Система прав і свобод людини та громадянина

 

Ядром і основним елементом правового статусу людини є її права та свободи. Вони, будучи закріпленими в конституції, визначають міру можливої поведінки, відображають певні її форми та межі, можливість користуватися політичними, економічними, соціальними, духовними благами, котрі держава особі надає, гарантує та охороняє.

 

Конституційні права і свободи мають власну систему й ознаки, що відрізняють їх від інших прав та свобод (володіють верховенством і є правовою базою для прийняття решти прав і свобод, які повинні відповідати їм; є нормами прямої дії та мають гарантований зміст; базуються на конституційних принципах рівності для кожного й не можуть обмежуватися чи скасовуватися).

 

Існує кілька класифікацій прав і свобод на основі різних критеріїв.

 

Так, найбільш загальним є поділ прав і свобод на негативні (полягають у праві людини на захист від будь-якого втручання, зокрема і з боку держави, в здійсненні особою своїх прав як суб´єкта громадянського суспільства (право на приватне життя, свобода совісті та віросповідання, свобода пересування), не потребують великих державних ресурсів і не залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни) та позитивні (потребують підтримки та забезпечення з боку держави - право на працю, освіту, охорону здоров´я та ін.).

 

За часом виникнення розрізняють права першого покоління (були сформовані та закріплені під час буржуазних революцій, а потім набули відображення в конституційних актах XVII-XVIII століть - це особисті (громадянські) та політичні права (право на життя, особисту недоторканність, на свободу думки, совісті, релігії, рівність усіх перед законом та ін.), права другого покоління (сформувались у процесі боротьби народів за покращення свого економічного становища та підвищення культурного статусу (право на працю, відпочинок, освіту тощо), права третього покоління (сформувалися після Другої світової війни -колективні (солідарні) права (право на мир, розвиток, на здорове навколишнє середовище, на комунікацію в міжнародному інформаційному просторі тощо).

 

У сучасних умовах найпоширенішою та визнаною класифікацією прав і свобод є їх поділ за змістом та сферою дії. Така класифікація, що властива й Конституції України, вважається найбільш доцільною, оскільки демонструє межі охорони прав громадян у різних сферах людського існування.

 

Закріплюючи права та свободи людини і громадянина, інших категорій населення, чинна Конституція України не визначає їхньої системи та поділу на різні групи, але передбачає певну послідовність при їх викладі, що дає можливість, керуючись теорією конституційного права, всю сукупність прав і свобод поділити на такі групи:

 

1) права та свободи, що забезпечують рівноправність громадян (наприклад, рівні права перед законом чи рівноправність незалежно від національності);

 

2) соціально-економічні та культурні права (створюють юридичні умови для активної участі громадянина в сфері соціально-економічного та культурного життя суспільства - право на працю, освіту, на використання досягнень культури);

 

3) політичні права і свободи (пов´язані з участю громадянина в сфері політичного життя суспільства, наданням йому можливості для участі в управлінні державою, суспільним життям - виборчі права, свобода слова);

 

4) особисті права та свободи (гарантують недоторканність особи та її гідності).

 

Варто зауважити, що наведена вище класифікація прав і свобод має умовний характер. Одне й те ж право може належати до двох або навіть трьох груп. Приміром, право на використання досягнень культури - соціально-економічне право та право особи, а в умовах тоталітарної системи може набути політичного значення (згадаймо боротьбу в колишньому СРСР з письменниками-дисидентами).

 

Рівноправність громадян

 

Потрібно розрізняти поняття "рівність" і "рівноправність" громадян. Люди не всі рівні за своїми фізичними можливостями, за рівнем життя, духовними характеристиками, і в цьому сенсі жодні права не спроможні їх зрівняти. Соціальна рівність теж поки що нездійсненна. Конституція може лише надавати рівні права, й це вимога кожної демократичної держави. Рівноправність - це юридична рівність, рівність прав та обов´язків. Вона може бути здійснена і в умовах соціальної нерівності, але остання відчутно впливає на рівноправність людей, скасовуючи в певних ситуаціях власне рівноправність (наприклад, при звільненні звинувачуваного до суду під заставу багатий піде на волю, а бідний буде перебувати у в´язниці).

 

У Конституції України, як і в більшості конституцій світу, йдеться про три аспекти рівноправності (ст. 24):

 

1) рівність усіх перед законом;

 

2) рівність незалежно від раси, кольору шкіри;

3) рівність прав жінки та чоловіка.

 

Рівність перед законом означає, що останній поширюється на всіх, незалежно від посади, особливих заслуг, соціального статусу тощо. Юридична відповідальність перед законом за його порушення є однаковою для всіх громадян. Стаття 129 Конституції України, скажімо, проголошує рівність усіх учасників судового процесу перед судом.

 

Рівність незалежно від раси та кольору шкіри означає, що права людей не залежать від кольору їхньої шкіри чи національності. Усі раси, нації, етнічні групи мають однакові права на існування та самостійне визначення своєї долі.

 

Рівність чоловіків і жінок передбачає однакові юридичні умови для участі в усіх сферах суспільного життя та в сім´ї. Та досі в деяких мусульманських країнах (для прикладу, в Кувейті) жінки позбавлені виборчих прав, їхнє представництво в парламентах нечисленне (США - 2 %, Україна - 5 %). Одначе в деяких країнах жінки були президентами (Аргентина, Філіппіни), прем´єр-міністрами (Індія, Пакистан, Туреччина, Велика Британія, ФРН).

 

Поряд з трьома зазначеними аспектами рівноправності, в конституціях вживаються і значно ширші формулювання. У Конституції України мовиться, що не може бути привілеїв чи обмежень за політичні та релігійні переконання, соціальне походження, майновий стан, місце проживання, за мовними чи іншими ознаками (ст. 24).