Договір доручення. Договір комісії. Зберігання. Управління майном.

 

& Прочитайте

Л –

Поняття, сторони, предмет, форма договору доручення. Права і обов’язки сторін. Припинення договору доручення.

A Інформація

 

Доручення — це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зо­бов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірите­ля) певні юридичні дії. За правочином, вчиненим повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель (ст. 1000 ЦК України).

Договір доручення належить до категорії договорів з надання по­слуг — дій досить широкого спектру, не пов'язаних у цьому випад­ку із створенням речі. Послуги у договорі доручення породжують відповідне благо, що має вартісну природу. Зобов'язання, що вини­кає через укладання договору доручення, можна характеризувати як різновид зобов'язання з надання послуг, в якому «один контра­гент доручає іншому контрагенту ведення певної справи, не пов'я­заної зі створенням матеріального результату, а спрямованої на до­сягнення різних інших ефектів».

Повірений у договорі доручення створює права та обов'язки безпо­середньо для довірителя (п. 1 ст. 1000 ЦК України). Ця умова є сут­ністю відносин представництва (глава 16 ЦК України). Договір дору­чення належить до одного з видів представництва — договірного, і на нього розповсюджуються відповідні норми про представництво.

Договір доручення вважається консенсуальним — права й обо­в'язки сторін виникають з моменту досягнення згоди за всіма істот­ними умовами. Договір доручення може бути як сплатним, так і безоплатним (ст.1002 ЦК У).

Сторонами у договорі доручення є довіритель і повірений. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб — як до­вірителів, так і повірених висуваються вимоги щодо їх повної дієздатності. Юридична особа є завжди дієздатною.

Предмет договору доручення становлять дії повіреного, спрямо­вані на здійснення суб'єктивних прав та обов'язків або на їх здобут­тя. Власне, це надання нематеріальних посередницьких послуг. Предмет договору може конкретизуватися вказівками довірителя, наприклад, щодо порядку та способу здійснення відповідних юри­дичних дій.

Юридичні дії, які належить здійснити повіреному, мають бути чітко визначені у договорі доручення або виданій на підставі дого­вору довіреності (ст. 1003 ЦК України).

У главі 68, присвяченій договору доручення, відсутня спеціальна регламентація форми даного договору. З цього випливає, що мають застосовуватися загальні правила ЦК України про форму право-чинів (статті 205-210 ЦК України). У статтях 1000, 1007 ЦК Украї­ни вказується, що це може бути довіреність, видана на підставі до­говору.

Строк договору доручення визначається характером доручення. Він може мати певний проміжок часу, наприклад, якщо на повіре­ного покладено обов'язок укласти договір з третіми особами. Також строк дії договору може бути обмежений певною датою (наприклад, отримання заробітної плати, авторської винагороди). Слід зазначи­ти, що строк дії договору залежить від строку дії довіреності і не мо­же його перевищувати.

Передбачений цивільним законодавством максимальний строк дії довіреності складає три роки. Якщо договір перевищує цей строк, необхідно скласти нову довіреність.

Довіритель і повірений у силу договору наділяються відповідни­ми правами та обов'язками. Повірений зобов'язаний:

1) особисто виконати дане йому доручення. Це зумовлено немате­ріальним характером послуги, що надається ним і довірчими відно­синами, які обумовлюють, як правило, даний договір. Тому в зако­нодавстві передбачаються певні обмеження щодо передоручення і встановлюється детальна регламентація цього процесу (ст. 240 ЦК України).

Передоручення — особливий вид заміни сторін у зобов'язанні, дозволяється лише у разі, якщо це передбачено договором або по­вірений примушений до цього обставинами з метою охорони ін­тересів довірителя.

Повірений, який передовірив виконання іншій особі, має негай­но сповістити про це довірителя. У цьому разі він відповідає лише за вибір замісника;

2) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення (ст. 1006 ЦК України).

Виконання цього обов'язку надає довірителю змогу розібратися у ситуації і при потребі змінити свої вказівки або відмовитися від договору;

3) після виконання доручення або в разі припинення договору до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк чинності якої не сплинув, і надати звіт із залученням виправдаль-них документів, якщо це вимагається за умовами договору та ха­рактером доручення;

4) негайно передавати довірителю все одержане у зв'язку з вико­нанням доручення.

На довірителя також покладаються певні обов'язки на підставі договору доручення (ст. 1007 ЦК України). Довіритель зобов'яза­ний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не передбачено договором:

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням до­ручення;

3) негайно прийняти від повіреного все одержане ним згідно з до­говором;

4) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить. Такий обов'язок виникає при сплатному договорі доручення, і пев­на плата передбачена законом для комерційного представництва.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час (пункти 1-2 ст. 1008 ЦК України). Отже, договір доручення припи­няється у разі:

1) відмови довірителя від договору.

Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель має відшкодувати повіре­ному зазнані при виконанні доручення витрати, а якщо повіреному належить плата — також виплатити йому плату рівноцінну викона­ній ним роботі. Це правило не застосовується до виконання повіре­ним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення;

2) відмови повіреного від договору доручення;

3) смерті довірителя або повіреного;

4) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеженим у дієздатності чи безвісно відсутнім;

5) ліквідації юридичної особи.

У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі, документи та передати довірителеві. Такий самий обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи — повіреного (ст. 1010 ЦК України).

Слід зазначити, що при комерційному представництві довіри­тель, який відмовляється від договору, зобов'язаний повідомити другу сторону про припинення договору не пізніше як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не передбаче­ний договором.

Довіритель звільняється від такого обов'язку у разі припинення юридичної особи, яка виступає комерційним представником (ст. 1008 ЦК України).

 

Поняття, сторони, предмет, форма договору комісії. Права і обов’язки сторін. Субкомісія. Види договору комісії. Припинення договору комісії.

A Інформація

 

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

У деяких випадках договір комісії має спільні риси із договором підряду. Основна їх відмінність полягає у тому, що за договором ко­місії комітент виконує дії лише юридичного характеру. Підряд пе­редбачає досягнення певного матеріального результату. При цьому договір комісії — це договір про надання послуг, а договір підря­ду — це договір на виконання робіт.

Консигнація — це різновид договору комісії, що застосовується переважно у зовнішньоекономічних договорах. Історично консигна­ція, власне, подвійний договір комісії — це комісія більш широкого змісту — призначення одним комісіонером (іноді комітентом) іншого від свого імені, але за чужий рахунок.

Стороною у договорі комісії виступає саме комісіонер (посередник), який діє від власного імені і тому сам набуває прав та обов'язків за цим договором, які зобов'язаний передати комітенту. Комітент не стає учасником правочинів, укладених комісіонером, навіть якщо він має за ними права та обов'язки і згадується у договорі. Тому спірні питан­ня, що виникають у процесі виконання цього договору, вирішують між собою комісіонер та третя сторона, хоча договір комісії укладаєть­ся комісіонером за дорученням комітента і за його рахунок.

Договір комісії за своєю природою є консенсуальним, двостороннім та сплатним. Спеціальних вимог щодо форми договору комісії закон не виділяє. На нього розповсю­джуються загальні правила про форму правочинів.

Права та обов'язки сторін є основним змістом договору комісії і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонера є здійснення правочинів згідно із вказівками комітента і на найбільш вигідних для нього умовах (ч. 1 ст. 1014 ЦК України). При цьому комісіонер відповідає за дійсність, а не за виконання правочинів, укладених ним з третіми особами.

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання тре­тьою особою договору, вчиненого з нею за рахунок комітента (ч. З ст. 1016 ЦК України). Так, якщо за вимогами до третіх осіб за дого­вором комісії сплатити кошти або здійснити передачу товару закін­чився термін позовної давності, комісіонер зобов'язаний відшкодува­ти комітентові збитки, що сталися через несвоєчасне виконання, але він не буде відповідати у разі відмови третьої особи від виконання до­говору. Винятком із цього правила є два випадки:

1) коли комісіонер не виявив необхідної обачності при виборі третьої особи;

2) коли взяв на себе поруку за виконання третьою особою догово­ру (делькредере).

У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею ко­місіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це ко­мітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має пра­во вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї осо­би (п. 4 ст. 1016 ЦК України).

Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, най­більш вигідних для комітента.

Комісіонер отримує від комітента загальні вказівки, які той вва­жає для себе вигідними при виконанні доручення.

Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право від­ступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи (п. 2 ст. 1017 ЦК України). Комісіонер, який продав майно за ниж­чою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодже­ною ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збит­ки (ст. 1017 ЦК України).

Згідно зі ст. 1021 ЦК України комісіонер зобов'язаний зберігати належним чином майно, передане йому комітентом. Відповідно він відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна, що знаходи­ться у нього. Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітен­тові.

Закон не містить вимог щодо особистого виконання договору ко­місії. За загальним правилом комісіонер має право залучати третіх осіб до виконання умов договору, у тому числі й укладати договір субкомісії, залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. Договір субкомісії — це договір, у якому комісіонер що­до субкомісіонера виступає комітентом, але при цьому відповідає перед комітентом за субкомісіонера.

Комітент не має права без згоди комісіонера вступати у відноси­ни з субкомісіонером (ст. 1015 ЦК України).

Після виконання договору комісії комісіонер зобов'язаний нада­ти комітентові звіт і передати йому все одержане за договором (ст. 1022 ЦК України).

Комісіонер має право на відшкодування йому понесених витрат.

Крім того, він має право утримувати належні йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього для комітента, — це сума комісійної винагороди, винагорода за делькредере, відшкоду­вання понесених ним витрат.

Комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера виконання за договором комісії (ст. 1023 ЦК України). Це означає:

1) прийняти все належно виконане;

2) оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки;

3) забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобо­в'язання (передати товар, перерахувати кошти тощо).

Майно, що перебуває у комісіонера і є об'єктом угоди купівлі-продажу, залишається у власності комітента.

Комісіонер не набуває щодо цього майна жодних прав, але й ри­зик випадкової загибелі чи пошкодження майна несе його власник — комітент, усі витрати щодо утримання цього майна, крім ви­трат на зберігання, також несе комітент. Майно, придбане ко­місіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК України).

Основний обов'язок комітента — оплатити комісійну винагороду та відшкодування понесених комісіонером витрат.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку його чинності, з визначенням або без визна­чення території його виконання, із зобов'язанням комітента не надавати третім особам права вчиняти в його інтересах і за його ра­хунок правочини, вчинення яких доручено комісіонерові, або без такого зобов'язання, з умовою чи без умови щодо асортименту това­рів, які є предметом комісії (ст. 1012 ЦК України).

Важливим у правовому регулюванні договору комісії є питання про можливість відмови сторін від договору. Право на відмову від договору комісії має як комітент, так і комісіонер.

Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не піз­ніше ніж за 30 днів.

У разі відмови комітента від договору комісії він має у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, — негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі не­виконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право переда­ти це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. Вирішується питання і про відшкодування витрат, зроблених комітентом у зв'язку з виконан­ням договору.

У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має пра­во на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору (ст. 1025 ЦК України).

Комісіонер теж має право відмовитися від договору комісії, але лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер пови­нен повідомити комітет про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів.

Комісіонер, який відмовився від договору комісії, має вжити за­ходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом 15 днів від дня отри­мання повідомлення про відмову комісіонера від договору.

У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною (ст. 1026 ЦК України).

Договір комісії припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи – комісіонера (ст.1027 ЦК У).

Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст.1028 ЦК У): комісійна торгівля непродовольчими товарами; комісійна торгівля продовольчими товарами; комісійна торгівля продукцією виробничо-технічного призначення.