Форми правочину. Державна реєстрація правочину.

Форма правочину – це спосіб вираження волі осіб, які беруть участь у ньому. Ст. 205 ЦК У передбачає такі форми:

а) усна;

б) письмова (проста чи з нотаріальним посвідченням);

в) шляхом мовчання.

А. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення. Це правочини на невелику суму, або з приводу яких рідко виникають спори:

- це правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує дванадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

- правочин з будь-яким суб’єктивним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час його укладення (наприклад, договір купівлі-продажу за готівку).

Не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Б. Письмова форма – фіксація змісту правочину в одному або кількох документах (договір підписаний усіма учасниками; кілька документів – листи, телеграми; використання телетайпного, електронного або інших технічних засобів зв’язку).

Обов’язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідальному документі. П. 4 ст. 207 ЦК У.

У письмовій формі належить вчиняти:

а) правочини між юридичними особами;

б) правочини між фізичними і юридичними особами, крім тих які виконуються в момент вчинення;

в) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткового мінімуму доходів громадян, громадян, крім тих, які тих, які виконуються в момент вчинення;

г) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова.

Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб’єктів правочину, його відповідальність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом і розглядаються як встановлені і достовірні.

Необхідність вчинення правочину в нотаріальній формі передбачена стосовно майна, що має зазначену цінність. Так, наприклад, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України включає перелік правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню. Серед них:

- договори про заставу нерухомого майна транспортних засобів;

- договор відчуження (купівля-продаж, дарування житлового будинку, нерухомості);

- договори купівлі-продажу майна державних підприємств;

- шлюбний договір;

- заповіти.

В. Ч. 3 ст. 206 ЦК допускає можливість вираження волі в правочині шляхом мовчання.

На підставі ст. 210 державній реєстрації підлягають лише ті правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законі (наприклад, ст. 657 ЦК У).

Реєстрація має дві головні мети:

1) проводиться облік цивільних прав, які виникли з такого правочину;

2) має місце своєрідний додатковий контроль законності змісту правочину, дотримання порядку його укладення.

Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненням лише з моменту його державної реєстрації.

 

Фіктивні й удавані правочини

 

На підставі ст.234 фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Ознаки:

1) наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін;

2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині.

Фіктивний правочин може бути укладений у протизаконних цілях (наприклад, фальшиве дарування майна – безнаміру передати право влсності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів). Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно із ст.235 ЦК У удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, маскують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин видачі довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).

Фіктивні і удавані правочини є нікчемними і самі по собі жодних юридичних наслідків не породжують.

 

НІКЧЕМНІ І ОСПОРЮВАНІ ПРАВОЧИНИ		Нікчемнимиє правочн, якщо його недійсність встановлена законом (ч.2 ст.215 ЦК). він вважається недійсним з моменту його укладення, незалежно від пред’явлення позову та рішення суду
- правочин, що порушує публічний порядок (ст.228 ЦК); - односторонній чи двосторонній правочин, щодо якого недодержано вимоги про нотаріальне посвідчення (ст.219-220 ЦК); - правочин вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) або опікуна (ст.222 ЦК); - правочин вчинений особою над якою встановлена опіка, без дозволу органів опіки і пікулування (ст.224 ЦК); - правочин вчинений недієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опікуном (ст.226 ЦК)
Оспорюванимє правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК)
- правочин, вчинений фізичною особою, яка обмежена у дієздатності за межами її цивільної дієздатності, без згоди піклувальника (ст.223 ЦК); - правочин вчинений дієздатною фізичною особою, яка не усвідомлює значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст.225 ЦК); - правочин юридичної особи, вчинений нею без відного дозволу (ліцензії) (ст.227 ЦК); - правочин, який вчинений під впливом помилки (ст.229 ЦК)

 

Виконайте

Практичне завдання 1

? Питання для самоперевірки

1. Які підстави виникнення цивільних правовідносин?

2. Охарактеризуйте юридичні факти.

3. Дайте поняття подіям і діям.

4. Які види правочинів?

5. Назвіть умови чинності правочину.

6. В якій формі можуть укладатися правочини?

7. В яких випадках правочини підлягають державній реєстрації?

8. Які правочини є фіктивними, а які удаваними?

9. Що таке нікчемні і заперечувані правочини?

ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ

 

& Прочитайте

Л –

 

Поняття, значення та сфера застосування представництва. Підстави представництва.

 

A Інформація

 

Представництво – це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. В силу представництва виникають правовідносини:

1) між тим кого представляють і представником;

2) між тим кого представляють і третьою особою;

3) між представником і третьою особою.

Представниками і тими кого, представляють, можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Особою, яку представляють – будь-яка правоздатна особа. Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. Юридичні особи мають право виконувати функції представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить їхній правоздатності, визначеній законом та їх установчими документами.

Суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Мета представництва – здійснення представником правочинів та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Правочини, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки у іншої особи – особи, яку представляють.

Сфера застосування: потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, немає за законом можливості вчиняти юридияні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності); коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання), або бажання особисто реалізувати належні їй права та обов’язки; здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності (праця продавців, касирів, представництво в судах).

Представництво може виникати на підставі:

1. Договору (договірне представництво);

2. Закону (законне представництво);

3. Акта органу юридичної особи;

4. Інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

 

Повноваження представника

Щоб дії представника створили юридичні права і обов’язки для того, кого представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження. Повноваження представника складаються з можливості діяти від імені особи, яку представляє і можливості вимоги. Згідно із ч.1 ст.238 ЦК представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє (заповіт, реєстрація шлюбу, усиновлення).

Усі юридичні дії представник зобов’язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє.

 

Передоручення

Представник зобов’язаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому повноваженням. Він може передоручити її здійснення іншій особі, якщо таке передоручення передбачено договором або дозволене тим, кого представляють, якщо це зумовлене метою охорон інтересів особи, яку він представляє (ст.240 ЦК).

Передоручення здійснюється шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику або шляхом внесення змін у договір (доручення). Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі доручення на одержання зарплати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції, яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні. Строк, на який вона видається, не може перевищувати терміну дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Представник, який передав свої повноваженя іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє та подати їй необхідні відомісті про замісника. Невиконання цього обов’язку покладає на особу яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

 

Представництво за законом

Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. На підставі ст.242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, законним представником у випадках встановлених законом, може бути інша особа. Особливістю цього виду представництва є те, що особа яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.

 

Комерційне представництво

Комерційне представництво – це вид добровільного представництва. Особливість – в суб’єктному складі. Комерційними представниками можуть бути юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які засновані у встановленому законом порядку та фізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності. Комерційний представник може:

1. Приймати на себе зобов’язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється.

2. Приймати на себе зобов’язання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представляється.

3. Приймати на себе зобов’язання здійснювати визначені фактичні дії.

Підставою комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. Оформляється комерційне представництво договором або довіреністю.

 

Довіреність, її види

 

A Інформація

 

Представництво, яке грунтується на договорі може здійснюватися за довіреністю (ст.244 ЦК). Довіреність – це письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами.

Види довіреності:

Загальна (генеральна) – уповноважує представни-ка на здійснення право-чинів та дій різного характеру (наприклад, довіреність на управління майном та ведення справ учасників договору спільної діяльності)

Спеціальна – підтвер-джує повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу (наприклад, довіреність керівнику філії на укладення правочинів)

Разова– підтверджує повноваження на здійс-нення одного правочину або юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання заробітної плати)