Культурне значення «Едипова комплексу».

Культура трактуется З. Фрейдом как система запретов и ограничений в проявлении естественных потребностей человека. Человек пытался восстать против культуры, сбросить ее с себя и вернуться в девственное состояние, но каждый раз за это жестоко расплачивался. Те травмы, которые он испытывал на смоем историческом пути, мощные и жестокие вытеснения первичных влечений стали источниками основных запретов, на которых держится культура. Для обоснования этого положения З. Фрейд обратился к исследованию системы запретов (табу) у людей дописьменных культур. На него произвела большое впечатление книга У. Робертсона-Смита о тотемизме. Тотемом у примитивных пародов может служить какое-либо животное, которое почитают в качестве предка, покровителя рода. Люди данного тотема связаны обязательством не убивать его и не употреблять в пищу. Тотемизм является источником страха перед инцестом (от лат. - кровосмешение). Кровосмесительными, запрещенными, опасными считались первоначально браки между представителями одного тотема. Таким образом, тотемизм выполнял функцию регулирования брачных отношений. З. Фрейд считал, что страх перед инцестом коренится в бессознательном и что это можно объяснить рационально. Для разгадки его происхождения ученый обратился к тотемической теории Дж. Дж. Фрэзера и гипотезам У. Робертсона-Смита и Дж. Аткинсона о ритуальном убийстве отца.

В книге "Тотем и табу" (1913) он описывает следующую ситуацию: когда-то была первобытная орда, где существовал один самец, который пользовался неограниченной властью, и всех повзрослевших мальчиков в циклопической семье (один самец и много самок) изгоняли из этой семьи. Однажды изгнанные дети объединились, убили и съели отца, положив тем самым конец отцовской орде и совместному проживанию; однако у них пробудилось чувство вины и раскаяния за содеянное, голос умершего отца стал голосом их совести. Этот голос говорил, что отвратительно убивать отца и, нарушая его волю, вступать в брак с женщинами своего племени. Так возник эдипов комплекс, состоящий из запретов на отцеубийство и кровосмесительство, ставший краеугольным камнем культуры. З. Фрейд делает вывод, что этот совершенный в древности акт сохранился в психике человека, посему каждому человеку изначально присущ эдипов комплекс. Отождествляя таким образом филогенез (родовое развитие; история, случившаяся с древним родом) и онтогенез (индивидуальное развитие человека), он обосновывает мысль о том, что в детстве человек проходит все те же стадии развития, что и в свое время прошло человечество. Психоаналитическая трактовка сводится к тому, что животное-тотем является заменой отца и этому соответствует противоречие: его обычно запрещается убивать, но умерщвление его становится праздником; животное убивают и все же оплакивают его. Амбивалентная направленность чувств, которым и теперь отличается отцовский комплекс у наших детей и порой сохраняется на всю жизнь у взрослых, переносится на замену отца в виде животного-тотема, - таково объяснение З. Фрейда. Этот древний миф, свидетельствующий о причинах возникновения соперничества и ненависти к отцу, адекватен тем переживаниям, которые проявляются в индивидуальной психике каждого человека, детерминируя его реальное поведение. Впоследствии запрет на отцеубийство начинает пониматься в рамках фрейдовской концепции более широко. Таким образом, культура началась, по мнению З. Фрейда, как реакция "на великое событие", которое с тех пор не дает покоя человечеству'. Следовательно, культура возникает в результате отказа от свободного следования инстинкту и понимается как система запретов.

Многие ученые подвергли эту гипотезу З. Фрейда сокрушительной критике. Один из виднейших историков XX в. М. Элиаде писал, что этот "черный роман" приобрел необычайную популярность среди западных интеллектуалов. Специальному анализу и критике подвергнута эта теория французскими учеными Ж. Делёзом и Ф. Гваттари (врач-психоаналитик, ученик Ж. Лакана), которые считают, что если эдипов комплекс и имеет место, то это скорее отклонение от нормы, чем норма. Функция Эдипа расценивается ими как догма и названа "ядерным комплексом", неотделимым от определенного принуждения, посредством которого психоаналитик-теоретик восходит к концепции обобщенного Эдипа.

41.Символічний характер дії у культурі. (К. Гірц). +

Кліфорд Джеймс Ґірц («Інтерпретація культур», «Локальне знання», «Релігія як культурна система») – американський антрополог та соціолог. Засновник інтерпретативної (символічної) антропології, що займається вивченням різноманітних культур і впливом концепції культури на концепцію людини.

Основні праці присвячені традиційним релігіям і культурам Південно-східної Азії та Північної Африки. К. Ґірц вважав себе прибічником веберівської «розуміючої соціології». Він став засновником інтерпретативного підходу у антропології, застосовуючи у ній герменевтичний підхід до трактування культури. Слід за Евансом-Прітчардом він відкидає позитивістську концепцію етнології. Його герметичний підхід проявляється у запереченні ідеї існування соціальних фактів. Ґірц багато уваги приділяє методологічному аналізу ролі посередників (у першу чергу самих дослідників) у донесенні фактів та їх подальшу інтерпретацію.

Вибудовуючи власну концепцію культури, покликану зробити більш точним образ людини, Кліфорд Гірц пропонує в якості вихідних дві ідеї.

По-перше, він пропонує відмовитися від спрощено детерміністичного погляду на культуру як на комплекс конкретних моделей поведінки, який отримав досить широке поширення в культурної антропології США в першій половині XX століття, і розглядати її як «набір контрольних механізмів - планів, рецептів, правил, інструкцій (того, що в комп'ютерної інженерії називають "програмами"), - керуючих поведінкою».

По-друге, Гірц переконаний, що «людина - це тварина, найбільш безнадійно залежна... від таких культурних програм у справі впорядкування своєї поведінки». Ці культурні програми існують у вигляді комплексів значущих символів - слів, жестів, малюнків, звуків музики і взагалі будь-яких матеріальних чуттєво сприймаються об'єктів, які люди використовують для надання сенсу своєму досвіду.

Таким чином, ці програми являють собою упорядкований і зафіксований за допомогою символічних форм досвід предків. Тобто К. Гірц розуміє культуру як «історично передану систему значень, втілених в символах; систему успадкованих уявлень, виражених в символічних формах, за допомогою яких люди передають, зберігають, розвивають своє знання про життя і ставлення до неї».

Інформацію, отриману людиною від предків, яка покликана спрямовувати нашу поведінку, К. Гірц ділить на 2 блоки - етос і картину світу. В поняття «етос» Гірц об'єднуються етичні, естетичні та аксіологічні аспекти культури. Воно відображає характер і стиль життя носіїв даної культури, утворює основу відносини даного народу до самого себе і до світу. «Картина світу» містить уявлення про форми існування об'єктивної реальності, певний спосіб розуміння природи, людини, суспільства, ідеї про устрій світобудови. Іншими словами, це поняття об'єднує гносеологічні, онтологічні та космогонічні аспекти переданих уявлень.

Методи сприйняття життя і конструювання світу у Кл. Гірца отримали назву «перспектив». Таких перспектив може існувати кілька, і їх кількість навряд чи піддається обліку, проте вчений виділяє 4 основні: релігійну, наукову, естетичну та перспективу здорового глузду.

В рамках цих 4 основних перспектив формуються 4 культурні системи, які аналізує Кл. Гірц: релігія, ідеологія, мистецтво і здоровий глузд. Вони носять характер культурних універсалій і виконують схожу функцію - формування поведінки в рамках певної культури.

Гірц постійно нагадує про необхідність зв'язку аналізу з конкретною культурою, в чому виражалася його прихильність до «емічного» підходу в антропології. Суть його полягає в тому, що знаки і символи, складові культуру, не повинні піддаватися розшифруванню і перекодуванню, а повинні наповнюватися конкретним змістом, виходячи з того, яке значення вони мають для навколишнього їхнього життя, як їх сприймає і переживає носій досліджуваної культури.

В якості знаків або символів у К. Гірца виступають і акти соціальної поведінки людей, що мають місце в рамках культури, яка стає для них не просто пасивним фоном, а активним, що наповнює їх змістом контекстом. Носії цієї культури вибудовують свою поведінку згідно тих моделей, які їм для цього пропонує їх культура. Вона виступає в якості своєрідної «граматики», якою люди користуються для формування «висловлювань» - соціальних дій, навантажених глуздом, доступним повною мірою тільки носіям даної культури. Поведінці носіїв досліджуваної культури антрополог закликає приділяти особливо пильну увагу, тому що «саме в поведінці - або, точніше, соціальними діями - виявляються, артикулюються культурні форми.

З пізнішої роботи, «Релігія як культурна система», можемо витягти визначення символу і культурної системи, а також виявити в них принципи, виходячи з яких Гірц ці культурні моделі класифікує. Гірц пише, що буде використовувати термін символ «щодо будь-якого предмета, будь-яких дій, явищ, властивостей або зв'язків, які можуть служити засобом передачі і сприйняття сенсу, - у передачі і сприйнятті, таким чином, і складається» значення «символу». Далі Гірц призводить розлогий список прикладів: «Цифра 6, написана, в уяві, викладена камінчиками, введена в програму комп'ютера, - це символ. Але точно таким же символом є хрест, про який говорять, який уявляють, який неспокійно окреслюють в повітрі або смикають на шиї; символами є і шматок розфарбованого полотна, званий «Герніка», і розфарбований осколок каменю, званий «чурингу», і слово «реальність», і навіть морфема «ing». Всі вони є символами або, принаймні, символічними елементами, бо вони - конкретні вираження понять; абстракції досвіду, закріплені в сприймається формі; конкретні втілення ідей, установок, суджень, бажань, вірувань».

Культурну діяльність Гірц прирівнює до створення і використання символічних форм і заявляє, що вона «таке ж соціальне явище, як і всі інші; вона настільки ж публічна, як вступ у шлюб, і настільки ж доступна спостереженню, як і сільське господарство», але, з іншого боку, являє собою все ж і якусь абстракцію.

«Одна і та ж людина може дивитися на речі то з повсякденної, то з релігійної точки зору», Гірц звертається до ідей Альфреда Шютц, який стверджував, що сприйняття будь-якого об'єкта, процесу, події, предмета культурно детерміноване і залежить від установки (Гірц говорить тут про «перспективи»