Інституційна структура суспільства

Хоча проблема вивченнясоціальноїструктурисуспільства не займала великого місця в соціологічній концепції М. Вебера, тим не менш, вінзробивзначнийвнесок у їїрозробку. Саме з ньогопочалосярозуміннясоціальноїстратифікації як багатомірного, багаторівневогоутворення. Ймовірно, М. Вебер, як і К. Маркс, виходив з субстанціональноїмоделісоціальноїструктури, представляючиїї з діяльністюрізнихсоціальнихгруп. У йоготрактуваннісоціальноїстратифікаціїважкознайтипосилання на методологію ідеальних типіваботеоріюсоціальноїдії, щосформувалися К. Марксом у тому, щокласиграютьважливу роль в історії, але відмовлялиїм у правіназиватися "соціальнимиспільнотами", тобто такими соціальнимигрупами, якихоб'єднує загальнапсихологія, групову свідомість, спосібжиття і т.д. М. Вебер вважав, щоїхіснуваннявипливаєз економічних, ринковихвідносинвласності та володіння, якіскладаються в суспільстві. Поведінкакласівобумовленаголовним чином економічнимиінтересами, наприклад, в умовахринкового капіталізму в їхякостівиступаєвизначенняціниробочоїсили як класу. М. Вебер вважав, щосуспільство є багаторівневе, трьохяруснеутворення. У ньому, крімекономічного ладу, існують як відноснонезалежнідіютьсоціальна (соціальний порядок) і політична сфера, (політичний порядок), яким відповідають різнікатегоріїсоціальноїстратифікації - статуснігрупи і політичніпартії. Особливо великуувагувінприділяєаналізустатуснихгруп. Йогоінтерес до них як історика і соціологацілкомзрозумілий, боцігрупи в доіндустріальнихсуспільствахзаймалиособливепривілейоване становище по системах соціальноїстратифікації. На думку М. Вебера, окремістатуснігрупи, наприклад дворянство в епохуфеодалізму, є сьогодення "соціальніспільності", так як їхоб'єднувавзагальний стиль життя, престиж і шана, різніпривілеї. Вони можутьперетворюватисянавіть у закриті соціальнігрупи - касти, з притаманнимиїмендогенними нормами і моральнимиобмеженнями. Виникнення й існуваннястатуснихгрупзначноюміроювизначається "легальним порядком" суспільства, щопанують в суспільствіцінностями та мораллю. Третійелементсоціальноїструктури в теоріїсоціальноїстратифікації - політичніпартії, які, за словами М. Вебера, живуть в будинкувлади. Вінвважав, щопартіїіснувализавжди, просто вони булименшзначними за розмірами, не носили масового характеру, як у сучаснуепоху. Діяльністьпартіїцілкоморієнтована на досягненнявлади, на політичнепанування в суспільствіабо ж, не маючиреальних механізмомвлади, вони прагнутьчинити на ньоговплив. Політичніпартії у своїйдіяльностіспираються на класи і статуснігрупи, але аж ніяк не обов'язково є виразникамиїхніхінтересів. Не заперечуючивзаємозв'язкуміжтрьомаголовними сферами суспільногожиття - економічної, соціальної та політичної, М, Вебер, тим не менш, на відмінувід К. Маркса, не поділявйого думки про економічну обумовленостіідеології та політики. Ідеї ​​М. Вебера про складнийустрійсоціальноїструктури та їїстратифікації справили великий вплив на подальшийрозвиток в західнійсоціологіїконцепціїсоціальноїстратифікації, яку тепер стали розглядати як багатовимірне, багаторівневеутворення. У той же час слідвизнати, щокрімсамоїідеї про багаторівневий характер стратифікації і особливої ​​ролістатуснихгруп у соціальнійструктурі, М. Вебер пройшовще й повзбагатьохіншихважливихпараметрівстратифікації, яким зараз надається велика роль, таких як етнічнаприналежність, освіта, професія та ін Не кажучивже про те, щовінбув далекий від того, щоброзглядатипараметрисоціальноїстратифікації як вимірюваніознаки.

Впервые словосочетание «институциональная матрица» использовали экономисты, работающие в рамках нео-институционального подхода. Так, К. Поланьи и Д. Нортом, лауреатом Нобелевской премии, были высказаны предположения о том, что система институтов каждого конкретного общества образует своеобразную «институциональную матрицу», которая определяет веер возможных траекторий дальнейшего общественного развития. Норт полагал, что институциональная матрица общества представляет собой свойственную ему базисную структуру прав собственности и политическую систему. Причем экономические и политические институты в институциональной матрице взаимозависимы, политические правила формируют правила экономические, и наоборот. По Ш. Эйзенштадту, «мало-помалу фокус социологического анализа перемещается в собственно институциональную сферу, в самое устройство человеческого общества. Основное внимание уделяется изучению устойчивых, существующих как рамки для социального поведения, глубинных общественных структур, становление которых обусловлено материальными условиями возникновения и развития государств. Исследование в этом случае направлено на изучение этих исторически сложившихся структур, или базовых институтов, определяющих социальные отношения и взаимодействия социальных групп как внешний по отношению к ним фактор. При этом упор делается на отмеченное еще Т. Вебленом свойство институтов служить важнейшими факторами естественного отбора форм жизни и человеческих отношений, адекватных общественным условиям. Базовые институты образуют остов, скелет общества, они задают наиболее общие характеристики социальных ситуаций, определяют направленность коллективных и индивидуальных человеческих действий. В теории институциональных матриц речь идет не о тех социальных институтах, которые регулируют воспроизводство собственно человека (к ним, прежде всего, относят институты семьи, здоровья и социализации в широком смысле слова), а о социетальных институтах, регулирующих воспроизводство общества как социальной системы. Данные институты проявляются, реализуются как на формальном уровне — в виде конституции, законодательства, правового регулирования и т.п., так и в неформальной сфере — как нормы поведения, обычаи, традиции, исторически устойчивые системы ценностей и др. Это означает, что понятие базового института не редуцируется к его составляющим, а является целостным. Необходимо отличать базовые институты, сохраняющие свое качество, от многообразных институциональных форм, в которых они проявляются в разных странах и в разные исторические периоды. Главная функция базовых институтов заключается в регулировании основных сторон, или подсистем общества. Наиболее распространены три такие подсистемы - экономическая, политическая и культурная (социокультурная). Многообразные институциональные комплексы, регулирующие жизнь древних и современных государств, имеют в своей основе одну из двух институциональных матриц, которая доминирует. Одна из них – Х-матрица, иногда называемая восточной, поскольку характерна для большинства государств восточной части света. Другая – Y-матрица, часто называется западной, поскольку ее имеют страны, традиционно называемые западным миром. Х и Y-матрицы качественно различаются между собой содержанием образующих их базовых институтов. Для Х-матрицы характерны следующие базовые институты: — в экономической сфере — институты редистрибутивной экономики(термин К. Поланьи). Сущностью редистрибутивныхэкономик является обязательное опосредование Центром движения ценностей и услуг, а также прав по их производству и использованию. К ним относятся институты общей собственности, служебного труда, координации, редистрибуции, то есть аккумуляции-согласования-распределения, пропорциональности; в политической сфере - институты унитарного политического устройства.К ним относятся институты административного деления, иерархической вертикали власти во главе с Центром, назначений, общих собраний и единогласия, обращений по инстанциям; в идеологической сфере - институты коммунитарной идеологии, основное содержание которой состоит в доминировании коллективных, общих ценностей, приоритете Мы над Я. К ним относятся институты коллективизма, эгалитаризма и порядка. Х-матрица характерна для России, большинства стран Азии и Латинской Америки и др.Y-матрица имеет следующие базовые институты: в экономической сфере - институты рыночной экономики.К ним относятся институты частной собственности, наемного труда, конкуренции, обмена, то есть купли-продажи, прибыли; в политической сфере - институты федеративного политического устройства. К ним относятся институты федерации, самоуправления и субсидиарности, выборов; многопартийности и демократического большинства, судебных исков; в идеологической сфере -институты субсидиарной идеологии, в которых закрепляется доминирующее значение индивидуальных ценностей, приоритет Я над Мы, примат личности, ее прав и свобод по отношению к ценностям сообществ более высокого уровня, которые, соответственно, имеют субсидиарный, подчинительный по отношению к личности, характер. К ним относятся институты индивидуализма, стратификации и свободы.Y-матрица характеризует общественное устройство большинства стран Европы и США. На протяжении своего развития государства сохраняют, воспроизводят в качестве главных, базовых институты свойственной им либо Х, либо Y-матрицы, что обеспечивает целостность, выживание и развитие соответствующего типа общества. Институты из матрицы противоположного типа играют вспомогательную роль, лишь «дополняя до целого» институциональную общественную структуру. Поэтому вводится понятие «комплементарные институты», то есть институты одной институциональной матрицы, действующие посредством характерных для них институциональных форм в системе базовых институтов альтернативной институциональной матрицы. Важнейшим свойством институциональных матриц является историческая устойчивость, инвариантностьпо отношению как к внешним воздействиям, так и к действиям социальных сил внутри страны. Никоим образом не отменяя развития и постоянного совершенствования тех институциональных форм, в которых реализуются базовые и комплементарные институты по ходу исторического развития, инвариантность означает сохранение природы институциональной матрицы. Ее устойчивость определяет каналы, русло, «исторический коридор» эволюции конкретных обществ, задает общее направление траектории социальных изменений. Понятие институциональной матрицы активно дискутируется.

Норт у своєму аналізі, на відміну від більшості дослідників, застосовує не стільки кількісні і статистичні оцінки економічних параметрів та контрфактичних моделей, скільки досліджує реальні історичні явища і події та намагається знайти їм пояснення. Інструментом такого аналізу став аналітичний апарат неоінституціональної економічної теорії. Нова економічна історія намагається інтерпретувати історичний процес насамперед з огляду еволюції інституцій. Інституції знову стали предметом дослідження, цього разу економічноїісторії.

Своїми дослідженнями Норт довів, що головною функцією створених людьми інституцій (законів, постанов, угод, прав власності тощо) є економія трансакційних витрат і вони всі разом утворюють інституційну структуру економіки і суспільства. Разом з тим, створені людьми інституції не можна відчути, побачити і навіть виміряти. Інституції можуть бути формальними і неформальними.

До формальнихінституцій дослідник відніс правові та адміністративні акти (конституції, закони, чиннінорми права, судовіпрецеденти, адміністративнірішення, тощо), а до неформальних – різноманітні господарські договори та угоди, норми поведінки, кодекси честі та гідності, фахової самовідданості, звичаї і традиції, різноманітні соціальні умовності тощо.

Етапи розвитку інституційної структури Нобелівський лауреат трактує як "переломні моменти економічної історії", або "економічні революції". Перша з них – неолітична відбулася 8-10 тисяч років тому і призвела до виникнення держави, а друга у другій половині XIX століття і привела до фундаментальних змін в економічній системі в результаті розширення ринку і структурно-організаційних змін. Обидві "революції" визначили стрибок у збільшенні трансакційних витрат, водночас інституційна структура економіки і суспільства покликана зменшувати ці втрати.

Крім інституцій, які створюють "правила гри", Норт обґрунтовує тезу, що в суспільстві існують і "гравці" за цими правилами - організації. "Правила потрібно відрізняти відгравців, - підкреслює Норт. - Правила мають визначати те, як ведеться гра, але мета команди, яка грає за цими правилами, - виграти гру, поєднуючи вміння, стратегію і взаємодію гравців, користуючись чесними засобами, а інколи - й нечесними".

"Організації, - пише Норт, - охоплюють політичні органи (політичні організації, Сенат, міську раду, регуляторне агентство), економічні органи (фірми, профспілки, родинні ферми, кооперативи), суспільні органи (церкви, клуби, спортивні асоціації) та освітні органи (школи, університети, центри професійної підготовки)" [3, С.13].

Організації діють у просторі, який створюється конкретними інституційними обмеженнями, які дозволяють побачити взаємодію між правилами гри і поведінкою її учасників. Якщо організації спрямовують свої зусилля на непродуктивну діяльність, це означає, що інституційні обмеження створили таке середовище, яке заохочує саме таку діяльність. Зокрема, окремі країни бідні тому, що їх інституційні обмеження визначають таку систему винагород і стимулів за економічні чи політичні дії, що не заохочує до продуктивної діяльності [3, с.141].

По X., тоталитаризм является неизбежным следствием попытки переноса на обществопринципо, по которым функционируют т.наз. «сознательные порядки» - организации типа фабрики илиармии и создаваемые с заранее определенной целью по соответствующему плану. Однако развитиеобщества в целом представляет собой сложный процесс эволюции и взаимодействия «спонтанныхпорядков» - социальных институтов, моральных традиций и практик, складывающихся без чьего-либозамысла и не поддающихся координации из единого центра. Типичные примеры «спонтанных порядков» -рынок, право, язык, мораль. Координация деятельности индивидов в рамках «спонтанных порядков»осуществляется путем соблюдения универсальных правил поведения с одновременным предоставлениеминдивиду определенной сферы автономии. Гарантиями такой автономии, позволяющей использовать«рассеянное знание» - многообразие знаний и навыков отдельных людей - являются институтыиндивидуализированной собственности и частного предпринимательства, политическая иинтеллектуальная свобода, верховенство права. Широкое распространение этих институтов, согласно X.,стало результатом «... эволюционного отбора, обеспечивающего, как оказалось, опережающий ростчисленности и богатства именно тех групп, что следовали им».

Будь-який інститут є в меншому або жодному сенсі результат людського упорядкування та розуму. Традиції є надзвичайно впливовими та недооцінюються соціалістичними теоретиками, водночас, ймовірність реалізації ідеального суспільства переоцінюється. Гаєк розрізняє два види порядку / систем:

Спонтанний порядок («космос»), в якому індивіди досягаються своїх цілей за допомогою власних прагнень. Такий порядок потребує абстрактних правил, які в сформульовані в формі заборон та є загально-діючими, тобто не передбачають привілеїв.

Організація («таксіс») є результатом свідомого дизайну. Тут існують конкретні правила, які сформульовані в формі імперативів. Досягнення індивідуальних цілей за допомогою власних прагнень є обмеженими, зокрема, з причини існування вертикальної ієрархії. В організації прагнеться досягнення результативної справедливості за рахунок справедливості правил через перерозподіл. Приклад: підприємство, армія. Проте, будь-яке суспільство на практиці є змішаною формою.

Правила підлягають «культурній еволюції». Абстрактні правила не є результатом розуму, а виникли паралельно до нього та були випробуваними протягом поколінь. Ті групи, які впроваджуються абстрактні правила, є успішними ніж інші, зокрема, у виробництві зброї. Інші групи або зникли, або перейняли успішні правила. Таким чином, найкращі правила вижили в наслідок природної еволюції. В вимозі застосовувати конкретні імперативи та накази Гайєк вбачає найбільшу небезпеку для свободи. В цьому його підтримує Карл Попер, який розрізняє між закритим та відкритим суспільством.

Спонтанний порядок

Провідною ідеєю економічної філософії Ф. Гайєка є концепція «спонтанного порядку», яка об'єднує такі положення:[1]

ринкова економіка виникає та еволюціонує як результат взаємодії людей, але це не означає можливості цілеспрямованого впливу людей на ці процеси;

розвиток ринкової системи відбувається за власною внутрішньою логікою, зумовленою тим, що у її формуванні люди керуються своїми практичними знаннями. Ці знання є неусвідомленими, і тому не можуть бути формалізованими, узагальненими в теоріях і взятими за основу економічної політики;

практичні знання господарюючих суб'єктів являють собою розсіяну і неякісну інформацію про умови та параметри поточної діяльності у сфері економіки;

ринковий порядок цілком виключає можливість будь-якого зовнішнього втручання у цей процес без загрози часткової або повної руйнації;

ринковий порядок принципово відрізняється від природних і технологічних об'єктів і систем, знання про які легко можна формалізувати за допомогою математичних графіків і формул і використовувати для управління ними.

Ідею спонтанності розвитку ринкового порядку Ф. Гайєк розповсюджує і на гроші, які, на його думку, не можуть виступати інструментом грошової політики держави, бо це призводить до інфляції та економічних спадів. Стабільність грошової системи може бути досягнута лише на основі її лібералізації, тобто відміною державної монополії на емісію грошей і конкуренцією приватних емітентів.