Основні категорії професійної педагогіки

ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Основне законодавче поле освітянської галузі.

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України, і його пріоритетом є регулювання суспільних відносин у сфері навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України. Законодавство про вищу освіту в Україні складається із: - законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про наукову і науково-педагогічну діяльність". Освіта в Україні ґрунтується на принципах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями та народами.

Згідно з Конституцією, громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і маннового стану, фаху, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання н інших обставин.

Система освіти в Україні має складну структуру, до якої входять дошкільна, загальна середня, позашкільна, професіНно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта.

 

2. Закон України “Про освіту”.

Закон України "Про освіту" встановлює, що освіта в Україні є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня, зоагачення на цін основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

 

 

3. Закон України “Про професійно-технічну освіту”.

Цей Закон N 3167-IV (3167-15) від 01.12.2005 визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках. Закон складється з 10 розділів Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ II УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Розділ III ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

Розділ IV ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Розділ V ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Розділ VI СУБ’ЄКТИ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Розділ VII ОСОБЛИВИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ УЧНІВ, СЛУХАЧІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Розділ VIII ПЕДАГОГІЧНІ ПРАЦІВНИКИРозділ IX ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ У ГАЛУЗІ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Розділ X МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Розділ XI ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНУ ОСВІТУ"

Розділ XII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

 

4. Закон України “Про вищу освіту”.

Закон України «Про вищу освіту» № 1556-VII — Закон України, прийнятий Верховною Радою України 1 липня 2014 року. В його основу ліг проект закону «Про вищу освіту» № 1187-2, який розробляла та вдосконалювала громадськість, освітяни на науковці з лютого 2012 року. 31 липня закон підписаний Президентом України і опубліковано в газеті Верховної Ради України «Голос України» від 6 серпня 2014 року № 148 (5898), закон набирає чинності 6 вересня 2014 року. У той же час, абзац третій частини другої статті 56 Закону, в якому зазначено, що «максимальне навчальне навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника не може перевищувати 600 годин на навчальний рік», набирає чинності з 1 вересня 2015 року. Частина сьома статті 44 та частина четверта статті 72 Закону, які стосуються нового механізму розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, набирають чинності з 1 січня 2016 року. Роз'яснення щодо реалізації цієї норми Закону буде надано додатково.

 

5. Національна доктрина розвитку освіти.

Національна доктрина розвитку освіти України є державним документом, який визначає стратегію й основні напрями її розвитку у XXI столітті.

Головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:

§ особистісна орієнтація освіти;

§ створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

§ удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

§ розвиток україномовного освітнього і культурного простору;

§ забезпечення освітніх запитів національних меншин;

§ формування національних та загальнолюдських цінностей;

§ формування через освіту здорового способу життя;

§ забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

§ упровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;

§ створення індустрії навчальних засобів;

§ створення ринку освітніх послуг;

§ інтеграція української освіти в європейський та світовий освітній простір;

§ гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

§ використання наукових результатів як бази і змісту навчання.

Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити в співдружності з усіма народами і державами світу.

 

 

6. Нормативно правові документи, що регулюють діяльність системи освіти, визначають основні напрями її реформування.

Основними складовими нормативної бази сфери освіти в Україні є: Конституція України, Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Національна доктрина розвитку освіти та Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту».

Нормативні акти регулюють відносини за такими напрямами, як:

– удосконалення системи управління освітою (постанови Кабінету Міністрів України: «Про Міністерство освіти і науки України» № 773/2000 від 07.06.2000 р.; «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» № 778 від 27.08.2010 р.;

«Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації» № 1326 від

22.08.2000 p.; «Про затвердження Положення про державну інспекцію навчальних закладів» № 51614 від 29.11.2001 р.; «Про затвердження Положення про дослідницький університет» № 163 від 17.02.2010 p.; накази Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України: «Про затвердження Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу» № 45 від 05.02.2001 р.; «Про затвердження Примірного статуту загально-

освітнього навчального закладу» № 284 від 29.04.2002 р. тощо); – стандартизація змісту освіти, ліцензування, атестація та акредитація навчальних закладів (Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про навчально-виховний комплекс «дошкільний

навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад» № 306 від 12.03.2003 p.; «Про ліцензування освітніх послуг» № 1380 від 29.08.2003 p.; наказ Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України: «Про затвердження Порядку державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів» № 553 від 24.07.2001 p.); – гуманізація та демократизація освіти, методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості (Постанови Кабінету Міністрів України: «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» № 996 від 03.11.2010 р.; «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми оздоровлення та відпочинку дітей на 2011–2015 роки» № 2956-р від 03.11.2010 р.; «Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року» № 785 від 27.08.2010 p.; накази Міністерства освіти і науки, молоді і спорту: «Про затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України» № 961 від 19.10.2010 р.; «Про зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень осіб, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів України в 2011 році» № 833 від 26.08.2010 р. тощо).

 

7. Основні категорії професійної педагогіки, їх характеристика.

Професійна педагогіка - це галузь педагогічної науки, що вивчає закономірності навчання людини професії і формування професійно важливих і соціально значимих якостей особистості працівника.

Освіта дорослих.

Освіта дорослих (освіта впродовж життя) — це цілеспрямований процес розвитку і виховання особистості шляхом реалізації освітніх програм та послуг, здійснення освітньо-інформаційної діяльності в межах та поза межами загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти. Система освіти дорослих — це сукупність закладів і установ формальної (загальноосвітні та професійні навчальні заклади) та неформальної освіти дорослих (учнівство на робочому місці, різноманітні курси для здобуття нової спеціальності і задоволення пізнавальних, соціальних потреб), наукових, науково-методичних, методичних установ, науково-виробничих підприємств, інформаційних служб, інших юридичних та фізичних осіб, які мають право на надання освітніх послуг, а також державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування.

Метою діяльності системи освіти дорослих є реалізація права особи на освіту впродовж життя; залучення її до професійного та громадського життя шляхом надання необхідного для цього рівня грамотності. Провідними типами освіти дорослих є: а) загальна (здобуття загальної грамотності або її підвищення); б) професійна (набуття нових професійних компетенцій або їх підвищення); в) корективна (вивчення державної мови, набуття навичок цивільного спілкування тощо).

До основних завдань системи освіти дорослих відносять: задоволення потреб особистості в інтелектуальному, культурному і духовному розвитку через отримання неперервної освіти; формування в осіб, які навчаються, громадянської позиції, здатності до праці й життя в умовах сучасної цивілізації, її демократичного розвитку; збереження та примноження моральних, культурних, наукових цінностей суспільства; поширення знань серед населення; підвищення його культурного та освітнього рівня.

Формами здійснення освіти дорослих є:

• очна (стаціонарна) — з відривом від виробництва на певний термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою;

• вечірня (змінна) — без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою з відвідуванням занять упродовж навчання у вільний від роботи час;

• заочна — без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою з відвідуванням занять протягом навчання, під час настановчих та заліково-екзаменаційних сесій;

• екстернатна — передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освітньої програми, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі. Є особливою формою навчання без відриву від виробництва;

• дистанційна передбачає вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освітньої програми за допомогою комп'ютерних та телекомунікаційних технологій, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі. Належить до особливих форм навчання без відриву від виробництва;

• педагогічний патронаж — навчання осіб з особливими соціальними потребами;

• самоосвіта — неформальна освіта через засвоєння освітніх програм при мінімальній організації освітнього процесу або без керівництва цим процесом з боку педагогічних працівників;

• комбінована — передбачає інтеграцію різних форм або їх окремих елементів.

 

22.Андрагогіка як наука про освіту дорослих.

Андраго́гіка (від грец. άνήρ (άνδρος) — дорослий чоловік і грец. αγωγη — вести) — одна з назв галузі педагогічної науки, що охоплює теоретичні і практичні проблеми освіти, навчання і виховання дорослих.

Поняття «андрагогіка» було введене в науковий вжиток в 1833 німецьким істориком педагогіки А. Каппом (книга «Platon's Erziehungslehre, als Pädagogik für die Einzelnen und als Staatspädagogik») і розвинуте у теорію освіти для дорослих американським педагогом Мальколмом Ноулзом (1913–1997). Поняття Андрагогіка має поширення в спеціальній англійській і німецькій науковій літературі. Існують кафедри андрагогіки, підрозділи науково-дослідних інститутів і підручники з цієї дисципліни. В андрагогічних дослідження існує як емпіричний, так і теоричний (герменевтика) напрямок. Першим емпіриком вважається Едвард Торндике (Edward Thorndike), до лідерів герменевтичного напряму належить Едвард Ліндеман (Eduard C. Lindemann). Андрагогія як комплексна дисципліна повязана в першу чергу з клінічною психологією, соціологією, соціальною психологією і філософією.

Андрагогіка — це теорія навчання дорослих, яка виходить з того, що мета сучасного підходу до освіти полягає у сприянні розвитку та збагаченні цілісної особистості, прояву її самобутності, актуалізації її здібностей. Андрагогіка об'єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, реальних можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки і фізіології. Ця наука вивчає зміст, форми, методи та засоби організації навчання дорослих людей з метою полегшення їхнього навчання, вдоволення їхніх освітніх потреб, підвищення операціональності отриманої освіти під час вирішення життєвих проблем, досягнення індивідуальних цілей, самореалізації особистості.

Андрагогічна модель навчання складається зі свідомого прагнення людини до самореалізації, самостійності, самоуправління. Людині належить основна роль у процесі навчання; вона має життєвий досвід (побутовий, професійний, соціальний), який може бути джерелом навчання як самої людини, так і колег; людина навчається для вирішення важливої життєвої проблеми і для досягнення конкретної мети; розраховує на негайне використання отриманих під час навчання вмінь, навичок, знань. Навчальна діяльність значною мірою визначається часовими, просторовими, побутовими, професійними, соціальними факторами, які можуть обмежувати процес навчання або сприяти йому; процес навчання організований на всіх етапах: планування, реалізація, оцінювання, корекція. Андрагогічні принципи навчання у вищих закладах освіти — основні принципи, що визначають специфіку навчання дорослих. До них належать пріоритет самостійного навчання; принцип спільної діяльності, ґрунтування на досвіді того, хто навчається, індивідуалізація навчання; системність навчання, контекстність навчання, актуалізація результатів навчання; ефективність навчання, розвиток освітніх потреб, усвідомлюваність навчання.

Форми освіти дорослих широко використовують у підготовці кадрів: професійно-технічна освіта; середня професійна освіта (заочні середні професійні навчальні заклади, вечірні та заочні відділення денних середніх професійних навчальних закладів); вища освіта; післядипломна освіта; а також у неформальній освіті — професійно спрямовані й загальнопросвітницькі курси навчання; курси інтенсивного навчання дорослих (вечірня і заочна форми).

 

Студент як суб’єкт навчально-виховного процесу

Навчальний час студента. Права та обов’язки студентів. Інтеграція навчальної і наукової діяльності. Базовий і варіативний компоненти у змісті освіти. Шляхи і засоби усунення, дублювання навчального матеріалу. Новітні інформаційні технології в навчанні. Методи та прийоми диференційованого вивчення навчальних дисциплін. Методика використання комп’ютерів у навчально-виховному процесі вищої школи. Організація навчальної діяльності студентів з використанням методів проблемного навчання. Організація самостійної роботи студентів. Використання гри (ігрових прийомів) під час вивчення навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах. Повторення, контроль, корекція знань і вмінь студентів з навчальних дисциплін. Особливості використання засобів наочності під час вивчення навчальних дисциплін. Реалізація діяльнісного підходу в навчанні. Технологія навчального процесу у вищих навчальних закладах. Оцінка якості проведення навчальних занять. Планування діяльності викладача та студентів на лекційних і практичних заняттях. Недоліки організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. Проблеми формування мотивації учіння студентів вищих навчальних закладів.

 

Планування та організація діяльності куратора групи.

Функції і завдання куратора академічної групи

 

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог з урахуванням профілю підготовки фахівців та специфіки діяльності факультету, стажу викладацької роботи у вищому навчальному закладі. Обов'язковою умовою його перебування на цій посаді є викладання лекційного курсу чи ведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.

Діяльність куратора здійснюється на підставі Статуту закладу, Концепції виховної роботи з огляду на особливості й традиції закладу. Зміст його діяльності визначається Законом України «Про вищу освіту», Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти», «Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті», відповідними інструктивно-методичними документами Міністерства освіти і науки України, а також положеннями, розробленими структурними ланками.

Згідно зі своїм соціальним статусом і функціональними обов'язками куратор академічної групи у своїй діяльності реалізує конкретні виховні функції. Результати його діяльності систематично обговорюються на засіданнях кафедр, радах факультетів, ректоратів та вченій раді згідно з планом роботи навчального закладу.

Діяльність куратора визначається планом виховної роботи, розробленим на навчальний семестр, рік згідно з перспективним та річним плануванням вищого навчального закладу. Адміністративне куратор академічної групи підпорядкований заступнику декана факультету і погоджує свою діяльність з деканом та завідуючими кафедрами.

Куратор академічної групи виконує аналітичну, організаторську та соціальну функції (О. Дубасенюк). Аналітична функція передбачає планування та організацію виховної роботи з урахуванням міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я, результатів навчання тощо. Організаторська функція полягає у залученні студентів до різних видів діяльності: пізнавальної, суспільне корисної, ціннісно-орієнтаційної, художньої та ін. Вона забезпечує також надання необхідної допомоги студентському самоврядуванню, творчим групам, радам тощо. Функція соціалізації реалізується у гуманістичноорієнтованій взаємодії «педагог — студент». Куратор академічної групи допомагає вихованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовного повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями. Водночас сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, оскільки переймає та переосмислює соціальний досвід, но­сієм якого є студентство.

 

44 Аналіз державних документів, що стосуються виховання студентської молоді.

 

Діяльність куратора здійснюється на підставі Статуту закладу, Концепції виховної роботи з огляду на особливості й традиції закладу. Зміст його діяльності визначається Законом України «Про вищу освіту», Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти», «Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті», відповідними інструктивно-методичними документами Міністерства освіти і науки України, а також положеннями, розробленими структурними ланками.

 

НОРМАТИВНО-правові документи

щодо організації виховної роботи

І. Нормативно-правові акти:

§ Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10.12.1948 р.

§ Декларація прав дитини. Проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20.11.1959 р.

§ Конвенція про права дитини. Прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20.11.1989 р.

§ Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р.

§ Сімейний кодекс України. Прийнятий у 2002 році, вступив у силу з 10.01.2004р.

§ Декларація принципів толерантності. 26.10 – 16.11.1995 р.

§ Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття)

§ Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти. Затверджена колегією Міністерства освіти України 28.02.1996 р.

§ Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності. “Педагогічна газета”, № 6 (72), червень 2000 р.

§ Концепція загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2010рр.”

§ Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.

ІІ. Закони України:

§ Закон України “Про освіту” від 23.03.1996 р. № 100 / 96 – ВР (зі змінами і доповненнями)

§ Закон України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001 р.

§ Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15.11.2001 р.

§ Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (від 1.12.1998р.)

§ Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (від 23.04.1991р.)

ІІІ. Укази Президента України:

§ “Про національну програму “Репродуктивне здоров’я 2001 – 2005 рр.” від 26.03.2001 р.

§ “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей” (2005р.) Прийнята на виконання Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки.

§ “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя” від 15.03.2002 р. № 258 / 2002

§ “Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей” від 12.02.1999р.

§ “Про військово-патріотичне виховання молоді” від 29.10.2003р.

ІV. Постанови Кабінету Міністрів України:

§ Державна програма відпочинку та оздоровленню дітей (від 16.01.2003р.)

§ Національна програма патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства від 15.09.1999 р. № 1697

V. Накази Міністерства освіти і науки України

§ “Про завдання реалізації програми “Сприяння просвітницькій роботі “рівний-рівному” серед молоді України щодо здорового способу життя” № 426 від 22.07.2002 р.

§ “Про впровадження комплексної програми формування навичок здорового способу життя серед дітей та підлітків (за проектом “Діалог”)” № 445 від 15.08.2002 р. Наказ управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації № 197 від 04.07.2003 р.

§ Протокол № 3 засідання Комісії з проблем виховання дітей та учнівської молоді науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України від 24.02.2003 р. “Про впровадження міжнародної програми профілактики ВІЛ / СНІДу, наркотичної залежності “Життя на роздоріжжі”

§ Інструктивно-методичний лист МО і Н України щодо героїко-патріотичного виховання учнівської та студентської молоді у навчальних закладах освіти України

VІ. Розпорядження обласної державної адміністрації:

§ “Про затвердження обласної програми патріотичного виховання населення. Формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства” № 145 від 21.03.2001

§ “Про затвердження Київської обласної програми “Здоров’я нації на 2003 – 20004 рр.” № 247 від 06.05.2003 р.

VІІ. Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації на 2002-2011 роки”.

VІІІ. Наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства України у справах молоді та спорту від 17.08.2005р. № 479 “Про впровадження фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України “Козацький гарт”.

 

Оцінка якості колоквіуму

Якість проведення колоквіумів визначається:

1) підготовленістю студентів до колоквіуму;

2) взаємною активністю участі в бесіді викладача зі студентами;

3) доповненнями відповідей студентів і напрямками їхніх помилок

викладачем;

4) доброзичливістю викладача в процесі колоквіуму.

Результати перевірок семінарських занять колоквіумів доводять до

відомості викладача, що проводив заняття, і завідуючого кафедрою для

наступного аналізу й усунення виявлених недоліків.

Контролю підлягає наступне:

1)планування й організація самостійної навчальної роботи студентів

з кожної дисципліни, виходячи з рекомендованого бюджету часу студента;

2)доведення до відома кожного викладача ліміту часу, відведеного

для самостійної роботи;

3)визначення обсягу навантаження й змісти навчального матеріалу з

кожної дисципліни й приведення його у відповідність із бюджетом часу

студентів;

4)ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи з кожної

навчальної дисципліни;

5)розробка рекомендацій і інших методичних матеріалів у допомогу

студентам з самостійного вивчення дисципліни;

6)запис найбільш складних тем і розділів теоретичних курсів на

цифрові носії;

7)наявність індивідуального планування (семестрового,

щомісячного, щотижневого) самостійної роботи студентами;

8)здійснення диференційованого підходу в організації самостійної

роботи, що передбачає різний характер завдань (самостійна робота

студента під безпосереднім керівництвом викладача, за індивідуальними

планами студентів, фронтальні й індивідуальні види самостійної роботи,

відпрацьовування пропущених і не підготовлених студентами занять і

т.ін.);

9)організацію самостійної роботи студентів у кабінетах, читальних

залах;

10)наявність заходів щодо поліпшення умов організації самостійної

роботи студентів.

Проектна форма навчання.

Досить часто використовується в шкільній практиці. Вважається однією з модифікацій продуктивного навчання.

Метод проектів започаткувався в педагогіці США ще в 20-і роки XX ст. під назвою "метод проблем". Реалізовувався в педагогічних поглядах Джона Дьюї. Під проектами в той час розумівся цільовий акт діяльності дитини, в основу якого клався її інтерес. Ідеї проектного навчання зародилися в Росії паралельно з розробками американських учених. У 1905 р. під керівництвом С.Т.Шацького було організовано групу працівників, які взялися запроваджувати проектні методи в педагогічну практику. За радянської влади педагогічні ідеї проектування, хоч і не послідовно, продовжували широко використовуватися в навчально-виховному процесі школи. Однак постановою ЦК ВКП (б) 1931 року метод проектів було заборонено. У той час, коли в педагогіці Західної Європи та США проектна технологія є досить поширеною, у вітчизняній педагогіці відбувається лише повільне повернення до неї.

Проектне навчання має особистісне - орієнтований характер, оскільки воно орієнтується на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну або групову. Передбачає розв'язання учнем або групою учнів певної проблеми, яка вимагає, з одного боку, використання різних засобів та методів навчання, з іншого - інтегрування знань та умінь із різних галузей як інтелектуальної, так і практичної діяльності. Отже, суть проектної технології полягає в гармонійному поєднанні академічних знань із прагматичними.

Метою проектного навчання є формування таких умов навчального процесу, за яких його результатом стає здобуття індивідуального досвіду проектної діяльності учня.

Основними завданнями виступають: а) навчання школяра здобувати знання самостійно, уміти застосовувати їх не лише в стандартних, але й у нестандартних ситуаціях; б) сприяння учневі у здобутті здатності, працюючи в різноманітних групах, виконувати різноманітні соціальні ролі: виконавця, лідера, посередника; в) розширення кола спілкування дітей, знайомство з різними культурами, формування вмінь різнобічного огляду проблем; г) прищеплення учням здатності користуватися дослідницькими прийомами та методами у навчально-пізнавальній діяльності.

Проектна технологія для своєї організації потребує:

1) підготовки значущої в дослідницькому плані проблеми (завдання), що вимагає для свого розв'язання інтегрованих знань;

2) практичної, теоретичної та пізнавальної значущості результатів вирішення цієї проблеми (наприклад, збір та опрацювання даних про екологічний стан певного мікрорайону із представленням результатів цього опрацювання в зацікавлені служби);

3) уміння учнів працювати самостійно індивідуально, у парі чи в групі;

4) структурування змістової частини проекту (з указанням поетапних результатів);

5) визначення суперечності, яка породжує проблему дослідження, завдань, що випливають із неї, виявлення гіпотетичних шляхів пошуку, оформлення кінцевих результатів, аналізу їх, висновків.

 

Навчальна піраміда

Звичайно люди запам’ятовують

5% - лекції

10% - того, що читають

20% - того, що бачать на власні очі

50% - того, що слухають та бачать одночасно

70% - того, що обговорюють і пишуть

80% - того, що роблять практично власноруч

90% - того, що роблять і обговорюють одночасно

95% - того, чому навчають інших

XMind

MindManager

Podio

Google Form

Google Disc

Word

Excel

Photoshop

Illustrator

Adobe reader

SPSS

Професіограма педагога

Узагальнений портрет вчителя або сукупність професійно зумовлених вимог до вчителя-вихователя називають різними термінами: "професіограма особистості вчителя-вихователя", "професійна придатність", "професійна готовність". Професіограма вчителя-вихователя є свого роду реєстром, що включає сукупність особисто-ділових рис, певний об'єм суспільно-політичних, психолого-педагогічних й спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь й навичок, необхідних для виконання вчителем його повсякденних професійних обов'язків.

У педагогіці вищої школи вважається загально визнаним, що професійні вимоги до викладача повинні складатися з трьох основних комплексів:

· загальногромадянські риси;

· риси, що визначають специфіку професії вчителя;

· спеціальні знання, уміння й навички з предмету (спеціальності).

Будучи одним з видів професійної освіти, вища школа виконує багаточисельні загальнокультурні функції, формує й розвиває трудову й суспільно-політичну активність молоді, її світогляд, мораль, забезпечує умови для всебічного розвитку особистості майбутнього спеціаліста, який спроможний успішно сприяти соціальному й науково-технічному прогресу суспільства.У вищих педагогічних навчальних закладах майбутньому вчителю включитися у процес моральних дій по прилученню до морального виховання допоможе модифікована професіограма у педагогічній діяльності (на основі професіограми, запропонованої дослідниками Г.І.Корольовою та Г.О.Петровою), що включає компонент морального виховання.

Професіограма — це спеціальна карта, яка містить розгорнутий перелік умов і характеристик трудової діяльності по конкретній професії, її окремих вимог і професійно важливих якостей, якими повинен володіти працівник.

Перелік вимог професії до психіки людини та необхідних здібностей складає психограму професії.

Під професійними здібностями розуміють достатньо стійкі властивості особистості, які змінюються в процесі діяльності і забезпечують її успішність та вдосконалення.

Професіограма містить:

1. загальні відомості про професію та її динаміку в зв’язку з розвитком науки і техніки, соціальне та економічне значення;

2. виробничу характеристику професії, опис трудового процесу (наводяться назви знарядь праці, за допомогою яких виконується робота, вказується рівень фізичного і психологічного напруження (значне, помірне, незначне), робоча поза тощо;

3. санітарно-гігієнічні умови праці з виділенням професійних шкідливостей і переліком фізіологічних умов та медичних протипоказань;

4. перелік обсягу знань і умінь, які необхідні для успішної професійної діяльності, з виділенням тих, що визначають професійну майстерність;

5. характеристику видів і тривалості професійного навчання, можливості підвищення кваліфікації;

6. психограму, тобто характеристику психологічних вимог професії до людини з виділенням основних і бажаних психічних особливостей, а також психофізіологічних протипоказань.

 

65.Рівень знань, умінь і навичок викладача з методики викладання навчальних дисциплін та його вплив на рівень знань, умінь і навичок учнів і студентів з конкретної навчальної дисципліни

З навчальною роботою тісно пов'язана методична ді­яльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї відносять: підго­товку до лекційних, лабораторних, практичних, семі­нарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточну роботу щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літерату­ри); вивчення передового досвіду з представленням звіт­ності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних роз­робок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсо­вих робіт; розроблення графіків самостійної роботи сту­дентів тощо.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з дослідницькою, яка збагачує внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. У свою чергу педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі науководослідної роботи. Хороший викладач, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, ознайомлюється з новою науковою літературою, стежить за роз­витком цієї науки за кордоном, аналізує основну методич­ну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-ви­ховної роботи своїх колег за фахом, експериментальне пе­ревіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій.