Культура як знакова система.

Культура виступає також – як світ знаків. Виступаючи як носії смислу, „оброблені” (фізично і духовно) людиною речі, процеси, явища стають символами, вираженими певними знаками.

Знак – предмет (явище, дія), що виступає носієм інформації про інші предмети і використовується для її отримання, зберігання, опрацювання та передавання.

Знаки й системи знаків досліджуються спеціальною наукою –с еміотикою. Поняття знакової системи в семіотиці охоплює дуже широкий діапазон об'єктів. Знаковими системами є природні (розмовні) (російська, українська, англійська та ін.), а також штучні мови – мова математики, хімічна символіка.

До знакових систем належать різноманітні системи сигналізації, мови образотворчих мистецтв, театру, кіно, музики, правила етикету, релігійні символи і ритуали, геральдичні знаки та взагалі багато предметів, які можуть бути засобами для відображення якогось змісту.

Явища культури – це знаки і сукупності знаків (тексти), в яких зашифрована соціальна інформація, тобто зміст, започаткований у них людьми.

Знаки та символи, що використовують в сучасності, реально задіяні в розвитку людини та культури. Людина прилучається до універсального, всезагального досвіду, сформованого в культурі. Культура є системою символів, яка, на думку М. Мерло-Понті, потребує філософського осмислення. «Ці міркування актуалізують завдання, що стоїть перед філософією культури: осмислення сутності культури як знаково-символічної системи, дослідження типології символів, рівнів осягнення їх та специфіки функціонування в просторі культури».

Одна з головних функцій культури – символічна, або семіотична. Культура є символічною посутньо. «Історія культури є у своїй найсуттєвішій частині історією людської символіки... Входячи в світ людини, річ стає символом: вона починає щось «означати», набуває «сенс». Мова та міф, побут і норми поведінки, всі ті першоелементи існування людини, без яких людина не може здійснити ні одного найпростішого життєвого акта, суть з самого початку символічні форми».

Історично першими цілісними системами вважають мову, ритуал, образи міфології як зразки, «праобрази», що становили символічну систему. Конкретні прояви повсякденного буття відрізнялися, але стосувались абстрактного змісту символічних структур (міфологічних, філософсько-релігійних), які відображали реальність, сутність. Виникнення системи символів (зокрема мови) зумовлено потребою у спілкуванні та виражається у ритуальній діяльності та інституціональних формах культури.

Філософське осмислення самої культури як знакової системи з’являється в німецькій філософії й активно розробляється вченими в сучасних філософських дослідженнях.

Е. Кассірер,,який стверджував, що створення символічної системи людиною відбувається завдяки мисленню. На його думку, символічний універсум складають мова, міф, мистецтво, релігія і наука. У праці «Філософія символічних форм» на запитання «яким чином культура можлива?» дослідник дає таку відповідь: можлива як система символічних форм, як творчість.

Швейцарський лінгвіст Ф. де Соссюр знаковими системами вважав звичаї, ритуали, фольклор, родинні стосунки, мову. Основними властивостями знака він визнавав довільність, лінійність, мінливість. Знак, на його думку, набуває свого значення у системі. Вчений розробив методологічні основи науки про знакові системи, яку він називав семіологією.

Французький структуралізм «поставив питання про культуру як сукупність символічних систем і культурних текстів, дозволив виявити базові механізми і структурні підстави символічної діяльності стосовно локальних груп культурних текстів. Цей підхід до символу постструктуралізм реалізував не у структурному, а в контекстуальному аналізі». У структуралізмі знакову систему вважають ієрархічно впорядкованою, знак – функціональною частиною комунікативної діяльності людини, а культурну діяльність – знаково-символічною.

Сучасні словники подають таке визначення знакової системи: «Знакова система – сукупність знаків (найчастіше однотипних), що має внутрішню структуру, явні (формалізовані) або неявні правила утворення, осмислення та вживання її елементів і призначена для здійснення індивідуальних та колективних комунікативних і трансляційних процесів». У цій дефініції не зазначено, що під знаковою системою слід розуміти культуру. Найчастіше знаковими системами вважали мови, тому найбільш розробленою у філософії є проблематика мови як знакової системи. Сучасні філософи знаковою системою визначають культуру.

Інколи знаковими системами вважають взагалі всі явища культури, зокрема, цієї думки притримується сучасний італійський дослідник У. Еко. Він розглядає їх також як феномени комунікації, яка стосується різних видів практичної діяльності. Серед засобів масової комунікації науковець виділяє, насамперед, телебачення, кіно, радіо, пресу, рекламу. Спільним для семіології та масової комунікації є приймання і відправлення повідомлень. Вчений досліджує передачу сигналу і передачу значення за допомогою комунікативної моделі передачі інформації.

На думку У. Еко, код є теоретичною моделлю, структурою культури. До культурних кодів він відносить етикет (як систему жестів, табу та ін.), системи моделювання світу (легенди, міфи, теологічні системи), типологію культур, моделі соціальної організації. Код припускає наявність певного набору символів.

Ю. Лотман. Саме він запровадив термін «семіосфера», акцентував увагу на важливості семіотичних досліджень культури. Книги дослідника «Культура и взрыв», «Внутри мыслящих миров» та низка статей були опубліковані його послідовниками окремим виданням під назвою «Семіосфера».

За аналогією до біосфери В. Вернадського Ю. Лотман визначає семіосферу як особливий просторово-часовий континуум. У культурі (і завдяки культурі) відбувається структурна організація навколишнього світу. Тим самим вона створює культурне середовище (семіосферу) подібно до біосфери, яка є передумовою життя людини в культурі.

«На тлі не-культури культура виступає як знакова система. Зокрема, чи будемо ми говорити про такі ознаки культури, як «зробленість» (в антитезі «природності»), «умовність» (в антитезі «природності» та «безумовності»), здатність конденсувати людський досвід (на відміну від природної первозданності), – у всіх випадках ми маємо справу з різними аспектами знакової сутності культури».

Семіосфера – багаторівнева, неоднорідна система. Ю. Лотман визнає, що семіосфера є не сукупністю мов, а передумовою їх існування. Разом з тим, на думку мислителя (знавця та дослідника російської літератури), мова перебуває у центрі системи культури і виконує певні структурні функції.

Культура, яку він розглядає як пристрій, що думає, має як мінімум діалогічну структуру (дві мови), а не монологічну; взагалі ж вона полілогічна. Ю. Лотман зазначає: «Мінімальною семіотичною структурою, яка працює, є не одна штучно ізольована мова чи текст на цій мові, а паралельна пара взаємонеперекладних, але, однак, зв’язаних блоком перекладу мов. Такий механізм є мінімальним осередком генерування нових повідомлень. Він же – мінімальна одиниця такого семіотичного об’єкту як культура. Таким чином, культура виявляється двоєдиною (мінімально) та одночасно нерозкладно-єдиною мінімально працюючою семіотичною структурою». Бінарність та асиметрію науковець визнає необхідними законами побудови семіотичної системи.

Інформаційні системи – найбільш відомі знакові системи, які використовує сучасна наука. Вони є результатом розвитку логіки, математики, техніки і наслідком (побічним ефектом, як вважає У. Еко) філософських пошуків досконалої мови. Створення інформаційних систем безпосередньо пов’язують із розвитком можливостей електронно-обчислювальної техніки.

Інформаційні процеси, що відбуваються в інформаційних системах, пояснюють за допомогою теорії інформації. Математичну теорію інформації використовують також у кібернетиці, яка розглядає автоматичні системи контролю та управління. У теорії інформації аналізують процес передачі сигналу на рівні математичного обґрунтування та технічного забезпечення.

Застосування теорії інформації при дослідженні інформаційних процесів, створенні теоретичної моделі передачі інформаційного повідомлення, взагалі при дослідженні культури, є ефективним. Зокрема, це призводить до усвідомлення культури як певного механізму організації та збереження інформації. Нині культура є інформаційною системою.