Представте основні типи дозвільних програм

Слідом за А.Б. Гальченко, Л.Н. Буйловой, Н.В. Кленовій ми виділяємо наступні типи культурно-дозвіллєвих програм:

- Разова ігрова програма;

- Конкурсно-ігрова програма по заданій тематиці;

- Гра-спектакль;

- Театралізована гра;

- Видовище;

- Свято;

- Тривала досуговая програма.

В основі запропонованої кваліфікації лежать два фактори: ступінь співучасті дітей у програмі та її протяжність у часі.

Разова ігрова програма не вимагає підготовки учасників. Діти включаються в гру, танець, хоровий спів безпосередньо в ході «дійства». При цьому пропоновані дітям гри можуть бути найрізноманітнішими: інтелектуальні ігри за столом, забави в ігротеці, рухливі ігри та конкурси в колі, в залі, на дискотеці. Займають такі ігри від півгодини і більше - в залежності від віку учасників.

Для опису разової ігрової програми може бути досить сценарного плану. Документом, що підтверджує кваліфікацію, майстерність, педагогічну культуру організатора гри, є літературний сценарій.

Конкурсно-ігрова програма по заданій тематиці передбачає попередню підготовку учасників. Це може бути турнір, КВН, всілякі інтелектуальні ігри та ін Освітній та виховний сенс таких програм полягає в підготовці, придумуванні, спільну творчість дітей.

Для конкурсно-ігрової програми у формі КВК необхідний повний сценарій з формулюванням педагогічних завдань, описом заходів підготовчого періоду, списком рекомендованої літератури.

Інший вид конкурсно-ігрових програм - інтелектуальні ігри. Інтелектуальні ігри - це ігри, де успіх досягається насамперед за рахунок розумових здібностей людини, його ерудиції та інтелекту.

 

Гра-спектакль. Щоб провести гру-виставу, необхідна група провідних ігрової програми. Як правило, ними виступають педагоги-організатори, педагоги додаткової освіти, молоді шкільні вчителі. Сюжет вистави будується таким чином, що його сторонні учасники без попередньої підготовки можуть грати невеликі ролі або виконувати завдання, від яких нібито залежить доля героїв вистави.

Багатий досвід в проведенні такого роду ігор накопичений в установах додаткової освіти дітей, і шкільні педагоги з успіхом можуть використовувати його. Наприклад, у Центрі дитячої творчості «Сузір'я» Західного округу м. Москви вже понад 10 років працює Театрально-концертне об'єднання (ТКО), до якого увійшли всі педагоги-організатори установи. Вони об'єдналися для того, щоб спільними зусиллями створювати сценарії ігрових вистав, тематичних вечорів, новорічних ранків для дітей молодшого віку, дискотек для старшокласників і реалізовувати ці сценарії в різних дитячих аудиторіях за найактивнішої участі глядачів [5].

Театралізована сюжетна гра вимагає занурення артистів і глядачів в певну атмосферу, має чітку конструкцію ігрової ситуації, досить тривалий період підготовки. Теми таких ігор можуть бути найрізноманітнішими, наприклад: «Суд над невіглаством», «Літературні салони 19 століття» і т.п. Найчастіше її проводять в колективах старших школярів.

В оформленому вигляді така програма не може виглядати просто як сценарій - це позбавить школярів можливості самим брати участь у розвитку сюжетів, розробці образів. Для її проведення необхідно мати:

· Чітко викладені педагогічні завдання;

· План підготовки гри;

· Експозицію (характеристику середовища, обстановки, що передує початку дії);

· Сценарій з описом ходу ігрового дії, прийомів включення школярів в ту чи іншу ситуацію;

· Список літератури для підготовки дітей до гри.

Різноманітні сценарії сюжетних ігор можна знайти в педагогічних журналах, у тому числі адресованих працівникам додаткової освіти, класним керівникам: «Освіта в сучасній школі», «Народна освіта», «Класний керівник», «позашкільників», «Бюлетень програмно-методичних матеріалів для установ додаткової освіти дітей: регіональний досвід»,«Додаткова освіта»,«Вожатий століття»та інших [6].

Видовище (концерт, літературно-музична композиція, спортивне змагання і ін) характеризується наявністю виконавців та глядачів. Для виконавця - юного співака, танцюриста, гімнаста виступ - завжди хвилювання, душевний підйом. Глядач, навіть якщо він дуже емоційно відноситься до програми, залишається сприймачем суб'єктом (реципієнтом).

Дуже важливо виховати у дітей глядацьку культуру - вміння спокійно, доброзичливо сприймати виступи своїх однолітків. Кращий спосіб тут - організувати справу так, щоб школярі періодично виступали то в ролі артистів, то в ролі глядачів.

Свято - особливо значимий і трудомісткий по підготовці і організації тип дозвіллєвої програми. Він передбачає велику різноманітність видів діяльності і прийомів постановки з активною участю всіх дітей. Розваги можуть вільно вибиратися учасниками або ж можуть слідувати один за одним, одночасно для всіх.

Тривала досуговая програма відрізняється тим, що вона розрахована на постійний склад учасників (гурток, клуб, клас, шкільна паралель, табірна зміна і т.д.) і може тривати протягом декількох днів або тижнів, а то й протягом року і більше.

 

29. Дайте характеристику ігрових технологій, які використовуються при
реалізації дозвільних програм.

 

Гра здавна славиться своїми виховними особливостями. Г.В. Плеханов вважав, що гра виникає у відповідь на потребу суспільства у підготовці підростаючого покоління до життя в цьому суспільстві і як діяльність, яка відокремилася від продуктивної трудової діяльності та представляє собою відтворення відносин між людьми.

Соціокультурний призначення гри - забезпечити засвоєння дітьми всіх багатств культури, що дозволяють їм функціонувати в якості повноправних членів дитячого колективу. Крім виховного аспекту, грі притаманний і дидактичний. У процесі гри людина навчається, набуваючи навички майбутньої професії, знайомиться з предметами, фактами, явищами навколишнього життя. Гра створює поле діяльності, в якому людина моделює ті чи інші життєві ситуації та виробляє своє ставлення до них. Гра - це свого роду еталон поведінки, спосіб засвоєння особистістю соціальних ролей, основа формування етичного людини. Даний вид діяльності є і відпочинком, і компенсацією недостатніх навантажень: фізичних, розумових, емоційних. Граючий людина силою своєї уяви створює біля себе умовну дійсність і в ній - найбільш сприятливі можливості для реалізації своїх прагнень, прояву здібностей.
Говорячи про гру, слід звернути увагу на її утримання, під яким розуміється сюжет гри, її правила та ігрова дія, яке призначене для досягнення мети самої гри. Сюжет - сфера дійсності, яку відображає людина в грі. Сюжети ігор різноманітні: професійні, побутові, казкові і ін Сюжети ігор видозмінюються залежно від конкретних умов життя людини, від його кругозору, від тієї історичної епохи, в якій він живе. Правила гри - це положення, в яких відображена закономірність, постійне співвідношення яких-небудь явищ. Це одне з важливих організують її елементів. Вони визначають послідовність дій, взаємовідношення партнерів. Ігрова дію реалізує сюжет гри і включає такі елементи як, несподіванка, загадку, змагання, лаконічну фразу і т.д.

Ігрова діяльність виконує такі функції: спонукальну (викликає інтерес у студентів); комунікабельну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх спеціалістів); самореалізації (кожен учасник гри реалізує свої можли­вості); розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);

розважальну (отримання задоволення); діа­гностичну (виявлення відхилень у знаннях, уміннях та навичках, поведінці); корекційну (внесення позитивних;шін у структуру особистості майбутніх фахівців).

Ігрові програми багатопланові, і кожен з них у той чи ін­ший спосіб сприяє виробленню певної навички. З огляду на це виокремлюють ігри-вправи, ігрові дискусії, ігрові ситуації, рольові і ділові навчальні ігри.

Ігри-вправи. До них відносять кросворди, ребуси, вік­торини тощо. Застосування цього методу сприяє активі­зації певних психічних процесів, закріпленню знань, пе­ревірці їх якості, набуттю навичок, їх проводять на за­няттях; ігри-вправи можуть бути елементами домашніх завдань, позакласних занять. Використовують їх також у вільний від навчання час.

Ігрова дискусія. Вона передбачає колективне обгово­рення спірного питання, обмін думками, ідеями між кіль­кома учасниками. Основним призначенням цього методу є виявлення відмінностей у тлумаченні проблеми і встанов­лення істини в процесі товариської суперечки. Цей метод навчання дає змогу, проаналізувавши суть явища чи проце­су, з існуючих варіантів рішень вибрати оптимальний. До­сягнення поставленої мети зумовлює розвиток пізнання.

Ігрова ситуація. Основою цього методу є проблемна ситуація. Він активізує пізнавальний інтерес у студентів, спрямовує їх розумову діяльність. Зорієнтована ігрова си­туація на встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається: вміння аналізувати, робити висновки, приймати рішення у нестандартних ситуаціях. Цей метод спонукає студентів до діяльності на основі пев­ної ситуації, яка ґрунтується на необхідній сукупності знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти студенти. Ігрова ситуація сприяє посиленню емоційно-психологіч­ного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної ро­боти, знімає напругу, втому.

Рольова гра. Вона дає змогу відтворити будь-яку ситу­ацію в «ролях». Рольова гра спонукає студентів до психо­логічної переорієнтації. Вони усвідомлюють, що вже не просто студенти, які відтворюють перед аудиторією зміст вивченого матеріалу, а особи, які мають певні права та обов'язки і несуть відповідальність за прийняте рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю, сприяє швид­кому і глибокому засвоєнню навчального матеріалу. У про­цесі рольової гри розкривається інтелект студента; під впливом зміни типу міжособистісних стосунків він долає психологічний бар'єр спілкування.

Відносини «викладач — студент» замінюються стосунками «гравець — гравець», за яких учасники надають один одному допомогу, підтрим­ку, створюючи атмосферу, яка сприяє засвоєнню нового ма­теріалу, оволодінню студентами певним видом діяльності. Заняття з використанням рольових ігор відбуваються жваво, емоційно, за високої активності студентів та спри­ятливої психологічної атмосфери.

Ділова навчальна гра. Це навчально-практичне занят­тя, яке передбачає моделювання діяльності фахівців і ке­рівників виробництва щодо розв'язання складної пробле­ми, прийняття певного рішення, пов'язаного з управлін­ням виробничим процесом. Ділова навчальна гра поєднує в собі ознаки навчальної і майбутньої професійної діяльнос­ті і є діяльністю колективною. Вона дає змогу студентові збагнути і подолати суперечності між абстрактним харак­тером предмета навчально-пізнавальної діяльності (знан­ня, знакові системи) і реальним предметом майбутньої професійної діяльності, індивідуальним способом навчан­ня студента і колективним характером професійної діяль­ності, опорою в навчанні переважно на інтелект студента і залученням у процес особистості спеціаліста.

30. Яка процедура експертизи дозвільних програми?

 

31Представте змістовні характеристики дозвільних програм

 

32 Які організації досліджують дозвіллєзнавчу проблематику?

Дозвіллєва сфера формується на межі ХІХ-ХХ століть, а її розквіт як галузі наукового знання припадає на середину ХХ ст., що підтверджується значним обсягом наукових публікацій у за­рубіжних та вітчизняних журналах ("Yournal of Travel Research", "Tourism Management", "Tourism Recreation Research", "Міжна­родний туризм", "Leisure and Society", „Parks adn recreation", "Padagogik"; "Journal of Hospitality and Leisure Marketing"), підручниками та методичними посібниками (наприклад, робо­тами Багера В. "Дозвілля та культурна робота: дослідження й концепції", Кеннеді Д., Остін Д., Сміт Р. "Соціальна рекреація: можливості для людей з різними вадами", Опашовськи Х. "Вступ в дозвіллєзнавство", Торкільдсена Дж."Рекреаційний менедж­мент" та ін.), дисертаційними працями тощо. У різних країнах світу здійснюються систематичні фундаментальні та прикладні дослідження з даної тематики; формуються колективи вчених, дослідження яких суттєво впливають на зміст та напрями вив­чення рекреаційної проблематики; створюються численні нау­кові концепції рекреаційної сфери. Розвитку дозвіллєвої діяль­ності в зарубіжних країнах сприяє активна державна політика у цій сфері.

ХХ ст. характеризується появою численних науково-до­слідних інститутів у різних країнах світу: Національна асоціація рекреації в США, Фонд парків та рекреації в Японії, Міжнарод­на асоціація з питань розвитку дозвіллєвої сфери, Німецьке то­вариство з проблем дозвілля, Італійська культурно-дозвіллєва організація та Національний інститут громадської рекреації, Інститут управління у галузі дозвілля та розваг у Великобританії та ін. Головним завданням таких організацій є вивчення дозвіл­лєвої та рекреаційної проблематики.

Так, 1974 року було створено Фонд парків та рекреації (Япо­нія) з метою проведення науково-дослідницьких робіт з рекреа­ційних питань, організації курсів для навчання та підготовки кадрів, управління національними парками країни, їх техніч­ного розвитку.

1978 року в США створено Асоціацію досліджень дозвілля, що вивчає організацію дозвілля в інших країнах, розвиток та прогнозуваня дозвіллєвої сфери в США, розробляє дозвіллєві проекти для різних соціально-демографічних групп.

1982 року у Великобританії розпочинає свою роботу Інсти­тут управління в галузі дозвілля та розваг, що досліджує правові засади рекреаційної сфери, регулює стосунки між місцевими органами влади, комерційними та приватними структурами, вирішує питання охорони природного середовища, відповідає за науково-методичне та інформаційне забезпечення рекреа­ційної сфери, налагоджує міжнародні зв'язки із спорідненими об'єднаннями інших країн світу.

Дозвіллєва проблематика вивчається науковцями різних наукових напрямів: психологів, педагогів, архітекторів, соціо­логів, економістів. Так, психологи аналізують психологічні ас­пекти дозвілля. Особливої актуальності ці дослідження набу­вають у трансформаційні періоди суспільства, коли суттєво змінюються усталені стереотипи, виникають нові соціальні спільноти, в межах яких діє свій стиль та спосіб життя. Транс­формаційні зміни завжди мають позитивний або негативний вплив на розвиток особистості, її соціальне становище. Досить часто трансформаційні зміни перевищують індивідуальні мож­ливості людини, її здатність адаптуватися в сучасному світі. Психологи досліджують соціальні проблеми особистості, їх вирішення шляхом використання дозвіллєвого потенціалу; психолого-емоційний стан людини та його відбиття у дозвіллєвій діяльності; різноманітність дозвіллєвих альтерна­тив та можливості особистості скористатися ними; цінність доз- віллєвих альтернатив для різних груп населення та їх психоло­гічну готовність до зміни дозвіллєвої поведінки. Домінують проблеми безробіття, особистої невизначеності, внутрішньої дисгармонії, соціального визнання, спілкування та їх вирішен­ня шляхом залучення людини до активної культуро-творчої дозвіллєвої діяльності

 

33. Які пріоритетні напрями наукових досліджень сфери доз­вілля?

 

В останні десятиліття у дозвіллєвій практиці зарубіжжя знач­на увага звертається на роботу з людьми похилого віку. Досвід цієї роботи узагальнюють та аналізують Вісьневська-Рошковсь- ка К. (Польща), Реверс Ж. (Німеччина), Сміт Е. (Великобрита­нія), Келлер М., Уілхайт Б., Холл Дж. (США). Зарубіжні дослід­ники наголошують на тому, що активізація й використання до- звіллєвого потенціалу людей похилого віку позитивно впливає на духовне збагачення суспільства, його моральний клімат, сприяє взаєморозумінню, взаємопідтримці, активній допомозі малозахищеним верствам населення.

Потужно розвивається у зарубіжних країнах дозвіллєве обслуговування сімей відповідно до їх демографічних характерис­тик, соціально-економічного становища, напрямів державної сімейної політики. Науковцями вивчаються такі питання, як вплив дозвілля на вирішення сімейних конфліктів, роль дозвіл­ля у вихованні дітей та підлітків, збереження сімейних традицій, духовної та культурної спадкоємності.

Набуває подальшого розвитку дозвіллєва робота з представ­никами нацменшин. Це пояснюється відмінністю культурних та ціннісних орієнтацій, що характеризують зарубіжне суспільство у ХХ ст. та породжують ряд соціальних проблем і конфліктів. Етнічним тенденціям в сучасному світі та формулюванню відпо­відно до цих змін функцій і завдань дозвіллєвих закладів і рек­реаційних служб присвячуються симпозіуми конференції, фо­руми. Для збереження та розвитку культур етнічних меншин в країнах світу створюються різноманітні культурно-мистецькі заклади: Центр народного мистецтва (Нью-Йорк, США), Куль­турний центр Гваделупи (Сан-Антоніо, США), Японсько-аме­риканський культурний центр (Лос-Анджелес, США), прово­дяться фестивалі ("Фестиваль Латино", Нью-Йорк, США).

З цього погляду цікавою видається концепція мультикульту- ралізму у сфері дозвілля та рекреації. Етнічний мультикультуралізм як окремий курс викладається в навчальних закладах майбутнім рекреаційним працівникам та спеціалістам дозвіллєвої сфери.

Окремий інтерес становить дозвіллєва діяльність серед сільського населення. Проекти рекреаційних, культурних, спортивних заходів для дітей, молоді та людей старшого віку роз­раховані на залучення якомога більшої кількості населення до дозвіллєвої діяльності. Дозвіллєві проекти, враховуючи різно­манітні запити людей, сприяють формуванню дозвіллєвої суб- культури, розвитку специфічних форм дозвіллєвої роботи з різними соціальними та демографічними групами.

Сучасний стан сфери дозвілля та рекреації в США, перспек­тиви її розвитку, створення нових моделей дозвіллєвих закладів, їх концепція, проектування та реалізація досліджуються у працях Бедіні Л.А., Блендінга С., Годбея Ж., Робінзона Й., Ферейри Р.

До проблеми організації масштабних культурно-рекреаційних заходів під патронатом місцевих органів влади, відповідальних за дозвіллєву та рекреаційну роботу, звертаються американські дос­лідники Бразер Дж.А., Кромптон Дж.Л., Лоус Р., Уайт П.А. Вони висвітлюють роботу департаментів парків та дозвіллєвої активності США, розкривають історію виникнення "special events", специфі­ку розробки й реалізації подібних заходів.

Підтвердженням того, що питання організації дозвілля в су­часному зарубіжному суспільстві набирають загальнодержавної ваги є:

реалізація національних дозвіллєвих програм ("Національ­на програма організації дозвілля молоді", "Федеральна програ­ма культурної політики у сфері молодіжного дозвілля", "Про­грама боротьби з расовими забобонами у дозвіллі молоді Калі­форнії", США, "Дозвілля як сфера боротьби з наркоманією се­ред молоді", "Національна програма соціальної допомоги та організації дозвілля інвалідів", Великобританія);

проведення міжнародних виставок індустрії дозвілля та розваг (Японія, Німеччина, Канада, Великобританія);

здійснення дозвіллєвих та рекреаційних проектів націо­нального значення (розважальний комплекс "Гейм уоркс", ре­гіональна паркова система "Метро паркс", США);

проведення міжнародних науково-практичних конференцій ("Народна творчість та дозвілля", 1995, Австрія, "Тенденції до­звіллєвої та рекреаційної сфери", 1997, Франція; "Проблеми уп­равління соціокультурною сферою", 1996, Німеччина, ін.).

 

34. Які наукові школи дозвіллєзнавства сформовані у XXI столітті?

 

Сучасне зарубіжне дозвіллєзнавство представлене такими науковими школами: французький дозвіллєзнавчий центр (Дю мазедьє Ж., Жерар А., Іон Ж., Фурастьє Ж., Фрідман Ж.); аме риканська школа дозвілля (подружжя Лінд, Ландберг Дж., Пар кер С.); німецька школа дозвілля (Дюрст Х., Опашовськи Х., Трептов Р. та ін.)
У кожній країні формується наукова школа з питань дозвіл ля. Так, яскравими представниками французького дозвіллєзнавчого наукового центру є Дюмазедьє Ж. Фурастьє Ж. Фрідман Ж.
Американська школа дозвілля відома працями та досліджен нями подружжя Лінд ("Середнє місто", 1925, 1935), Ландберга Дж. ("Міське дозвілля", 1934), Паркера С. ("Емпірична соціологія доз вілля", 1974, "Соціологія дозвілля", 1976). Теоретичні аспекти дозвілляп ривертають увагу й німецьких вчених — Дюрста Х., Опашовськи Х., Трептова Р. Вони вивча ють діяльність соціокультурних та рекреаційних центрів, психолого-педагогічні засади дозвілля, принципи дозвіллєвої реа лізації в закладах культури, організацію дозвілля з різними со ціально-демографічними групами населення. Специфічні про блеми організації дозвіллєвих закладів, їх функціонування до сліджуються німецькими вченими Алєманном У, Грошоппом Х, Штудеманном Й. Окремим аспектом вивчення є умови ство рення і діяльності дозвіллєвих об'єднань на сучасному етапі, їх типологізація, особливості організаційних структур, напрямів діяльності, місце й роль дозвіллєвих організацій у суспільному житті.

35. В чому полягає сутність соціології дозвілля?

 

Дозвіллєва сфера формується на межі ХІХ-ХХ ст., а її розквіт як галузі наукового знання розпочинається з середини ХХ сто­ліття і позначений створенням численних науково-дослідних інститутів у різних країнах світу. Відомими серед них є: Націо­нальна асоціація рекреації в США, Фонд парків та рекреації в Японії, Товариство з проблем дозвілля в Німеччині, Культурно- дозвіллєва організація та Національний інститут громадської рекреації в Італії, Інститут управління в галузі дозвілля та розваг у Великобританії. Їх головним завданням стало дослідження дозвіллєвої та рекреаційної проблематики. Воно здійснюється науковцями різних наукових напрямів: психологів, педагогів, архітекторів, соціологів, економістів.

Соціологія дозвілля досліджує: змістове наповнення дозвіл­ля, організацію дозвіллєвої діяльності, дозвіллєву специфіку на різних етапах людського життя, дозвіллєві розбіжності між ста­тями, сімейне дозвілля, психолого-соціологічні проблеми і до­звілля, прогнозування та проектування дозвіллєвих процесів.

Сучасне зарубіжне дозвіллєзнавство представлене такими науковими школами: французький дозвіллєзнавчий центр (Дю­мазедьє Ж., Жерар А., Іон Ж., Фурастьє Ж., Фрідман Ж.); аме­риканська школа дозвілля (подружжя Лінд, Ландберг Дж., Пар­кер С.); німецька школа дозвілля (Дюрст Х., Опашовськи Х., Трептов Р. та ін.)

 

36. Чим пояснити ту увагу, яка надається питанням дозвілля в зарубіжних країнах?

 

В зарубіжних країнах все більшої актуальності набувають питання педагогічного потенціалу дозвілля, пошук нових підходів до вирішення дозвіллєвих проблем і підвищення ефективності виховної роботи, для забезпечення неперервності педагогічного впливу на людину у сфері дозвілля.

Актуальність вивчення педагогіки дозвілля зарубіжні вчені пояснюють кризою культури та моральності, соціальною неадаптованістю, відчуженням та інфантилізмом значної частки населення; суперечностями та деформаціями в духовному житті; невідповідністю об’єктивно сформованого педагогічного потенціалу дозвілля та мірою його реалізації; невиправданою перевагою розважальних форм дозвілля над просвітніми, що унеможливлює вирішення виховних та соціально-культурних завдань. Зарубіжні вчені (Арен П., Мінне Ф., Ріпер А., інші) вважають, що ефективне усунення зазначених недоліків можливе за умови розвитку педагогіки дозвілля, метою якої є виховання у людини вміння раціонально використовувати свій вільний час та ефективно проводити своє дозвілля.

Перші дослідження з педагогіки дозвілля у зарубіжних країнах здійснюються ще у 50-х роках ХХ ст. Зокрема, педагогічний потенціал дозвілля розглядається на ІУ Міжнародному соціологічному конгресі (Мілан, 1959). Його учасники відзначають, що педагогіка дозвілля не протиставляє себе іншим напрямам педагогічної науки, навпаки, вона полягає в тому, щоб заповнити “білі плями” та усунути ті перешкоди, що заважають соціокультурному розвитку особистості, щоб відкрити соціальній педагогіці ширший простір для найповнішої реалізації її функцій, ефективного використання засобів, методів та форм організації дозвілля людини. Основна увага в педагогіці дозвілля відводиться соціальному розвитку особистості, впливу соціального середовища на людину, визначальності вільного часу людини, соціальній детермінації становлення та формування особистості.

Педагогіка дозвілля розкриває закономірності складного та багатогранного дозвіллєвого процесу, в якому індивіду відводиться активна роль; вона визначається вченими як одна з наук про людину, про виховання та розвиток особистості у вільний час.

Тут необхідно зазначити, що майже половина спеціалістів дозвіллєвої сфери в Німеччині мають диплом соціального педагога, у Франції та Італії переважають аніматори або вихователі. В Англії термін “освіта” (educators) асоціюється із шкільною системою та формальними знаннями, натомість педагогіка сприймається як широке та радикальне явище і означає самоспрямований процес навчання. Окремі вчені, вважаючи, що педагогіка стосується лише виховання дітей (pais — у перекладі з грецької означає дитина), запропонували альтернативний термін “андрагогіка”, що означає навчання протягом усього життя. Зазначимо, що цей термін також має певні недоліки й асоціюється, передусім, з чоловіком (andros — у перекладі з грецької - чоловік). В Голандії дозвіллєві заходи освітнього та розвивального напряму почали називати “агогікою”, однак цей термін також не набув широкого застосування. Тому зарубіжні вчені схильні за доцільне використовувати термін “педагогіка” в його універсальному значенні.

Дозвілля в сучасному світі розглядається як сфера пошуку сенсу життя, середовище особистісного самоствердження та саморозвитку; як категорія, що визначає задоволення людини життям і спрямована на задоволення творчих потреб особистості, її соціальних устремлінь, культурних запитів. Тому від ефективності вирішення дозвіллєвих проблем залежить не лише оптимізація педагогіки дозвілля, а й результативність соціально-педагогічної політики держави в цілому.

Незважаючи на те, що вільний час та дозвілля давно стали об’єктом наукових досліджень філософів, соціологів, економістів, психологів, педагогіка дозвілля як процес педагогічної організації дозвіллєвої діяльності є принципово новим науковим напрямом. Наукові дослідження сучасних авторів підкреслюють значимість вільного часу в духовному та фізичному формуванні й розвитку особистості, в розкритті дозвілля як свободи людського духу. На дозвіллі здійснюється задоволення людських потреб, продиктованих бажанням людини, її інтересами, а не обставинами та соціальними обов’язками. Тому дозвіллєва діяльність людини може мати соціально корисний, нейтральний або асоціальний характер. Дієвість та різноманітність такої дієвості — це ті основні складові, що відрізняють дозвіллєві види занять від будь-яких інших. Тобто, дозвілля — це передусім діяльність людини у вільний для неї час. Якісність цієї діяльності залежить від культури та морального розвитку самої особистості і є головним чинником її становлення, формування та розвитку. Невміле або неорганізоване використання людиною свого дозвілля призводить до різноманітних проблем: асоціальної поведінки, відсутності вільного часу, перешкоджає процесу самореалізації та саморозвитку особистості.

Як зазначалося у попередньому розділі, дозвіллєва діяльність реалізується на різних взаємопов’язаних та взаємозалежних рівнях: пасивного споживання, розважання, пізнання, творчості.

Так, свої естетичні потреби відвідувач дозвіллєвого закладу може задовольняти на найвищому рівні — створювати щось нове, оригінальне; на дещо нижчому — репродукувати створене іншими; на ще нижчому — сприймати естетичні цінності в режимі активного оцінювання; на найнижчому - пасивно споживати. До речі, естетичне виховання особистості розглядається зарубіжними вченими як один з найдієвіших шляхів активізації дозвіллєвої діяльності, як засіб зняття емоційної та психологічної напруги, як “терапія засобами мистецтва” (Брукс Д., Еккер Д., Келлер Г., Лаунфельд В.).

Активне або пасивне споживання культурних благ як перший рівень дозвіллєвої діяльності притаманне таким видам дозвілля, як перегляд телепередач, читання, прогулянки, рибалка, полювання, колекціонування, мандри. Передумовою виникнення творчої дозвіллєвої діяльності стають споживання та опанування людиною духовних цінностей, формування потреб творення. Якщо результати такої творчості стають надбанням для інших людей і мають суспільно корисний та значимий характер, дозвіллєва діяльність набуває вищого рівня - рівня соціальної активності особистості. Демонстрацією результатів такої дозвіллєвої діяльності є покази спектаклів, виступи художніх колективів, конкурси аматорських об’єднань, проведення виставок.

Культурна діяльність на дозвіллі передбачає активну участь людини або ж пасивне споживання. Полегшене споживання культурних цінностей реалізується на дискотеках, вечірках, концертах, у розважальних програмах, при перегляді телепередач. Серйозне споживання передбачає, як правило, наявність у людини категоричних установок на майбутнє використання набутих умінь, знань та навичок. Особливо яскраво це виявляється у дозвіллєвій діяльності музейно-краєзнавчого, літературного, образотворчого напряму.

Тобто, педагогіка дозвілля спрямовує свою увагу на ту складову загальної педагогічної науки, що допомагає забезпечити безпосередню реалізацію педагогічних основ та положень у практичній життєдіяльності людини. Педагогічний процес у сфері дозвілля становить цілеспрямовану організацію дозвіллєвої діяльності та її систематичне удосконалення з урахуванням характерних ознак та потреб особистості. Він значно ускладнюється через величезні соціальні та психологічні навантаження на людину, знижений рівень загальної культури в суспільстві, інформаційні стреси.

37 чому полягає сутність культурної політики?

Поняття культури є складним і неоднозначним. Культура в різних її проявах є об'єктом і предметом вивчення безлічі конкретних наук. Це археологія, етнографія, історія та соціологія. Кожна з цих наук створює своє певне уявлення про культуру

Сам термін культура має походження від латинського слова "culture" - що в перекладі означає "обробіток землі, догляд". Цей термін як не можна більш точно виражає сутність поняття культури, під яким розуміють філософи всі види перетворювальної діяльності суспільства і людини разом з її результатами. В даний час слово "культура" часто вживається як міра рівня освіченості та освіченості і вихованості людини. Хоча суперечка з приводу точності і повноти цього визначення триває і навряд чи коли-небудь буде закінчений, так як різноманіття діяльності людини породжує і різноманіття проявів культури, одним з найбільш вичерпних і лаконічних визначень культури є визначення відомого культуролога Е. С. Маркаряна.

Поняття політичної культури. Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.
Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.
Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.
Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова.
В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.
Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей.
Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.
Отже, до політичної культури можна віднести:

· знання політики, фактів, зацікавленість ними;

· оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;

· емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

· визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

· політичних знань;

· політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

· політичних дій.

· Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.
В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.

 

38 які є загальноприйняті моделі культурної політики? В чому їх специфіка?

Типологія політичної культури. Будь-яка політична культура відображає інтереси, суспільне положення і особливості історичного розвитку відповідної соціальної спільності, нації, регіону і інших суб'єктів політичного життя.
В сучасній політології для аналізу і порівняння політичних культур широко використовується їх типологія, запропонована американськими політологами Г.Алмондом і С.Вербой. Вони виділяють три основні типи політичної культури:

1. Патріархальна політична культура, її основною ознакою служить відсутність в суспільстві, де вона панує, інтересу до політичної системи.

2. Підданська політична культура, що характеризується сильною прихильністю до існуючим в країні політичних інститутів і режиму влади, що поєднується з низькою індивідуальною активністю населення.

3. Активістська політична