Поняття і значення опіки і піклування над дітьми.

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особис­тих прав. Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Але опіка і піклування мо­жуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановле­ному порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психіч­но хворі, розумово відсталі тощо); понад шість місяців не прожи­вають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні; не виявляють щодо дитини батьківсь­кої уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ; відмовилися від дитини у встановленому законом порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Між тим, встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов’язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призна­чення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім’ю таку дитину («фактичного вихова­теля»; статті 258, 260, 261, 262 СК).

Питання, пов’язані з утриманням і вихованням дітей, позбав­лених батьківського піклування, вирішуються не тільки на підставі норм СК і ЦК, а на сьогодні також на підставі Правил опіки та піклування (далі — Правил)1 органами опіки та піклу­вання, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування відають виконавчі комітети сільських і се­лищних рад.

Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка вста­новлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (ма­лолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов’язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав під­опічного; видавати письмові зобов’язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).

Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнад­цяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода­ми, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно ук­ладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шко­ду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, пе­редбачених законом.

Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклувальників) щодо умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль у різні способи, зокрема, пе­ревіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) щодо діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями тощо. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.

Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична осо­ба, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі зак­лади, заклади охорони здоров’я, а також самі органи опіки та піклування.

Таким чином, встановлення опіки та піклування — це юри­дичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), або рішення суду (ч. 3 ст. 60 СК). Що стосується побажання мало­літньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить до складу юридичних фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклуван­ня, бо побажання дитини може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов’язковим.

Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника). Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призна­ченні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК). Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а та­кож особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

СК закріплює права дитини, над якою встановлено опіку або піклування, які повною мірою відповідають тим обов’язкам, що виникають у опікуна або піклувальника. Аналіз прав такої дити­ни і дитини, що виховується батьками, дозволяє дійти висновку, що вони майже тотожні, хоча особливість стану дитини, позбав­леної батьківського піклування, безумовно, потребує надання їй і специфічних прав, і накладає на опікунів (піклувальників) спе­цифічних обов’язків.

Відповідно до ст. 247 така дитина має право:

на проживання в сім’ї опікуна (піклувальника);

на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування;

на отримання житла, у разі його відсутності відповідно до закону;

на піклування з боку опікуна (піклувальника);

на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;

на захист від зловживань з боку опікуна або піклуваль­ника.

 

61Опіка та піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, а піклування -над дитиною у віці від 14 до 18 років.
Опіка та піклування встановлюється з метою виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Опіка та піклування може також встановлюватися і над повнолітніми особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки.
Функції органів опіки та піклування здійснюють відповідні відділи та управління державної адміністрації районів, районів міст, виконавчі комітети міських чи районних рад стосовно таких осіб: що не досягли 18-річного віку та залишилися без батьківського піклування: визнані судом недієздатними;
визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами; потребують піклування за сганом здоров'я.
Опіка та піклування встановлюється за місцем проживання особи, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Не можуть бути призначені опікунами чи піклувальниками особи, які не досягли 18-річного віку, позбавлені батьківських прав, а також особіГ, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці.
До обов'язків опікунів чи піклувальників належать: виховання підопічних, турбота про їхнє здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток, створення цим особами необхідних побутових умов, належного лікування та догляду, навчання, захист прав та інтересів підопічних.
Опікуни та піклувальники мають право вимагати у судовому порядку повернення їм дітей, котрі перебувають під їх опікою та піклуванням, від будь-яких осіб, що утримують у себе дітей без законних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2002 року батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або обов'язковій реєстрації, відмовлятися від належних дитині прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Питання про дозвіл на право опікуна вчинити, а піклувальників - давати згоду на вчинення від імені підопічного правочинів вирішує орган опіки і піклування прийняттям відповідного рішення.
Опікун і піклувальник не мають права виконувати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.
Усиновлення (удочеріння) -~ це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, шо здійснюється на підставі рішення суду, крім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України та якщо усиновлювачем є іноземець (потрібний дозвіл Центру з усиновлення дітей).
Питання усиновлення регулюється главою 18 Сімейного кодексу України, а саме: статтею 211 кодексу встановлено перелік осіб, які можуть бути усиновлювачами, а в статті 212 наводиться перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Зокрема, усиновлювачем може бути повнолітня дієздатна (особа, яка старша за усиновлювану дитину не менше 15 років (у випадку усиновлення повнолітньої особи - не менше 18-ти років).
Не можуть бути усиновлювачами особи, які є обмежено дієздатними, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не мають постійного місця проживання та постійного доходу, були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини, страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством здоров'я України, а також особи, інтереси котрих суперечать інтересам дитини.
Також законодавцем у статті 213 Кодексу вказано перелік осіб, які мають переважне право на усиновлення дитини - громадянин України в сім'ї якого виховується дитина, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюсться. який є родичем дитини та людиною, яка усиновлює кількох дітей, котрі є братами та сестрами, а також подружжя.
Для усиновлення потрібна згода усиновлюваного, у формі, що відповідає її вікові. Однак, усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення та якщо дитина проживає в сім'ї усинов-лювачів і вважає їх своїми батьками.
Якщо батьки дитини невідомі чи їх позбавлено батьківських прав, визнано недієздатними чи безвісти відсутніми, усиновлення дитини проводиться без згоди батьків. Також це можливо у випадку, коли судом буде встановлено, що батьки, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не беруть участі в її утриманні та вихованні, не проявляють батьківської турботи та піклування.
На усиновленння дитини одним із подружжя необхідна письмова, нотаріально засвідчена згода другого з подружжя. У випадку визнання другого з подружжя безвісти відсутнім чи недієздатним усиновлення проводиться без такої згоди. Якщо усиновлюється дитина, над якою встановлено опіку або піклування, то крім згоди батьків також потрібна письмова згода опікунів чи піклувальників.
Усиновленням вважається здійсненим у день набрання чинності рішення суду про усиновлення.
Статтею 226 кодексу встановлено, що дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої щодо факту усиновлення. Однак, таємниця усиновлення не поширюється на випадки усиновлення дітей іноземцями.
Усиновлювач має право змінити відомості про місце і дату народження дитини, прізвище, ім'я та по батькові дитини. Усиновлені діти втрачають особисті та майнові права і звільняються від обв'язків щодо своїх батьків та родичів, але прирівнюються в особистих та майнових правах до родичів усиновлювачів за походженням.Усиновлення може бути визнане недійсним або скасовано судом у таких випадках: якщо воно було проведено на підставі підроблених документів, без наміру дотримуватися відносин, встановлених для батьків та дітей, особою, котра не може бути уси-новлювачем, а також, коли воно суперечить інтересам дитини, та в інших випадках, предбачених в статті 238 Сімейного кодексу.
Усиновлення припиняється з часу набуття рішенням суду про його скасування законної сили. З цього моменту відповідно поновлюються всі права та обов'язки між дитиною та її батьками, а також родичами за походженням.
Сімейним кодексом України відновлено інститут патронату, тобто передання органом опіки та піклування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного виховання) до досягнення дитиною повноліття, за плату, розмір якої визначається за домовленістю з органом опіки та піклування. На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Патронатний вихователь зобов'язаний:
1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;
2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;
3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.
Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.
7. Права та обов'язки інших членів сім'ї
Відносини між членами сім'ї та родичами, які регулюються Сімейним кодексом України, умовно можна поділити на дві групи:
1. Особисті немайнові права та обов'язки.
2. Майнові обов'язки щодо утримання інших членів сім'ї, родичів.
Зокрема, законодавець передбачив наступне:
1) баба, дід, прабаба та прадід мають право на виховання правнуків т;а їх захист. У випадку перешкоджанню зазначеним особам батьками, чи іншими особами, з якими проживає дитина, вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду;
2) брати та сестри мають право на спілкування з неповнолітніми дітьми, а повнолітні, крім того, ще й мають право брати участь у вихованні неповнолітніх братів та сестер;
3) мачуха, вітчим мають право брати участь у вихованні пасинка, падчерки;
4) сестра, брат, вітчим, мачуха мають право на захист малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки;
5) внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда. А також повнолітні брати, сестри, пасинки, падчерки зобов'язані піклуватися про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали матеріальну допомогу. Обов'язки щодо утримання неповнолітніх або непрацездатних родичів, відповідно до чинного законодавства, мають такі особи, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу:
1. Баба, дід зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання.
2. Повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дітей або ці особи з поважних причин не можуть їх належно утримувати.
3. Повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати ма4 лолітніх, неповнолітніх братів та сестер, а також непрацездатних повнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги.
4. Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх пасинка, падчерку, які з ними проживають, якщо у нихіїемас матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів, сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Однак, суд вправі звільнити їх від виконання цього обов'язку або обмежити певним терміном, наприклад, у випадку негривалого проживання з їхнім батьком, матір'ю, негідної поведінки у шлюбних відносинах батька, матері дитини.
5. Повнолітні падчерка, пасинок (які можуть надавати матеріальну допомогу) зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги, і якщо вони самі надавали пасинку, падчерці систематичну матеріальну допомогу не менше п'яти років та якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дітей, братів, сестер або ці особи з поважних причин не можуть їх належно утримувати.
6. Інші особи, в сім'ї яких виховується дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів, сестер. 7. Повнолітня особа зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з котрими вона проживала не менше п'яти років, та якщо в неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів, сестер. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у грошовій сумі.
8. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства.
Застосування в Україні законів іноземних держав і міжнародних договорів
Громадяни іноземних держав мають ті ж права та обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України. Шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструються в Україні за законодавством України. Шлюб між громадянами України, які проживають за межами України, реєструють консульська установа або дипломатичне представництво України. Шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за законом держави - місця його реєстрації, є дійсним в Україні.
Розірвання шюбу між громадянином України та іноземцем, здіснене за межами України за законом відповідної держави, дійсний в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу обоє або хоч б один з подружжя проживав за межами України.
Громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо інший з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України.
Батьківство в Україні, незалежно від громадянства батьків і дитини та місця його проживання, визначається за законодавством України.
Батьки дитини, які проживають за межами України, можуть подати заяву про визначення батьківства до консульської установи або дипломатичного представництва України.
Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, котра є громадянином України, необхідний дозвіл Центру з усиновлення дітей. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього отримання згоди Центру з усиновлення дітей.
Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менше року на обліку в Центрі з усиновлення дітей. Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, внесену до спеціального переліку, затвердженого Міністреством охорони здоров'я, усиновлення може бути здійснене до закінчення цього терміну. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею 18 років. Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа, за дорученням Міністретсва закордонних справ України, веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними 18 років.
Опіка, піклування над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, а також над дитиною, яка є іноземцем, яка проживає в Україні, встановлюється за законом України.
Опіка та піклування, встановлені за законом іноземної держави над дитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, є дійсними в Україні у випадку відсутності заперечень консульської установи або дипломатичного представництва України. Опіка та піклування, встановлені над дитиною, яка є іноземцем, за межами України за законами іншої держави, є дійсними в Україні.
10 січня 2002 року Верховна Рада України надала згоду на приєднання України до Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року.
Конвенція набула чинності для України 22 грудня 2003 року та застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечення проти приєднання України до Конвенції. Заперечення висловили Бельгія та Німеччина, тобто по відношенню до цих держав легалізація проходить звичним порядком за допомогою консульської легалізації.
Згадана Конвенція розповсюджується на офіційні документи, які були здійснені на території однієї з держав, учасниць угоди і повинні бути представлені на території іншої держави, яка також уклала цю угоду.
Тобто, дія Гаазької Конвенції розповсюджується на документи про освіту, цивільний стан, трудовий стаж, свідоцтв про знаходження в живих, довідки, довіреності, судові рішення та матеріали за цивільними, сімейними та цивільними справами тощо.
Кожна держава, яка приєдналася до Гаазької Конвенції призначає, з врахуванням їх офіційних функцій, ті органи, яким надаються повноваження на проставлення апостиля.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 61 «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», надано повноваження апостиля, що посвідчує справжність підпису, якості, в якій виступала особа, котра підписала документ, у відповідному випадку автентичність печатки чи штампа, яким скріплюється документ, а саме:
Міністерству освіти і науки - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;
Міністерству юстиції- на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України;
Міністерству закордонних справ - на всі інших видах доку
ментів.»
Сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, визначених законодавством України.