Розділ VІІ “Прикінцеві положення”.

q Закони та інші нормативно-правові акти

q Цивільний кодекс України

q Договір як джерело сімейно-правових норм – відповідно до ст.7 і 9 СК сімейні відносини можуть регулюватися не тільки його норми, а й договором між членами сім’ї (шлюбний договір, договір про надання утримання одному з подружжя, договір про патронат).

q Звичаї як джерело сімейно-правових норм – відповідно до ст.11 СК при вирішенні сімейного спору суд може врахувати місцевий звичай, а також звичаї національної меншини, до якої належить сторона або одна з них.

q Міжнародні договори України

q Сімейне законодавство іноземних держав може застосовуватися в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені в ст.7 СК.

Позовна давність відповідно до ч.1 ст.20 СК України в сімейних відносинах не застосовується. Лише у виключних випадках таке право обмежене певним строком. Відповідно до СК України позовна давність застосовується до вимог:

1) про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо вимога заявлена після розірвання шлюбу, протягом трьох років від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч.2 ст.72 СК України);

2) про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, протягом одного року, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч.2 ст.129 СК України);

3) матері про внесення змін до актового запису про народження дитини у випадку оспорювання батьківства свого чоловіка протягом одного року від дня реєстрації народження дитини (ч.3 ст.138 СК України);

4) про визнання материнства строком один рік, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини (ч.3 ст.139 СК України).

? Питання для самоперевірки

1. Що становить предмет сімейного права?

2. Назвіть принципи сімейного права.

3. Охарактеризуйте систему сімейного законодавства.

4. Як застосовуються строки позовної давності у сімейно-правових відносинах?

 

 

Поняття шлюбу та сім’ї

Сім’я – це об’єднання осіб, пов’язаних між собою спільністю проживання, побуту та взаємними правами та обов’язками. Підставами виникнення сім’ї є шлюб, кровне споріднення осіб, усиновлення, а також інші підстави, які не заборонені законом, і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч.4 ст.3 СК). Права члена сім’ї має одинока особа.

Спорідненість – це кровний зв’язок між людьми, із наявністю якого пов’язані виникнення, зміна чи припинення прав і обов’язків. Спорідненість у своїй основі має біологічний фактор – фактор походження. Тому, наприклад, не є родичами подружжя, а також усиновлювачі та усиновлені.

Родичами визнаються особи, які походять один після одного або від спільного предка. Залежно від цього розрізняють прямі та побічні родинні зв’язки. Пряма спорідненість визначається щодо осіб, які послідовно походять одні після одного. Висхідна пряма лінія спорідненості встановлюється від нащадків до предків (син – батько, онука - дід), низхідна – від предків до нащадків (батько – син, дід – онука). Побічними є родинні зв’язки, які походять від спільного предка (два брати є родичами, бо походять від однієї матері (батька). Рідні брати та сестри, які мають спільних батьків (матір та батька), називаються повно рідними; ті, які мають спільну матір і різних батьків – єдиноутробними; спільного батька і різних матерів – єдинокровними. Не є родичами діти кожного з батьків – зведені брати та сестри.

Спорідненість є підставою виникнення комплексу особистих і майнових прав батьків і дітей, баби, діда, братів, сестер та інших родичів; права на захист інтересів родичів у суді; права на усиновлення дитини тощо. Однак спорідненість може слугувати і перешкодою для виникнення деяких сімейних правовідносин.

Свояцтво – це відносини між одним із подружжя її кровними родичами іншого з подружжя або між родичами обох з подружжя, що виникають не зі спорідненості, а зі шлюбу. В деяких випадках свояцтво викликає настання певних правових наслідків. Наприклад, мачуха та вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх або повнолітніх непрацездатних пасинка та падчерки. Вони мають також право без спеціальних на те повноважень звернутися за захистом прав та інтересів цих осіб до органу опіки та піклування або до суду (ст..262 СК).

Сімейні правовідносини – відносини, які врегульовані нормами сімейного права. Вони включають:

а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини);

б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини).

Сімейні правовідносини виникають, змінюються та припиняються внаслідок різноманітних конкретних життєвих обставин – юридичних фактів.

Суб’єктивне сімейне право – це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки учасника сімейних відносин. Під здійсненням цього права треба розуміти реалізацію суб’єктами сімейних правовідносин можливостей, передбачених його змістом. Правомочна особа може реалізувати своє суб’єктивне право шляхом вчинення певних дій, вимагання відповідної поведінки від інших осіб та у разі порушення її права – шляхом звернення до відповідного органу. Реалізація сімейних прав може відбуватися шляхом вчинення як фактичних так і юридичних дій.

Суб’єктивний сімейний обов’язок – це вид і міра належної поведінки особи. Свої обов’язки учасники сімейних відносин здійснюють різними шляхами: здійснення активних дій (батьки зобов’язані виховувати та утримувати свою дитину), утримання від активних дій (опікун не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами).

Під захистом сімейних прав треба розуміти передбачені законом заходи, що здійснюються державними, як правило судовими, та іншими органами, і спрямовані на визнання цих прав, поновлення останніх та покладення краю їх порушенням.

На підставі ст.18 СК способами сімейних прав та інтересів є:

1) встановлення правовідношення;

2) примусове виконання добровільно не виконаного обов’язку;

3) припинення правовідношення, а також його анулювання;

4) припинення дій, які порушують сімейні права;

5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим кодексом або договором.

Відповідно до ст. 21 СК шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у дер­жавному органі реєстрації актів цивільного стану(далі -РАЦС). Ознаки шлюбу:

а) це союз жінки та чоловіка;

б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз,
до припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут, взаємні права та обов'яз­ки (ч. 2 ст. 3 СК);

в) це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦСі.

Під умовами укладення шлюбу слід розуміти обставини, на­явність яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну силу.

До позитивних умов СК відносить:

— досягнення шлюбного віку(ст. 22 СК). Відповідно до ст. 23 СК право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Відповідно до ч. 1 ст. 22 шлюбний вік для жінки встанов­люється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років.

СК передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 за зая­вою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано таке право, якщо буде встановлено, що це відпо­відає її інтересам. З такою заявою може звернутися до суду лише особа, яка досягла чотирнадцяти років. Суд розглядає заяву за правилами окремого провадження, повідомивши про це батьків і піклувальників неповнолітньої особи.

СК не встановлює ні різниці у віці між особами, що бажають зареєструвати шлюб, ні віку, по досягненні якого особа вже не може одружитися;

— добровільність шлюбу (ст. 24 СК). Це означає, що шлюб ґрун­тується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушення їх до ук­ладення шлюбу не допускається. Діяти вільно може лише дієздатна особа.

До негативних умовСК відносить:

— перебування хоча б однієї з сторін в іншому зареєстрованому
шлюбі. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному зареєстрованому у відповідних органах шлюбі, а право на повторний шлюб виникає в кожного з них лише після припинен­ня попереднього шлюбу (ст. 25 СК);

— знаходження жінки та чоловіка між собою у родинних зв'яз­ках прямої та в деяких випадках побічної (бокової) лінії споріднен­ня та відносинах, щоприрівнюються до родинних.

Закон забороняє укладення шлюбів між двоюрідними брата­ми і сестрами; між рідними тіткою, дядьком і племінником, пле­мінницею.

Закон забороняє укладення шлюбів між усиновлювачем і уси­новленим та між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем. У випадку скасування уси­новлення допускається укладення шлюбу між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною (п. 5 ст. 26 СК);

— визнання особи недієздатною (п. 3 ст. 39 СК);

— тяжка хвороба, або хвороба, небезпечна для другого з по­дружжя і (або) їхніх нащадків.

Юридичне оформлення шлюбу відбувається шляхом його державної реєстрації, яка має правостворююче значення, бо тільки шлюб, зареєстрований у встановленому порядку, породжує правові наслідки. Держав­на реєстрація — обов'язковий елемент шлюбу, який встановле­ний для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чо­ловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а та­кож в інтересах держави та суспільства (ч. 1 ст. 27 СК). З моменту реєстрації шлюбу виникають права й обов'язки чоловіка і жінки як подружжя.

СК надає можливість за вибором жінки та чо­ловіка подати заяву про реєстрацію шлюбу в будь-який з держав­них органів РАЦС (ч. 1 ст. 28).

Заява за встановленою формою, за правилом, подається осо­бисто жінкою та чоловіком (ч. 2 ст. 28). Між тим, передбачена і можливість, за наявності поважних причин для цього, подачі но­таріально посвідченої заяви через представників.

При подачі заяви вирішується день реєстрації шлюбу. За пра­вилом, реєстрація відбувається після спливу одного місяця від дня подачі заяви (ч. 1 ст. 32 СК). Але якщо реєстрація з будь-яких причин не відбудеться у визначений день, така заява після спли­ву трьох місяців від дня її подачі втрачає чинність.

Подача за­яви покладає певні обов'язки і на самих наречених. Вони повинні повідомити один одного про стан свого здоров'я (ст. 30 СК). СК встановлює правові наслідки у вигляді можливості визнати такий шлюб недійсним.

До умов, що регулюють порядок реє­страції шлюбу, відносять час та місце реєстрації шлюбу. Як вже вказувалося, час реєстрації шлюбу обчислюється одним місяцем із дня подачі особами заяви про реєстрацію шлюбу (ч. 1 ст. 32 СК).

За наявності поважних причин керівник державного органу РАЦС дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу місячного строку (п. 2 ч. 1 ст. 32 СК). СК не містить переліку таких поважних при­чин. Це може бути, термінове відрядження за кордон, переїзд на постійне місце проживання, необхідність у терміновому медич­ному обстеженні, лікуванні тощо.

СК вперше передбачає можливість реєстрації шлюбу безпосе­редньо в день подання заяви. Така реєстрація можлива лише за наявності особливих обставин, а саме у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також у випадку безпосередньої за­грози для життя нареченої або нареченого внаслідок тяжкої хво­роби, що підтверджується відповідними документами.

СК встановлює і те, що реєстрація шлюбу може бути відкладена. Це відбувається за рішенням керівника державного органу РАЦС, але не більше ніж на 3 місяці і пов'язується з отри­манням відомостей про наявність перешкод до реєстрації шлюбу (порушення умови одношлюбності, добровільності, дієздатності, досягнення шлюбного віку) (ч. З ст. 32 СК). Про таке рішення повинні бути повідомлені наречені.

За правилом, шлюб реєструється у приміщенні того державного органу РАЦС, куди й було подано заяву про реєстрацію шлюбу (ч. 1 ст. 33 СК). За бажанням наре­чених реєстрація шлюбу відбувається урочисто.

Але закон надає можливість нареченим за їх заявою зареєст­рувати шлюб і в іншому місці, а саме за місцем їхнього проживан­ня, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншо­му місці, якщо вони не можуть із поважних причин прибути до державного органу РАЦС (ч. 2 ст. 33 СК). Йдеться про виняткові обставини, які повинні бути підтверджені документально.

При­сутність нареченого і нареченої в момент реєстрації їх шлюбу є обов'язковою (ст. 33 СК). Присутність обох наречених при реєст­рації дає можливість зайвий раз переконатися у добровільності їх вступу до шлюбу, а також свідомо зробити вибір прізвища.

Державна реєстрація шлюбу посвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Заручини. Подача заяви про реєстрацію шлюбу породжує для жінки і чоловіка стан заручених — нареченої і нареченого. Наслідком заручин можуть бути цивільні правовідносини, в силу яких особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були понесені нею у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Правові наслідки шлюбу. Державна реєстрація шлюбу має конститутивне (правоутворююче) значення. Тому шлюб є підставою виникнення між подружжям особистих немайнових та майнових прав, передбачених главами 6-10 СК.

Вступ у шлюб породжує зміну сімейного статусу особи однак не веде до зміни її правового статусу як громадянина України. Тому шлюб не може бути підставою для надання особі пільг або переваг, а також для обмеження її прав та свобод, встановлених Конституцією і законами України.

Правозгідність шлюбу. Як випливає із змісту ст.37 СК право згідним є шлюб, укладений з додержанням вимог закону, крім випадків встановлених частинами 1-3 ст.39 СК, а також якщо він не визнаний недійсним за рішенням суду.

 

 

? Питання для самоперевірки

1. Дайте поняття сім’ї.

2. Охарактеризуйте родинність і свояцтво.

3. Визначте, що таке сімейні правовідносини.

4. В чому суть здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов’язків?

5. Які способи захисту сімейних прав та інтересів?

6. Дайте поняття шлюбу.

7. Які умови вступу до шлюбу?

8. Охарактеризуйте порядок укладення шлюбу.

9. Що таке заручини?

10. Які правові наслідки шлюбу?

11. Що таке право згідність шлюбу?