ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні теорії глобалізації (У. Бек, Е. Гиденс, Е. Валерстайн, С. Гантингтон)



Існує декілька підходів до визначення глобалізації. Так представники різних наукових підходів по-різному визначають цей процес та його вплив на життєдіяльність людини.

Серед найбільш впливових шкіл варто виділити наступні:

· Класичну школу (Р. Робертсон, І. Валлерстайн, Д. Хелд, С. Хантінгтон та інші).

· Школу трансформістів (Е. Гідденс, У. Бек, Д. Розенау, О. Білорус та інші).

· Школу гіперглобалістів (К. Омає).

· Школу скептиків (Дж. Томпсон та інші).

Один з головних представників школи трансформістів Ентоні Гідденс у 1998 році в своїй книзі «Третій шлях: оновлення соціальної демократії» відзначив, що нещодавно поняття «глобалізація» не фігурувало в наукових дискусіях, а зараз зустрічається постійно [8., с. 28].

При цьому, на думку іншого трансформіста німецького соціолога Ульріха Беха, глобалізація є найбільш вживаним словом, яким дуже часто зловживають – словом, яке є найменш ясним, найбільш незрозумілим, затуманеним, політично ефективним словом останніх років, яке в ближчому майбутньому залишиться таким [1, с. 40]. Слово «глобалізація» має на увазі перехід до «всесвітності», глобальності, тобто до більш взаємопов’язаної світової системи, у якій взаємозалежні мережі і потоки долають традиційні кордони. Таким чином, глобалізація означає ануляцію відстаней, занурення в транснаціональні форми життя [1, с. 43].

Глобалізація має складну динаміку та численні загальносвітові, регіональні, національні, локальні і індивідуальні складові, що знаходяться в тісній взаємодії між собою.

Глобалізація в системі поглядів теоретика політології Джеймса Розенау означає, що в людства є великий досвід міжнародної політики, коли національні держави домінували на міжнародній арені. Тепер почалося століття постінтернаціональної політики, коли національно-державні органи вимушені ділити глобальну арену і владу із інтернаціональними організаціями, транснаціональними корпораціями і транснаціональними політичними рухами. На його думку, саме технологія посилила взаємозалежність між локальними, національними і інтернаціональними суспільствами, причому в масштабах, не знаних жодною з історичних епох [4, с. 19].

Трансформісти як дослідники глобалізаційних процесів стверджують, що глобалізація – це відповідь на сукупність факторів змін національних держав, принципів організації міжсуб’єктних взаємодій, соціальних перетворень і т.д.

Оскільки напрям розвитку процесів трансформації глобальної спільноти залишається невідомим, тому побудова прогнозів глобалізаційних тенденцій в довгостроковій перспективі є малоефективною. Це зумовлено тим, що явища глобального характеру базуються не на історично детермінованих параметрах, а визначаються більшою мірою ситуативними чинниками.

За цією позицією, події глобалізації історично безпрецедентні, всі країни світу стають функціональною частиною великої глобальної системи, в якій існує своя стратифікація держав, товариств і співтовариств, тобто в цьому разі не йдеться про утворення єдиного світового співтовариства [1].

Найбільш яскравими представниками школи трансформістів є Е. Гідденс, М. Кастельс, У. Бек, Д. Розенау та інші.

Їхні роботи можна звести до наступних узагальнень щодо відношення до глобалізації:

- об’єктивність виникнення та поширення глобальних тенденцій;

- неможливість детермінації вектору розвитку глобалізації;

- унікальність глобалізаційних процесів щодо всіх інших, що відбувалися раніше, та були лише частковими ознаками глобалізації;

- невідворотність посилення глобалізаційних тенденцій.

У. Бек зосереджує свою увагу на екологічному аспекті глобалізаційних явищ, і особливо широко розвиває дану тему в контексті поширення та уніфікації глобальних екологічних ризиків для всього світового суспільства (навіть вводить термін для сучасного суспільства – «суспільство ризику»).

На думку німецького соціолога У. Бека, глобалізація є найбільш вживаним словом, яким дуже часто зловживають – словом, яке є найменш ясним, найбільш незрозумілим, затуманеним, політично ефективним словом останніх років, яке в ближчому майбутньому залишиться таким [4, c. 40]. Слово «глобалізація» має на увазі перехід до «всесвітності», глобальності, тобто до більш взаємопов’язаної світової системи, у якій взаємозалежні мережі і потоки долають традиційні кордони. Таким чином, глобалізація означає ануляцію відстаней, занурення в транснаціональні форми життя [4, c. 43].

Трансформісти зазначають (на відміну від гіперглобалістів), що не існує загрози зникнення кордонів в світовому масштабі, тим більше – формування єдиного глобального інформаційного, торгівельного, культурного, трудового та соціального суспільства.

Теория мировой системы
Теория мировой системы, разработанная Эммануэлем Валлерштайном, является наиболее сложной попыткой интерпретации картины мирового неравенства. По Валлерштайну, с шестнадцатого века по наши дни шел процесс формирования системы глобальных экономических и политических связей, основанных на экспансии капиталистической мировой экономики. Эта экономика предполагает существование стран ядра, стран полупериферии, периферии и внешней арены. Государства ядра — те, в которых ранее всего возникли современные виды предпринимательства, а затем начался процесс индустриализации: Великобритания, Нидерланды, Франция и присоединившиеся позднее страны Северо-западной Европы, например, Германия. На территории стран ядра зародилось промышленное производство, возникли передовые для того времени формы сельского хозяйства, сформировались централизованные правительства.
Государства, расположенные на юге Европы, вокруг Средиземного моря (такие, как Испания), стали полупериферией стран ядра. Они были связаны с северными странами отношениями торговой зависимости, но их экономика не развивалась. Еще пару веков назад периферия — “внешняя граница” мировой экономики — проходила по восточному краю Европы. Из этих районов, например из тех, где сейчас расположена современная Польша, сельскохозяйственные культуры поступали непосредственно в страны ядра.
Значительная часть Азии и Африки в то время относилась к внешней арене — ее не затрагивали торговые связи, которые формировались в странах ядра. В результате колониальной экспансии и последующей деятельности крупных корпораций страны Азии и Африки были вовлечены в систему мировой экономики. Сегодня страны третьего мира составляют периферию обширной мировой системы, в ядро которой вошли и приобрели доминирующее положение Соединенные Штаты и Япония. Советский Союз и страны Восточной Европы (общества второго мира), с их плановыми централизованными экономическими системами, были единственной большой группой стран, в определенной мере выпадающих из мировой экономики.
Валлерштайн утверждает, что поскольку страны ядра доминируют в мировой системе, они в состоянии организовать мировую торговлю так, чтобы она отвечала их интересам. Он согласен со сторонниками теории зависимости в том, что страны первого мира приобрели возможность эксплуатировать ресурсы стран третьего мира в своих собственных целях.
Концепция мировой системы также тесно связана с теорией нового международного разделения труда (НМРТ) Ф. Оробела, которая обращает внимание на последствия изменений в глобальной производственной стратегии ТНК за последние десятилетия. Сторонники НМРТ также делят мировую систему на центр, периферию и полуферию, в которых разделение труда включает максимализацию прибыли ТНК и решение проблем ведущих промышленных стран. Они не видят перспектив настоящего развития развивающихся стран, но обращают внимание на изучение интересов различных групп стран.

С. Гинтингтон - «зіткнення цивілізацій» – фрагментація світу неминуча через існуючі цивілізаційні відмінності, що кореняться в культурній (у першу чергу в расових і національних особливостях) диференціації, тому західній цивілізації, як стверджує автор концепції Самюель Хантінгтон, необхідно бути готовою дати відсіч можливому альянсу ісламських і конфуціанських держав.

Виходячи з такої важливості цивілізаційного принципу світобудови,спробуємо розглянути теорію конфлікту цивілізацій, запропоновану Хантінгтоном.На його думку,вминулому конфлікти відбувалися на таких рівнях:

- між правителями – від закінчення Тридцятилітньої війни у серединіXVIIст. (коли правителя хотіли зміцнити території та економіки своїх держав)до початку Великої Французької революції кінцяXVIIIст. (падіння імперії уФранції, перетворення народу-замість правителя-у суб’єкт внутрішньої ізовнішньої політики);

-між націями(національними державами) – з кінця XVIIIст., колиз’являється поняття «нації», до кінця Першої світової війни тасоціалістичної революції в Росії;

- між ідеологіями – від появи першої соціалістичної держави якпротиваги західним капіталістичним, до закінчення холодної війни. У циххронологічних рамках відбувалися конфлікти спочатку між ліберальноюдемократією, комунізмом та фашизмом - нацизмом, а після Другої світової війни – між першими двома. Конфлікти на всіх цих рівнях, на думку Хантінгтона, відбувалися у просторово-хронологічних межах західної цивілізації. Однак, викликає здивування, чому сюди потрапив і Радянський Союз, який брав участь у ідеологічній «холодній війні» зі США і явно не належав до західної цивілізації. Із закінченням холодної війни конфлікти виходять за межі останньої і відбуваються на рівнях «Захід-незахідні цивілізації» та «незахідні цивілізації одна проти одної». Це пов’язано з тим, що незахідні цивілізації перетворюються з об’єктів на суб’єкти світової політики.

Конфлікти ж майбутнього, на думку Хантінгтона, відбуватимуться не на ідеологічному, економічному чи політичному рівнях між державами, а на культурному рівні, наймасштабнішому – між цивілізаціями. До складу кожної з останніх можуть входити десятки держав. А межі між цивілізаціями стануть зонами найактивніших конфліктів.

На думку ж Хантінгтона, у сучасному світі існує 7-8 цивілізацій.

Зростання конфліктності між різними цивілізаціями Хантінгтон пояснює кількома причинами:

1. Реальні відмінності в історичному досвіді, мові, культурі, традиціях, релігії, які мають глибоке коріння і скоро не щезнуть.

2. Розвиток засобів комунікації сприяє усвідомленню відмінностей між різними цивілізаціями та народами всередині них. У цих умовах взаємодія людей «консервує» ці відмінності.

3. Економічна і політична глобалізація у світі викликає протидію у окремих цивілізацій, спрямовану на повернення до власної самобутності (напр., ісламський фундаменталізм у мусульманських країнах).

4. Європеїзація світу викликає протилежну реакцію у деяких народів, які намагаються повернутися до джерел національного буття («азіатизація» в Японії, а також антизахідні настрої, викликані демократизацією арабських країн за західним зразком).

5.Культурні та релігійні особливості менш мінливі, аніж політичні чи економічні, а тому конфлікти на їх основі важко примирити (можна бути напівіталійцем-напівтурком, але неможливо бути напівкатоликом-напівмусульманином).

6. Економічний регіоналізм, який посилюється. Від його успішності залежить цивілізаційна самосвідомість (Північноамериканська зона вільної торгівлі).

Конфлікти між цивілізаціями, спричинені усіма цими чинниками, на думку Хантінгтона, відбуваються на двох рівнях:

- мікрорівні – між сусідніми державами, які належать до різних цивілізацій, всередині однієї держави між групами з різних цивілізацій і між групами, які на руїнах попередніх держав намагаються створити нові. Такі конфлікти особливо часто виникають між мусульманами і немусульманами.Наприклад, конфлікт між християнами і мусульманами на Африканському розі, у Нігерії, Судані, Югославії, на Кавказі тощо. Аналогічно, відбуваються міжрелігійні конфлікти між індусами і мусульманами Індії та Пакистану, репресії Китаю проти буддистів Тибету і тюркомовної мусульманської меншості. Посилення міграційних потоків з країн арабського світу до Північної Америки та Західної Європи викликає спротив суспільствостанніх та поширення расизму;

- макрорівні,абоглобальному рівні – між стержневими державами різних цивілізацій. Такі конфлікти, відповідно, мають більший масштаб і мають прояви класичних проблем міжнародної політики (конфлікти через вплив могутніх держав на дії міжнародних організацій, захист державою представників свого народу в іншій цивілізації, нав’язування державоюморальних цінностей і культури інородцям, територіальні суперечки між великими державами тощо).У міжнародних організаціях правлять бал західні держави: питання безпеки і глобальної політики вирішують США, Великобританія і Франція,світові економічні проблеми регулюють Сполучені Штати, Німеччина і Японія, рішення Ради Безпеки ООН або МВФ відображають інтереси Заходу, але стосуються всього світу. Ідея створення «універсальної цивілізації», пропагована Заходом, наштовхується на протидію східних цивілізацій, які більше зосереджені на збереженні власної самобутності. Релігійний фундаменталізм у цих суспільствах активно підтримується, що дуже важливо, молоддю.

 


[1] Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 270 с. Парсонс Т. О социальных системах. – М.: Академический Проект, 2002. – 832 с.

[2] Вульф А. Изменения сверху донизу // Социс. – 1993. - №3. – С. 99-105.

[3] Шматко Н. Плюрализация социального порядка и социальная топология //СОЦИС. – 2001. - №9. - С. 14 - 18.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.233.139 (0.01 с.)