Поняття та загальна характеристика договору комісії.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК). Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатиий. Сторонами договору є комітент (особа, яка дає комісійне доручення) і комісіонер (особа, яка приймає комісійне доручення). Комітентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні організації в межах своєї спеціальної правоздатності. Комісіонер, виконуючи доручення, укладає правочини з третіми особами. Істотними умовами договору є умови про предмет та ціну. Предметом договору комісії є правочин, який комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента з приводу продажу чи купівлі майна. Тобто предметом договору є юридичні акти (правочини), а не фактичні дії,

 

107. Форма, порядок укладання, зміст договору комісії.

Форма укладення договору - письмова. Залежно від виду договору комісійне доручення може бути оформлено різними документами, зокрема, квитанцією, нарядом тощо. Змістом договору коміссії є права та обов'язки сторін. Права та обов'язки комісіонера: зобов'язаний вчинити правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних ніж ті, що їх визначив комітент, то додатково одержана вигода належить комітентові (ст.1014); має право за згодою комітента укласти договір суб комісії з третьою особою, залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. Права та обов'язки комітента: якщо комітент має заперечення щодо звіту комісіонера, то він повинен повідомити про це комісіонера протягом 30 днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ч.2 ст.1022); ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна несе комітент як його власник (ст.1018); зобов'язаний прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії (гроші, речі) (ч.1 ст.1023); оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені в цьому майні недоліки (ч.2 ст.1023); повинен виплатити комісіонерові винагороду за надані послуги (ст. 1013 ЦК); зобов'язаний відшкодувати витрати, зроблені комісіонером у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором (ст.1024).

 

108. Договір факторингу та його особливості.

Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) - це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст.1077 ЦК). Договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Сторонами договору є фактор і клієнт (ст. 1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Види договорів факторингу: договір купівлі грошової вимоги; договір із метою забезпечення виконання зобов'язання. Предметом договору є право грошової вимоги, причому як зрілої, тобто такої, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також майбутньої вимоги, тобто вимоги, яка виникне в майбутньому (ст.1078). Зміст договору полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.

 

109. Договір управління майном та його особливості. Довірча власність.

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ст. 1029 ЦК). До специфічних рис, притаманних дого­вору управління, які визначили його поняття, належать його фідуціарний харак­тер, а також спеціальні вимоги до суб'єктного і об'єктного складу та здійснення цих правовідносин. У ЦК України договір управління майном віднесено до договорів з надання послуг, але в даній групі слід виділити підгрупу представ­ницьких (посередницьких) договорів, які надто схожі між собою., — договір комісії, - договір доручення, договір управління майном Метою укладання такого договору є отримання доходу чи інші вигоди від здійснення права власності на майно. Згідно з п. 1 ст. 1031 ЦК України договір управління укладається в пись­мовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Відповідно до ст. 1036 ЦК України строк договору управління майном вста­новлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. Предметом договору управління майном є ті майнові блага, що переходять в управління і з приводу яких у суб'єктів виникають ци­вільні права та обов'язки. ДОВІРЧА ВЛАСНІСТЬ -, траст - система фі-дуціарних, тобто заснованих на довірі, майнових відносин (fiduciary ownership). Суб'єктами даних відносин можуть бути засновник Д. в. (settlor), довірчий власник (trustee), а також бенефіціарій (cestui que trust) — особа, на користь якої створюється Д. в. Довірчий власник зобов'язується управляти майном (тобто здійснювати не заборонені законом трастові операції), переданим йому ін. суб'єктом — засновником Д. в., таким чином, щоб бенефіціарій отримував у межах строку, на який встановлено Д. в., певний прибуток.

 

110. Порядок та форми розрахунків в Україні.

Залежно від уречевленості грошових коштів розрізняють готівкові та безготівкові форми розрахунків.
Готівкові розрахунки передбачають фізичну передачу грошових знаків від однієї особи до іншої на виконання свого обов'язку перед іншою стороною. Порядок проведення готівкових розрахунків встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
У безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Відкриваючи банківський рахунок, його володілець передає належні йому грошові кошти, а також грошові кошти, які надходитимуть на його рахунок, у повне розпорядження банку. Взамін володілець рахунка отримує право вимоги до банку щодо вчинення банком в інтересах клієнта і за його дорученням різноманітних банківських операцій, у тому числі щодо перерахування грошових коштів. Безготівкові розрахунки, навіть якщо супроводжують безпосередньо договірні зобов'язання між контрагентами, дистанціюються від них, оскільки стороною безготівкових розрахунків стає банк, який не є стороною первісного зобов'язання, з приводу якого провадяться розрахунки. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юр. особами, а також за участі фіз. осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом. Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентує ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та ін.

 

111. Безготівкові розрахунки, їх різновиди та особливості.

Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юр. особами, а також за участі фіз. осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом. У безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Безготівкові розрахунки, навіть якщо супроводжують безпосередньо договірні зобов'язання між контрагентами, дистанціюються від них, оскільки стороною безготівкових розрахунків стає банк, який не є стороною первісного зобов'язання, з приводу якого провадяться розрахунки. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не зумовлено видом безготівкових розрахунків. Види безготівкових розрахунків: • платіжними дорученнями; • акредитивами; • розрахунковими чеками (чеками); • розрахунками за інкасо; • іншими розрахунками, передбаченими законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. До інших видів безготівкових розрахунків належать меморіальний ордер, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення, вексель та ін. Поширення набувають в Україні безготівкові розрахунки із застосуванням електронних розрахункових документів, а також платіжних карток.

 

112. Вексель: поняття та види. Розрахунки векселями.

Вексель - це нічим не обумовлене письмове зобов'язання, яке оформлено у суворій відповідності до встановлених вимог, сплатити певну грошову суму держателю векселя або тому, кому він накаже. Залежно від того, хто визначений у векселі платником, векселі поділяють на прості та переказні. Простий вексель має містити: назву "простий вексель"; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснено платіж; найменування особи, якій або за наказом якої має бути здійснено платіж; зазначення дати і місця складання простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець). Переказний вексель має містити: назву "переказний вексель"; безумовний наказ сплатити визначену суму грошей; найменування особи, яка повинна платити (трасат); зазначення строку платежу; зазначення дати та місця складання векселя; підпис особи, яка видає вексель (трасант) Відповідно до ст.3 Закону України "Про обіг векселів в Україні" суб'єктами вексельних зобов'язань на території України можуть бути юридичні та фізичні особи. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету АРК чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених KM України. Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

 

113. Кредитний договір: поняття, зміст, порядок укладання, істотні умови.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ЦК). Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Сторонами договору є кредитодавець та позичальник. Кредитодавцем за договором кредиту, насамперед, може бути банк. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, що є у суспільстві. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. Кредит - це грошові кошти, що надано за кредитним договором банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Форма договору: письмова. Зміст договору кредиту становлять права та обов'язки сторін. Основним обов'язком кредитодавця є надання грошових коштів (кредиту) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором. Позичальник, своєю чергою, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

114. Поняття, сторони та предмет договору позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК). Сторонами договору є позикодавець та позичальник. Це можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, однак позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками.
Істотною умовою договору позики є його предмет. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, причому позичальник, отримавши за договором позики грошові кошти, зобов'язаний повернути позикодавцеві таку саму суму, а якщо йшлося про зазначені вище речі — рівну кількість речей того самого роду та такої самої якості. Тобто в договорі позики не можна передбачити повернення замість грошей інших речей і навпаки, оскільки в такому разі матимуть місце фактичні правовідносини купівлі-продажу

 

115. Форма, права та обов’язки сторін за договором позики.

Форма договору: усна або письмова. Спрощене оформлення договору позики можливе шляхом представлення розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Основним обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передав йому позикодавець) у строк та в порядку, встановлені договором. Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позику позичальник має повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. У разі порушення договору позичальником настають певні наслідки, які залежать від того, що було предметом позики: якщо предметом позики були грошові кошти, то позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового з обов'язання. Позичальник, який прострочив виконання з обов'язання з повернення позики, на вимогу позикодавця з обов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом; якщо предметом позики є речі, що визначені родовими ознаками, то незалежно від того, процентною чи безпроцентною була така позика, позичальник, що прострочив виконання свого з обов'язання, з обов'язаний також виплатити позикодавцеві неустойку.

 

116. Авторський договір. Поняття та загальна характеристика.

Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Юридичні ознаки цих договорів: взаємні, консенсуальні, відплатні. Форма договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності - письмова. Застосування авторських договорів докладніше врегульовано ЗУ "Про авторське право і суміжні права" За авторським договором про передання невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. Договори про передання прав на використання творів укладають у письмовій формі. В усній формі може бути укладено договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Істотними умовами договору є: строк дії договору, спосіб використання твору, територія, на яку поширюється право, що передають, розмір і порядок виплати авторської винагороди

 

117. Сторони авторського даговору. Їх права та обв’язки.

Суб’єктами, тобто сторонами авторського договору, можуть бути фізичні (незалежно від громадянства) та юридичні особи (незалежно від форм власності і місцезнаходження). Згідно зі ст.32 ЦК фізична особа у віці від 14 до 18 років має право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.
Права на використання твору іншим особам може бути передано на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором про передання невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передання будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами. Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору. За авторським договором замовлення автор з обов'язується створити в майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові.

 

118. Види авторських договрів та їх зміст.

ЦК у ст.1107, прямо не вказуючи на авторські договори та договори про передачу суміжних прав як на окремі види договорів, разом із тим визначає, що розпорядження майновими правами інтелект. власності здійснюється на підставі таких договорів: ліцензія на використання об'єкта права інтелект. власності; ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

 

119. Загальна характеристика договорів на використання об’єктів промислової власності.

Поряд із загальними рисами, які притаманні всім видам цивільно-правових договорів, договори у сфері створення і використання об' єктів права промислової власності мають свої специфічні ознаки:
• переважна більшість об' єктів промислової власності створюється саме на основі договірних відносин, тоді як об'єкти авторського та суміжних прав - з власної ініціативи автора;
• договори в сфері створення і використання досягнень науки і техніки можуть укладатися лише за умови визнання досягнень науки і техніки у встановленому порядку об'єктами промислової власності Це означає, що предметом вказаного договору може бути лише той об'єкт, на який видано охоронний документ - патент чи свідоцтво

• договори у сфері створення та використання досягнень науки і техніки укладаються у письмовій формі

• укладенню договору в сфері створення і використання досягнень науки і техніки, як правило, передують, інші цивільно-правові договори, наприклад, договір на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний

120. Види ліценційних договорів та їх специфіка.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦК та іншого закону. Ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності поділяють на такі види:
- виключна ліцензія - видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері;

одинична ліцензія - видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері;
- невиключна ліцензія - не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

121. Істотні умови лізенційних договорів.

Істотною умовою ліцензійного договору є питання, пов'язані з винагородою. Вартість переданих прав на об'єкт промислової власності може бути визначена у різних формах: твердій сумі, коли наперед розрахована сума виплачується одночасно або частинами; роялті, що широко практикується у міжнародних патентних відносинах, а також при використанні інших об'єктів права інтелектуальної власності.. Як істотну умову ліцензійного договору ЦК України (ст.1110) розглядає встановлений цим договором термін початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом такого терміну. Ліцензійний договір може передбачати можливість укладення сторонами субліцензійного договору. Це означає: надання ліцензіатом іншій особі (субліцензіату) субліцензії на використання права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною ін. умов договору.

 

122. Права та обов’язки сторін за ліцензійним договором.

За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу (корисної моделі) іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе з обов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію. Законодавство передбачає презумпцію надання невиключної ліцензії при укладення ліцензійного договору, за умови, якщо вид ліцензії не обумовлено в договорі. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними У ліцензійному договорі можуть бути визначені місце і порядок розгляду спору, пов'язаного з виконанням договору. У разі порушення умов ліцензійного договору сторони можуть визначити прийнятні способи розв'язання спору. Коли ж згоди між сторонами досягти не вдалося, вони мають право звернутися до суду.

 

123. Договір простого товариства.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст.1132 ЦК). Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Характерні риси договору простого товариства: об'єднання двох і більше осіб без створення юридичної особи; спільна мета діяльності; формування спільної часткової власності товариства за рахунок вкладів кожного учасника; здійснення дій, необхідних для досягнення мети товариства. Істотні умови договору: мета діяльності товариства; розмір та порядок внесення вкладів учасників; спільна діяльність учасників, їхні права та обов'язки. Специфіка умов про мету полягає в тому, що остання є загальною, спільною для всіх учасників, заради якої укладають цей договір. Сторонами договору простого товариства можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, в тому числі публічно-правові утворення. Учасниками простого товариства не можуть бути недієздатні та обмежені в дієздатності особи, як безпосередньо, так і через своїх представників. За суб'єктним складом договори про спільну діяльність поділяють на: договори, укладені між українськими суб'єктами; договори, укладені між українськими та іноземними суб'єктами.

 

124. Загальні положення про зобов’язання щодо спільної діяльності.

Загальні положення щодо права суб'єктів господарювання на ведення спільної господарської діяльності на умовах, визначених договором про спільну діяльність, містяться у главі 77 ЦК України (ст. 1130, 1131). За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство – см. во прос 80) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

 

125. Договір комерційної концесії та його особливості.

За договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав із метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Особливістю договору комерційної концесії є наявність конкретної мети, якої сторони мають намір досягти внаслідок його укладення. Сторонами договору комерційної концесії є виключно суб'єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, як українські, так і іноземні. Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору комерційної концесії є виключні права, які надаються правоволодільцем користувачеві на використання таких об'єктів права інтелектуальної власності, як торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо, а також комерційний досвід та ділова репутація. Форма договору комерційної концесії - письмова, наслідком її недодержання є нікчемність договору. Змістом договору є права і обов'язки сторін. Обов'язки правоволодільця: Обов'язки користувача: використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) договору комерційної концесії, правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії.

 

126. Поняття зобов’язань із заподіяння шкоди. Умови їх виникнення.

За зобов'язанням із відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі. Зобов'язання із відшкодування шкоди завдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно називають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду - деліктною. Правове регулювання зобов'язання здійснюється гл.82 ЦК та іншими актами. Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'язання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобов'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підстави виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підставами деліктної відповідальності.

відповідальності, законодавець виходить із принципу генерального делікту, згідно з яким завдання шкоди однією особою іншій є підставою виникнення обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. Перераховані підстави визнають загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то йдеться про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень.

Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини (ст.1187 ЦК).

 

127. Елементи зобов’язання із заподіяння шкоди.

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправне і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майнуорганізації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов'язання - це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст.
Суб'єктами деліктного зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов'язання, є боржник і кредитор. Боржник - це особа, яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду, а кредитор - потерпілий. Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зобов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) - деліктоздатна. Другою стороною деліктного зобов'язання - кредитором - є потерпілий, тобто особа, якій діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди завдано шкоди. Потерпілими можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. Наприклад, фізична особа є потерпілим незалежно від її віку, стану здоров'я та інших обставин. У разі смерті потерпілого стороною деліктного зобов'язання є непрацездатні утриманці померлого або особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст. 1200 ЦК).

 

128. Система деліктів.

З позицій чинного законодавства критеріями, які дозволяють сформувати систему деліктних зобовязань, є підстави їх виникнення або іншими словами склади деліктів.
Система деліктних зобов'язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним. Склад загального делікту законодавець наводить в ст. 1166 ЦК, де передбачено, як загальне правило, що заподіяна шкода відшкодовується особою, яка її заподіяла.
Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:
- способом заподіяння шкоди;
- особою заподіювача шкоди;
- особою потерпілого;
- особою, яка відповідає за шкоду;
- об'єктом, якому заподіюється шкода;
- обставинами заподіяння шкоди;
- особливими умовами відповідальності тощо. Види спеціальних деліктів:
1) шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН): 2) шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної особи: 3) шкода, заподіяна особами з пороками волі: 4) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого: 5) шкода, заподіяна правомірними діями:

7) моральна шкода: 8) шкода, заподіяна недоліками робіт, послуг речей;
9) шкода, що відшкодовується особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність;
10) шкода, яка відшкодовується у зв'язку з припиненням права власності;
11) шкода, що відшкодовується фізичній особі, яка потерпіла від злочину, якщо заподіювач шкоди не встановлений або отримати належне з нього неможливо;
12) створення загрози життю, здоров'ю чи майну особи;
13) інші спеціальні випадки відшкодування шкоди.