Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Договір подружжя про надання утримання

Поиск

1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

2. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого на­пису нотаріуса.

1. З прийняттям СК України імперативне регулювання сімейних відносин по­ступилось місцем диспозитивним засадам (ч. 2 ст. 7, ст. 9 СК України). Права та обов'язки подружжя щодо утримання можуть виникати не лише з закону, а й з договору. Подружжя може укласти окремий договір: а) про надання утримання; б) про припинення права на утримання взамін набуття права власності на жит­ловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (див. коментар до ст. 89 СК України) або включити відповідні положення у шлюбний договір (див. коментар до ст. 99 СК України).

2. Спірним є питання щодо суб'єктного складу договору про надання утри­мання. Право на укладення договору про надання утримання прямо передбачене в законі тільки для подружжя. Для колишнього подружжя, а також жінки та чо­ловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, безпосередньо закріплена лише можливість укладення договору про припинення права на утримання взамін на­буття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89, ч. 2 ст. 91 СК України). В юридичній літературі найбільш поширеною є позиція, згідно з якою зазначе­ні особи можуть укласти договір про надання утримання, визначивши в ньому предмет і порядок виконання зобов'язання з утримання, лише в тому разі, якщо вони мають право на утримання за законом. Однак вони не можуть на власний розсуд встановлювати в договорі підстави виникнення права на утримання[1].

3. З коментованої статті випливає, що подружжя може укласти договір про надання утримання навіть за відсутності вказаних в законі підстав для надання утримання. Подружжя може визначити в договорі про надання утримання (шлюб­ному договорі) умови виникнення права на утримання. При цьому сторони мо­жуть відійти від положень сімейного законодавства і на власний розсуд визначи­ти свої права і обов'язки, наприклад, домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі. Право на утримання працездатного подружжя може бути обумовлене іншими об­ставинами, наприклад, виконанням обов'язків по веденню домашнього господар­ства, вихованню дітей, строком спільного проживання тощо. Як зазначається в юридичній літературі, визначені законом умови виникнення чи здійснення права на утримання не можуть погіршуватися договором[2].

За своєю природою договір про надання утримання є одностороннім, бе­зоплатним та консенсуальним. Предметом договору з надання утримання є діїособи, зобов'язаної надавати утримання, щодо передачі грошових коштів, іншо­го майна другій стороні. Зміст договору складають умови щодо порядку, розміру та строків надання утримання, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін досягнуто згоди.

5. Сторони самостійно визначають в договорі розмір коштів на утримання. Хоча йдеться про добровільне взяття на себе обов'язку по утриманню, при по­свідченні договору нотаріус має пояснити сторонам, що при визначенні розміру коштів має додержуватися принцип справедливості, добросовісності та розумно­сті (ч. 9 ст. 7 СК України). Зокрема шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК Укра­їни). Сторони можуть визначити форму надання утримання: натуральну, грошо­ву, змішану; розмір коштів на утримання: в частці від заробітку (доходу) і (або) у твердій грошовій сумі; види доходів, які враховуватимуться при визначенні розміру коштів на утримання; строки, періодичність надання утримання щоміся­чно, щоквартально тощо:

6. Сторони можуть передбачити в договорі про надання утримання відповіда­льність за його порушення, зокрема встановити сплату неустойки, передання пе­вного майна в натурі тощо. Якщо сторони не визначили цього питання в догово­рі, очевидно, можуть застосовуватися відповідні норми ЦК України, які визнача­ють наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, в ч. 2 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановле­ного індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічні правила встановлені в п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мініс­терства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 р

48.

Якщо відносини між подружжям ускладнені, обов'язок по утриманню нерід­ко не виконується добровільно. У випадку спору щодо надання утримання для виконання обов'язку у примусовому порядку необхідне рішення суду про сплату аліментів. В разі виникнення права на утримання після розірвання шлюбу втру­чання суду виявляється потрібним в більшості випадків.

Під час шлюбу той з подружжя, хто має право на утримання, зазвичай не звертається до суду з вимогою про сплату аліментів, хоча спір про надання утри­мання не виключається і протягом спільного проживання. Таку вимогу може бу­ти пред'явлено одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, а також зі спливом певного часу після розірвання шлюбу.

Заявлені вимоги щодо стягнення аліментів в разі відмови в позові про розі­рвання шлюбу, закритті провадження у зв'язку з відмовою від цього позову (а помилково прийняті позови третіх осіб - у будь-якому разі) підлягають виділу зі справи і розглядаються самостійно на загальних підставах (абз. З п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998 p.).

Якщо спір про надання утримання розглядається судом, аліменти присуджу­ються переважно у грошовій формі. Грошова форма надання утримання, по-пер­ше, більшою мірою відповідає інтересам позивача, який самостійно розподіляє її відповідно до своїх потреб, і, по-друге, спрощує процедуру визначення судом розміру аліментів.

49. тому випадку, коли між батьками не досягнуто угоди про добровільну сплату одним з них коштів на утримання дитини, останні можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК)

З метою примусового стягнення аліментів той з батьків, хто проживає з дитиною, може звернутися до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на дитину. У своїй позовній заяві позивач має право просити суд присудити з іншого з батьків (відповідача) аліменти на дитину у певній частці від його заробітку (доходу) або, за наявності певних обставин, у твердій грошовій сумі.

У разі задоволення позову у судовому рішенні має бути, зокрема, визначено розмір присуджених аліментів та строк, протягом якого вини підлягають стягненню.

Відповідно до ч.1 ст.182 Сімейного Кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення,

При цьому слід зауважити, що частина 2 даної норми передбачає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, коли аліменти присуджуються у твердій грошовій сумі (В тому випадку, коли платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. - ч.1 ст.184 СК).

Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Необхідно звернути увагу також на ту обставину, що при визначенні розміру аліментів судом враховується не тільки заробітна плата платника аліментів, але й інші види доходів, перелік яких наведений у постанові КМУ від 26 лютого 1993 р. №146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб». Серед таких доходів, зокрема, основна заробітна плата, усі види доплат і надбавок до неї, премії та винагороди, допомога по безробіттю, пенсія, стипендія, доходи від підприємницької діяльності тощо.

За рішенням суду аліменти присуджуються від дня пред’явлення позову до досягнення дитиною повноліття. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача в позасудовому порядку, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У такому випадку суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

У випадку присудження аліментів на двох і більше дітей суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері або батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення нею повноліття ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Розмір аліментів на повнолітніх дітей визначається в тому ж порядку, що й на неповнолітніх, при цьому суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Після набрання рішенням суду законної сили виконавчий лист, виданий на підставі цього рішення, з метою примусового стягнення аліментів необхідно подати до державної виконавчої служби за місцем проживання (перебування, роботи) платника аліментів або за місцем знаходження його майна.

50.

Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягуються у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (п. 2 ст. 194 СК України). Такими є загальні положення щодо стягнення заборгованості за аліментами.
Закон не обходить регламентацією і питання щодо визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Така заборгованість відповідно до ст. 195 СК України визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилось їх стягнення.
Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.
Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, заборгованість обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.
Слід звернути увагу на положення ст. 196 СК України, якою передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Так, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Закон звільняє від сплати неустойки платника аліментів, який є неповнолітнім.

Слід зазначити, що ст. 194 СК України має виключний перелік обставин коли провадиться стягнення заборгованості за аліментами.

Так, відповідно до ст. 194 СК України, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.

Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості певної суми, яка є предметом виконавчого провадження не можуть ґрунтуватися на правилах ст. 194 СК України.

Порядок стягнення аліментів та заборгованості по них визначений статтями 194-195 СК України, та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Задоволення таких вимог (про стягнення заборгованості за аліментами, які вже стягуються за рішенням суду виконавчою службою за виконавчим листом) є по своєї суті повторним стягненням аліментів з відповідачів. Така сума заборгованості має бути ним виплачена в порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів. І заходи щодо стягнення заборгованості, яка утворилась, повинні застосовувати державні виконавці.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 312; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.52.173 (0.006 с.)