Розірвання шлюбу в судовому порядку

Розірвання шлюбу за рішенням суду. Як уже зазначалося, розірвання шлюбу, крім органів РАЦС, може бути здійснене судом. Закріплений в СК порядок розірвання шлюбу судом містить суттєві зміни. Найбільш принциповим є введення двох самостійних процедур щодо розірвання шлюбу залежно від згоди або незгоди подружжя на припинення шлюбу. Відповідно до цього Кодекс закріплює: а) розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК); б) розірвання шлюбу за позовом, пред’явленим одним із подружжя, тобто за наявності спору (ст. 110 СК).У першому випадку мається на увазі добровільне розірвання шлюбу, коли ніхто з подружжя не заперечує проти припинення подружнього життя. Утім, така сім’я має дітей, тому розірвання шлюбу не може здійснюватися органами РАЦС. У цьому випадку розірвання шлюбу між подружжям традиційно здійснюється судом. Це викликано необхідністю забезпечення інтересів дітей у разі розпаду сім’ї. Разом із тим, СК закріплює нове правило щодо договірного регулювання багатьох аспектів відносин подружжя, які виникають у процесі розірвання шлюбу. Якщо подружжя дійшло згоди щодо розірвання шлюбу, воно, відповідно до ч. 1 ст. 109 СК має право подати до суду про це спільну заяву. В цьому випадку суд не з’ясовує питання щодо можливості або неможливості розірвання шлюбу. Питання щодо припинення подружнього життя подружжя вирішує самостійно. Головна мета суду полягає у встановленні того, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Таким чином, суд лише з’ясовує відповідність волевиявлення подружжя їхній справжній волі на розірвання шлюбу, та відсутність порушення інтересів дітей та подружжя після розірвання шлюбу.
Разом із заявою про розірвання шлюбу подружжя передає на розгляд суду письмовий договір, в якому вказує: з ким із них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов життя дітей братиме той з батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення тим із батьків, який проживає окремо, права на особисте виховання дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК вказаний договір має просту письмову форму. Виходячи з того, що він буде подаватися до суду разом із заявою подружжя щодо розірвання шлюбу, можна зробити припущення, що цей договір має бути затверджений судом на кшталт мирової угоди. Підписання сторонами такого договору, як випливає з ч. 1 ст. 109 СК, є правом, а не обов’язком подружжя.Новий СК України передбачає ще один договір подружжя, який подається суду при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя. Це договір щодо визначення розміру аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 СК). Треба сказати, що природу цього договору важко визначити повною мірою. По-перше, не зрозуміло, чи є його укладення обов’язковим. Частина 1 ст. 109 містить диспозитивне правило, відповідно до якого подружжя має право подати до суду письмовий договір про порядок виховання дитини. Частина 2 ст. 109 має імперативний характер, але не ясно, чи ця імперативність стосується тільки форми договору про аліменти (нотаріальна), чи самого факту укладення такого договору.По-друге, в СК чітко не визначено питання щодо змісту такого договору. Виходячи безпосередньо з тексту ч. 2 ст. 109 СК, він може стосуватися тільки розміру аліментів. Разом із тим, СК містить ще одну норму, яка регулює договірні відносини між батьками про сплату аліментів на дитину — ст. 189 СК. Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Як видно з тексту, в даному договорі батьки, по-перше, мають право укласти цей договір, а не зобов’язані це робити і, по-друге, вправі визначити не тільки розмір, а й строки виплати аліментів. Залишається визначити співвідношення цих норм. Може, ч. 2 ст. 109 СК розрахована лише на випадки укладення договору про аліменти разом із розірванням шлюбу, а ст. 189 СК розрахована на інші ситуації (якщо батьки шлюб не розривають або взагалі шлюб не брали)? Не можна забувати і про те, що СК містить норму, відповідно до якої подружжя має право визначити в шлюбному договорі свої майнові права та обов’язки як батьків (ч. 2 ст. 93). Ця норма є найбільш широкою за змістом і дає можливість батькам визначати не тільки розмір і строки, а й порядок виплати аліментів на дітей. Немає ніяких заборон щодо укладення шлюбного договору і сплати аліментів на випадок розірвання шлюбу.
Другим різновидом судового порядку розірвання шлюбу є порядок, відповідно до якого розірвання шлюбу здійснюється за позовом одного з подружжя (ст. 110 СК). Таким чином, у даному випадку мова йде про відсутність згоди подружжя щодо цього питання внаслідок чого розірвання шлюбу здійснюється за ініціативою лише одного з них. Загальний дозвіл щодо розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя має певні винятки. Відповідно до ч. 2 ст. 110 СК такий позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. В законі не сказано чи поширюється це правило на випадки народження у подружжя мертвої дитини або коли дитина померла до досягнення нею одного року.
Новий СК України містить чимало нових норм, які регулюють відносини, пов’язані з розірванням шлюбу за позовом одного з подружжя. Відповідно до законодавства, що діяло раніше (ч. 2 ст. 38 КЗпШС України) порушити справу про розірвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного року після народження дитини було заборонено тільки чоловіку без згоди жінки. Якщо ж ініціатором розлучення була жінка, то вона мала на це право. Указана норма була спрямована на забезпечення інтересів жінки-матері та дитини. Новий Сімейний кодекс суттєво змінює це правило і встановлює, що шлюб не може бути розірвано за ініціативи не тільки чоловіка, а й жінки. Така зміна не здається обґрунтованою. Відповідно до нового законодавства чоловік і жінка мають рівні права, але додержання принципу рівності прав та обов’язків учасників сімейних відносин незалежно від статі в цьому випадку виглядає дещо формальним. Не можна не враховувати тієї обставини, що жінка під час вагітності та протягом певного часу після народження дитини перебуває в особливому психічному та фізичному стані й тому потребує підвищеного захисту. Якщо заборона на розірвання шлюбу стосовно чоловіка виглядає зрозумілою (забезпечення спокою дружини під час вагітності та після народження дитини), то щодо жінки вона викликає сумніви.
Однак, СК містить винятки з цього правила.
1. Звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини можливе, якщо один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК). 2. Чоловік та дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою (ч. 3 ст. 110 СК). 3. Чоловік і дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо: а) батьківство щодо неї визнане іншою особою або б) за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК).
Таким чином, позов кожного з подружжя про розірвання шлюбу може бути пред’явлено тільки після спливу одного року після народження дитини. Раніше (під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року) такий позов міг бути пред’явлений лише у випадках, встановлених законом. Це або протиправна поведінка одного з подружжя щодо другого з подружжя або дитини, яка містить ознаки злочину, або виключення чоловіка з актового запису про народження дитини як її батька.
Якщо перешкод для пред’явлення позову про розірвання шлюбу немає, суд приймає позов та розглядає справу. При цьому він уживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК). При розгляді справи суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя (ч. 1 ст. 112 СК України). В літературі зазначалося, що у більшості випадків подружжя сповіщає суд про причини розпаду своїх сімейних стосунків, але якщо воно відмовляється їх розкрити, суд не вправі примушувати його до цього. При з’ясуванні усіх питань подружнього життя суд має враховувати, що Сімейний кодекс закріплює правило, відповідно до якого регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників (ч. 4 ст. 7 СК).
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Таким чином, новий Сімейний кодекс підставою для розірвання шлюбу встановлює порушення інтересів членів сім’ї, що мають істотне значення. Питання щодо порушення (або непорушення) таких інтересів та ступінь їх значущості для подружжя або дитини встановлює суд з урахуванням усіх обставин справи.

Момент розірвання шлюбу

1. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.

(Частина перша статті114в редакції Закону№ 524-V від22.12.2006)

2. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинно­сті рішенням суду про розірвання шлюбу.

 

1. Розірвання шлюбу спричиняє важливі юридичні наслідки, тому суттєвим є визначення моменту, з якого шлюб вважається розірваним. Сімейне законодавство передбачає розірвання шлюбу в адміністративному (ст. ст. 106, 107 СК Украї­ни) та судовому порядку (ст. ст. 109-112 СК України). Порядок розірвання шлюбу безпосередньо впливає на визначення моменту припинення шлюбу.

2. У ч. 1 ст. 114 СК України встановлено, що у випадку розірвання шлюбу дер­жавним органом РАЦС (адміністративний порядок) шлюб припиняється в день реєстрації розірвання шлюбу. Ця стаття закону зазнала певних змін. В первісній редакції ч. 1 ст. 114 СК України вказувалося, що шлюб припиняється у день ви­несення органом РАЦС постанови про розірвання шлюбу. Законом України від 22.12.2006 p. № 524-V«Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України»' винесення органами РАЦС постанов про розірвання шлюбу було скасо­ване. У зв'язку з цим органи РАЦС одразу реєструють розірвання шлюбу. Саме з цим моментом і пов'язане його припинення.

3. Розірвання шлюбу в судовому порядку має свої особливості (ч. 2 ст. 114 СК України). Важливими в цьому плані є два моменти: а) винесення судом рішен­ня про розірвання шлюбу; б) набрання чинності рішенням суду.

Винесення судом рішення про розірвання шлюбу за спільною заявою подруж­жя або за позовом одного з них не є останнім етапом судової частини процедури розірвання шлюбу. Це пов'язане з тим, що після того, як суд винесе таке рішення, сторони мають право його оскаржити. У цьому випадку рішення не набирає чин­ності і справа направляється на розгляд до апеляційного суду.

Сторона, яка хоче оскаржити рішення суду про розірвання шлюбу, може пода­ти спочатку заяву про апеляційне оскарження, а потім і саму апеляційну скаргу. За­ява про апеляційне оскарження може бути подана протягом десяти днів від дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження (ч. 1 ст. 294 ЦПК України). Апеля­ційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 4 ст. 295 ЦПК України). У якому порядку, через який суд і у який строк може бути подана апеляційна скарга, суд вказує у своєму рі­шенні про розірвання шлюбу.

Якщо рішення суду не було оскаржено у встановлений законом строк, то воно набирає законної сили. Саме з цього моменту судове рішення стає загальнообо­в'язковим. Після цього сторони, а також їхні правонаступники не можуть знову за­являти в суді ту саму позовну вимогу з тих саме підстав, а також оспорювати в іншо­му процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч. 2 ст. 223 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 коментованої статті саме день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу вважається днем припинення шлюбу. Із цим днем і пов'я­зані для сторін всі наслідки розірвання шлюбу.

4. Проблема визначення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання вкрай гостро постала у зв'язку з прийняттям нового СК України та неспівпадінням з цього питання норм старого та нового законодавства.

Справа в тому, що за новим СК днем розірвання шлюбу вважається день на­брання чинності рішенням суду (ч. 2 ст. 114 СК України) у той час, як згідно із за­конодавством, що діяло раніше, шлюб припинявся у день, коли подружжя (один з них) на підставі рішення суду реєстрували розірвання шлюбу в органах РАЦС (ст. 44 КпШС України). Таким чином, рішення суду щодо розірвання шлюбу не мало вирішального значення. Вважалося, що і після набрання ним чинності сто­рони можуть змінити свою думку та прийняти рішення про збереження сім'ї. Час «на роздуми» подружжя не обмежувався, сторони мали право звернутися до органів РАЦС незалежно від того, скільки часу спливло після винесення судом рішення про розірвання шлюбу.

Після набрання чинності новим СК України на практиці виникло питання що­до юридичної долі шлюбів, які за рішенням суду були розірвані до 1.01.2004 p., якщо факт розірвання шлюбу не був зареєстрований в органах РАЦС. Чи потрі­бно після набрання чинності новим СК України подружжю звертатися до орга­нів РАЦС, чи їхній шлюб автоматично після 1.01.2004 р. вважається розірваним, оскільки новий закон пов'язує розірвання шлюбу саме з рішенням суду, а не його реєстрацією в органах РАЦС?

З аналізу норм сімейного законодавства можна зробити висновок про те, що в даному випадку має місце ультра активна форма дії закону у часі. До відно­син, що виникли, необхідно застосовувати ст. 44 КпШС України навіть після 1.01.2004 р. Це означає наступне. Якщо суд виніс рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності до 1.01.2004 р., то сторони мають діяти за правилами КпШС України і після набрання чинності новим СК України. Коли сторони зверталися до суду з позовом про розірвання шлюбу і суд виносив відповідне рішення, він пояснював сторонам, що до моменту реєстрації розірвання шлюбу органах РАЦС їх шлюб ще не вважається розірваним. З урахуванням цього сторони і діяли. Як­що вони не знайшли підстав для звернення до органу РАЦС, то це може свідчити про їхнє бажання зберегти свій шлюб.

В іншому випадку виникають питання, на які важко відповісти. Уявімо собі наступну ситуацію. Суд виніс рішення про розірвання шлюбу у 1998 р. Подруж­жя не зверталося за розлученням до органів РАЦС. Лише у 2005 р. до органів РАЦС звернулася дружина, яка бажає оформити розірвання шлюбу. Якщо вважа­ти, що тут діють норми нового СК, то виникає питання, з якого моменту шлюб буде вважатися розірваним? З часу набрання чинності рішенням суду, як цього вимагає новий СК? Однак це неможливо. Шлюб розірвано судом у 1998 p., а норми СК не мають зворотної дії і не можуть регулювати відносини, що виникли до 1.01.2004 р. Не можна пов'язати момент розірвання шлюбу і з часом набрання чинності СК України (1.01.2004 p.), оскільки при цьому незрозуміло, які норми будуть регулювати відносини подружжя, що існували з часу набрання чинності рішенням суду (1998 р.) до набрання чинності новим СК України (1.01.2004 p.). Очевидно, що існує один вихід: у випадку набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу до 1.01.2004 р. (до початку дії нового СК України), відносини, що виникли, регулюються нормами КпШС України. При цьому сторони пови­нні зареєструвати розірвання шлюбу у державному органі РАЦС відповідно до вимог ст. 44 КпШС України незалежно від часу їх звернення. При цьому орган РАЦС повинен здійснити реєстрацію розірвання шлюбу, як це передбачалося нор­мами старого законодавства.