М. Хардт та А. Негрі: агентність біополітичного проекту «Multitude».

постмодерний неомарксизм/анархізм

праця «Multitude. Війна та демократія в епоху Імперії "

"multitude"- 1) вихідна умова якісного буття окремих персон; 2) величезна кількість; 3) маса, популяція, концерн. Синонімічними значеннями, в англійській мовній традиції виступають – армія, легіон, набір (палітра), асоціація. Кожна "multitude" утворена з безлічі "singularities".

"singularity": 1) якості та властивості особистості, що свідчать про неповторність; 2) маркер, який слугує відмежуванням особистостей одна від одної; 3) акцентування на помітній самобутності.

В українській мові поняттю "singularities" відповідають такі еквіваленти як от: оригінальність, особливість, ексцентричність, своєрідність, індивідуалістичність, незвичайність, надзвичайність.

Футурологічно-біополітичного проекту М. Хардта та А. Негрі – multitude (український еквівалент перекладу, запропонований А. Гальчинським – множинність.

Такий переклад можливий, але, на мою думку, дещо спрощений). Це спільність індивідів, яка не зводиться до маси в її класичному розумінні, не зводиться також й до класу (пролетаріату), або ж до народу.

Конститутивним положенням концепції М. Харда та А. Негрі є положення про те, що спільності "multitude" апріорі складаються з творчих "singularities". Для М. Хардт та А. Негрі поділ на маси та еліти (який присутній у концепціях Л. Гумільова, Дж. Тойнбі, П. Сорокіна, В. Паретто таХ. Ортеги-і-Гассета) є пережитком Імперської капіталістичної структури: коли маси знаменували пасивне начало, а еліти – активне. Через те, що в концепції М. Хардта та А. Негрі, "singularities" не можуть набувати пасивний характер, і як тільки вони самоусвідомлюють себе як "singularities", то не може бути й мови про неактивну позицію на кшталт наляканої й "зазомбованої" маси. Сингулярії завжди є акторами, які активно зануренні в потік буття.

Відтак "multitude " – це мережа-комуна, що самоорганізовується та самовідтворюється базуючись не на спільній ідентичності та емоційних зв'язках, а на обопільній творчій діяльності "singularities", які, ніби містично, є різним й неповторними особистостями. Отже, "singularities" є "кодова" назва й характеристика космополітичних особистостей "нового типу", які не завжди перебувають в одній локальності, вони різних національностей, віросповідань але всі вони пов'язані між собою в одну мережу – "multitude".

Особливістю сучасного імперського стану, описаного М. Хартом та А. Негрі, є та обставина, що капіталістично-глобальна еліта відчуває величезну потребу у населенні світу не лише в якості сили для виробництва товарів, послуг та цінностей, а, також, в ролі споживачів усіх цих продуктів: " […] користувачів інтерактивних потоків спільної мережі".

А, отже, маси (в класичному їх розумінні – як нетворчої більшості) неможливо виключити із системи: вони слугують для її підтримки.

Саме тут з'являється в тексті ще одне важливе поняття концепції "multitude": "іманентна демократія "multitude"". Демократія трактується М. Хардтом та А. Негрі як "управління кожного кожним" та як "радикальне вираження свободи й рівності – без будь яких обмежень".

Рівність розуміється М. Хардтом та А. Негрі, у фроммівському сенсі, тобто як: " […] повага до унікальності, культивування унікальності кожної людини. Принцип рівності зовсім не означає, що всі люди рівні, бо однакові". Автори Multitude. Війна та демократія в епоху Імперії " ("Multitude. War and Democracy in the Age of Empire") вважають, що таке трактування демократії як "влади усіх над усіма" (тобто, по суті, – як свободи всіх у передачі частині своїх прав та свобод у розпорядження інших) та свободи "усіх від усіх" (тобто, свобода тут виступає як ексклюзивність, як елемент творчої реалізації неповторності особистості) є практично єдиною вірною та автентичною тому сенсу демократії, який було закладено в це поняття античними політичними діячами. М. Хардт та А. Негрі вважають за слушне звернутись до дискусій ХVІІІ століття, які, в якості висновку досліджень щодо демократії, приходили до такої сентенції: демократія є/була можливою лише у давньогрецьких полісах.

Сучасна представницька демократія – це тип демократії, в якій дуже мало залишилось від дійсної демократії.

Основною вимогою М. Хардта та А. Негрі для повернення до демократії в її оригінальному сенсі є відмова від класової конструкції та національного характеру, однак, саме тут слід згадати зауваження Ж.-Л. Нансі, який скептично аналізує сентенції М. Хардта та А. Негрі стосовно вселенської демократії без "демосу" та "кратосу" [11]. Не існує, наприклад, лишень "демократії робітників" (до речі, з цим пов'язано упереджене ставлення М. Хардта та А. Негрі до пролетаріату, який розуміється ними як робітничий клас й тому не є рівноціннім "multitude", адже, він – гомогенний, вона ж – гетерогенна, вже за своїм визначенням), також неможлива справжня демократія у рамках одного національно-територіального утворення (держави), вважають автори даної концепції.

Глобальна демократія автоматично призведе до зникнення держави-нації, свідчать М. Хардт та А. Негрі.

Важливим аргументом щодо "демократії у її істинному сенсі" є така її характеристика як глобальність. В концепції М. Хардта та А. Негрі лише та демократія має причину називатись дійсною демократією, яка спрямована на весь світ, яка виходить за межі класів, націй, держав, культур, релігій, ідентичностей. Це і є ідеал абсолютної демократії. Для існування демократії такого транснаціонального характеру (але, водночас, демократії у її первісно-античному сенсі, на думку М. Хардта та А. Негрі) має з необхідністю виникнути "Всесвітня Асамблея". Одначе, ця асамблея має позбутись рангу "представницької" й дати можливість спільності "multitude" самовпорядковувати та саморегулювати епохальні ситуації в усьому світі. Наприклад, ЄС чи ООН (в їх теперішньому вигляді) не можуть слугувати в ролі такої асамблеї, бо їх фундатори не дотримуються вимог та принципів демократизму, адже "немає іншої основи для виробництва норм, окрім "multitude"" – стверджують М. Хардт та А. Негрі. Норми на основі яких може існувати демократія, це основний принцип "multitude" – "управління кожного кожним" до того ж, це управління має не змінювати унікальності навіть однієї "singularity".

Через таку "хитку" для них ситуацію, представникам "глобального класу експлуататорів" важливо, щоб "multitude" не розуміли своєї могутності, але для кожної "singularity" важливо розуміти цей "осьовий момент" історії, та намагатись якомога швидше об'єднуватись в "multitude" –це безпрограшний варіант для перемоги над класовими та національними інституціями, зазначають М. Хардт та А. Негрі. Певна річ, стверджують автори концепції, що метою "експлуатуючого класу" є відволікання уваги від "накатування нової хвилі" безкласового устрою, в якому не буде поділу на експлуататорів та експлуатованих. Прояви "класу капіталістів" у вигляді: мас-медіа, різноманітних індустрій відпочинку, транснаціональних корпорацій, політичних перегонів та ін., "привчають" маси до думок та дій в інтересах правлячого класу. Як вважають М. Хардт та А. Негрі, це відбувається зараз не стільки шляхом силового примусу, скільки за допомогою стратегії залякування.

Людина, яка постійно перебуває в стані жаху не може бути ані вільною, ані незалежною – вона не може бути сингулярною (тобто, виступати як "singularity"), вона намагається сховатися від цього свого жаху в натовп, а натовпом, відповідно, значно легше керувати. Перебування людини в стані жаху та ізольованості – це екзистенціальна тематика, яка є важливою в концепції М. Хардта та А. Негрі, поряд з моментами творчості, вибору, самості, ексклюзивності, боротьби, спілкування та комунікацій. Саме тому стан сучасного світу М. Хардт та А. Негрі характеризують як "війна всіх проти всіх" – тобто, диктаторський клас управлінців глобальних корпорацій робить все, аби "multitude" перебувала в "розібраному" й "розпорошеному" стані – безліч окремих та ізольованих (звісно, в ментальному сенсі) не створюють ніякої загрози. Хоча, М. Хардт та А. Негрі вважають, що "система" вже підійшла до "точки біфуркації": рівновага в Імперії втрачена й "ізольовані часточки" (люди) усвідомлюють себе як "singularities", залишилось тільки, аби вони досягнули рівня, коли їм буде зрозуміло, що варто утворити нову надсистемну спільність – "multitude". Тоді людство вступить до своєї нової ери: ери масової демократії.

Тому, саме творення "multitude" – це фактична ознака демократії та свободи волі (за М. Хардтом та А. Негрі). А майбутня система світобудови – анти-Імперія, має подолати "прірву смислів" між експлуатованими та експлуататорами: тими, хто витрачає час свого життя на те, щоб капіталісти отримували величезні статки та капіталовласниками, які є анти-творчими загарбниками часу та цінностей працівників (в контексті концепції М. Хардта та А. Негрі)

Співдружність – завершальна мета біополітичної діяльності "multitude". Співдружність та республіка є близькими за сенсом поняттями: обидва стосуються втілення максимального блага у соціально-політичному житті (тобто, йдеться про справедливий устрій, за якого всі люди мають прямий доступ до влади та розподілу благ). Отже, – "Демократія "multitude" є можливою лише в тому сенсі, в якому ми визнаємо та підтримуємо спільність (the common). Під спільністю (the common) ми розуміємо, в першу чергу, спільні багатства матеріального світу – повітря, воду, плоди сонця […] Також ми розглядаємо спільність як дещо більш значиме, а саме – як знання, мови, коди, інформацію, впливи та таке інше" (курсив наш – Я. В.). Відтак, футурологічний проект "multitude" є початковим етапом створення глобальної спільності мережевого ґатунку – Співдружності.

 

18. Постановка питання про соціально-історичний суб'єкт як рушійну силу історії в марксизмі.

Згідно до марксизму, виробничі відносини людей - основа суспільства, а людина як їх суб'єкт і носій стає і творцем суспільства, і його продуктом.

Людина змінює природу, реалізуючи в ній мету, потреби та здатності, людина історіоризує, суб'єктивує природу, залучаючи її до свого світу. Вся історія людства - процес неперервної зміни природи людиною, у тому числі своєї власної природи. Природа не якийсь чужий людині об'єкт, а суб'єктивований об'єкт, розкрита книга людської історії, наочна картина сутнісних сил суспільної людини. В історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення.

Вирішальним фактором історичного процесу в марксизмі проголошувалось " матеріально-виробниче життя суспільства", яке забезпечує існування та розвиток певних суспільних спільнот. Інші спільноти, які не мають в основі матеріально-виробничого базису, не грають такої ролі в суспільстві.

Визначальна роль матеріального виробництва в житті суспільства втілюється у вирішальній ролі народних мас (трудових верств) в історії людства, причому ця роль постійно зростає. Важливу роль відіграють і класи, існування яких, за К. Марксом, пов'язане з певними історичними фазами розвитку виробництва і які об'єднуються на основі об'єктивних виробничо-економічних інтересів. Класова боротьба, яка в основі своїй має "глибокий, об'єктивний, економічний, соціальний антагонізм" і була тим специфічним мотором, який Ф. Енгельс називав " безпосередньою рушійною силою історії ".

Згідно до марксизму, вивчати історію як результат діяльності людей - означає практично вивчати її (це стосується періоду писаної історії) як історію класів і класової боротьби та керуватись теорією класів при описі конкретного ходу подій. І хоч малюнок конкретної історії створюється не тільки діями класів, що борються, але зрозуміти історію, абстрагуючись від класів і класово боротьби, неможливо.

Саме з моменту виникнення класового поділу суспільства та відносин експлутатації виникла і соціально-політична сфера, а всі соціальні зміни здійснюються в зіткненні класів з різними та протилежними інтересами.

В докласовому суспільстві, де проблеми соціальних перетворень не було, рушійні сили історії співпадали з процесом праці.

В докапіталістичних антагоністичних формаціях класовий поділ був завуальований становими, кастовими відмінностями, втілювався часом в патріархальні форми, але залишався основним, першопочатковим, сутнісним соціальним поділом, і в зіткненні класів так чи інакше вирішувались основні соціальні проблеми. Раби та рабовласники, феодали та залежні селяни були класами рабовласницької та феодальних формацій. В той час як при капіталізмі економічні підстави класового поділу на буржуазію та пролетаріат проявились відкрито і чітко.

Вся історія людства - природничо-історичний процес зміни суспільних формацій і суспільних відносин. Вся історія людства з виникненням приватної власності, держави -стає історією боротьби соціальних станів, соціальних класів, де встановлюються ринкові відносини. Основні класи капіталістичного суспільства - буржуазія і пролетаріат. Пролетаріат - найреволюційні-ший клас, інтереси якого об'єктивно співпадають з інтересами всіх трудящих. Історична місія пролетаріату полягає в тому, що в боротьбі з буржуазією установлює демократичні відносини, соціальну справедливість і гуманізм. Завоювавши політичну владу, робітничий клас використовує її для побудови справедливого, гуманного суспільства, де скасована експлуатація людини людиною, створені умови для дійсно справжнього людського життя.

Єдність теорії і практики здатна забезпечити успіх революційного перетворення світу. Таким чином, марксизмом була запропонована "діалектична суперечність", що постійно перебуває у конкретно-історичному відтворенні. Об'єктивне і суб'єктивне розглядається в єдності як дві сторони єдиного історичного процесу, кожна з яких володіє відносною самостійністю і одночасно нерозривно пов'язана з іншою.

 

http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/772/39/

http://www.filosofy.vuzlib.su/book_o027_page_8.html