Фізичні особи, над якими встановлюється опіка та піклування

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклу­вання, та фізичними особами, які визнані не­дієздатними (ст.58 ЦК).

Особи до 14 років (малолітні) мають незнач­ну дієздатність: вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності (див. коментар до ст. 31 ЦК). Інші правочини від їх імені й у їх інтересах вчиняють їхні батьки, усиновлювачі, опікуни. Тому, якщо в малолітніх, тобто в осіб до 14 років, немає батьків (усиновлювачів) чи батьки не в змозі здійснювати над цими особами піклування, над ними встановлюється опіка. Опі­ка також установлюється над фізичними осо­бами, що визнані недієздатними. Недієздатна особа не має права вчиняти будь-який правочин. Правочини від імені недієздатної особи й у його інтересах вчиняє опікун (див. коментар до ст. 41 ЦК). Тому, у випадку визнання особи не­дієздатною, над нею встановлюється опіка.

Піклування встановлюється над непов­нолітніми особами, які позбавлені батьківсь­кого піклування, та фізичними особами, ци­вільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).

Особи у віці від 14 до 18 (неповнолітні) володіють неповною цивільною дієздатністю. Бі­льшість правочинів вони вчиняють за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклува­льників (ст. 32 ЦК). Тому, якщо неповнолітні позбавлені батьківського піклування, над ними встановлюється піклуван­ня. Піклування також установлюється над особами, обмеженими в цивільній дієздатності. Особи, обмежені в цивільній дієздатності мають менший обсяг цивільної дієздатності в порівнян­ої з обсягом дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх). Тому у випадку обмеження дієздатності фізичної особи над нею установлюється піклування.

Права і обов’язки опікуна, піклувальника

Ст. 67 ЦК передбачає права й обов'язки опі­куна стосовно підопічного. Опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати догляд і лікування. Опікун малолітнього зобов'язаний піклуватися про його виховання, навчання, розвиток. У ч. 1 ст. 249 СК передбачено, що опікун (піклувальник) зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечувати одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

Опікун малолітнього зобов'язаний піклува­тися про його виховання, фізичний, духовний розвиток. Органи опіки і піклування зобов'язані здійснювати регулярний контроль за здій­сненням опікуном його прав і обов'язків щодо виховання підопічного. Опікуни (піклувальни­ки) зобов'язані щорічно, не пізніше 1-го лютого наступного року, подавати в органи опіки і пік­лування звіт про свою діяльність за минулий рік (п. 4.11 Правил опіки і піклування).

Права й обов'язки опікуна і пік­лувальника виникають на підставі рішення суду й адміністративного акта (ст. 60 і 61 ЦК). Опікун малолітнього зобо­в'язаний піклуватися про виховання, навчання і розвиток дитини. Опікун повинен проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки і піклування).

Праву опікуна і піклувальника щодо ви­ховання підопічних дітей відповідає обов'язок усіх третіх осіб не порушувати це право опікунів і піклувальників, тобто воно носить абсолютний характер. Відповідно до цього опікуни і піклу­вальники вправі вимагати в судовому порядку повернення їм дітей, що знаходяться в них під опікою і піклуванням, від будь-яких осіб, що не­законно утримують у себе дітей (ч. 2 ст. 67 ЦК, п. 4.1 Правил опіки і піклування).

Опікун є представ­ником підопічного. Він діє від його імені й у його інтересах. Опіка установлюється над недієздат­ними і малолітніми фізичними особами, що по­збавлені батьківського піклування (ст. 58 ЦК). Малолітні особи можуть са­мостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини (ст. 31 ЦК). Недіє­здатна особа взагалі не має права вчиняти правочини (ст. 41 ЦК). Тому від імені й в інтересах малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових правочинів, а від імені особи, визнаної недієздатною, вчиняє будь-які правочини. Опікун не має права вчиняти від імені підопічного правочини, які зазначені в ст. 68 ЦК.

Опікун також зобов'язаний вживати заходів для захисту прав і інтересів підопічного.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов’язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

Піклувальник над фізичною особою, ци­вільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

Піклувальник дає згоду на вчинення пі­допічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 ЦК.

Піклувальник зобов'язаний вживати за­ходів щодо захисту цивільних прав та інтере­сів підопічного.

Піклування установлюється над неповноліт­німи фізичними особами, тобто особами у віці від 14 до 18 років, що позбавлені батьківської опіки, і фізичними особами, обмеженими в дієздатності. Неповнолітні особи мають неповну цивільну дієздатність. Особи ж, обмежені в дієздатності, мають менший обсяг цивільної дієздатності в порівнянні з обсягом цивільної дієздатності неповнолітніх осіб. Піклувальник над не­повнолітнім зобов'язаний піклуватися про ство­рення йому необхідних побутових умов, про його виховання, забезпечення і розвиток (ч. 1 ст. 69 ЦК). Частина 1 ст. 249 СК передбачає обов'язок опікуна і піклувальника дітей виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Піклувальник над особою, яка обмеже­на у цивільній дієздатності, зобов'язаний піклуватися про її лікування, створення необ­хідних побутових умов (ч. 1 ст. 69 ЦК). Непов­нолітні особи самостійно вчиняють тільки правочини, зазначені в ч. 1 ст. 32 ЦК. Інші правочини неповнолітні можуть вчиняти за зго­дою своїх батьків (усиновлювачів) чи піклу­вальників (ч. 2 ст. 32 ЦК). Особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти тільки дрібні побутові правочини (ч. 2 ст. 37 ЦК). Через це ч. 2 ст. 69 ЦК передбачає, що піклу­вальник дає згоду на вчинення неповнолітніми осо­бами й особами, обмеженими в цивільній дієздат­ності, правочинів, яких вони не можуть самостійно вчиняти. Піклувальник також зобов'язаний вжи­вати заходів для захисту цивільних прав та інте­ресів підопічного (ч. 3 ст. 69 ЦК).

Правочини, які здійснюються з дозволу органу опіки та піклування

Опікун і піклувальники діють під контролем органів опіки і піклування. Тому ч. 1 ст. 71 ЦК передбачає, що опікун не має права без дозволу органа опіки і піклування відмовлятися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, що підлягають нотаріальному посвід­ченню і (або) державної реєстрації, у тому чис­лі договори про чи поділ, обмін житлового бу­динку, квартири; укладати договори стосовно іншого цінного майна. Піклувальник має право давати згоду на здійснення зазначених право­чинів тільки при наявності дозволу органу опіки і піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК).

Опіка над майном

Опіка встановлюється не тільки над особи­стістю недієздатних і малолітніх фізичних осіб, а й у випадках, передбачених законом, опіка встановлюється над майном. Так, згідно з ч. 1 ст. 74 ЦК, якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном вста­новлюється органами опіки і піклування за міс­цем перебування майна. Ст. 74 ЦК передбачає також можливість встановлення опіки над майном і в інших, передбачених законом випад­ках. Ці випадки передбачені в ст. 44 ЦК. Згід­но зі ст. 44 ЦК опіка призначається над май­ном особи, визнаною безвісно відсутньою, і над майном фізичної особи, місце перебування якої невідомо. Опікун, що здійснює опіку над майном особи, стосовно якої встановлено опіку або пік­лування, здійснює управління цим майном в інтересах підопічного. Він зобов'язаний пік­луватися про збереження цього майна, може здійснювати за рахунок цього майна витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного. Ряд правочинів із цим майном він у відповідно­сті до ст. 71 ЦК може здійснювати тільки з дозволу органів опіки і піклування, а правочини з майном підопічного, передбачені ч. 1 ст. 68 ЦК, він узагалі не може здійснювати, тобто він не може здійснювати правочини з цим майном стосовно себе і свого чоловіка (дружини), а та­кож стосовно своїх близьких родичів.