Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади арк або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності

A Інформація

 

Правила ст..1175 ЦК У передбачають такі особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси фізичних і юридичних осіб:

1) шкода завдається фізичній або юридичній особі в результаті прийняття вказаними органами нормативно-правового акта;

2) нормативно-правовий акт повинен бути визнаний судом незаконним і скасованим;

3) відповідальність настає незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Заподіяна шкода відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування.

 

Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування

A Інформація

 

На підставі ст.1174 ЦК У шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

 

Відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою, недієздатною фізичною особою, особою цивільна дієздатність якої обмежена, особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними

Інформація

Малолітні особи визнаються повністю неделіктоздатними, однак, шкода, завдана ни­ми, підлягає відшкодуванню. Так, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи ін­ших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють вихован­ня малолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).

Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функції опікуна (ч. 3 ст. 1178ЦК України). При цьому відповідальність даних осіб базується на за­гальних умовах відповідальності із заподіяння шкоди.

Крім цього, законодавець встановлює відповідальність навчаль­ного закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобо­в'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також осо­би, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору (ч. 2 ст. 1178 ЦК України), за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Протиправність діяння буде полягати у тому, що ці особи не­належно виконували покладений на них згідно із законом чи дого­вором обов'язок здійснювати виховання та (чи) нагляд за малоліт­нім.

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то в цьому разі має бути встановлено, що шкода, завдана малолітнім, є заподіяною саме внаслідок неналежного виховання та (чи) нагляду з боку осіб, які відповідають за це діяння.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за даний вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкода завдана не з її вини, тобто що вона не є на­слідком несумлінного здійснення або ухилення нею від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.

Неповнолітні особи на­ділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст. 33, ч. 1 ст. 1179 ЦК України), а значить, таки­ми, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.

Ч. 1 ст. 1179 ЦК України встановлює, що у разі відсутності у неповно­літньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками (усинов­лювачами) або піклувальником₉ а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функ­ції піклувальника, то і цим закладом (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).

Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основ­на вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до не­повнолітнього, і лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, як співвід­повідачі будуть факультативно притягуватися до відповідальності батьки й інші вказані особи.

Недієздатна фізична особа є неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідаль­ність за завдану нею шкоду. Згідно з ч. 1 ст. 1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зо­бов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, дис­пансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притя­гнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) не­дієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони визнані опікунами.

Оскільки на недієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини. При цьому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закла­дом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється у разі поновлення у цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК України).

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або пов­ністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шко­ди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними (адієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо. У зв'язку з тим, що у зазначених діях осо­би, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, за­вдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлюва­ла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодо­вується (ч. 1 ст. 1186 ЦК України). Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

 

Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами

Інформація

На підставі ст.1190 ЦК У особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність за правилами ст.543 ЦК У. Спільною вважається шкода як неподільний результат не правомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб.

Суд має право притягнути осіб, які спільними діями або бездіяльністю завдали шкоди, до часткової відповідальності замість солідарної, якщо подано відповідну заяву потерпілим. Частки відповідальності по відшкодуванню шкоди визначаються судом за правилами відповідно до ступеня їх вини.

Як солідарна, так і часткова відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, не виключає врахування вини потерпілого та матеріального становища осіб, які завдали шкоди.

 

Обсяг відповідальності за завдану шкоду, врахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди

Інформація

 

У ст.1193 ЦК У містяться підстави, за яких деліктна відповідальність не має місця взагалі або її розмір зменшується порівняно із вимогою відшкодування шкоди в повному обсязі. До них відносять вину потерпілого та матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.

У разі завдання шкоди враховуються тільки умисел та груба необережність потерпілого. Згідно ч.1 ст.1193 ЦК У умисел потерпілого відноситься до юридичного факту, за наявності якого особа, яка завдала шкоди, безумовно звільняється від обов’язку її відшкодувати.

Згідно з правилами ч.2 ст.1193 ЦК У, суд, з врахуванням обставин справи, за наявності грубої необережності потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, може зменшити розмір відшкодування.

У ч.3 ст.1193 ЦК У зазначені обставини, коли вина потерпілого не враховується. Мова йде про відшкодування:

1) додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 ЦК У;

2) завданої смерю годувальника;

3) у разі відшкодування витрат на поховання.

У правилах ч.4 ст.1193 ЦК У передбачається можливість врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, і як наслідок – зменшення судом розміру відшкодування у випадках:

а) відповідачем за даних обставин може бути тільки фізична особа;

б) відшкодування шкоди у повному розмірі не можливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище.