Поняття та юридична характеристика договору простого товариства

A Інформація

 

Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. На підставі ст.1132 ЦКУ за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як отримання прибутку, так і досягнення іншого результату, зокрема, соціального ефекту. У зв’язку з цим договори простого товариства поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

Вклади учасників:

- гроші, будь-яке рухоме і нерухоме майно (земля, будівлі, споруди, обладнання), грошові вимоги, права інтелектуальної власності та ін.;

- трудова участь – це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає в безпосередньому виконанні трудових функцій для досягнення результату (мети спільної діяльності);

- знання, ділові зв’язки, ділова репутація вартість яких оцінюється сторонами.

Висновок: якщо договором не обумовлена вартість вкладів, то вони вважаються рівними.

Спільне майно:

- внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція є спільною частковою власністю учасників. Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору;

- користування спільним майном здійснюється за спільною згодою учасників, а в разі недосягнення згоди – у порядку, що встановлюється за рішенням суду;

- учасники договору володіють, користуються і розпоряджаються майном яке перебуває у їх спільній частковій власності за згодою між собою.

Ведення спільних справ:

- спільні справи учасників ведуться за їх загальною згодою;

- може бути створена рада з числа працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою;

- якщо керівництво сумісною діяльністю сторони доручили одному з учасників договору, то на останнього може покладатися і ведення спільних справ усіх учасників договору. Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, то такий учасник називається головною організацією;

- учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю діє в межах повноважень, що визначається у підписаному іншими учасниками договору доручення або довіреності про надання йому повноважень для представництва перед третіми особами;

Відповідальність учасників:

- відповідальність за договором із третіми особами настає пропорційно внеску кожного в загальне майно (часткова відповідальність). При недостатності загального майна – відшкодовується з особистого майна учасників.

- по загальних зобов’язаннях незв’язаних з договором (спільне заподіяння шкоди), учасники такого товариства відповідають солідарно;

- якщо договір простого товариства був спрямований на здійснення підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно по всіх зобов’язаннях.

Припинення договору простого товариства:

1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмежено дієздатним;

2) оголошення учасника банкрутом;

3) смерті фізичної особи учасника або ліквідації юридичної особи учасника;

4) відмови учасника від подальшої участі у договорі або розірвання договору на вимогу одного із учасників;

5) спливу строку договору простого товариства;

6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора;

7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

 

Установчі договори

A Інформація

 

Спільна діяльність суб’єктів може спрямовуватись на створення нового самостійного суб’єкта права – юридичної особи. Особливість і специфіка установчого договору полягають в тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю, а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих документів. Установчі договори є дво- та багатосторонні та консенсуальні. Закон України “Про господарські товариства” передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю), та ті, які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів встановлюється відповідними законами та сторонами. Так ЗУ “Про господарскі товариства” встановлює, що установчі документи мають містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутногофонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Укладаючи установчий договір сторони закріплюють свою волю на створення юридичної особи певного виду. Це становить предмет договору. Зобов’язання учасників установчого договору складаються з виконання необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення організаційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи. В договорі може міститися зобов’язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання. З цього моменту між сторонами виникають відносини зі створення юридичної особи та діяльності в її межах, тобто зобов’язання за спільною діяльністю.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію після закінчення строку, на який він укладався, або після досягнення мети, поставленої при її створенні, за рішенням вищого органу юридичної особи про припинення її діяльності, на підставі рішення суду та з інших питань.

 

. Виконайте

Практичне завдання 1

? Питання для самоперевірки

 

1. Дайте загальну характеристику зобов’язань за спільною діяльністю.

2. Якими нормативними актами регулюються зобов’язання за спільною діяльністю?

3. Охарактеризуйте договір простого товариства.

4. Які права і обов’язки учасників договору простого товариства?

5. Що належить до спільного майна учасників договору простого товариства?

6. Яку відповідальність несуть учасники за невиконання обов’язків в договорі простого товариства?

7. Охарактеризуйте установчі договори.

 

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ

 

& Прочитайте

Л –

Поняття й елементи зобов’язання із заподіяння шкоди

A Інформація

Однією з підстав виникнення зобов’язань згідно із ст. 1166 ЦК У є заподіяння шкоди іншій особі. Цей вид зобов’язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов’язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди називають деліктними. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов’язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов’язальних відносин.

Деліктне зобов’язання – це зобов’язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну, чи майну організації, зобов’язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.

Структурні елементи:

1. Суб’єкти – будь-які учасники цивільних правовідносин. Кредитор – це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, малолітній, іноземець та особа без громадянства); організація, незалежно від того чи користується вона правами юридичної особи, чи ні. Боржник – це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. У деяких випадках боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна, за поведінку заподіювача (ст.1197 ЦК У). Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність настає з 14 років. Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. Боржником може бути також держава, територіальна громада.

2. Об’єкт – відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров’я та заподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації або інших витрат.

3. Зміст – право кредитора та обов’язок боржника. Обов’язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поповнена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора – одержати таке відшкодування.