Цивільно-правові правочини (угоди). Договори



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Цивільно-правові правочини (угоди). Договори



Правочини (угоди) є найпоширенішими в цивільному праві юридичними фактами, Правочинами є дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі дії можуть бути передбачені законодавством і бути такими, що законом не передбачені, але й не суперечать чинному законодавству. Правочин має юридичну силу, якщо в ній виявлена воля її учасників, причому в такій формі, щоб вона була доступна і зрозуміла для них. Зовнішнє вираження волі називається волевиявленням. Волевиявлення є суттю самого правочину. Вона може бути виражена словами (усно), у письмовій формі або поведінкою. Це так звані конклюдентні дії, тобто дії, які свідчать про те чи інше волевиявлення. Наприклад, спадкоємець залишається проживати у квартирі, яку йому заповів батько. Це свідчення того, що спадкоємець згоден прийняти спадщину. Громадянин опускає в торговельний автомат монету або жетон (вчиняє дію), і це свідчення того, що громадянин бажає придбати необхідну йому річ.


_________________________________________________________ 231

Правочини, які щоденно учиняють юридичні особи і громадяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації. Вони бувають одно-, дво- або багатосторонніми. Якщо для виникнення правочину достатньо волевиявлення однієї сторони, вона є односторонньою (наприклад, розпорядження своїм майном на випадок смерті—заповіт). Якщо для виникнення правочину необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, то це —двосторонній правочин. Такі правочини (їх більшість) називаються договорами.

Залежно від способу укладання правочини поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальні правочини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними. Для укладання реального правочину, поряд зі згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних правочинів належать договори позики, перевезення, дарування.

За особливостями мети, якої намагаються досягти сторони, правочини поділяються на платні й безоплатні. У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію (сплатити гроші, передати річ, виконати роботу та ін.). Переважна більшість договорів є платними. У безоплатній угоді одна сторона зобов'язана вчинити дії, а інша не зобов'язана вчиняти власні зустрічні дії. Односторонні правочини є безоплатними. Деякі двосторонні правочини за россудом сторін можуть бути як платними, так і безоплатними (наприклад, договори доручення, схову).

Не всякий правочин може бути визнаним дійсним. Для того, щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог закону, які заведено називати умовами дійсності правочину.

До них належать: форма, сторони, зміст, відповідність внутріш­ньої волі та волевиявлення сторін.

Форма правочину може бути усна або письмова (проста чи нота­ріальна). Письмовим вважається правочин, якщо його підписано учасниками, а якщо він вчиняється юридичними особами, то має бути скріплений також печаткою. Форма правочину обирається за розсудом осіб, які його укладають, за винятком випадків, коли закон зобов'язує укласти правочин у певній формі. Згідно з цивільним законодавством правочини державних, кооперативних і громадських організацій між собою і з громадянами, а також правочини громадян між собою на значну суму грошей укладаються, як правило, у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах,


232_____________________________________________

телеграмах, якими обмінялись сторони. У письмовій формі укладаєть­ся договір поруки та інші передбачені законодавством види забезпечен­ня цивільно-правових зобов'язань. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спо­ру посилатися для підтвердження правочину на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, має наслідком недійсність право­чину. У решті випадків правочин може бути укладено в усній формі. Як правило, в усній формі укладаються правочини між громадянами, що виконуються під час укладання. Але й при усній формі правочину між організацією і громадянином, сторона, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що підтверджує одержання грошей і підстави цього.

Нотаріальне посвідчення правочинів обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання нотаріальної форми угод у цих випадках тягне за собою їх недійсність. Нотаріальна форма передбачається для договорів купівлі-продажу, дарування будинків, квартир, дач та іншої нерухомості, договорів на довічне утримання особи. Нотаріального посвідчення вимагають заповіти, сімейні договори, згода батьків на усиновлення їхньої дитини тощо.

Сторони. Оскільки правочин є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, то й укладати його можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю. Якщо ж виникає необхідність вчинення правочину недієздатною особою, то від імені недієздатного правочин вчиняють його законні представники — батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Якщо ж правочин вчиняється недієздатними особами, то він визнається недійсним. Наслідком його є, як правило, двостороння реституція, тобто кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій все одержане за правочином.

Ознакою правоздатності організації є її статус юридичної особи. Правочини юридичної особи не повинні суперечити цілям її діяльності та її статуту.

Зміст правочину становлять цивільні права й цивільні обов'язки сторін, які зумовлені їхньою волею. Насамперед воля сторін має відповідати нормам права. Якщо воля сторін суперечить вимогам права, то є підстави вважати такий правочин протизаконним. До таких правочинів належать так звані фіктивні правочини, коли сторони ставлять за мету вчинити угоди без виникнення певних юридичних наслідків (уявний продаж майна), а також удавані правочини, тобто правочини, укладені з метою приховати інший правочин (під виглядом дарування здійснюється купівля-продаж).


_______________ 233

Правочин є дійсним і набуває юридичної сили лише за умови, що справжня воля сторін і її зовнішнє вираження — волевиявлення — збігаються. Недійсними є правочини у випадках, коли волевиявлення не відображає справжньої волі сторін, тобто немає єдності (відповід­ності) волі й волевиявлення, що свідчить про відсутність справжньо­го бажання укласти правочин. Така розбіжність волі й волевиявлення має місце, коли правочин учиняється, зокрема, під впливом насиль­ства, погрози, обману, помилки, збігу тяжких обставин.

Насильство—це фізичний або психічний вплив на особу учасника правочину або його близьких з метою примусу до її вчинення.

Погроза — це вплив на учасника правочину або його близьких обіцянкою (погрозою) заподіяти майнову або немайнову шкоду. Погроза за змістом має бути серйозною, реальною, протиправною.

Обман — це навмисне введення іншої сторони в оману повідомленням їй фактів, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди.

Наслідками правочинів, які вчинено під впливом насильства, погрози і обману є визнання судом їх недійсними. Сторона, яка застосувала насильство, погрозу або обман зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням таких правочинів,

Помилка — це відсутність справжнього уявлення про ті чи інші обставини, що мають значення для угоди; помилка має бути суттєвою і не стосуватися мети вчинення правочину.

Збіг тяжких обставин—це настання такого скрутного становища для однієї зі сторін угоди, яке примушує її укласти цю угоду на вкрай невигідних для себе умовах.

При визнанні такого договору недійсним кожна зі сторін зобов'я­зана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину: сторона, яка скористалась тяжкою обставиною, зобов'язана, окрім того, відшкодувати другій стороні збитки і мораль­ну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як зазначалося, будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Отже, всі вимоги щодо правочинів рівною мірою стосуються і договорів.

Договір — це домовленість двох або більше сторін (громадян чи юридичних осіб), спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Для виникнення договору необхідна воля сторін, що його укладають. Ця воля має збігатися, тобто волевиявлення


234_____________________________________________

сторін знаходить свою реалізацію в досягненні домовленості між ними. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія повинна бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, встановлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Істотними визначаються такі умови договору, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними є ті умови договору, які визначені такими за законом або необхідні для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін досягнуто згоди.

Позовна давність

У суспільних і, зокрема, правових відносинах велика роль належить факторові часу. На певні строки укладаються договори, з досягненням певного віку громадяни набувають повної дієздатності, права на одержання пенсії тощо. За висловом визначного філософа Г. Сковороди "...з усіх втрат втрата часу — найтяжча".

Особливе місце серед правових строків посідає строк позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство розрізняє два види строків позовної давності — загальну і спеціальну. Загальна позовна давність вста­новлюється тривалістю у три роки. Вона застосовується у будь-яких випадках за умови, що законом не передбачено інший (спеціальний) строк. Спеціальні строки встановлюються для окремих вимог. Напри­клад, один рік на спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; у зв'язку з недоліками придбаного товару; про розірвання договору дарування; у зв'язку з перевезенням ванта­жу, пошти; про стягнення неустойки (штрафу, пені) тощо. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недій­сними правочину (договору), вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується щодо оскар­ження правочинів (договорів), недійсність яких встановлена законом (нікчемні правочини), і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, але не скорочена за волею сторін у договірних відносинах.


_________________________________________________________ 235

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Однак після початку перебігу строку позовної давності можуть виникати обставини, які впливають на нормальний перебіг строку давності, а тому такі обставини можуть призводити до: зупинення або переривання строку позовної давності.

Зокрема, перебіг строку позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явникові позову перешкоджала надзвичайна
або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила (урагани,
землетруси, воєнні дії);

2) внаслідок встановлення законом відстрочки виконання
зобов'язань - мораторій (може бути у випадках оголошення воєнного
або надзвичайного стану);

3) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних
Сил України або в інших збройних формуваннях, що переведені на
воєнний стан.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується. Переривання перебігу позовної давності можливе у випадках:

1) вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого
боргу або іншого обов'язку;

2) пред'явлення особою позову до боржника. Після перериван­
ня перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до
переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зарахо­
вується.

Пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Існують вимоги, на які позовна давність не поширюється. До таких належать:

1) вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових
прав;

2) вимоги вкладників банку (іншої фінансової установи) про
видачу вкладу;


236_____________________________________________

3) вимоги про відшкодування збитків, завданих каліцтвом,
іншими ушкодженнями здоров'я або смертю;

4) вимоги власника або іншої особи про визнання незаконними
правового акта органу власності або інше речове право;

5) на вимогу застрахованої особи (страхувальника) до страхової
організації (страховика) про здійснення страхової виплати.

Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу — один із найпоширеніших типів договорів, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього визначену грошову суму. Цей договір сплатний, двосторонній, консенсуальний. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами. При укладанні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, право довічного користування тощо). Право власності на продане майно переходить до покупця, як правило, з моменту передання речі.

Якість проданої речі має відповідати умовам договору, а якщо таких вказівок у договорі немає — вимогам, що звичайно ставляться. Річ, що продається торговельною організацією, має відповідати стандартові, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей цього роду. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором вимагати:

• або заміни речі, визначеної у договорі родовими ознаками,
річчю належної якості;

• або відповідного зменшення купівельної ціни;

• або безоплатного усунення недоліків у речі продавцем чи
відшкодування витрат покупця на їх виправлення;

• або заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним
перерахуванням купівельної ціни;

• або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві
збитків.

Товаром може бути всяке майно, яке не вилучене з цивільного обороту. Більше того, товаром може бути майно, якого на момент


_________________________________________________________ 237

укладання договору ще немає в натурі, наприклад, майбутній врожай або річ, яка буде виготовлена після укладення договору

Слід мати на увазі й те, що стосовно деяких речей прийнято спеціальний порядок їх набуття, спеціальне оформлення договору: нотаріальне посвідчення, державна реєстрація (купівля-продаж домоволодінь, квартир, гаражів, автомашин, промислових об'єктів та ін.).

§115. Договір майнового найму (оренди)

Договір майнового найму (оренди) — це договір, за яким наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані у результаті користування річчю, переданою у найм. Це двосторонній, сплатний, консенсуальний і, як правило, письмовий договір. За цим договором одна сторона — наймодавець — зобов'язана надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна, і провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого у найм майна, якщо інше не передбачено законом або договором. Друга сторона — наймач — зобов'язана:

1) своєчасно вносити плату за користування майном;

2) користуватися майном відповідно до договору і призначення
майна;

3) підтримувати найняте майно в належному стані;

4) провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не
встановлено законом або договором;

5) при припиненні договору найму повернути майно в тому
стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу,
або у стані, обумовленому договором.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін. Коли договір майнового найму укладено без зазначення стро­ку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за один місяць, а у разі найму неру­хомого майна - за три місяці. Наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вно­сить плату за користування річчю протягом трьох місяців. Здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця. Різновидами договору майнового найму можна вважати


238________________________________________

договір оренди. Орендою вважається засноване на договорі тимчасо­ве й сплатне володіння та користування будинками, землею, природ­ними ресурсами, підприємствами та іншими майновими комплексами і майном, необхідним орендареві для самостійного здійснення госпо­дарської та іншої діяльності.

Договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родо­вими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодав­цеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Сторонами договору можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Договір позики вважається укладеним у момент передачі гро­шей або речей.

Договір позики є реальним і, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, письмовим. Він може бути безоплатним і сплатним. Сплатним договір вважається тоді, коли в його умовах передбачено одержання позикодавцем від позичальника процентів на суму позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між громадянами на суму, яка не перевищує п'ятдесяти-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, то його оспорювання в суді, як правило, не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає безоплатно іншій стороні (обдаровуваному) майно (дарунок) у власність. Дарувальник повинен бути власником відчужуваного у такий спосіб майна. Цей договір є безоплатним, тому дарувальник не вправі вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Договір вважається укладеним з моменту прийняття майна обдарованим.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні громади. Батьки (усиновлювачі),


_________________________________________________________ 239

опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних. Договір дарування між юридичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статуті дарувальника. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, майнові права, якими уже володіє дарувальник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності та інших прав.

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно, договір дарування нерухомої речі укладається письмово і посвідчується нотаріусом, а договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається письмово. Договір дарування валютних цінностей на значну суму укладається письмово і посвідчується нотаріусом.

Договором може бути встановлено обов'язок обдарованого вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматись від її вчинення (сплачувати грошову допомогу, не виселяти особу з будинку, право користуватись певною ділянкою та ін.). До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Як правило, юридичні особи укладають між собою оплатні договори. Водночас набувають поширення договори, за якими юридичні особи, що займаються підприємництвом, передають безоплатно майно різним громадським організаціям, благодійним фондам, некомерційним організаціям на засадах пожертви (спонсорства, меценатства, благодійництва тощо) для досягнення ними певної, наперед обумовленої, мети. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви, відповідно до встановленої мети.

Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдарованому в майбутньому (у певний термін або в разі настання певної обставини).

§118. Договір довічного утримання

Договір довічного утримання є договором, за яким громадянин (відчужувач) передає іншому громадянину або організації—юридичній особі (набувачу) будинок, квартиру, інше нерухоме майно або майно, що має значну цінність, натомість набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічне грошове або матеріальне забезпечення.


240_____________________________________________

Договір довічного утримання має бути нотаріально засвідчений державним або приватним нотаріусом, а якщо він передбачає відчуження нерухомого майна, то підлягає також державній реєстрації. У договорі довічного утримання зазначається оцінка відчужуваного майна, яка встановлюється за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення, тобто суми, які має виплачувати набувач, та періодичність цих виплат і можливість індексації, надання харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги.

Таку угоду можуть укладати і забезпечені громадяни, але які за станом здоров'я не можуть себе обслуговувати, тому допомога з боку набувача може полягати лише у догляді за ними (утриманні будинку, приготуванні їжі, супроводі на прогулянках та ін.).

Якщо утримання передбачає лише виплату певних платежів у грошах, то розмір грошової суми, що визначається у договорі, у розрахунку на місяць має бути не меншим від розміру грошової оцінки прожиткового мінімуму.

За договором довічного утримання набувач не має права під час дії договору відчужувати одержане майно. Випадкова втрата або пошкодження майна, одержаного набувачем, не звільняє набувача від обов'язків, взятих ним на себе за договором.

Договір довічного утримання може бути розірваний:

1) на вимогу відчужувача, якщо набувач майна не виконує
обов'язків, взятих на себе за договором;

2) на вимогу набувача майна, якщо з незалежних від нього
обставин його майновий стан змінився настільки, що він не в змозі
надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення.

У разі розірвання договору майно має бути повернене відчужувачеві. Витрати на забезпечення відчужувача, проведені набувачем майна до розірвання договору не відшкодовуються. Договір може бути розірваний також за одночасною згодою обох сторін.

Оскільки набувач зобов'язаний утримувати відчужувача довічно, то строк дії договору не можна визначити; такі договори є договорами з невизначеним строком і настання смерті відчужувача є умовою припинення договору.

У разі смерті набувача майна (фізичної особи) обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить майно, яке було відчужене за договором; у разі відсутності таких спадкоємців або у разі відмови їх. від договору довічного утримання майно, яке раніше було відчужене з умовою довічного утримання, повертається


_________________________________________________________ 241

відчужувачеві. Договір припиняється також за зверненням відчужувана до спадкоємців з вимогою повернення майна.

У разі реорганізації юридичної особи обов'язки за договором довічного утримання переходять до правонаступників юридичної особи, яка уклала договір; у разі ліквідації юридичної особи майно, яке раніше було відчужене з умовою довічного утримання, має бути повернене відчужувачеві.

Цивільний кодекс України допускає встановлення довічного утримання на користь кількох осіб (чоловіка і дружини; двох сестер і брата). Договором може бути обумовлено право на одержання утримання і на користь третіх осіб, яких визначає відчужувач майна.

Спірні питання, які виникають у процесі виконання договору, вирішуються судом і, якщо спір виник з приводу обсягу утримання, що надається, суд має керуватися принципами добросовісності і здорового глузду.

Задля запобігання спорам у договорі на довічне утримання бажано детально і чітко регламентувати види, обсяг, якість матеріального забезпечення, умови проживання "утриманця", надання медичної допомоги, можливість індексації грошових виплат тощо.

Слід зазначити, що договір на довічне утримання має гуманний характер і основною його метою є, насамперед, надання особам, які за станом здоров'я або внаслідок віку не можуть себе обслуговува­ти, постійного стороннього догляду. Перетворення укладання таких договорів на різновид підприємництва - небажане явище в суспіль­стві. Враховуючи, що відчужувані - це переважно немічні та одино­кі люди, держава має взяти під контроль виконання таких договорів, доручивши здійснення контролю на органи опіки та піклування.

Цивільно-правова

Відповідальність. Делікт

Цивільно-правова відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності, суть якої полягає у примусовому впливі на порушни­ка цивільних прав і обов'язків шляхом застосування до нього санкцій переважно майнового характеру. Цивільно-правова відповідальність характеризується низкою особливостей, що вирізняють її серед інших видів юридичної відповідальності. Головними особливостями є:

1) переважно майновий її характер;

16 — 5-1314


242_____________________________________________

2) можливість добровільного здійснення її самим
правопорушником (наприклад, правопорушник добровільно
відшкодовує матеріальні збитки без втручання судових органів);

3) компенсаційна мета (поновлення порушених майнових або
особистих немайнових прав);

4) можливість виявлення власної ініціативи у встановленні
відповідальності (передбачення в договорі неустойки та її розмірів,
умов розірвання договору та ін.);

5) додатковий характер для порушника (як правило, боржник, до
якого застосовано цивільно-правову відповідальність, не звільняється
від виконання зобов'язання в натурі).

Питання щодо віднесення відповідальності до певного виду — часткової, солідарної, субсидарної — виникає лише у випадках порушення зобов'язання.

Цивільно-правове зобов'язання — це таке цивільне правовідношення, за якого одна особа (боржник) зобов'язаний здійснити на користь іншого (кредитора) певну дію або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати вказаної поведінки від боржника. Кожна зі сторін у зобов'язанні може мати кілька учасників. Така участь кількох осіб може бути частковою чи солідарною. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. При частковій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відповідає у певній частці спільного боргу. Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо в такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати не-одержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не буде погашене повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від його виконання.

Для субсидарної або додаткової відповідальності характерне існування основного і додаткового боржників. Кредитор не може вибрати, до кого звернутися з вимогою -до основного чи додаткового


_________________________________________________________ 243

боржника. В усіх випадках відповідальність несе основний боржник і лише у випадку неможливості стягнення з основного боржника можна притягти до відповідальності додаткового. Прикладом субсидарної відповідальності може бути відповідальність батьків або піклувальників за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 15 до 18 років (якщо у неповнолітнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяних збитків, то до відповідальності притягаються батьки, усиновителі або піклувальники).

Відповідальність залежить від підстави виникнення і поділяється на договірну та позадоговірну відповідальності.

Договірна відповідальність — це обов'язок однієї сторони відшкодувати збитки, завдані іншій стороні неналежним виконанням або невиконанням умов договору, тобто добровільно взятих на себе зобов'язань. Вона характеризується такими рисами:

• до настання відповідальності сторони були зв'язані між
собою певним цивільно-правовим зобов'язанням;

• це зобов'язання виникло з укладеного договору;

• підставою відповідальності боржника перед кредитором є
факт невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.

Позадоговірною визнається відповідальність, що настає у зв'язку із заподіянням шкоди однією особою (правопорушником) іншій особі (потерпілому), між якими відсутні договірні відносини.

Делікт - правопорушення, яке є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Деліктна відповідальність є наслідком позадоговірного заподіяння шкоди. Вона настає за таких умов:

1) заподіяння майнової шкоди (збитків);

2) протиправність діяння особи, яка заподіяла шкоду;

3) наявність причинного зв'язку між протиправними діями
особи, яка заподіяла шкоду, і цією шкодою;

4) наявність вини особи, яка заподіяла шкоду.

За деліктним зобов'язанням той, хто заподіяв шкоду, зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати її, а інша сторона має право вимагати від заподіювана виконання його зобов'язання. На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є порушенням загального правила не завдавати шкоди іншому.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може наставати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, згідно з Цивільним кодексом боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.


244________________________________________

Це означає, що у разі неможливості суб'єкта господарських відносин розрахуватися з кредиторами через відсутність коштів на його рахунку в банку, він, як правило, не звільняється від відповідальності.

Найпоширенішим випадком відповідальності особи без вини є відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є предмети матеріального світу (транспортні засоби, механізми, шкідливі викиди підприємства, вибухові речовини, отрути та ін.), які через свої специфічні особливості не піддаються повному контролю людини, що використовує ці предмети у своїх інтересах, і тому становлять підвищену небезпеку для оточення, оскільки мають високий ступінь імовірності заподіяння йому шкоди.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як правило, покладається на власника або володільця цього джерела, а не на особу, що безпосередньо ним керувала. Ця відповідальність настає незалежно від вини особи, що керувала джерелом підвищеної небезпеки, і вини його власника або володільця. Якщо джерело підвищеної небезпеки належить підприємству -юридичній особі, то вона й відповідає за заподіяну шкоду. Власники або володільці джерела підвищеної небезпеки звільняються від відпо­відальності за заподіяну шкоду, якщо доведуть, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особа не несе відповідальності, якщо в її діях нема складу правопорушення. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є, зокрема, випадок (казус) і непереборна сила.

Казусом є випадкова дія особи, яка має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елементу вини (умислу чи необережності) і не тягне юридичної відповідальності. Як правило, казус не залежить від волі особи і за існуючих умов не може бути передбачений.

Непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна за певних умов подія. До таких подій належать землетруси, повені, урагани, лісові пожежі та інші стихійні лиха. Також непереборною силою можуть вважатися певні суспільні явища - воєнні дії, страйки тощо.

Спадкове право

Спадкове право - це сукупність норм цивільного права, що встановлюють порядок переходу прав і обов'язків (спадщини) від


_________________________________________________________ 245

особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкове право урегульоване шостою книгою нового Цивільного кодексу

Підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть громадянина або оголошення судом його померлим.

Переходять у спадок майнові права авторів, тобто право на винагороду за використання створеного ними твору, майнові права, пов'язані з винаходами, майнові права, що випливають з різноманітних договорів. До спадщини включають і борги спадкодавця, проте спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за ці борги лише в межах справжньої вартості спадкового майна, що перейшло до нього. Спадковим майном можуть бути також приватні підприємства, частки (паї) та вклади в майні господарських товариств.

Не входять до складу спадщини права та обов'зки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1. Особисті немайнові права (честь, гідність, авторство).

2. Право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях
громадян, якщо інше не передбачене законом або їхніми
установчими документами.

3. Право на відшкодування збитків у зв'язку з каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров'я.

4. Права на аліменти, права на пенсію, допомогу або інші
виплати, передбачені законом. Проте закон передбачає право
спадкоємців на всі виплати спадкодавцю до моменту його
смерті.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Після ліквідаціїюридичних осіб спадкування не буває. Спадкоємці — це носії права спадкування. Ними можуть бути особи, живі на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті. Спадкоємцями можуть бути також юридичні особи (благодійні фонди, лікарняні установи, будинки інвалідів, музеї, <



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.212.116 (0.017 с.)