Які функції виконує педагог вільного часу?

Термін "педагог вільного часу" формується у Німеччині в 30-і роки ХХ століття, однак спеціальна їх підготовка здійснюєть­ся лише з 70-х років ХХ ст. у вищих навчальних закладах (як і працівників молодіжних центрів) та на курсах педагогіки, вільного часу й туристики. Педагог вільного часу розглядається німецькими вченими та практиками як працівник високої ква­ліфікації у сфері послуг. Його головним завданням є організація дозвілля та спілкування населення. А тому педагог вільного часу повинен вміти порозумітися з представниками різних соціаль­но-демографічних угруповань, розпізнавати й аналізувати по­треби та інтереси відвідувачів соціально-культурних установ, сприяти їх задоволенню, допомагати вирішувати різноманітні проблеми підлітків та молоді, спрямовувати клієнта на прийнят­тя самостійних рішень (але таких, які не суперечать педагогіч­ним основам); систематично та цілеспрямовано залучати до со­ціально-культурної творчості самотніх людей, створювати в ко­лективі дружню, доброзичливу атмосферу, здійснюючи при ви­конанні своїх функціональних обов'язків педагогічний вплив.

Педагог вільного часу повинен координувати соціально-куль­турні ініціативи, розробляти та реалізовувати дозвіллєві проек­ти, здійснювати стратегію дозвілля.

Педагог вільного часу повинен бути комунікабельним, здат­ним до співчуття та розуміння, ініціативним та творчим у вирі­шенні соціально-культурних проблем особистості.

Педагог вільного часу повинен володіти організаторськими здібностями: координувати та направляти діяльність своєї ко­манди, співпрацювати з іншими соціально-культурними, осві­тніми, виконавчими структурами, орієнтуватися у соціальній структурі регіону, зміцнювати стосунки з населенням, політич­ними та громадськими діячами, представниками засобів масо­вої інформації. Для того, щоб ефективно здійснювати свою ро­боту, педагог вільного часу повинен знати соціальну політику, законодавчу базу, основи юриспруденції та економіки, психо- лого-педагогічні аспекти розвитку особистості.

Німецькі вчені Нарштедт В. та Зандерманн Ю. зазначають, що, незважаючи на суспільну потребу у висококваліфікованих спеціалістах дозвіллєвої сфери, професія педагога вільного часу ще повністю не сформувалася.

 

55.Якими особистісними та професійними рисами має воло­діти спеціаліст дозвільної сфери?

Спеціаліст дозвіллєвої сфери повинен: засвоїти теоретичні й методологічні основи дозвіллєвої діяльності, історію її станов­лення та формування; уміти здійснювати психолого-педагогіч- ну діагностику та дозвіллєве прогнозування; мати навички про­ведення соціологічних досліджень; вміти організовувати та про­водити дозвіллєві заходи для різних соціально-демографічних угруповань населення; мати достатні медичні та психологічні знання для проведення дозвіллєвої роботи з соціально незахи- щеними верствами населення; захищати права та свободи лю­дини в межах своїх функціональних обов'язків; мати високу за­гальну культуру, уважність, морально-вольові якості, комуні­кабельність.

Студент, який здобув грунтовну професійну практичну підготовку, досить швидко адаптується у професійному середо­вищі, вільно орієнтується в наукових концепціях та професій­них інформаційних тенденціях, здатен чітко формулювати мету та завдання своєї діяльності, прогнозувати її результати; володіє професійною інтуїцією та навичками ділового творчого спілку­вання у соціально-культурній сфері. Робота спеціаліста дозвіл­лєвої сфери ускладнюється необхідністю працювати з представ­никами різних соціальних груп та інститутів [додаток 5.1]. Ці обставини зумовили істотне розширення освітнього спектра в дозвіллєвій сфері, відмову від пріоритетної орієнтації на форму­вання спеціалістів теоретичного профілю та привернули серйоз­ну увагу до практичної підготовки кадрів дозвіллєвої сфери.

57. В чому полягає сутність клубної культури?

В зарубіжному дозвіллєзнавстві кінця XX століття утверджуєть­ся таке поняття, як "клубна культура", що охоплює сукупність тра­дицій, звичаїв, етичних правил, цінностей, вироблених членами клубу у процесі тривалої клубної діяльності. Критеріями клубної культури є: локальний характер клубного товариства, вибірковість клубного спілкування, добровільність та ініціативність членства, наявність атрибутики в клубному житті, нормативність клубної діяльності, наявність спеціального закладу або облаштування місця для зустрічей членів клубу.

Істотні характеристики клубної діяльності як особливого різновиду дозвіллєвої культуротворчості виявляються у: наяв­ності міжособистісного культурного спілкування, що посилює її привабливість для людини і відкриває широкі можливості для розвитку культури особистості; підтримці, розвитку та задово­ленні багатоманітних потреб особистості; розширенні (порівня­но з іншими формами соціально-культурної діяльності) мож­ливостей для вияву й розвитку культурної самодіяльності.

В зарубіжному дозвіллєзнавстві клуби і заклади клубного типу типологізують за різними принципами: за кількісним скла­дом (від невеликої кількості осіб до чисельних клубних рухів); за напрямом діяльності (від внутрішньоклубної роботи до впли­ву на навколишнє середовище шляхом просвітницької, розва­жально-рекреаційної, профорієнтаційної, соціально-культурної діяльності); за демографічною ознакою (на міські та сільські клуби);

за функціональною ознакою (монофункціональні й полі- функціональні); за статевою ознакою (гомогенні й гетерогенні); за соціальними орієнтаціями (студентські, жіночі, підліткові); за змістом дозвіллєвої діяльності (спортивні, музичні, релігійні, літературні); за віком учасників клубу (молодіжні, підліткові, лю­дей похилого віку).

Головними критеріями типологізації можуть бути також цілі, зміст і способи організації клубної діяльності, структура клубно­го закладу, орієнтація клубного обслуговування на соціальну гру­пу, на навчання, на міжособистісні відносини тощо

67.В чому полягає сутність "курортної рекреації"? Чи має вона майбутнє?

Зростання популярності туристичного дозвілля зумовило розвиток “курортної рекреації”. Туристичні комплекси та ку% рортні центри почали використовувати дозвіллєві заклади як такі, що сприяють зростанню прибутковості установи, на тери% торії якої відкрито клуб, рекреаційний комплекс, дозвіллєвий центр. Успішно спланована програма дозвіллєвої установи (по% пулярні, зазвичай, приватні клуби) дозволяє завдяки обмеженій кількості її членів та відповідної діяльності закладу значно збільшити прибутковість туристичного комплексу або курорту. Курортний клуб – це дозвіллєвий клуб, члени якого можуть використовувати для свого відпочинку та розваг будь%які послу% ги, що надаються курортом. Дозвіллєві клуби можуть створюва% тися за підтримки курорту або з ініціативи місцевої громади, яка орендує помешкання, земельні ділянки, спортивні майданчи% ки на території курортної зони. Єдиної схеми створення та пра% вил функціонування курортних клубів не існує: на одному ку% рорті члени клубу можуть проводити кілька днів або тижнів що%124 Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах року і лише в цей час користуватися дозвіллєвими послугами; на іншому – відвідувати клуб регулярно. На ефективність клубної роботи впливає детальний аналіз ринку та груп громадськості, на які буде орієнтуватися клуб. Так, основними клієнтами клу% бу можуть бути відпочиваючі, місцеве населення, туристи, співвласники курорту. Аналіз діяльності таких клубів дозволяє стверджувати, що до основних видів дозвіллєвої діяльності належать спортивні захоплення, активна рекреація та розважальні програми. Слід пам’ятати, що купуватимуть членство в клубі, в першу чергу ті, хто відпочиває на цьому курорті досить часто або пере% буває на ньому відносно довго, особливо, якщо членство надає значно ширші дозвіллєві альтернативи. Потенційним членом клубу може бути і місцеве населення. Зацікавити цю групу відвідувачів можна тільки за умови відповідності дозвіллєвих послуг його потребам і запитам. Тому клуб повинен вигідно ви% різнятися серед інших місцевих дозвіллєвих закладів комплекс% ністю та якістю дозвіллєвого обслуговування. Важливими критеріями вдало підготовленої програми клуб% ного членства є обмежена кількість членських місць у клубі; пра% во передавання або продажу членства іншій людині за певних умов; оригінальність дозвіллєвої концепції клубу. Обмежена кількість членських місць підносить цінність членського місця для потенційних відвідувачів. Їх оптимальна кількість залежить від соціально%демографічної ситуації, при% вабливості курорту і клубу. Можливість продати членство в клубі також суттєво впли% ває на активність продажу членських місць. Адже людина гото% ва заплатити вдвічі більше, якщо вона знає, що може повернути собі ці кошти, продавши членське місце іншому.

67 .В чому полягає природа хобі? Чи може хобі бути головним життєвим інтересом людини?

Поняття "хобі" є похідним від англійського слова "hobby" і означає будь-яке захоплення чи улюблене заняття на дозвіллі. У ХХ столітті воно набуває особливого значення як захоплення у вільний час і розглядається в структурі дозвіллєвої діяльності.

Історично хобі-групи виникають як форма вияву культурот- ворчих самодіяльних ініціатив особистості у сфері просвітницт­ва, художньої, технічної, декоративно-прикладної творчості. У різні часи, в різних історико-культурних умовах хобі-групи мали різний статус та вплив на суспільні процеси.