Педагогічний експеримент і його основні етапи

Експеримент (від лат. Е experimental - «проба», «досвід», «випробування») - найбільш складний вид дослідження, найбільш трудомісткий, але разом з тим точніший і корисний в пізнавальному плані. Відомі психологи - експериментатори П. Кресс і Ж. Піаже писали: «Експериментальний метод - це форма підходу розуму, яка має свою логіку і свої технічні вимоги. Він не терпить поспіху, але натомість повільності і навіть деякою громіздкість дарує радість впевненості, часткової, може бути, але зате остаточної».

Без експерименту в науці і в практиці, незважаючи на його складність і трудомісткість, обійтися неможливо, тому що тільки в ретельно продуманому, правильно організованому і проведеному експерименті можна отримати найбільш доказові результати, особливо що стосуються причинно-наслідкових залежностей.

Метою експерименту є виявлення закономірних зв'язків, тобто стійких, істотних, зв'язків між явищами і процесами. Саме ця мета відрізняє експеримент від інших методів дослідження, які виконують функцію збору емпіричних даних.

Виділимо особливості експерименту, як методу дослідження:

В експерименті розкривається причинно-наслідковий зв'язок, тобто залежність досліджуваного явища від відомих контрольованих умов.

Експеримент передбачає активне втручання вченого в процес дослідження, управління цим процесом тому умови змінює сам учений.

Використання, як мінімум, двох методик вимірювання. Одна з яких вимірює умови протікання процесу, а інша методика фіксує зміни, що відбуваються в досліджуваних об'єктах.

Необхідна наявність гіпотези, тобто припущення про характер досліджуваної зв'язку, яку повинен підтвердити або спростувати експеримент.

Проведення експерименту складається з таких основних етапів:

1. Постановка проблеми. Формулювання загальної гіпотези дослідження.

2. Розробляння конструкції майбутнього експериментального дослідження, яке повинне перевірити гіпотезу, визначення всіх його компонентів (включаючи незалежні й залежні змінні, логічний принцип їх аналізу, конкретний об'єкт дослідження, вибірку випробуваних та їх розподіл в експериментальні й контрольні групи, методику статистичного опрацювання здобутих даних, принципи їх аналізу). Крім того, на цьому етапі загальна гіпотеза дослідження має бути трансформована в робочу гіпотезу, тобто висловлена в термінах очікуваного стану залежних змінних, при якому ідея експерименту вважатиметься підтвердженою.

3. Етап організаційно-технічної підготовки: добір потрібних експериментальних матеріалів (навчальних експериментальних завдань, тестів, анкет тощо), їх тиражування, практичне комплектування експериментальних і контрольних груп.

4. Попередня апробація в лабораторному експерименті (якщо основний експеримент повинен мати природний характер) окремих методик, використання яких передбачається (стимульних завдань, тестів тощо). Їх уточнення й доопрацювання.

5. Практична реалізація задуманої конструкції.

6. Статистичне опрацювання здобутих даних, їх аналіз та пояснення. Формулювання висновків.

7. Літературне оформлення результатів експерименту для їх публікації. Виходячи з цього підготовка до проведення експериментального

дослідження передбачає здійснення таких дій:

- розробку гіпотези, що підлягатиме експериментальній перевірці;

- складання програми експериментальних робіт;

- визначення способів і прийомів впливу на об'єкт дослідження;

- забезпечення умов для здійснення процедури експериментальних робіт;

- розробку прийомів фіксування проміжних і кінцевих результатів експерименту;

- підготовку експериментальних засобів (приладів, установок, моделей тощо);

- визначення і підготовку учасників експериментального дослідження.

До початку експерименту складається план (програма) його проведення. У ньому формулюють: мету і завдання експерименту; визначають об'єкт, що підлягає експериментальній перевірці; обґрунтовують обсяг експерименту, кількість дослідів, послідовність їх реалізації; визначають фактори впливу на об'єкт дослідження та у якій послідовності вони будуть змінюватись у процесі експерименту; обґрунтовують засоби вимірювань; визначають способи обробки та аналізу експериментальних матеріалів.

Проведенню експерименту передує попередньо розроблена його методика (сукупність мислительних і реальних операцій, розташованих у певній послідовності, відповідно до якої досягається мета дослідження).

Необхідно відзначити, що дослідник повинен скласти план експерименту таким чином, щоб будь-яка інша досить підготовлена особа могла по ньому успішно провести експеримент. Адже цілком зрозуміло, що залежно від масштабу експерименту, сам дослідник фізично не в змозі бути присутнім у всіх місцях його проведення.

Композиція дисертаційної роботи.

Дисертація - наукова робота, дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня (доктора, кандидата наук) і прилюдно захищається здобувачем (дисертантом). Як науковий твір дисертація має таку композицію: зміст, вступ, основна частина (два і більше розділів), висновки, список використаних джерел, додатки (за потреби).

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання) та її значущість, підстави й вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. У вступі визначають актуальність теми (шляхом критичного аналізу й порівняння з відомими розв'язаннями проблеми, обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва); мету та завдання дослідження (формулюють мету роботи й низку завдань, які необхідно вирішити для ЇЇ досягнення); методи дослідження (подають перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої мети); наукову новизну одержаних результатів (чітко, лаконічно викладають нові наукові положення, запропоновані здобувачем особисто); теоретичне та практичне значення одержаних результатів (подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, відомості про впровадження результатів досліджень); апробацію результатів дисертації (зазначають, на яких наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах, семінарах висвітлено результати досліджень, включених до дисертації, а також зазначають кількість друкованих праць, у яких опубліковано результати дисертації) та структуру роботи (вступ, кількість розділів, висновки, список літератури, додатки).

Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки. Основному текстові кожного розділу може передувати передмова зі стислим описом обраного напряму й обґрунтуванням застосованих методів досліджень. Наприкінці кожного розділу формулюють висновки а лаконічним викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від незначних подробиць.

У висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, отримані в дисертаційному дослідженні, враховуючи формулювання розв'язаної наукової проблеми (завдання) та значення її для науки й практики. Далі подають висновки й рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. Перший пункт висновків має дати стислу оцінку стану питання. Потім розкривають методи вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми (завдання), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями, наголошують на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтовують їхню вірогідність.

Список використаних джерел слід надати в порядку згадування їх у тексті за наскрізною нумерацією. Для повноти сприйняття дисертації включають додатки