На захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

2. Встановлення опіки та піклування не припиняє права дити­ни на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшко­дування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття, що коментується, визначає права дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Цим правам відповідають обов'язки опікунів, піклувальників. Дитина, над якою встанов­лено опіку чи піклування, має право проживати в сім'ї опікуна, піклувальника. Опікун, піклувальник, як правило, повинен проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки та піклу­вання). Як випливає зі змісту цього пункту, опікун, піклуваль­ник може проживати на житловій площі підопічного. Як вже зазначалося, під опікою та піклуванням треба розуміти систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності опікунів, піклувальників, пов'язаної з вихованням малолітніх і неповно­літніх дітей, захистом їх прав і законних інтересів. Тому дити­на, над якою встановлено опіку або піклування, має право на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, вихован­ня і на повагу до її людської гідності, а також на захист від зловживань з боку опікуна, піклувальника.

Права дитини, над якою встановлено опіку чи піклування, аналогічні правам дітей, пов'язаним з їх вихованням, яким від­повідають обов'язки батьків (статті 150 і 151 СК). Однак права та обов'язки опікунів і піклувальників щодо дитини, як вже заз­началося, мають вужчий характер порівняно з правами батьків щодо виховання дитини.

Органи опіки та піклування, як вже зазначалося, зобов'язані здійснювати регулярний контроль за виконанням опікунами та піклувальниками їх обов'язків. Дитина, як вже зазначалося, має право на захист від зловживань з боку опікуна чи піклувальни­ка. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦК дії опікуна можуть бути оскар­жені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопіч­ного, до органу опіки та піклування або до суду. Уявляється, що це положення має поширюватись й на піклувальника. Зазначе­не право відповідає ст. 55, яка передбачає право громадян на судовий захист, і ст. 124 Конституції, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у на­шій державі.

Рішення органів опіки та піклування можуть бути оскарже­ні до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду. Як вже зазначалося, зазначені рі­шення відповідно до статей 55 і 124 Конституції можуть бути оскаржені безпосередньо до суду. Однак це не виключає мож­ливості оскарження заінтересованими особами рішень органів опіки та піклування до вищестоящого органу (ч. 2 ст. 79 ЦК; ст. 248-4 ЦПК; пункти 1, 4 і 8 постанови Пленуму Верховного Су­ду України від 3 грудня 1997 р. № 13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, юри­дичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян"). Нині вище­стоящими органами, яким підпорядковані органи опіки та пік­лування, є обласні, Київська та Севастопольська міські держав­ні адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад (ст. 130 КпШС). Це ж випливає з пунктів 1.3 та 1.4 Правил опіки та піклування.

Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має та­кож право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки чи піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його одержання згідно з законом.

Обов'язки опікунів та піклувальників піклуватися про дити­ну, над якою встановлено опіку чи піклування, забезпечувати їй умови для всебічного розвитку, освіти треба відрізняти від ана­логічних обов'язків усиновлювачів щодо неповнолітніх усинов­лених дітей. На опікунів та піклувальників, на відміну від уси­новлювачів, не покладено обов'язку щодо утримання підопіч­них. На утримання підопічного витрачаються його пенсія, алі­менти, інші доходи від майна підопічного (ч. З ст. 72 ЦК). При встановленні опіки або піклування над дитиною, на відміну від її усиновлення, не припиняються особисті немайнові та майно­ві права й обов'язки між нею, її батьками та іншими родичами за походженням. Тому встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні вип­лати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою го­дувальника.

63. Припинення опіки (піклування)
Сімейний кодекс України розрізняє припинення опіки (піклування) над дитиною (ст. 250) і звільнення опікуна (піклувальника) дитини від таких обов'язків. Згідно зі ст. 250 СК опіка (піклування) над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК України. Виходячи зі змісту цієї статті, слід вважати, що припинення опіки та піклування не відноситься до предмета сімейного права. Але такий висновок потребує певного уточнення. Як уже зазначалось, опіка і піклування є міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх обов'язків є складовою частиною правосуб'єктності органу опіки і піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не автоматично, а за рішенням органу опіки та піклування, можна стверджувати, що опіка (піклування) припиняються у випадках, встановлених цивільним та адміністративним законодавством України.
Припинення опіки, як правило, відбувається тоді, коли відпала необхідність у її продовженні. Підставами для припинення опіки є:
- досягнення малолітнім чотирнадцяти років, за винятком випадків, коли він буде в установленому порядку визнаний недієздатним внаслідок психічного захворювання;
- повернення малолітнього на виховання батькам;
- смерть підопічного;
- смерть опікуна.
За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично. Автоматично опіка припиняється у разі смерті підопічного або по досягненні дитиною чотирнадцятирічного віку. При цьому необхідно враховувати те, що й після смерті дитини опікун повинен дбати про збереження її майна до прийняття його спадкоємцями чи вжиття відповідним органом заходів щодо охорони цього майна.
Виходячи зі змісту п. 5.4 Правил, слід вважати, що по досягненні дитиною 14-річного віку раніше призначений над нею опікун автоматично стає піклувальником і зобов'язаний виконувати обов'язки, пов'язані з цим, без спеціального рішення органу опіки і піклування.
При встановленні інших обставин, які є підставою для припинення опіки, потрібно, щоб про зняття опіки було прийняте спеціальне рішення органу опіки і піклування.
Піклування над неповнолітніми дітьми припиняється:
- по досягненні підопічним вісімнадцяти років;
- при реєстрації неповнолітнім шлюбу;
- унаслідок смерті особи, що перебувала під піклуванням;
- унаслідок смерті піклувальника.
В усіх зазначених випадках піклування знімається автоматично.
Зазначені підстави припинення піклування засновані на засадах цивільно-правової дієздатності особи. За загальним правилом дієздатність особи в повному обсязі виникає з досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років). Винятком із цього правила є умови виникнення дієздатності, пов'язані з реєстрацією шлюбу. Відповідно до ст. 22 СК мінімальний шлюбний вік, встановлений для жінки, - 17 років, а за рішенням суду право на шлюб може бути надане особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У разі реєстрації шлюбу до досягнення 18-ти років особа набуває дієздатності у повному обсязі з часу одруження. З цього часу знімається і раніше встановлене піклування над такою особою.
Дієздатність особи припиняється з настанням її смерті, що також є підставою припинення піклування. Якщо припинення опіки (піклування) пов'язане з настанням певного юридичного факту, часто не заснованого на волевиявленні особи, то звільнення опікуна (піклувальника) від його обов'язків має безпосередній зв'язок з певною поведінкою опікуна (піклувальника) щодо підопічного.
У тих випадках, коли опікуну чи піклувальнику внаслідок збігу обставин стало важко виконувати обов'язки по опіці і піклуванню, він вправі просити орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного про звільнення його від цих обов'язків або ж органи опіки і піклування з власної ініціативи можуть звільнити опікуна чи піклувальника від виконання цих обов'язків.
Обставини, внаслідок яких можливе звільнення опікунів і піклувальників на їх прохання від виконання обов'язків, можуть бути різними. Це - хвороба опікуна чи піклувальника, яка зробила неможливим здійснення нагляду за підопічним, зміна умов життя опікуна чи піклувальника, погіршення не з вини опікуна (піклувальника) взаємин з підопічним та ін.
У разі, коли підопічні діти передані на виховання своїм батькам (наприклад, раніше позбавлених батьківських прав) або усиновлені в установленому законом порядку, орган опіки та піклування незалежно від волі опікуна чи піклувальника зобов'язаний вирішити питання про його звільнення від обов'язків по опіці чи піклуванню цих дітей.
При розгляді заяви опікуна (піклувальника) про звільнення від виконання своїх обов'язків орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного повинен упевнитись, що таке прохання зумовлене поважною причиною.
Орган опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обґрунтованими заявами будь-яких осіб може звільнити опікуна чи піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо встановить, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків (п. 5.2 Правил). Прикладом того, що опікун (піклувальник) не відповідає своєму призначенню слід вважати негідне його поводження в сім'ї, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, ведення аморального способу життя. За наявності подібних легковажних проявів у поведінці опікуна (піклувальника) він повинен бути звільнений від виконання функцій по опіці і піклуванню незалежно від його прихильності до підопічної особи.
Опікун (піклувальник) може вести і пристойний спосіб життя, але при цьому несумлінно ставитись до виконання своїх обов'язків по опіці і піклуванню. І за цих умов він повинен бути звільнений від виконання таких обов'язків.
Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях (заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном) або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи піклувальник повинен бути не тільки звільнений від виконання своїх обов'язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним законодавством (п. 5.3 Правил). Якщо в період розгляду справи про звільнення опікуна (піклувальника) від обов'язків стане відомо про зловживання ним своїми правами, залишення підопічних дітей напризволяще, матеріали про це повинні негайно передаватись прокуророві для вирішення питання про притягнення винного до відповідальності в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

 

64. Патронат над дітьми — це оновлений інститут сімейного законодавства України, який передбачався ще Кодексом про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 р.1, але не отримав на той час широкого застосування. Між тим, сучасний стан життя зберігає не тільки необхідність в існуванні вже апробованих практикою форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, — усиновлення, опіки та піклування, дитячих будинків сімейного типу2, прийомних сімей3 тощо, а потребує розширення кола таких форм, що на сьогодні і знайшло своє закріплення в інституті патронату над дітьми.
Патронат — альтернативна форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання. Якщо проаналізувати мету, підстави застосування закріплених у СК форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, їх сутність, то можна дійти висновку, що кожна з них, хоча і спрямована на поліпшення долі дітей, але має свої особливості. Так, від усиновлення патронат над дітьми відрізняється наступним:

— усиновлення, на відміну від патронату, відносять до підстав створення сім'ї;
1 Положення про порядок патронування дітей в колгоспах і сім'ях трудящих, затверджене Постановою РНК УРСР від 11 червня 1940 р. // СП Ук-раинской ССР. - 1940. -№ 15.
2 Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р.
3 Положення про прийомну сім'ю, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р.
— при усиновленні дитина приймається в сім'ю усиновлювача на правах доньки чи сина і поміж дитиною і усиновлювачем виникають відносини, що прирівнюються до батьківських1. При патронаті батьківських прав не виникає, а дитина передається лише на виховання;
— підставою виникнення усиновлення, як правило, є рішення суду, а відносини між дитиною та патронатним вихователем виникають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування;
— патронат, на відміну від усиновлення, припиняється при досягненні дитиною повноліття;

— патронатний вихователь, на відміну від усиновлювача, отримує плату за виховання;
— між патронатним вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов'язань, як це відбувається при усиновленні;
— патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і навпаки, усиновлення припиняє змогу встановлення патронату.
Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняється наступним:
— патронатний вихователь отримує, на відміну від опікуна (піклувальника), плату за виконання своїх зобов'язань;
— між дитиною і патронатним вихователем складаються тісніші зв'язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном;
— опікун — законний представник дитини у всіх право відносинах, а патронатний вихователь — лише у сфері процесуальних відносин2.

65. Дитина може бути передана у сім'ю патронатного вихователя лише після того, як вона на загальних підставах визнана сиротою або позбавленою батьківського піклування. Патронатному вихователю надається можливість підібрати ту дитину, яку він бажає виховувати. Законодавство, на жаль, не вирішує питання щодо того, чи можна передавати під патронат дитину, у якої є рідні неповнолітні брати і сестри, які до цього моменту виховувалися разом. Вважаємо, що, хоча такі форми, як усиновлення і патронат, різняться одна від одної, в них одна мета — виховання дитини, позбавленої батьківського піклування. Тому, виходячи з аналогії закону, зокрема ст. 210 СК, неповнолітні брати і сестри не можуть біти роз'єднані при передачі їх під патронат. І лише за наявності обставин, що мають істотне значення, зокрема, неможливості їх сумісного проживання і виховання за станом здоров'я, орган опіки і піклування укладає договір і передає під патронат одного з братів або сестер. Якщо буде досягнуто згоди про передачу в сім'ю патронатного вихователя рідних брата й сестри, то з вихователем орган опіки і піклування повинен укласти кілька договорів (за кількістю дітей), бо кожний з цих договорів буде стосуватися певної дитини і встановлювати обов'язки сторін щодо неї.
Укладенню договору передує обстеження умов проживання сім'ї патронатного вихователя з тим, щоб виховання дитини саме в цій сім'ї відповідало її інтересам. Слід зауважити, що обстеження умов має відбуватися, за правилом, стосовно певної дитини. Тільки після того, як орган опіки і піклування дійде позитивного висновку, між ним і патронатним вихователем укладається договір про патронат, в якому обумовлюються певні умови, на яких дитина передається на виховання, тобто сторонами цього договору виступають тільки орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Дитина, незалежно від віку, в укладенні цього договору участі не бере. Між тим, відповідно до ст. 253 СК передача дитини під патронат потребує її згоди. Чи входить ця згода до складу юридичних фактів? Вважаємо, що ні, бо у певних випадках передача дитини у патронат провадиться і без її згоди, а саме, коли дитина ще не досягла віку, з якого може висловити її.

 

66. Стаття 252. Договір про патронат
1. За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.
(Стаття 252 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23 лютого 2006 р. № 3497-ІУ)
1. Відновлення у нашому законодавстві інституту патронату не викликало спротиву.
У радянський період нашої історії інститут патронату був започаткований поста­новою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок та умови передання вихованців дитячих бу­динків у селянські сім'ї» від 5 квітня 1926 р., а також постановою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок і умови передання вихованців дитячих будинків та інших неповноліт­ніх трудящим в містах та робітничих селищах» від 28 травня 1928 р.
Інститут патронату в УРСР будувався на тих же засадах. Постановою РНК УРСР від 11 червня 1940 р. було затверджене Положення про порядок патронування дітей в колгоспах і сім'ях трудящих1. На патронат бралися діти від п'яти місяців до шістнад­цяти років на підставі договору. Договори укладалися з відділом охорони здоров'я, якщо дитина ще не досягла чотирьох років, а щодо старших за віком дітей - із відді­лом освіти.
2. Патронат запроваджувався не для приниження ролі інститутів так званої «при­йомної сім'ї» чи дитячих будинків сімейного типу, що лише формувалися, а як аль­тернативна форма забезпечення сімейним вихованням дитини, позбавленої батьків­ського піклування, з певними перевагами.
3. Патронат має подібні риси з опікою та піклуванням, але все ж патронат це не опіка і не піклування.
Відносини по опіці та піклуванню виникають на підставі рішення суду або рішен­ня органу державної виконавчої влади, а відносини патронату - на підставі договору. Тому патронатний вихователь виконує свої договірні обов'язки, в той час як опікун чи піклувальник виконує повноваження, покладені на нього від імені держави, на ви­конання конституційного обов'язку держави, сформульованого у частині 3 статті 51 Конституції України.
Опікун є законним представником дитини у всіх правовідносинах. Патронатний вихователь є таким лише у сфері процесуальних відносин. Між названими право­вими інститутами є чимало спільних рис, зумовлених спільною метою, - врятувати дитину від безпритульності, забезпечити її сімейним оточенням.
4. Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Сторонами договору про патронат є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого - патронатний вихователь.
Стаття 252 СК не містить вимог щодо особи патронатного вихователя та переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. Ця прогалина може бути заповнена за допомогою аналогії закону: не може бути патронатним вихователем, як і опікуном та піклувальником, той, хто зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлений батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.
5. Перш ніж укласти договір орган опіки та піклування зобов'язаний обстежити умови проживання сім'ї, переконатися у можливості забезпечення дитині умов для виховання та розвитку.
Якщо хтось із членів сім'ї страждає на тяжку інфекційну хворобу чи сім'я потер­пає від матеріальної скрути, передання їй дитини не відповідало б її інтересам.
Права члена сім'ї, відповідно до частини 3 статті З СК, має одинока особа. У зв'язку з цим особа, яка бажає взяти дитину на виховання, може бути одинокою. У цій ситуації «взяти дитину в свою сім'ю» означає спільно проживати з нею.
6. Предметом договору є прийняття у свою сім'ю чужої дитини і забезпечення її сімейним вихованням.
7. Кінцевим строком дії договору є досягнення дитиною повноліття. Дитина, зви­чайно, може залишитися і після цього у сім'ї колишнього патронатного вихователя, але вже на іншій правовій підставі. Договір про патронат може бути укладений не обов'язково на весь період неповноліття дитини.
8. Укладення договору про патронат не звільняє посадових осіб від обов'язку нада­вати інформацію про наявність дитини, яка може бути усиновлена (стаття 214 СК).
Договір про патронат не є перешкодою до усиновлення дитини. У свою чергу, усиновлення дитини є підставою для припинення цього договору.
9. Стаття 252 СК не встановлює особливих вимог щодо форми договору. Тобто це означає, що достатньо письмового викладу його умов, підпису сторін та відповідної печатки органу опіки та піклування.

67. Зазвичай патронат припиняється з припиненням строку його дії, тобто досягненням дитиною повноліття. Між тим, відносини, що існують між патронатним вихователем і дитиною, можуть бути припинені достроково у наступних випадках:
— смерті патронатного вихователя або смерті дитини. Це цілком зрозуміло, бо договір про патронат нерозривно пов'язаний, як вже зазначалося, з конкретними особами і має особистий характер. Між тим, якщо дитині було добре в сім'ї патронатного вихователя і вона бажає залишитися в ній, а члени сім'ї погоджуються з цим, треба виходити з того, що саме один із членів цієї сім'ї має перевагу перед іншими фізичними особами стати патронатним вихователем;
— появи батьків дитини і передачі їм дитини;
— відмови від договору патронатного вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. У цьому випадку незалежно від того, хто звернувся з проханням розірвати договір, до призначення дитині нового вихователя або передачі дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину;
— згоди сторін;
— за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків. Це відбувається у разі, коли вихователь нехтує виконанням своїх зобов'язань, виконує їх неналежним чином або взагалі виявиться нездатним забезпечити дитині належні умови для її виховання, або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

 

68. Прийомна сім’я є однією з форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, що втратили батьків, або їхні батьки в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, потребують родинного тепла і виховання. Прийомна сім’я – це сім’я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Порядок прийому дітей в сім’ї встановлено Постановою Кабінету міністрів України № 565 від 26 квітня 2002 року "Про затвердження Положення про прийомну сім’ю". Ті, хто взяли дітей у прийомну сім’ю, є прийомними батьками, а влаштовані діти – прийомними дітьми.

 

69. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається Первомайською районною держадміністрацією на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок, з урахуванням результатів навчання, подання Миколаъвського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення.