Які основні функції дозвілля?

Варто підкреслити, що останнім часом в зарубіжних країнах спостерігається тенденція до зближення культурної, соціальної, освітньої сфер суспільного життя, що відповідно позначається й на дозвіллєвій сфері. Дозвіллєві заклади не обмежуються у своїй роботі організацією відпочинку та розваг, хоча рекреаційна функція й залишається провідною. Проаналізувавши стан дозвілля в зарубіжних країнах, можна стверджувати, що головними соціальними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна [додаток 1.2].

Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини; на зміцнення здоров’я шляхом здійснення дозвіллєвим об’єднанням ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсійних програм, проведення вечорів відпочинку, видовищних заходів, театралізованих вистав, масових свят. Рекреаційна функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета - сприяти відпочинку, неформальному спілкуванню. Рекреаційний потенціал дозвіллєвих закладів реалізується завдяки змінюваності видів дозвіллєвої діяльності, спілкуванню з іншими, змаганням, мистецтву, фізичним навантаженням, інтелектуальним програмам. Рекреаційна функція яскраво виявляється у таких формах роботи, як концерти, художні видовища, спортивні змагання, художня творчість, аматорські об’єднання, свята, туристичні заходи. На відміну від вітчизняних вчених, які розглядають рекреаційну функцію дозвілля як другорядну, в зарубіжних країнах рекреації надається особливого значення. Вважається, що в рекреаційних дозвіллєвих заходах відбивається сутність та особливості вільного часу. Разом з тим слід підкреслити, що досить часто, особливо в американській моделі дозвілля, рекреаційний компонент переважає, витісняючи дозвіллєві заняття, спрямовані на культурний та творчий розвиток людини.

Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів. Вона яскраво виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії, вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо. При цьому, сила дозвіллєвого об’єднання полягає не в безпосередньому впливі на людину, повідомленні їй певної інформації (телебачення, до речі, таких можливостей має значно більше), а в тому, що на дозвіллі людина має можливість різноманітно діяти сама. Інформаційне спілкування передбачає обмін думками, задоволення естетичних та пізнавальних потреб; в емоційному спілкуванні на першому плані — задоволення потреб у співчутті, співпереживанні, взаєморозумінні, дружній підтримці. Емоційне спілкування протікає в нерегламен- тованих формах і не потребує додатових зусиль та витрат.

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, могла найти зміст свого існування, сприяє інтеграції людини в суспільство, задовольняє можливість самоідентифікації, дозволяє відчути свою приналежність до певної спільноти. Вона поєднує в собі, на нашу думку, функції адаптації, соціалізації, психологічної профілактики і пов’язана з соціально-культурними, рекреаційними, дозвіллє- вими проектами для інвалідів, осіб похилого віку, представників етноменшин, “важких” підлітків. Ця функція набуває особливого значення на сучасному етапі, коли людина соціально розчарована, емоційно загублена, духовно принижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого; прагматична у своєму підході до сьогодення; втрачає повагу до великих моральних цінностей та норм.

Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професійно-трудової та сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майстерень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів. Творча функція дозвілля забезпечує не просто відпочинок та розваги людини, а й самоудосконалення у вільний час. Маючи різноманітні інтереси, людина прагне визнання своїх здібностей та вмінь на дозвіллі. Це особливо важливо, коли людина засобами дозвілля намагається компенсувати невдоволення або невизнання в інших сферах діяльності. Творча функція яскраво виявляється в таких формах дозвілля, як виставки, ділові ігри, конкурси, фестивалі, бесіди, самодіяльні концерти, туристичні походи, технічні гуртки, прикладна творчість.

Творча діяльність членів дозвіллєвого закладу, на наш погляд, є найбільш адекватною для характеристики стійкого інтересу особистості до творчості. Це дозволяє дійти висновку про суспільну цінність та значущість результатів діяльності дозвіллєвих спільнот творчого спрямування. Ряд соціологічних досліджень доводять, що підлітки та молодь віддають перевагу художньо-мистецькій самодіяльності, колекціонуванню; представники середніх і старших вікових груп населення — конструюванню, моделюванню, фотоаматорству, автолюбительству, гончарству, науково-технічній творчості.

У процесі самодіяльної творчості людина формується як митець, майстер, удосконалюючи не лише саму себе, а й середовище.

У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компонентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Пізнавальна функція дозволяє задовольнити потреби в додатковій інформації, в поширенні та набутті нових знань. На відміну від навчальних закладів, дозвіллєва діяльність не обмежується певним регламентом та правилами, її реалізація залежить від бажання, ініціативи та самодіяльності членів дозвіллєвого закладу з урахуванням їх індивідуальних інтересів та запитів. Пізнавальна функція яскраво виявляється в роботі клубів для людей “золотого” віку, гуртків, довідково-консультаційних служб, інформаційних кабінетів.

Активна пізнавальна діяльність є важливою й необхідною передумовою соціально-культурного формування особистості. Однак процес розвитку особистості буде інтенсивнішим, якщо пізнавальна функція дозвілля поєднуватиметься з ціннісно- орієнтаційною. У цьому випадку сприйняття нових подій, фактів, процесів, органічно пов’язується з оцінкою тієї інформації, яку отримала людина.

Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні системи ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певні події, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишній світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Оцінювання, сприйняття та розуміння людиною будь-чого відбиває її ставлення до певного явища і впливає на активність особистості. Ціннісно-орієнтаційна функція дозвілля передбачає використання досвіду народного, сімейного, релігійного, шкільного виховання. Формування ціннісних орієнтацій на дозвіллі має здійснюватись за активної участі самої людини, яка обирає й виробляє орієнтири серед багатьох естетичних, моральних, політичних чи інших життєвих цінностей. Особливо це стосується ціннісного плюралізму, притаманного західному суспільству. Адже ціннісний плюралізм приносить користь лише тій людині, яка здатна критично мислити, об’єктивно сприймати інформацію, самостійно формувати індивідуальну систему ціннісних орієнтацій та усвідомлювати їх. Оцінювання людиною певних предметів та явищ, життєвих ситуацій та дій інших людей залежить від зорієнтованості суб’єкта в соціальному середовищі, від знань, досвіду, особистісної культури. Ціннісно-орієнтаційна функція завжди спрямована на формування у людини певних світоглядних, моральних, естетичних, політичних, соціальних суджень та поглядів. Ефективність цього формування зростає, якщо воно здійснюється цілеспрямовано й систематично. Тому ця функція тісно пов’язана з функцією виховання.

Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особис- тісних потенціалів (пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного). Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення культурно-дозвіллєвих інтересів. Підкреслюючи виховну функцію дозвілля, наголосимо на тому, що будь-який дозвіллєвий заклад має істотні відмінності від інших педагогічних організацій (загальноосвітніх, спортивних, музичних навчальних закладів). Його специфіка полягає в тому, що, на відміну від інших педагогічних систем, у дозвіллєвій установі (особливо це стосується клубів та гуртків) педагогічний процес постає як предметна діяльність, але результати цієї діяльності є лише засобом вирішення конкретних завдань, а не самоціллю.

 

14. В чому полягає специфіка виховної функції дозвілля?

Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особис- тісних потенціалів (пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного). Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення культурно-дозвіллєвих інтересів. Підкреслюючи виховну функцію дозвілля, наголосимо на тому, що будь-який дозвіллєвий заклад має істотні відмінності від інших педагогічних організацій (загальноосвітніх, спортивних, музичних навчальних закладів). Його специфіка полягає в тому, що, на відміну від інших педагогічних систем, у дозвіллєвій установі (особливо це стосується клубів та гуртків) педагогічний процес постає як предметна діяльність, але результати цієї діяльності є лише засобом вирішення конкретних завдань, а не самоціллю.

Педагогічні завдання реалізуються з урахуванням інших функцій (розважальної, відпочинку тощо) і не підкреслюються без зайвої потреби. Адже члени будь-якого дозвіллєвого об’єднання відвідують його не для того, щоб їх виховували, а для задоволення своїх творчих інтересів, потреб у культурному спілкуванні, цікавому відпочинку. Тому завдання, програми, регламент роботи кожна дозвіллєва організація виробляє самостійно, залежно від специфіки своєї діяльності, складу учасників, їх кількості. Вона реалізує виховну функцію з урахуванням соціально-психологічних особливостей своїх членів, їх запитів та інтересів. Тому й процес виховання особистості має латентний характер і органічно накладається на процес самовиховання. У протилежному випадку адміністративне нав’язування дозвіллєвих заходів, заорганізованість, перебільшена регламентація, призводять до відчуження людини від інституційованих дозвіллєвих об’єднань. Саме в цьому, на нашу думку, прихована одна з найголовніших причин, безумовно, відчутного зниження престижу українського дозвіллєвого закладу в очах широкої громадськості, особливо молоді.

Визначення основних функцій дозвілля дозволяє правильно окреслити головні напрями дозвіллєвої діяльності, конкретизувати його завдання, піднести його соціальну значимість. Сукупність функцій відбиває основний зміст дозвілля, сутність видів дозвіллєвої діяльності.

 

15.Які рівні має дозвілля?

Функції дозвілля визначають його рівні:

• пасивний відпочинок як найпростіший рівень дозвілля, то не має перспективних цілей, дозволяє звільнитися від виробничої перевтоми, побути у спокої, психологічно розслабитися; пасивне дозвілля є складовою життя людини;
• розважальне дозвілля включає прогулянки, спортивні та видовищні шоу, відвідування театрів, ігри, рекреаційні заходи і сприяє емоційній та фізичній розрядці; розважальне дозвілля вимагає від людини певної підготовки, вольових зусиль, застосування фізичних та психічних сил;
• пізнавальне дозвілля передбачає активну участь людини у дозвіллєвій діяльності, спілкування в хобі-групах, з однодумцями, формує світогляд людини, розвиває її духовний світ, соціальні зв'язки та творчі уподобання;
• творче дозвілля характеризується духовною насиченістю, соціальною активністю, сприяє культурному збагаченню, створенню нових духовних цінностей.

16.Що таке закономірності дозвілля і в чому їх сутність?

Закономірності дозвілля полягають в тому, що:

· дозвіллєва діяльність здійснюється у вільний для людини час, надає свободу вибору дозвіллєвих занять та участі в них, зміст дозвіллєвої діяльності нерегламентований і не запрограмований;

• багатоманітність видів дозвіллєвої діяльності, синтетичність та великий діапазон, дозволяють інтегрувати різні види дозвіллєвої діяльності, створюють підвищені (порівняно з іншими складовими соціально-культурної діяльності) можливості для вияву й розвитку творчого потенціалу людини, залучення до кращих досягнень світової культури;
• міжособистісне культурне спілкування на дозвіллі посилює привабливість дозвіллєвої діяльності для людини і відкриває можливості для розвитку культури особистості;
• самодіяльна й ініціативна основа дозвіллєвої діяльності передбачає активну участь особистості в дозвіллєвих заходах; якщо зміст дозвіллєвої діяльності неадекватний інтересам та потребам особистості, можливості дозвілля лишаються нереалізованими і не впливають на творче розкриття особистості;
• дозвілля створює умови для духовного розпитку особистості, обміну, засвоєння та створення нових духовних цінностей;
• дозвілля є засобом соціалізації особистості; завдяки участі в дозвіллєвій діяльності особистість засвоює досвід суспільства, його цінності, накопичує соціальні знання та норми поведінки.

 

17.3а якими принципами здійснюється дозвільна діяльність?

Принципи організації відпочинку. На сучасному етапі розвитку дозвіллєвої сфери зарубіжжя формується нова система принципів дозвіллєвої діяльності, зумовлена економічними, соціальними, культурними, політичним процесами в суспільстві. На відміну від закономірностей, принципи дозвіллєвої діяльності відбивають ті вимоги, що висуваються суспільством перед дозвіллєвою сферою для успішного виконання суспільного призначення дозвілля.

Принципи становлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні засади, на яких ґрунтується дозвіллєва діяльність. Зарубіжні вчені визначають такі загальні принципи дозвіллєвої діяльності:

• системність як цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання її від асоціальної поведінки;
• добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;
• диференціація як врахування особливостей різних верств населення, умов праці, професійних інтересів, вікової специфіки, статевих ознак, рівня духовного розвитку особистості;
• доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;
• відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам - соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним, практичній діяльності людини.

Дозвіллєва робота з дітьми та підлітками є важливою складовою суспільного виховання підростаючого покоління. Вона підпорядкована загальним принципам виховання, таким як: суспільна спрямованість виховання, здійснення комплексного підходу у вихованні, зв’язок виховання з життям і досвідом дітей, виховання особистості в колективі, єдність вимогливості і поваги до вихованця, врахування вікових та індивідуальних особливостей та іншим.

Специфічними принципами організації дозвіллєвої діяльності є принцип доступності, спонтанності, невимущеності, природності та зацікавленості. Ці принципи відповідають природі дозвілля, розкривають сутність його соціального призначення.

Принцип доступності свідчить про відсутність обмежень у праві людини на творче самовираження у вільний час, забезпечене державою право на користування певними культурними цінностями, спроможність за рахунок державних дотацій отримувати певні культурні послуги тощо. Цей принцип передбачає визначення базового культурного рівня, обов’язкового для всіх громадян України, та поширення його на різні верстви населення, незалежно від соціального статусу, матеріального становища і місця проживання.

Принцип спонтанності – це добровільне включення особи у культурно-дозвіллєву діяльність; можливість у будь-який час розширити або звузити самостійно визначене коло дозвіллєвих занять або вийти за його межі чи взагалі відмовитись від участі в них без будь-яких адміністративних рішень чи формальних висновків з боку органів культури, що створюють умови для обраної особистістю творчої діяльності.

Принцип невимушеності утверджує право людини на вільний вибір культурно-дозвіллєвої діяльності з точки зору її ціннісно-орієнтаційних навантажень, відповідно до самостійно обраної програми саморозвитку.

Принцип природності свідчить про відповідність обраних видів дозвілля суб’єктивним властивостям особистості, узгодженість дозвіллєвої діяльності з психологічними, та фізіологічними потребами людини на рівні свідомості та підсвідомості.

Принцип зацікавленості розкриває творче спрямування дозвіллєвих інтересів людини, природний потяг до всього нового, незвичайного, захоплюючого, до участі у творчо-перетворювальній діяльності.

 

 

18. В чому полягає принцип інтересу у дозвілевої діяльності?

Однак провідним у дозвіллєвій діяльності вважається принцип інтересу, що означає врахування інтересів особистості, сприяє не лише їх задоволенню, а й пробудженню нових потреб і запитів, формує нові духовні цінності. Принцип інтересу передбачає відповідність дозвіллєвого заняття нахилам та уподобанням особистості.

Принципи та функції дозвіллєвої діяльності постійно змінюються, що пояснюється змінами та розвитком суспільного життя. Особливо це стосується положень та завдань, пов'язаних з ідеологією та культурною політикою конкретної держави.

Найзагальнішими вихідними положеннями є: принцип інтересу, єдності рекреації (відпочинку і відновлення сил) пізнання, спільності діяльності. Найважливіший принцип педагогіки дозвілля – принцип інтересу. Дозвіллєва діяльність диктується особистими потребами людини, а інтерес виступає як її домінуючий мотив. Дозвільна активність або пасивність людини повною мірою визначається лише наявністю або відсутністю інтересу до неї. Тому спонукання людини до того або іншого виду дозвіллєвої діяльності повинно виходити з урахування її інтересів. Інтерес не тільки задовольняє потребу, але і спроможний викликати її. Виникає своєрідний ланцюжок: потреба – інтерес, інтерес – потреба, потреба – інтерес і т. д. Серед інтересів людини у сфері дозвілля у першу чергу відокремимо той, що викликаний потребою в інформації. Будь-якому живому організму притаманна біологічно закладена властивість здобування інформації про навколишнє середовище. Знаходячись у постійному контакті з ним, організм реалізує свою життєдіяльність відповідно до його впливу. Кожний акт взаємодії сприймається організмом як своєрідний сигнал і реакція на нього. Залежно від рівня біологічного розвитку сприйняття сигналів навколишнього середовища носить пасивний або активний характер. Людині теж властивий такий рефлекс. Наш мозок увесь час збирає факти, набирає статистику і, лише переконавшись у закономірній послідовності фактів, подій, явищ, починає діяти. Таким чином, на вищих етапах еволюції отримання відомостей стало потребою. Різна інформація, що сприймається людиною, емоційно забарвлюється. Всі сфери життєдіяльності людини інформаційно й емоційно наповнені. При цьому емоційні стани можуть бути найрізноманітнішими: радість, сум, сором, гнів, переляк, байдужість, презирство, образа та ін. Інша картина спостерігається у сфері дозвілля. Тут різко зменшується або зникає зовсім інформація, виникає своєрідний інформаційний вакуум, який людині доводиться заповнювати самій, інакше їй загрожує стан, що визначається як інформаційний голод. Це спонукає людину до пошуку різноманітних вражень. Але не вражень взагалі, а тих, що мають позитивне емоційне забарвлення, вражень, в яких переживання домінує над пізнанням, тобто до розваг. Традиційно розвагами називають такі види дозвіллєвої діяльності, які створюють умови для веселощів, приємного проведення часу, відволікання від повсякденних справ, надають задоволення. 92 Інтерес до розваг притаманний будь-якій людині незалежно від її віку, освіти, соціального стану. Розбіжності спостерігаються лише у виборі розваг залежно від їхнього характеру й змісту. У всі часи незмінним інтересом користуються різні видовища – художні, спортивні, ігрові. Серед художніх перевага віддається естрадним концертам, виступам сатириків і гумористів, пригодницьким та детективним фільмам, та ін. Особливе місце належить спортивним видовищам, а серед них – ігровим видам спорту. Пояснюється це тим, що вони дозволяють людині задовольнити потребу в співпереживанні. Феномен "болільника" полягає в тому, що сприйняття спортивних видовищ змагального типу містить потік незвичних та сильних –подразників, які посилюються за рахунок групових емоцій. Навіть тоді, коли людина дивиться футбол або хокей по телевізору, вона намагається робити це не на самоті, а з кимось іще, щоб можна було ділитися враженнями, співпереживати. Враження від сприйняття спортивно-ігрових видовищ цінні для людини ще й тим, що вони зберігаються довгий час, а спогади про них відроджують пережите задоволення. При сприйнятті художніх видовищ фактична інформація втілена в художню форму, сприйняття якої супроводжується емоціями, які зберігають інтерес до творів мистецтва. Художньо забарвлена інформація воскрешає в нас той емоційний стан, що виникає при першому знайомстві з твором мистецтва і викликає задоволення. Достатньо пригадати, як пожвавлюється зал, коли оркестр або співак починає виконувати улюблену або дуже популярну річ. Це пожвавлення викликане можливістю пережити позитивні емоції, які збуджував колись даний твір. Інтерес викликають розваги, що дозволяють задовольнити потребу в гострих відчуттях. Реалізація цієї потреби може носити активний, безпосередній характер та пасивний, опосередкований. Безпосередньо гострі відчуття дозволяють здобути атракціони, які моделюють різноманітні екстремальні ситуації. Інтерес у людини викликають ті форми дозвіллєвої діяльності, що дозволяють їй виступити в незвичній для себе ролі, змінити хоча б на годину свого соціальну роль, побути "іншим". Цим пояснюється принадність карнавалів, маскарадів, костюмованих балів, що дозволяє людині поводитися розкуто, розкріпачено, анонімно. Принцип інтересу потребує врахування і такого чинника, як прагнення людини до самоствердження. У сфері дозвілля задовольнити це прагнення дозволяє гра. Дозвіллєва діяльність, змістом якої є змагальність – важливе поле для самоствердження. Вона передбачає можливість перемог, так необхідних людині, є одним із могутніх стимулів життєдіяльності. Успіх у грі надає впевненості у власних силах, піднімає настрій, підвищує загальний тонус організму. Цьому сприяє схвалення успішних дій з боку партнерів, товаришів, болільників. Гра звільняє від багатьох умовностей повсякденного життя, полегшує перехід до вільного прояву розумових і фізичних сил. У грі прийнято висловлювати своє 93 задоволення і невдоволення, захоплення й розчарування, схвалення і підтримку, радість і досаду не лише "про себе", не тільки мімікою, але і вигуками, виразними жестами, рухами. Можливість багаторазово виявляти кмітливість, спритність, винахідливість, нестандартність рішення, дотепність споріднює гру з творчістю, переводячи її з рівня споживання на вищий рівень дозвіллєвої діяльності. Гра, як яскраво виражена розважальна форма дозвіллєвої діяльності, має ще й істотне пізнавальне значення. У грі людина часто сприймає нову інформацію від партнерів або викладену в правилах гри, її матеріалі. Такий процес пізнання у процесі відпочинку повною мірою відповідає такому принципу педагогіки дозвілля як єдність рекреації та пізнання.

 

19.Що таке педагогіка дозвілля?

Актуальність вивчення педагогіки дозвілля зарубіжні вчені пояснюють кризою культури та моральності, соціальною неадаптованістю, відчуженням та інфантилізмом значної частки населення; суперечностями та деформаціями в духовному житті; невідповідністю об’єктивно сформованого педагогічного потенціалу дозвілля та мірою його реалізації; невиправданою перевагою розважальних форм дозвілля над просвітніми, що унеможливлює вирішення виховних та соціально-культурних завдань. Зарубіжні вчені (Арен П., Мінне Ф., Ріпер А., інші) вважають, що ефективне усунення зазначених недоліків можливе за умови розвитку педагогіки дозвілля, метою якої є виховання у людини вміння раціонально використовувати свій вільний час та ефективно проводити своє дозвілля.

Перші дослідження з педагогіки дозвілля у зарубіжних країнах здійснюються ще у 50-х роках ХХ ст. Зокрема, педагогічний потенціал дозвілля розглядається на ІУ Міжнародному соціологічному конгресі (Мілан, 1959). Його учасники відзначають, що педагогіка дозвілля не протиставляє себе іншим напрямам педагогічної науки, навпаки, вона полягає в тому, щоб заповнити “білі плями” та усунути ті перешкоди, що заважають соціокультурному розвитку особистості, щоб відкрити соціальній педагогіці ширший простір для найповнішої реалізації її функцій, ефективного використання засобів, методів та форм організації дозвілля людини. Основна увага в педагогіці дозвілля відводиться соціальному розвитку особистості, впливу соціального середовища на людину, визначальності вільного часу людини, соціальній детермінації становлення та формування особистості.

Педагогіка дозвілля розкриває закономірності складного та багатогранного дозвіллєвого процесу, в якому індивіду відводиться активна роль; вона визначається вченими як одна з наук про людину, про виховання та розвиток особистості у вільний час.

Тут необхідно зазначити, що майже половина спеціалістів дозвіллєвої сфери в Німеччині мають диплом соціального педагога, у Франції та Італії переважають аніматори або вихователі. В Англії термін “освіта” (educators) асоціюється із шкільною системою та формальними знаннями, натомість педагогіка сприймається як широке та радикальне явище і означає самоспрямований процес навчання. Окремі вчені, вважаючи, що педагогіка стосується лише виховання дітей (pais — у перекладі з грецької означає дитина), запропонували альтернативний термін “андрагогіка”, що означає навчання протягом усього життя. Зазначимо, що цей термін також має певні недоліки й асоціюється, передусім, з чоловіком (andros — у перекладі з грецької - чоловік). В Голандії дозвіллєві заходи освітнього та розвивального напряму почали називати “агогікою”, однак цей термін також не набув широкого застосування. Тому зарубіжні вчені схильні за доцільне використовувати термін “педагогіка” в його універсальному значенні.

Дозвілля в сучасному світі розглядається як сфера пошуку сенсу життя, середовище особистісного самоствердження та саморозвитку; як категорія, що визначає задоволення людини життям і спрямована на задоволення творчих потреб особистості, її соціальних устремлінь, культурних запитів. Тому від ефективності вирішення дозвіллєвих проблем залежить не лише оптимізація педагогіки дозвілля, а й результативність соціально-педагогічної політики держави в цілому. Тобто, педагогіка дозвілля спрямовує свою увагу на ту складову загальної педагогічної науки, що допомагає забезпечити безпосередню реалізацію педагогічних основ та положень у практичній життєдіяльності людини. Педагогічний процес у сфері дозвілля становить цілеспрямовану організацію дозвіллєвої діяльності та її систематичне удосконалення з урахуванням характерних ознак та потреб особистості. Він значно ускладнюється через величезні соціальні та психологічні навантаження на людину, знижений рівень загальної культури в суспільстві, інформаційні стреси.

Аксіологічний потенціал дозвілля означає здатність дозвілля формувати ціннісні уявлення та орієнтації людини. Це може відбуватись як стихійно, так і цілеспрямовано, але при цьому обов’язковою є активізація зусиль самої людини, яка обирає й виробляє певні орієнтири серед багатьох естетичних, моральних, політичних чи інших життєвих цінностей. Разом з тим педагог дозвілля має допомогти їй навчитися свідомо робити свій життєвий вибір, самостійно вирішувати складні життєві ситуації, самовдосконалюватися та саморозвиватися. Сьогодні педагогіка дозвілля проникає у всі, без винятку, сфери суспільного життя. Дозвіллєвий потенціал використовується для вирішення багатьох життєвих проблем - від комунікативної культури до соціальної стабільності — з представниками різних соціально-демографічних груп.

В сучасному суспільстві не знаходить реального підтвердження думка про те, що формування особистості є справою лише педагогічних закладів. Актуальним сьогодні є розвиток дозвіллєвих центрів, що охоплюють різні вікові категорії населення, різні суспільні структури (сім’ю, вулицю, любительські об’єднання, підліткові групи).

Зміст виховання особистості у дозвіллєвій сфері залежить від орієнтації людини у вільний час. На характер проведення людиною свого часу впливає багато чинників, найголовнішими серед них є соціальне становище, національні традиції, психічні та фізіологічні зміни, ціннісні орієнтації, притаманні конкретному віковому стану.

Так, виховання гармонійної особистості передбачає цілісний підхід до дитини, що полягає у створенні спільними зусиллями викладачів, батьків, вихователів гуманного педагогічного середовища для кожної дитини. Натомість, життя сучасної людини з самого дитинства характеризується гострими суперечностями та вкрай суперечливими цінностями, що пропонуються дитині школою, сім’єю, вулицею, засобами масової інформації. І саме дозвіллєва діяльність як педагогічний процес здатна усунути бар’єри між школою, сім’єю та внутрішнім життям дитини. Зарубіжні вчені переконані, що дозвіллєва діяльність повинна охоплювати усі верстви населення, а не вирізняти тільки окремі його категорії. Натомість педагогіка віддає перевагу дослідженню навчальної діяльності та виховання, а шкільні установи та вищі навчальні заклади працюють лише з дітьми, підлітками, студентською молоддю. Крім того, управління дозвіллєвою сферою здійснюють (і не завжди ефективно) висококваліфіковані вчителі, які можуть не бути професійними організаторами дозвілля.

Отже, формування педагогіки дозвілля як окремої галузі наукового знання соціально зумовлене і пояснюється збільшенням кількості вільного часу людини, розумінням дозвілля як основного компонента і показника якості життя суспільства, що впливає й на формування та розвиток ціннісних орієнтацій людини, її духовного світу, моральних якостей, задоволення культурних потреб у пізнанні, творчості, спілкуванні, суспільній роботі, туризмі, ігрових заняттях.

20.В чому полягає аксіологія дозвілля?

Аксіологічний потенціал дозвілля означає здатність дозвілля формувати ціннісні уявлення та орієнтації людини. Це може відбуватись як стихійно, так і цілеспрямовано, але при цьому обов’язковою є активізація зусиль самої людини, яка обирає й виробляє певні орієнтири серед багатьох естетичних, моральних, політичних чи інших життєвих цінностей. Разом з тим педагог дозвілля має допомогти їй навчитися свідомо робити свій життєвий вибір, самостійно вирішувати складні життєві ситуації, самовдосконалюватися та саморозвиватися.

Ефективність ціннісно-орієнтаційної діяльності залежить від того, наскільки визначилися в суспільстві його ціннісні критерії, вимоги до особистості. Так, оцінювання різноманітних явищ та процесів людської життєдіяльності відбивається у громадській свідомості як виховні цінності. Вони не є сталими і змінюються відповідно до культурно-історичних, соціальних, політичних, економічних обставин. Водночас є цінності, сукупність яких становить духовні засади народу, його моральну основу. До них належать такі, як патріотизм, висока моральність, народність.

Аксіологічний підхід позначає ціннісне підґрунтя будь'якої діяльності. Аксіологія дозвілля дозволяє аналізувати цінність для людини самої цієї діяльності, цінність вільного вибору дозвіллєвих уподобань, цінність тих можливостей, які можна реалізувати у сфері дозвілля. Для розуміння соціально'педагогічної сутності дозвілля необхідно зауважити, що аксіо' логічне підґрунтя позначає духовні цінності та потреби особистості, але важливим є сам процес здійснення дозвіллєвої діяльності.Завдяки використанню акмеологічного наукового підходу характери' зується процес набуття високого рівня розвитку, зокрема соціального, зрілість особистості, що пов'язана з обранням видів дозвілля та дозвіл' лєвою кваліфікацією. Звичайно ж, досягнення «акме» відбувається впро' фесійній діяльності. Але не слід зневажати можливостями «якісного дозвілля». Саме власне обрання творчого зростання особистістю уможлив' люється в процесі дозвіллєвої діяльності та сприяє формуванню активної життєвої позиції. З урахуванням вищевказаних позицій можна створити модель соціально' педагогічного підходу для дослідження дозвіллєвої сфери на рівні конкретно' наукової методології. Соціально'педагогічний підхід відбиває сутність самої соціальної педагогіки: соціальний розвиток особистості, включення осо' бистості в соціум, педагогізація соціального середовища. Згідно з цим під' ходом сфера дозвілля преломлюється крізь призму соціально'педагогічного розуміння явищ і процесів. Зміст відповідного підходу деталізується на рівні конкретно'наукової методології соціальної педагогіки.У першу чергу необхідно співвіднести предмет цієї галузі наукового знання: соціальне виховання в контексті соціалізації [4, с. 5] з особливостя' ми дозвілля. Нині формується нова парадигма соціального виховання, яка базується на тому, що «необхідним є формування громадянина, здатного повноцінно жити в новому демократичному суспільстві та своєю життє' діяльністю створювати його; важливим є розвиток людини як цілісної системи в єдності фізичного й духовного, природного й соціального, успад' кованого й здобутого, як складової людства, носія колективного досвіду поколінь; актуалізується виховання особистості в єдності творчого розвит' ку, саморегуляції, самовиховання; виховний процес має ґрунтуватися на принципі гуманізму як основи морального ставлення до світу, людей, соціуму, що оточує» [4, с. 24]. На наш погляд, саме такий підхід до розуміння процесу соціального виховання уможливлює активізацію сфери дозвілля з метою ефективного соціального розвитку особистості та соціуму. Така позиція не суперечить новітній соціально'педагогічній парадигмі розвитку соціальної педагогіки як науки, згідно з якою визнається єдність соціальних процесів, що відбуваються в різноманітних соціально'педагогіч' них інститутах соціуму під впливом спеціально організованої діяльності. Це процеси соціального розвитку особистості, включення людини в соціум та її супровід, педагогічне перетворення цього соціуму [2]. Вважаємо, що сфера дозвілля є підгрунтям для непримусового соціального вдосконалення люди' ни демократичної доби. Для цього має бути створена та активізована со' ціально'педагогічна система організації дозвілля з мето<