінок деяких політичних і громадянських прав; б) за мусульманським правом вселенський суверенітет належить Аллаху, людина не вільна розпоряджатися собою і всі її дії наперед визначені Аллахом, а це, в свою чергу, дозволяє на підставі релігійних канонів виправдати обмеження прав людини.

4. Традиціоналістські концепції базуються на звичаєвому праві і їх суть зводиться до того, що людина може реалізувати свої більш-менш важливі права лише колективно і в колективі (в рамках племені чи роду)