Загальна характеристика ліцензійного договору

Інформація

На підставі ст.1109 ЦК У ліцензійний договір – це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов’язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Сторонами у договорі – ліцензіаром і ліцензіатом – можуть виступати фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Держпатент України. Ліцензіар – це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат – фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору отримала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу. Особливості участі у ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб.

Структуру ліцензійного договору визначає його зміст, який передбачає погоджені сторонами умови. Істотні умови ліцензійного договору поділяються на дві групи:

1) об’єктивні істотні умови – такі, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду (сторони і предмет договору, вид ліцензії, вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору; реєстрація ліцензійного договору в патентному відомстві);

2) суб’єктивні істотні умови – це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір чинності не набирає.

На підставі ч.3 ст.1109 ЦК У у ліцензійному договорі визначаються вид ліцезії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Ліцензія може бути надана як на право виробництва, так і на право збуту ліцензійної продукції; одночасно може бути встановлене кількісне обмеження як щодо виробництва так і щодо продажу.

Строк ліцензійного договору

На підставі ч.1 ст.1110 ЦК У ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на 5 років.

Часто в ліцензійному договорі застерігають можливість автоматичного продовження терміну його дії на певний строк за взаємною згодою сторін за умови, що жодна із сторін не попередить іншу сторону про відмову від угоди за 6 місяців до закінчення терміну її дії.

 

Типовий ліцензійний договір

Ст.1111 ЦК У визначає, що типові ліцензійні договори затверджують уповноважені відомства або творчі спілки. Зміст типового ліцензійного договору визначається вільним волевиявленням сторін. Відповідно до національного законодавства типовий ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовій формі і підписаний сторонами; набирає чинності щодо будь-якої іншої особи лише після його реєстрації в державному патентному відомстві.

Ліцензійний договір може містити умови, непередбачені типовим ліцензійним договором. Якщо умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об’єкта права інтелектуальної власності, погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, то такий договір призначається нікчемним і умови його змінюються відповідно до вимог, встановлених типовим договором.

 

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

Виключне право це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передач організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і суміжні права, на використання цих об’єктів авторського права і суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності – це угода, за якою одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та визначених договором умовах (ст.1113 ЦК У).

 

Договір комерційної концесії (франчайзингу)

Інформація

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або надання послуг (ч.1 ст.1115 ЦК).

На підставі договору здійснюється оплатна передача виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмове найменування для використання іншим суб’єктом в його підприємницькій діяльності.

Договір комерційної концесії є консенсуальним, взаємним і оплатним. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації, тобто комплекс виключних прав, які використовують у підприємницькій діяльності. Ст.1117 ЦК У зазначає, що сторонами в договорі є фізичні та юридичні особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності.

Концесійний договір повинний бути укладений у письмовій формі і підлягає державній реєстрації в органі, який здійснив реєстрацію право володільця.

? Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте авторські договори.

2. Назвіть види авторських договорів.

3. Дайте поняття ліцензійного договору.

4. Який строк ліцензійного договору?

5. В чому суть договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності?

6. Дайте визначення договору комерційної концесії.

 

 

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЗА СПІЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

 

& Прочитайте

Л –

Поняття та види зобов’язань за спільною діяльністю, їх правове регулювання

A Інформація

У процесі задоволення своїх економічних та інших інтересів у суб’єктів цивільних правовідносин виникає необхідність у кооперації, тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути об’єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці тощо для досягнення загальної мети.

Характерні риси зобов’язань за спільною діяльністю:

· Це спільна діяльність для досягнення будь-якої загальної мети, що не суперечить законові;

· Ці зобов’язання об’єднують більше двох учасників;

· Майно об’єднується у спільну власність;

· Наявність у сторін загального інтересу;

· Такі зобов’язання мають чіткий організаційний характер;

· Суть спільної діяльності потребує від сторін вступати у відносини з третіми особами;

· Ці зобов’язання мають тривалий характер із зазначенням строку або з невизначеністю строку їх дії;

· Вони мають особистий характер.

Види зобов’язань за спільною діяльністю:

· Спільна діяльність, що не передбачає створення юридичної особи, в цьому разі відносини оформляються у договорі про спільну діяльність;

· Спільна діяльність із створенням юридичної особи. Тут слід укласти установчий договір.

Нормативно-правове регулювання: Гл.77 ЦКУ, Господарський кодекс, Закони України “Про господарські товариства”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про страхування” тощо.

 

 

Форми та умови договору про спільну діяльність

A Інформація

 

Згідно із ст. 130 ЦКУ за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Такі договори можуть бути як двосторонніми так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників сумісної діяльності. Сумісна діяльність може бути організована для здійснення як короткострокових так і довгострокових комерційних проектів, таких як придбання в сумісне користування дорогих об’єктів основних фондів; створення або виготовлення об’єктів основних фондів з метою їх подальшого сумісного використання чи продажу; сумісне ведення виробничої або торговельної діяльності та інше.

Договір про сумісну діяльність є консенсуальний, взаємний та безоплатний. Учасники – юридичні та фізичні особи, іноземні інвестори у відповідності до Закону України “Про режим іноземного інвестування”. Особливість договору про спільну діяльність за участю іноземного інвестора полягає в тому, що він підлягає державній реєстрації відповідно до Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора.

Спільна діяльність може здійснюватися для досягнення мети на основі об’єднання вкладів учасників або без об’єднання вкладів учасників (гроші, інше майно, трудова участь). На підставі ст.1131 договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору є: умови про предмет та мету договору, взаємні права та обов’язки учасників сумісної діяльності, обов’язки кожного з учасників; розмір та порядок внесення учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність, координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус майна, порядок наступного спільного використання майна і покриття витрат на його утримання, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результаті спільних дій, строк дії договору та умови його припинення.