Тема 3: Поняття прав і свобод людини та громадянина

Тема 3: Поняття прав і свобод людини та громадянина

Ідея прав людини дійшла до нас з глибини віків. Ще в Біблії згадується: "Я поставлю людину вище від чистого золота та сина землі - металу офірського" (Ісаї 7:29). За Біблією, людина - найбільша цінність з-поміж усього, створеного Богом. Далі були Біль про права (Англія, 1689 р.), Декларація про незалежність (США, 1776 р.), Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.), Загальна декларація прав людини (ООН, 1948), два міжнародні пакти: Пакт про економічні, соціальні й культурні права (ООН, 1966 р.), Пакт про громадянські та політичні права (ООН, 1966 р.) та інші документи, в яких набула розвитку ідея прав і свобод людини та громадянина.

Потрібно розрізняти значення термінів "права людини" та "права громадянина".

Права людини - це природні, невід´ємні права, що належать людині від її народження, права, пов´язані з людською істотою, її існуванням та розвитком. Ці права ніколи ніким людині не надавались, а тому не можуть бути ніким відібрані чи обмежені. Організація Об´єднаних Націй у своїх програмних документах визначає права людини як "права, які властиві нашій природі і без яких ми не можемо жити як люди". Права людини називають також "загальною мовою людства", і це так. Адже поряд з природженою та властивою тільки людям здатністю навчитися розмовляти якою-небудь мовою, є й інші природжені потреби та риси, що вирізняють нас серед решти земних істот. За Конституцією України, до цього виду прав належить право на життя (ст. 27 Конституції України), право на повагу до гідності людини (ст. 28 Конституції України), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32 Конституції України) тощо.

Права громадянина пов´язані з державою, її законодавством, правом. Вони надаються громадянам з огляду на матеріальні можливості держави (наприклад, право на охорону здоров´я, освіту), рівень розвитку демократії (приміром, право на свободу об´єднання в політичні партії) та ін.

Між поняттями "права" і "свободи" теж є різниця.

Термін "права" вживається в тому разі, коли йдеться про право громадян отримати від суспільства та держави певне матеріальне, культурне чи духовне благо (наприклад, право на працю, освіту, матеріальне забезпечення тощо).

Термін "свободи" використовують тоді, коли мовиться про свободу здійснити той чи той учинок (для прикладу, свободи слова, друку, мітингів, демонстрацій, віросповідання та ін.). Свобода громадян означає надання їм права вимагати, щоб ніхто не заважав у здійсненні цієї свободи.

Права та свободи, закріплені в конституції, називають конституційними. Одначе не завжди можливо провести чітке розмежування між правами людини та правами громадянина. І ті й ті, будучи записаними в конституції, повинні забезпечуватися державою.

У Конституції України, як і в конституціях більшості країн світу, розрізняють також обов´язки людини (наприклад, дотримуватися законів країни перебування) й обов´язки громадянина (скажімо, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України).

Тема 4: Поняття громадянства

Питання 1: Поняття громадянства

Права особи значною мірою залежать від того, є вона громадянином держави чи ні. Під громадянством потрібно розуміти постійний правовий зв´язок особи та держави, що проявляються в їхніх взаємних правах і обов´язках. Такий зв´язок виникає, зазвичай, з народженням людини та зберігається протягом усього її життя.

Інститут громадянства історично виник у процесі буржуазних революцій під упливом ідей природного та невідчужуваного права. Він прийшов на зміну інституту підданства, що за умов феодального абсолютизму з його поділом на суспільні стани та нерівності їхніх прав символізував повну залежність людини від монарха, що проявлялося в її обов´язку перебувати "під данню" та повністю виконувати волю свого пана.

У сучасних умовах термін "підданство" застосовується лише в монархічних державах і, зазвичай, суто символічно, та нічим не відрізняється від терміна "громадянство". Більше того, в конституціях багатьох країн, які за формою правління є монархіями (Іспанія, Бельгія, Нідерланди та ін.), замість терміна "підданство" вживається термін "громадянство".

З XVIII ст., коли держава визнала людину вільним і рівноправним учасником суспільних відносин, активним учасником здійснення суверенної влади держави, термін "громадянство" набуває поширення. Уперше він був проголошений французькою революцією в Декларації прав людини і громадянина 1789 р.

Наявність громадянства (підданства) надає особі весь об´єм прав і обов´язків, які передбачені конституцією та законодавством певної держави. Саме цим відрізняється статус громадянина (підданного) від правового статусу іноземців і осіб без громадянства, які, на відміну від громадян, суттєво обмежені в правах та свободах.

Формування інституту громадянства в незалежній Україні почалося з Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р., яка містила окремий розділ про громадянство. Питання, пов´язані з громадянством України, вирішуються на основі Конституції України, Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., які ввібрали в себе міжнародно-правові норми з питань громадянства, зафіксованих у міжнародних актах універсального та спеціального характеру. Зокрема й у Статуті ООН, Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1979 р.), Конвенції про права дитини (1989 р.), Гаазькій конвенції щодо врегулювання окремих питань, пов´язаних з колізією законів про громадянство (1930 р.), Конвенції Ради Європи про скорочення випадків множинного громадянства (1963 р.), Європейській конвенції про громадянство (1997 р.) та ін.

Отже, громадянство - правовий зв´язок між фізичною особою та Україною, що проявляються в їхніх взаємних правах і обов´язках.

Питання 2: Принципи громадянства України

Громадянство України, як специфічний правовий зв´язок особи й Української держави, базується на певних принципах-основних, визначальних ідеях, які покладено в основу взаємозв´язків елементів змісту громадянства, взаємовідносин держави та громадянина. Вони поділяються на загальні й спеціальні.

Загальні принципи властиві не тільки інститутові громадянства, а й іншим політичним, соціальним і правовим інститутам та є структуроутворювальними елементами відносин особи й держави. Це, зокрема: повновладдя народу; демократизм; інтернаціоналізм; утілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави; поєднання інтересів суспільства, держави й особи; повага до норм міжнародного права тощо.

До спеціальних принципів громадянства України належать такі:

єдиного громадянства (закріплений у ст. 4 Конституції України та ст. 1 Закону України "Про громадянство України" і суть його полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави; він спрямований на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та їх однакового правового зв´язку з державою; ліквідує підґрунтя політичних і юридичних колізій, що є у тих країнах, конституції яких визнають інститут подвійного громадянства (біпатризму);

рівності (закріплений у ст. 24 Конституції України та ст. 2 Загальної Декларації прав людини й полягає в тому, що всі громадяни України, незалежно від підстав форм та часу набуття громадянства, є рівними перед законом і мають рівні конституційні права, свободи й обов´язки);

гуманізму (означає, що ніхто з громадян не може бути позбавлений громадянства чи права змінити громадянство, бути вигнаним за межі України або виданий іншій державі);

невід´ємність громадянства України (проявляється в збереженні за громадянами України українського громадянства, в пріоритетності громадянства України, в забороні позбавлення громадянина України громадянства, в неприпустимості вислання громадянина України за межі України);

збереження громадянства (випливає з положення про пріоритетність громадянства України: одруження громадянина чи громадянки України з особою, що перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без громадянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їхнього громадянства; проживання чи тимчасове перебування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянства України; за дітьми, усиновленими іноземцями, зберігається громадянство України та ін.);

недопустимості автоматичної втрати громадянства України (громадянство України втрачається тільки після настання юридичного факту - видання Указу Президента України, за наявності підстав, визначених в Законі України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р.);

єдності громадянства членів сім´ї (реалізується, передусім, при визначенні громадянства дітей віком до 16 років у разі зміни громадянства їхніх батьків, але українське законодавство не забороняє членам сімї мати різне громадянство);

запобігання виникненню випадків безгромадянства та ін. Згідно із Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., до громадян України належать:

- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (на 24 серпня 1991 р.) постійно проживали в Україні;

- особи, що при набранні чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) постійно проживали в Україні;

- особи, які народилися чи постійно проживали в Україні, їхні нащадки;

- особи, що набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Питання законодавчого регулювання громадянства в Україні належить до виключної компетенції Верховної Ради України (п. 2 ст. 92 Конституції України).

Питання 3: Документи, що підтверджують громадянство України

Документи, що підтверджують громадянство України:

- паспорт громадянина України;

- свідоцтво про належність до громадянства України;

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

- тимчасове посвідчення громадянина України;

- проїзний документ дитини;

- дипломатичний паспорт;

- службовий паспорт;

- посвідчення особи моряка;

- посвідчення члена екіпажу;

- посвідчення особи на повернення в Україну.

 

 

Тема 5: Підстави та форми набуття та припинення громадянства України

Питання 1: Підстави та форми набуття громадянства України

Законодавством України передбачені різні способи набуття громадянства України.

За народженням, який ще називається "філіація" (від фр. "filiation" - зв´язок, наступництво, розвиток у формі наступництва, повторення), набувається на основі двох принципів: "права крові" та "права ґрунту". Суть "права крові" полягає в тому, що дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження; "права ґрунту"-дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків. Одержання громадянства за народженням є основною формою набуття особою статусу громадянина держави в більшості країн світу. У нормах законодавства України, що регулюють набуття громадянства України, поєднуються принципи права крові та права грунту. Так, згідно зі ст. 12 Закону України "Про громадянство України", дитина, батьки якої на момент її народження перебували в громадянстві України, набуває громадянства України не залежно від того, чи народилася вона на території України, чи за її межами. Відповідно до ст. 14 цього ж Закону, дитина, що народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, набуває громадянства України.

За походженням. Особа, котра сама чи хоча б один з її батьків, дід або баба, повнорідні брат чи сестра народились або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, що стала територією України, а також на інших територіях, які належали до складу УНР, ЗУНР, Української Держави, УСРР, Закарпатської України, УРСР, і є особою без громадянства чи іноземцем, яка взяла зобов´язання припинити іноземне громадянство та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Прийняття до громадянства України, що визначається як натуралізація, та полягає в наданні органами державної влади країни громадянства заінтересованій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства. Виділяють натуралізацію індивідуальну та натуралізацію внаслідок правонаступництва держави.

У кожній країні на законодавчому рівні встановлюються певні умови, що є обов´язковими для набуття громадянства. їхньою метою є прагнення захистити інтереси держави та забезпечити нормальне входження в нове суспільство людини, що набуває громадянства.

Необхідні умови прийняття особи до громадянства України:

- визнання і дотримання Конституції України та законів України;

- неперебування особи в іноземному громадянстві (ґрунтується на одному з основних принципів громадянства України - принципі єдиного громадянства України);

- безперервне проживання особи на законних підставах на території України протягом останніх п´яти років (не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один з їхніх батьків, дід або баба народилися на території України);

- знання української мови в обсязі, достатньому для спілкування (не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади - сліпі, глухі, німі);

- наявність у особи законних джерел існування (не поширюється на осіб, яким надано статус біженців в Україні чи притулок).

Не приймаються в громадянство України: 1) особи, що вчинили злочин проти людства, держави, особи, геноцид; 2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості; 3) ті, що перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин в іншій державі; 4) ті, що перебувають на військовій службі, в органах безпеки, правоохоронних органах, органах юстиції інших держав.

Поновлення в громадянстві (репатріація чи реінтеграція). Застосовується до осіб, які раніше перебували в громадянстві України, але втратили його з якихось причин. Репатріація відрізняється від натуралізації спрощеним порядком набуття громадянства.

На підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов´язковість яких надана Верховною Радою України.

Питання 2: Підстави та форми припинення громадянства України

Припинення громадянства - це припинення постійного правового зв´язку особи з державою, що полягало в їхніх взаємних правах і обов´язках. Законодавство України визначає правові підстави припинення громадянства України, розглянемо найважливіші з них.

Унаслідок виходу з громадянства (експатріація (від лат. "ех" - колишній, "патріа" - батьківщина) є результатом вільного волевиявлення особи, що вирішила набути громадянства іншої держави. Вихід з громадянства здійснюється у вільному чи дозвільному порядку. В Україні, як і в більшості країн світу, прийнято дозвільну процедуру виходу з громадянства. Заяву про вихід розглядають компетентні органи, котрі беруть до уваги юридичні та фактичні обставини, і за певних умов можуть відмовити особі при виході з громадянства. Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. передбачає відмову в клопотанні, якщо особа, що з ним звернулася, має невиконані зобов´язання перед державою чи майнові зобов´язання, з якими пов´язані інтереси юридичних і фізичних осіб на території України, або якщо вихід з громадянства призведе до того, що така людина набуде статусу особи без громадянства. Проте ця відмова має тимчасовий характер та діє до виконання цих обов´язків. Загалом, вихід особи з громадянства має розглядатись як право особи, з одного боку, й обов´язок держави дозволити такий вихід, -з іншого. Відмова ж у виході з громадянства розглядається як неправомірна, якщо особа не має перед державою невиконаних обов´язків або коли зміст останніх суперечить усталеним нормам міжнародного права.

Унаслідок утрати громадянства. Громадянство втрачається: якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої держави; внаслідок вступу особи на військову службу, в правоохоронні й інші органи державної влади й управління іноземної держави без згоди на те відповідних органів України; в разі отримання громадянства України в результаті подання неправдивих свідоцтв або фальшивих документів. Та, згідно з українським законодавством, лише факту наявності однієї з названих вище обставин недостатньо для того, щоб громадянин України був визнаний таким, що втратив українське громадянство та набув громадянства іноземної держави. Таким він не визнається до прийняття рішення відповідного органу України про втрату ним громадянства України.

На підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на зобов´язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 11 Закону України "Про громадянство України"). Статтею 4 Закону передбачено, що поки міжнародним договором України встановлено інші правила ніж ті, що змінені в Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

Питання 3: Органи, що вирішують питання, пов´язані з громадянством України

Вирішення комплексу питань, пов´язаних з проблемами громадянства України, відповідно до законодавства, належать до компетенції відповідних державних органів.

1. Президент України виконує такі дії:

- приймає рішення (у формі указів) про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України (заяви про вирішення питань щодо громадянства подаються на ім´я Президента України через органи внутрішніх справ (від осіб, які постійно проживають в Україні) та Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва й консульські установи України за кордоном (від осіб, що постійно проживають за кордоном);

- визначає порядок провадження за заявами та поданнями з питань громадянства й виконання прийнятих рішень;

- утворює комісію з питань громадянства та затверджує Положення про її діяльність.

2. Комісія з питань громадянства при Президентові України (членами якої є представники Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, відомств, народні депутати України, представники громадськості):

- розглядає заяви і подання з питань громадянства, всебічно оцінює надані документи та вносить на розгляд Президента України пропозиції стосовно кожного з них, а також висновки щодо дотримання вимог прийняття до громадянства України (рішення Комісії з питань громадянства оформляється протоколом, який підписують усі члени Комісії, що брали участь у засіданні);

- повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органові виконавчої влади з питань громадянства чи Міністерству закордонних справ України для їх оформлення згідно з вимогами чинного законодавства України;

- здійснює контроль за виконанням прийнятих Президентом України рішень з питань громадянства.

3. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади (Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство закордонних справ України) з питань громадянства та підпорядковані йому органи (органи внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, дипломатичні представництва та консульські установи України):

- приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства та виходу з нього, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства чи не допускається її вихід з громадянства України;

- реєструють втрату громадянства України особами, що проживають на території України;

- ведуть облік осіб, які проживають на території України та визначають їх належність до громадянства України;

- виконують рішення Президента України з питань громадянства; - видають особам, які набули громадянства України, паспорт

громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;

- вилучають в осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини.

 

Рівноправність громадян

 

Потрібно розрізняти поняття "рівність" і "рівноправність" громадян. Люди не всі рівні за своїми фізичними можливостями, за рівнем життя, духовними характеристиками, і в цьому сенсі жодні права не спроможні їх зрівняти. Соціальна рівність теж поки що нездійсненна. Конституція може лише надавати рівні права, й це вимога кожної демократичної держави. Рівноправність - це юридична рівність, рівність прав та обов´язків. Вона може бути здійснена і в умовах соціальної нерівності, але остання відчутно впливає на рівноправність людей, скасовуючи в певних ситуаціях власне рівноправність (наприклад, при звільненні звинувачуваного до суду під заставу багатий піде на волю, а бідний буде перебувати у в´язниці).

 

У Конституції України, як і в більшості конституцій світу, йдеться про три аспекти рівноправності (ст. 24):

 

1) рівність усіх перед законом;

 

2) рівність незалежно від раси, кольору шкіри;

3) рівність прав жінки та чоловіка.

 

Рівність перед законом означає, що останній поширюється на всіх, незалежно від посади, особливих заслуг, соціального статусу тощо. Юридична відповідальність перед законом за його порушення є однаковою для всіх громадян. Стаття 129 Конституції України, скажімо, проголошує рівність усіх учасників судового процесу перед судом.

 

Рівність незалежно від раси та кольору шкіри означає, що права людей не залежать від кольору їхньої шкіри чи національності. Усі раси, нації, етнічні групи мають однакові права на існування та самостійне визначення своєї долі.

 

Рівність чоловіків і жінок передбачає однакові юридичні умови для участі в усіх сферах суспільного життя та в сім´ї. Та досі в деяких мусульманських країнах (для прикладу, в Кувейті) жінки позбавлені виборчих прав, їхнє представництво в парламентах нечисленне (США - 2 %, Україна - 5 %). Одначе в деяких країнах жінки були президентами (Аргентина, Філіппіни), прем´єр-міністрами (Індія, Пакистан, Туреччина, Велика Британія, ФРН).

 

Поряд з трьома зазначеними аспектами рівноправності, в конституціях вживаються і значно ширші формулювання. У Конституції України мовиться, що не може бути привілеїв чи обмежень за політичні та релігійні переконання, соціальне походження, майновий стан, місце проживання, за мовними чи іншими ознаками (ст. 24).

 

Тема 3: Поняття прав і свобод людини та громадянина

Ідея прав людини дійшла до нас з глибини віків. Ще в Біблії згадується: "Я поставлю людину вище від чистого золота та сина землі - металу офірського" (Ісаї 7:29). За Біблією, людина - найбільша цінність з-поміж усього, створеного Богом. Далі були Біль про права (Англія, 1689 р.), Декларація про незалежність (США, 1776 р.), Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.), Загальна декларація прав людини (ООН, 1948), два міжнародні пакти: Пакт про економічні, соціальні й культурні права (ООН, 1966 р.), Пакт про громадянські та політичні права (ООН, 1966 р.) та інші документи, в яких набула розвитку ідея прав і свобод людини та громадянина.

Потрібно розрізняти значення термінів "права людини" та "права громадянина".

Права людини - це природні, невід´ємні права, що належать людині від її народження, права, пов´язані з людською істотою, її існуванням та розвитком. Ці права ніколи ніким людині не надавались, а тому не можуть бути ніким відібрані чи обмежені. Організація Об´єднаних Націй у своїх програмних документах визначає права людини як "права, які властиві нашій природі і без яких ми не можемо жити як люди". Права людини називають також "загальною мовою людства", і це так. Адже поряд з природженою та властивою тільки людям здатністю навчитися розмовляти якою-небудь мовою, є й інші природжені потреби та риси, що вирізняють нас серед решти земних істот. За Конституцією України, до цього виду прав належить право на життя (ст. 27 Конституції України), право на повагу до гідності людини (ст. 28 Конституції України), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32 Конституції України) тощо.

Права громадянина пов´язані з державою, її законодавством, правом. Вони надаються громадянам з огляду на матеріальні можливості держави (наприклад, право на охорону здоров´я, освіту), рівень розвитку демократії (приміром, право на свободу об´єднання в політичні партії) та ін.

Між поняттями "права" і "свободи" теж є різниця.

Термін "права" вживається в тому разі, коли йдеться про право громадян отримати від суспільства та держави певне матеріальне, культурне чи духовне благо (наприклад, право на працю, освіту, матеріальне забезпечення тощо).

Термін "свободи" використовують тоді, коли мовиться про свободу здійснити той чи той учинок (для прикладу, свободи слова, друку, мітингів, демонстрацій, віросповідання та ін.). Свобода громадян означає надання їм права вимагати, щоб ніхто не заважав у здійсненні цієї свободи.

Права та свободи, закріплені в конституції, називають конституційними. Одначе не завжди можливо провести чітке розмежування між правами людини та правами громадянина. І ті й ті, будучи записаними в конституції, повинні забезпечуватися державою.

У Конституції України, як і в конституціях більшості країн світу, розрізняють також обов´язки людини (наприклад, дотримуватися законів країни перебування) й обов´язки громадянина (скажімо, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України).